09 лютого 2018 року м. ПолтаваСправа № 816/2355/17
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Шевякова І.С.,
за участю:
секретаря судового засідання - Голубенко В.В.,
представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - ОСОБА_2,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Автозаводського відділу державної виконавчої служби міста Кременчука Головного територіального управління юстиції у Полтавській області про зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги:
1. зобов'язати Автозаводський ВДВС м.Кременчук ГТУЮ у Полтавській області вжити всіх необхідних дій по виконанню п.2 постанови про закриття виконавчого провадження ВП № 26326257 від 01 червня 2013 року, а саме зняти з ОСОБА_3 заборону на виїзд за кордон України, для чого направити відповідно оформлене повідомлення до Державної прикордонної служби України;
2. зобов'язати Автозаводський ВДВС м.Кременчук ГТУЮ у Полтавській області закрити виконавче провадження ВП №26326257 у зв'язку з фактичним виконанням у повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Під час розгляду справи суд, -
19 грудня 2017 року ОСОБА_3 (надалі по тексту також ОСОБА_3, позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Автозаводського відділу державної виконавчої служби міста Кременчука Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (надалі по тексту також Автозаводський ВДВС, відповідач) про зобов'язання вчинити певні дії.
Рух справи
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 26.12.2017 року позовну заяву було залишено без руху у зв"язку з допущеними при її подачі недоліками. Позивач усунув недоліки позову, направивши відповідні документи до суду й такі документи надійшли 10.01.2018 року. У зв"язку з перебуванням судді у черговій щорічній відпустці провадження у справі було відкрито 29.01.2018 року та справа призначена до підготовчого судового засідання.
Підготовче судове засідання проведено судом 07.02.2018 року, відповідачем на цей день надано відзив на адміністративний позов, учасниками справи подано докази по справі та справа призначена до розгляду по суті на 08.02.2018 року з одночасним витребуванням додаткових доказів, які суд постановив подати до початку розгляду справи по суті (у зв"язку з обмеженим строком розгляду даної категорії адміністративних справ за ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України).
Заяви чи клопотання процесуального характеру крім пропозицій щодо витребування доказів від учасників справи не надходили.
Заходи забезпечення адміністративного позову не вживалися.
Провадження у справі не зупинялося.
Обгрунтування позову
У своєму позові ОСОБА_3 просив зобов'язати Автозаводський ВДВС м.Кременчук ГТУЮ у Полтавській області вжити всіх необхідних дій по виконанню п.2 постанови про закриття виконавчого провадження ВП № 26326257 від 01 червня 2013 року, а саме зняти з ОСОБА_3 заборону на виїзд за кордон України, для чого направити відповідно оформлене повідомлення до Державної прикордонної служби України та зобов'язати Автозаводський ВДВС м.Кременчук ГТУЮ у Полтавській області закрити виконавче провадження ВП №26326257 у зв'язку з фактичним виконанням у повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що старшим державним виконавцем Автозаводського ВДВС ще 01.06.2013 року було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з повним виконанням своїх зобов'язань боржником ОСОБА_3 Згаданою постановою було знято усі обмеження, у тому числі й обмеження права виїзду за кордон. Однак до цього часу державною виконавчою службою не здійснено направлення відповідного документу до органів Державної прикордонної служби України. Крім того, позивач отримав постанову державного виконавця від 22.06.2016 року про відновлення виконавчого провадження ВП № 26326257, якою його було зобов'язано сплатити штраф за постановою органів ДАІ у сумі 510 грн. Цю суму штрафу, як і виконавчий збір розміром 51 грн, позивач сплатив, однак отримав на своє звернення про зняття обмеження права виїзду за кордон відповідь - повідомлення про вимогу сплатити виконавчий збір у сумі 155 886, 55 грн. Таку вимогу вважав безпідставною, а бездіяльність відповідача щодо направлення повідомлення до органів Державної прикордонної служби України та щодо неприйняття рішення про закінчення виконавчого провадження - протиправною.
У судове засідання позивач не з'явився, хоч і був належним чином повідомлений про його дату, час і місце. З'явився представник позивача, який надав пояснення по суті справи. Представником позивача було повідомлено, що ОСОБА_3 наразі є тяжко хворим та потребує лікування, у тому числі за межами України. На підтвердження цього надав копії медичної документації. Обмеження права його виїзду за межі України є протиправним та вкрай обтяжливим заходом, який втратив, як на думку сторони позивача, свою актуальність, оскільки боргове зобов'язання ОСОБА_3 перед ПАТ «КБ «Приватбанк» є погашеним. На підтвердження надав довідку ПАТ «КБ «Приватбанк» про відсутність будь-якої заборгованості ОСОБА_3 перед банком (а.с. 36). Представник наполягав на тому, що постанова старшого державного виконавця від 01.16.2013 року про закінчення виконавчого провадження є не скасованою, а отже чинною. Відтак, Автозаводський ВДВС, на його думку, зобов'язаний виконати резолютивну частину цієї постанови та направити до органів Державної прикордонної служби України відповідні документи й повідомлення щодо зняття обмеження виїзду за межі України. З приводу сплати позивачем виконавчого збору представник позивача відомостей не мав і пояснити, чи сплачений він - не зміг та доказів сплати не надав. Заперечував наявність будь-яких зобов'язань у позивача, оскільки виконавче провадження ВП № 26326257 фактично відсутнє, відсутні виконавчі документи, відсутні рішення державного виконавця, виконавчі дії не вчиняються.
У судове засідання з'явилася представник відповідача, який також скористався своїм правом надати відзив по адміністративній справі. Відповідач у відзиві та представником відповідача у судовому засіданні повідомлено суду, що на виконанні Автозаводського ВДВС перебувало виконавче провадження ВП № 26326257, відкрите 10.05.2011 року з виконання виконавчого листа № 2-2913/2011 від 18.01.2011 року Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «КБ Приватбанк» грошових коштів у сумі 1 564 475,49 грн. У ході здійснення виконавчих дій старшим державним виконавцем Автозаводського ВДВС 01.06.2013 року дійсно була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження, в якій було вказано про повне виконання боржником зобов'язань та зняття з ОСОБА_3 усіх раніше застосованих обмежень. Однак дана постанова була складена внаслідок службової підробки. Так, колишнім державним виконавцем були внесені до цієї постанови, до матеріалів виконавчого провадження та до електронної бази даних виконавчих проваджень неправдиві відомості. Зокрема, колишнім державним виконавцем було змінено предмет та суму стягнення і вказано, що з ОСОБА_3 стягується штраф на користь органів ДАІ в сумі 510 грн та відповідний виконавчий збір. До виконавчого провадження додано квитанції про сплату відповідних коштів. Після цього оригінали матеріалів виконавчого провадження ВП № 26326257 зникли, а старший державний виконавець звільнився та місцезнаходження його невідоме. Вказані обставини стали предметом розслідування у кримінальному провадженні, яке здійснюється органами внутрішніх справ. Службова підробка та внесення неправдивих відомостей до матеріалів виконавчого провадження та до електронної бази даних виконавчого провадження були виявлені та постанову про закінчення виконавчого провадження від 01.06.2013 року скасовано. Відповідач не заперечував того, що якнайменше на час розгляду справи суму боргу основного зобов'язання ОСОБА_3 перед ПАТ «КБ Приватбанк» ним погашено, однак наполягав на тому, що боржником ОСОБА_3 не сплачено виконавчий збір у сумі 155 886, 55 грн. На питання суду представником відповідача повідомлено, що постанова про відновлення виконавчого провадження ВП №26326257 була винесена щодо стягнення штрафу на користь органів ДАІ, оскільки це був єдиний спосіб змінити стан виконавчого провадження в електронній базі даних на «відновлене», тому причини винесення такої постанови технічні. Повідомила, що не має підстав для зняття обмеження виїзду за кордон та закінчення виконавчого провадження. На вимогу суду надати докази скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 01.06.2013 року - такі докази, зокрема, й письмовий документ про скасування, надати не змогла, пояснила про їх відсутність. Причин відсутності пояснити не змогла. На питання суду щодо причин невжиття заходів відновлення втраченого виконавчого провадження, причин відсутності навіть копій виконавчих документів - пояснити причин не змогла.
Обставини справи
З матеріалів справи, витребуваних і досліджених доказів та пояснень представників судом встановлено наступне.
18.01.2011 року Жовтневим районним судом м.Дніпропетровська було видано виконавчого листа № 2-2913/2011 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «КБ Приватбанк» грошових коштів у сумі 1 564 475,49 грн.
Автозаводським ВДВС відкрито 10.05.2011 року з приводу примусового виконання даного виконавчого документу виконавче провадження ВП № 26326257.
В цей же день винесено постанову про арешт майна боржника.
08.06.2011 року винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 156 447,54 грн та витрат на проведення виконавчих дій в сумі 25 грн.
Ухвалою Автозаводського районного суду м.Кременчука від 08.06.2011 року, винесеною на підставі подання державного виконавця, було тимчасово обмежено ОСОБА_3 у праві виїзду за кордон до повного погашення ним зобов'язань за виконавчим листом № 2-2913/2011 від 18.01.2011 року Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «КБ Приватбанк» грошових коштів у сумі 1 564 475,49 грн.
01.06.2013 року старшим державним виконавцем Автозаводського ВДВС винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 26326257 у зв'язку з повним виконанням боржником рішення згідно виконавчого документа, на підставі п. 8 ч. 1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження». Постановлено припинити чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.
31.03.2016 року боржник, ОСОБА_3, звернувся до Автозаводського ВДВС зі заявою про зняття тимчасового обмеження виїзду його за межі України та в цей же день йому було надано листа Автозаводського ВДВС, цим же днем датованого, в адресу Адміністрації Державної прикордонної служби України про те, що всі виконавчі провадження, що перебували на виконанні Автозаводського ВДВС щодо ОСОБА_3, закінчені у зв'язку з повним фактичним виконанням згідно виконавчих документів. Виконавчий лист № 2-2913 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «КБ Приватбанк» коштів за кредитним договором на виконанні у відділі не перебував та згідно довідки ПАТ «КБ Приватбанк» заборгованість перед банком відсутня. У зв'язку із цим просили припинити тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України стосовно ОСОБА_3
Докази направлення даного листа Державній прикордонній службі України відсутні та на питання суду представник відповідача повідомила, що доказів такого направлення вона не має. При цьому довідка про відсутність заборгованості ОСОБА_3 перед ПАТ «КБ Приватбанк», наявна у матеріалах виконавчого провадження, датована тільки 30.04.2016 року.
08.06.2016 року керівництвом УДВС ГТУЮ в Полтавській області проведено оперативну нараду за участю працівників Автозаводського ВДВС з приводу виявленого факту службової підробки вчиненої державним виконавцем у виконавчому провадженні ВП № 26326257, у ході якої прийнято рішення вчинити дії щодо відновлення втраченого виконавчого провадження та відновлення виконавчих дій.
22.06.2016 року винесено постанову про відновлення виконавчого провадження зі вказанням в постанові про виконання рішення щодо стягнення з боржника штрафу в сумі 510 грн на користь органів ДАІ.
Також ухвалою Автозаводського районного суду м.Кременчука від 29.06.2016 року було скасоване тимчасове обмеження ОСОБА_3 у праві виїзду за межі України.
Ця ухвала була скасована ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 04.10.2016 року та у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено з тих підстав, що питання зняття заборони виїзду за кордон віднесено законодавством до повноважень державного виконавця та не потребує рішення суду.
В подальшому ОСОБА_3 звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Висновки суду та докази
Перш за все, суд вважає за необхідне зазначити, що строк звернення до адміністративного суду суд не вважав пропущеним, оскільки позивач стверджував про порушення його права бездіяльністю посадових осіб відповідача. З цього суд прийшов до висновку про те, що порушення права позивача є триваючим і не припинено й на день розгляду цієї адміністративної справи, а тому застосування до нього строку звернення було б невірним.
Також суд прийшов до висновку, що дана справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Суд звернув увагу, що у виконавчому провадженні ВП №26326257 виконувався документ, винесений місцевим загальним судом у порядку цивільного судочинства. Однак, при цьому суд також звертає увагу на те, що оскаржувана бездіяльність відповідача та порушення ним права позивача вчинені в умовах фактичної відсутності виконавчого провадження, про що описано в даному рішенні далі. Суд виходить з того, що фактичні обставини справи призводять до висновку, що бездіяльність відповідача, якою порушено право позивача, вчинена в тому числі за межами виконавчого провадження, яке наразі відсутнє; пов'язана зі невиконанням Автозаводським ВДВС дій з відновлення втраченого виконавчого провадження. Крім того, суд звертає увагу на те, що позивач раніше звертався з позовом про зняття обмеження виїзду за межі України до місцевого загального суду як до такого суду, який видав виконавчий документ, хоч і за дещо інших обставин та підстав. При цьому Апеляційним судом Полтавської області ухвалою від 04.10.2016 року йому було відмовлено у задоволенні цього позову (а.с.41). Дана обставина в силу п. 2 ч. 1 ст. 186 та п.3 ч. 1 ст. 255 Цивільно-процесуального кодексу України (в діючій редакції) перешкоджає його зверненню до місцевого загального суду як до такого, який видав виконавчий документ, оскільки є підставою для відмови у відкритті провадження чи закриття провадження у цивільній справі. У той же час позов, який розглядається, має дещо інший предмет та підстави, порушення права позивача наразі не усунуто. За таких обставин визнання адміністративним судом того, що справа має розглядатися в порядку цивільного судочинства судом, який видав виконавчий документ, фактично означало б відмову позивачу в доступі до правосуддя, що не є припустимим у демократичному суспільстві та правовій державі.
З приводу застосованого до позивача ОСОБА_3 обмеження у праві виїзду за межі України та дій і в подальшому бездіяльності Державної виконавчої служби, пов'язаних із таким обмеженням, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно зі статтею 313 Цивільного кодексу України, фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
У відповідності до статті 13 Загальної декларації прав людини, яка прийнята та проголошена в резолюції 217 А (III) Генеральної Асамблеї від 10.12.1948, кожна людина має право вільно пересуватися і вибирати місце проживання в межах кожної держави, кожен має право залишати будь - яку країну, включаючи свою власну і повертатися в неї.
Статтею 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, ратифікованому Законом України від 17.07.1997 № 475/97-вр, встановлено, що кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Аналогічні положення закріплені в пункті другому статті 12 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ратифікованого Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII від 19.10.1973.
Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері регулює Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» (далі також - Закон).
Статтею 1 Закону закріплено, що громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну.
На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки. За громадянами України зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що належать їм на праві приватної власності. Будь-яке обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, економічних та інших прав не допускається.
Відповідно до статті 6 Закону, право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; 3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; 4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов'язань; 9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду.
Отже, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України - це певного виду санкція, яка може застосовуватися у зв'язку з ухиленням особи від виконання зобов'язання, зокрема виконання судового рішення, що й мало місце в даному випадку.
Виходячи з наведеного в сукупності вбачається, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено лише у виняткових випадках та у порядку чітко визначеному законом.
Згідно ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Такі нормативні вимоги до рішень і дій суб'єкта владних повноважень узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини щодо оцінки втручання держави в особисте право: таке втручання має бути законним, переслідувати легітимну мету, яка відповідає позитивним зобов'язанням держави, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування).
Отже, в даній справі суд констатує, що мало місце втручання суб'єкта владних повноважень у свободу особи, в даному разі позивача ОСОБА_3 на свободу пересування.
Суд погоджується з тим, що в момент застосування обмеження права ОСОБА_3 на виїзд за межі України, таке обмеження мало законний характер і було легітимним: заборона виїзду за межі країни до виконання судового рішення передбачена як Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», так і ст.377-1 Цивільно-процесуального кодексу України та нормами Закону України «Про виконавче провадження» (наведені Закони - в редакції, чинній на час застосування обмеження). Крім того, таке обмеження було застосовано рішенням суду (а.с.11,12).
Аналогічно суд погоджується з тим, що обмеження права позивача на виїзд за межі України мало легітимну мету - передбачений законом примус до виконання судового рішення.
Також суд погоджується з тим, що на момент свого застосування (2011 рік) обмеження права ОСОБА_3 було пропорційним меті застосування.
Однак, суд не може не визнати, що станом на момент прийняття рішення у даній справі ситуація змінилася.
Вище викладені встановлені судом фактичні обставини справи.
На момент прийняття судом рішення у справі за позовом ОСОБА_3 виконавче провадження ВП № 26326257, де він є боржником, з юридичної точки зору є закінченим. Так, вище викладено обставини винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження від 01.06.2013 року. Суд погоджується з твердженнями відповідача про те, що дана постанова була винесена у незаконний спосіб, без належних і достатніх підстав та внаслідок внесення неправдивих відомостей до офіційного документу.
Однак суду не надано жодних доказів скасування цієї постанови. Твердження відповідача про те, що ця постанова є скасованою, обґрунтована наявністю відмітки «скасовано» в електронній базі даних, у якості доказу такого скасування суд не сприймає. Учасниками справи не надано та судом не виявлено жодного рішення про таке скасування. У той же час, офіційний документ, яким оформлено рішення - постанова державного виконавця, може бути скасовано або судом, або керівником підрозділу державної виконавчої служби - згідно Закону України «Про виконавче провадження» у різних редакціях, які діяли з моменту відкриття виконавчого провадження ВП № 26326257 по цей час. Такі рішення відсутні - навіть з пояснень представника відповідача у справі.
Втрачене виконавче провадження ВП № 26326257 не відновлене. З наданих суду в оригіналі матеріалів (досліджено у судовому засіданні 08.02.2018 року) встановлено, що у відповідача відсутній навіть виконавчий документ, який виконується (як виконавчий лист цивільного суду, так і постанова про стягнення виконавчого збору). Постанова про стягнення з ОСОБА_3 виконавчого збору, яка наявна у наданих матеріалах у вигляді роздруківки, не містить ані підпису особи, яка її винесла, ані інших реквізитів, властивих рішенню суб'єкта владних повноважень.
При цьому суд не ставить під сумнів наявності за позивачем як за боржником непогашеної заборгованості зі сплати виконавчого збору, не спростував її й позивач.
Однак суд констатує як фізичну відсутність відновленого після втрати виконавчого провадження ВП № 26326257, так і повну відсутність будь-яких виконавчих дій з 2011 року.
Відтак, суд приходить до висновку про допущену відповідачем, Автозаводським ВДВС, протиправну бездіяльність з виконання своїх законом встановлених обов'язків щодо забезпечення примусового виконання судового рішення. Оскільки відповідна позовна вимога позивачем не заявлялася, суд не вважає необхідною вказівку на це у резолютивній частині цього рішення, на відміну від необхідності вжиття заходів поновлення порушеного права позивача.
Суд приймає до уваги, що наразі основна заборгованість боржника ОСОБА_3 перед стягувачем-кредитором - відсутня (а.с.36). Не заперечував цього й відповідач.
Отже зі сукупності встановлених фактів (погашення основного зобов'язання, відсутність виконавчого провадження, відновленого після втрати, відсутність протягом майже 7 років виконавчих дій, відсутність скасування постанови про закінчення виконавчого провадження) суд приходить до висновку, що обмеження права позивача, ОСОБА_3, у виїзді за межі України стало таким, яке більше не носить пропорційного характеру щодо дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для його прав, свобод та інтересів та цілями, на досягнення яких було спрямоване це обмеження.
На підтвердження своїх висновків суд вважає за необхідне також послатися і на практику Європейського суду з прав людини (надалі ЄСПЛ), юрисдикція якого визнана Україною.
У справі «Гочев проти Болгарії» («Gochev v. Bulgaria» від 26.11.2009 року; http://hudoc.echr.coe.int/rus?i=001-117299) Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам'ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості; проте навіть якщо зазначене обмеження свободи пересування було виправданим на самому початку, воно може стати непропорційним і таким, що порушує права людини, якщо воно автоматично продовжуватиметься протягом тривалого періоду. Тому застосування такого обмеження має періодично переглядатися судом (принаймні в останній інстанції) з метою з'ясування доцільності його подальшого застосування, причому обсяг судового розгляду повинен дозволити суду взяти до уваги всі фактори, й у тому числі ті, що стосуються пропорційності такого обмеження.
Схожі висновки ЄСПЛ ще раніше зробив у справі "ОСОБА_2 проти Болгарії" («Ignatov v. Bulgaria», 02.07.2009; http://hudoc.echr.coe.int/rus?i=001-126149), де неможливість судового оскарження тривалого обмеження указаного вище права людини, що полягало у забороні видачі закордонного паспорту, була визнана порушенням ст.2 Протоколу до Конвенції та ст. 13 Конвенції.
Суд також визнає прийнятним та обґрунтованим і посилання представника позивача на рішення у справі «Хлюстов проти Росії» («Khlyustov v. Russia» від 11.07.2013 року; http://hudoc.echr.coe.int/rus?i=001-122186), де ЄСПЛ застосував указані стандарти при вирішенні питання щодо заборони виїзду боржника за кордон у зв'язку з невиконанням судового рішення про стягнення заборгованості. Зокрема, у цій справі ЄСПЛ визнав порушення ст.2 Протоколу №4 до Конвенції через те, що рішення про заборону виїзду за кордон було застосовано «автоматично», тобто лише у зв'язку з тим, що боржник добровільно не сплатив заборгованість, та без належного обґрунтування з урахуванням індивідуальної ситуації заявника.
На підставі викладеного суд прийшов до висновку про те, що право позивача ОСОБА_3 станом на час розгляду цієї справи є протиправно порушеним та підлягає поновленню.
Таке поновлення порушеного права має бути достатнім для відновлення можливості позивача щодо перетину державного кордону України у легальний спосіб.
Відповідно до пунктів 3, 4 розділу ІІІ Порядку Порядок взаємодії органів державної виконавчої служби та органів Державної прикордонної служби України під час здійснення виконавчого провадження, затверджений Наказом Міністерства юстиції України, Міністерства внутрішніх справ України 07.02.2014 № 288/5/102, інформація про встановлення тимчасового обмеження права особи виїзду з України вилучається ГЦОСІ (Головний центр обробки спеціальної інформації) з бази даних на підставі отриманої, засвідченої судом копії судового рішення, що набрало законної сили, про скасування тимчасового обмеження особи у праві виїзду з України або постанови державного виконавця про повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який (яка) його видав(ла), про закінчення виконавчого провадження або про скасування тимчасового обмеження в праві виїзду особи з України, у якій вказуються номер та дата винесення судового рішення про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду з України.
У разі надходження до органу державної виконавчої служби рішення суду про скасування обмеження особи у праві виїзду за межі України державний виконавець не пізніше наступного дня пересилає зазначене рішення до ГЦОСІ.
Тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України особи знімається у разі винесення державним виконавцем постанови про:
- повернення виконавчого документа до суду, який його видав, на підставі частини першої статті 38 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон);
- закінчення виконавчого провадження на підставі пунктів 1 - 3, 5 - 7, 9 - 12, 14, 15 частини першої статті 39 Закону;
- скасування тимчасового обмеження у праві виїзду особи з України - у разі належного виконання особою зобов'язань щодо сплати періодичних платежів.
Постанова підписується виконавцем та скріплюється печаткою і не пізніше наступного робочого дня з дня її винесення надсилається державним виконавцем до ГЦОСІ.
Як слідує з наведених норм та встановлених обставин справи, в даному разі державний виконавець позбавлений повноважень винесення відповідної постанови: адже підстави для повернення виконавчого документу до суду відсутні, підстави для закінчення виконавчого провадження з викладених вище підстав також відсутні, зобов'язання не стосується сплати періодичних платежів.
Згідно ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: пункт 10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
А відповідно до ч. 2 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вправі вийти за межі позовних вимог: захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За даних обставин суд вважає за необхідне скасувати своїм рішенням тимчасове обмеження ОСОБА_3 у праві виїзду з України та вважає це єдино можливим і достатнім способом захисту порушеного права в даному разі.
У той же час з огляду на відсутність доказів сплати позивачем заборгованості з виконавчого збору, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивача про зобов'язання державного виконавця щодо закінчення виконавчого провадження. Втрачене виконавче провадження підлягає відновленню, а несплачений виконавчий збір - стягненню. Тому у задоволенні відповідної позовної вимоги суд відмовляє.
З огляду на вимоги ч.3 ст. 39 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає обґрунтованим повернути позивачу половину сплаченого ним при зверненні до суду судового збору, тобто, 640 грн, які стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, Автозаводського ВДВС м.Кременчук ГТУЮ у Полтавській області.
На підставі викладеного, керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_3 (проживає у м.Кременчук просп.Свободи, 55 кв.33, рнокпп НОМЕР_1), до Автозаводського відділу державної виконавчої служби міста Кременчука Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (вул.Академіка Маслова 15/4 м.Кременчук ЄДРПОУ 34987562) задовольнити частково.
Скасувати тимчасове обмеження ОСОБА_3 у праві виїзду з України, застосоване ухвалою Автозаводського районного суду м.Кременчука від 08.06.2011 року до виконання ним зобов"язань за виконавчим листом № 2-2913/2011 від 18.01.2011 року Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_3 за рахунок бюджетних асигнувань Автозаводського відділу державної виконавчої служби міста Кременчука Головного територіального управління юстиції у Полтавській області частину витрат зі сплати судового збору у сумі 640 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Головуючий суддя ОСОБА_4