Справа № 815/3711/17
16 лютого 2018 року
Одеський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів головуючого судді Катаєвої Е.В., суддів Тарасишиної О.М., Андрухіва В.В., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Уау ОСОБА_1 ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення №238-17 від 14.06.2017 року та зобов'язання вчинити певні дії,-
До суду звернувся Уау ОСОБА_1 ОСОБА_2 з позовом (а.с.3-4,9-11) до Державної міграційної служби України (далі ДМС), в якому позивач просив: - визнати неправомірним та скасувати рішення відповідача від 14.06.2017 року №238-17, яким йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; - зобов'язати відповідача прийняти рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що він є громадянином Кот-д'Івуару, але побоюється за своє життя та здоров'я у разі повернення до країни походження, про що свідчать причини його виїзду з Кот-д'Івуару. Він не може повернутися до країни походження через переслідування, пов'язані із його політичною діяльністю в країні походження. Про розповсюдженість таких переслідувань та обґрунтованість побоювань свідчить інформація по країні походження Кот-д'Івуару
Вважаючи себе біженцем, він 23.12.2016 року звернувся з заявою до Головного управління ДМС України в Одеській області (далі - Управління), однак 07.07.2017 року отримав Повідомлення № 186 від 26.06.2017 року про прийняття ДМСУ рішення № 238-17 від 14.06.2017 року про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Посилаючись на інформацію Доповіді Amnesty international,29.06.2017 по країні походження, позивач вважає рішення ДМСУ про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню.
Провадження по справі відкрите ухвалою суду від 02.08.2017 року, розпочате підготовче провадження, витребувані докази по справі.
Відповідач до суду надав заперечення на позов, витребувані докази (особову справу).
Ухвалою суду від 01.09.2017 року закінчено підготовче провадження по справі та справу призначено до судового розгляду колегією у складі трьох суддів.
Ухвалою суду від 12.12.2017 року за клопотанням представника позивача продовжено строк зупинення провадження по справі та призначене судове засідання на 22.12.2017 року.
15.12.2017 набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017, згідно з яким КАС України викладений в новій редакції.
У відповідності до п.п.10 п.1 Розділу VII Перехідних Положень КАС України в новій редакції справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ухвалою суду від 12.12.2017 року вирішено здійснити розгляд справи, провадження по якій відкрите ухвалою суду від 02.09.2017 року, за правилами загального позовного провадження.
Представник відповідача просив раніше подані заперечення на позов вважати відзивом на позовну заяву (а.с.220). У запереченнях на позов (а.с. 172-182) представник вважав позов необґрунтованим та просив у його задоволенні відмовити посилаючись на те, що під час перевірки заяви позивача було встановлено відсутність у позивача обґрунтованих побоювань стати твою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Позивач прибув легально в Україну з метою отримати вищу освіту на підставі студентської візи та паспортного документу. З 2014р. по 2017 р. позивач знаходився на території України нелегально, проте за міжнародним захистом не звертався.
ІКП містить загальнодоступну інформацію про країну походження позивача, якою він володіє. Проте відповідно до пояснень позивач не залишав Батьківщину до 2011 року, вільно пересувався її межами. Позивач пояснив, що він підтримує політику та ідеологію партії FРІ, але не був офіційним членом партії, лише підтримував її ідеологію. Під час перевірки позивач не надав доказів та перевіркою не встановлено обставин, які б свідчили про переслідування позивача у випадку його повернення на Батьківщину.
Однією з причин побоювання повернення позивач назвав переслідування його близьких, між тим в процесі бесід було встановлено, що батько, матір, три рідні сестри залишились проживати у Кот-д'Івуарі: батько проживає в с. Сан Гвіні на кордоні з Гвінеєю, матір у м. Ман, три рідні сестри у м. Абіджан, інформація стосовно їх переслідування за матеріалами справи відсутня. До того ж, на теперішній час на Батьківщині батько займається вирощуванням какао бобів на плантації у с. Сан Гвіні, матір на пенсії, сестра Едвіж працює бухгалтером, сестра Луїз продавцем, сестра Єва є власником салону краси.
Аналізом наданих матеріалів разом із наявною інформацією по країні громадянського походження заявника можливо підтвердити відсутність умов, які можуть бузи розглянуті в контексті надання заявникові додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження. Також не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення на Батьківщину.
Рішення ДМС від 14.06.2017 року №238-17, яким позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є правомірним та обґрунтованим, у зв'язку з чим представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши та проаналізувавши надані сторонами докази, суд встановив, що 23.12.2016 року позивач звернувся до Управління із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Просив надати статус біженця.
Відповідно до наказу Управління №8 від 13.01.2017 року «Про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» заява позивача прийнята до розгляду, вирішено здійснити оформлення необхідних документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту Уау ОСОБА_1 ОСОБА_2 (а.с.103).
Наказом №48 від 13.03.2017 року строк розгляду заяви позивача був продовжений до отримання відомостей з органів СБУ, інших органів , які будуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи (а.с.133).
31.05.2017 року Управлінням складений Висновок про відмову у визнанні біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту (далі - Висновок), у якому зазначено, що за результатами розгляду особової справи заявника, Управління дійшло до висновку про доцільність відмовити громадянину Код-Д'Івуару Уау ОСОБА_1 ОСОБА_2, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України „Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, відсутні (а.с.27-44).
Рішенням ДМС України №238-17 від 14.06.2017 року, з посиланням на п. 1 та п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону, Висновок Управління підтримано, у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, в Україні громадянину Кот-Д'Івуар Уау ОСОБА_1 ОСОБА_2 відмовлено (а.с.26).
07.07.2017 року позивач отримав Повідомлення від 26.06.2017 року про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.25).
Під час розгляду заяви згідно з Висновком, матеріалами особової справи Управління встановило, що позивач 01.11.2011 року вибув з країни походження авіарейсом Абіджан (Кот-Д'Івуар) - Касабланка (Марокко) - Стамбул (Туреччина) - Донецьк (Україна). У містах Касабланка та Стамбул транзитом перебував протягом декількох годин. ОСОБА_3 кордон України перетнув легально, 02.11.2011 року, на підставі студентської візи та паспортного документу серії 08АВ41188, виданого 07.01.2010 року та дійсного до 06.01.2015 року. Документ виданий Головним управлінням прикордонної поліції та безпеки повітряного простору (дія паспортного документу була продовжена 29.01.2016 року до 29.01.2017 року як виняток у Консульстві Кот-Д'Івуару в м. Дніпропетровськ, Україна). Місцем перетину кордону є міжнародний аеропорт Донецьк.
Виїзд з країни постійного проживання відбувся через бажання здобути вищу освіту.
Позивач звернувся за міжнародним захистом після п'ятилітнього знаходження в України та під час закінчення дії паспортного документу.
Твердження позивача про переслідування через його „активну політичну та громадську діяльність”, бездоказові, з проведених із заявником протоколів співбесід, він не був офіційним членом партії FPI, лише підтримував її ідеологію.
СБУ по запит Управління листом від 24.01.2017 року повідомило, що за результатами проведеної перевірки відомостей відносно позивача, встановлено низку ознак, що вказують на необґрунтоване побоювання позивача стати жертвою переслідувань на території країни походження за ознаками належності до певної соціальної групи або політичних переконань (а.с.118).
Висновок від 31.05.2017 року Управління обґрунтувало тим, що факти, повідомлені заявником стосовно власних побоювань щодо ймовірних переслідувань на території Кот-Д'Івуару не можуть бути визнаними підставою для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, у відповідності до умов, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України „Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”.
Згідно з Висновком заявник надав недостовірну інформацію та проживаючи на території Кот-Д'Івуару, у м. Абіджан особисто не зазнавав ніяких переслідувань, пов'язаних з расовою, національною, релігійною приналежністю чи політичними поглядами. Разом з тим, він не зазнав жодних утисків, переслідувань, фізичного насильства, насильницького викрадення, тортур, тощо.
Додатково, під час аналізу матеріалів особової справи спостерігаються елементи зловживання шукачем захисту процедурою надання міжнародного захисту Україні, ознаки порушення українського законодавства, що у сукупності вказує на відсутність потреби заявника саме у міжнародному захисті та на звернення заявника до міграційної служби лише з метою фактичної легалізації на території України.
Це додатково підтверджують твердження заявника, відповідно до яких він звертається до територіального підрозділу ДМС задля отримання документу, який дозволив би йому легально знаходитися на території України та подальшої реєстрації. Позивач заявив про своє бажання отримати дозвіл на імміграцію та у такому б випадку зміг би виїхати з України до Кот-Д'Івуару або Сенегалу задля оформлення документів, адже Посольство України знаходиться саме в цих країнах.
Суд вважає, що висновок, який став підставою для прийняття рішення та оспорює позивач, є таким, що складений у відповідності до розділу VІ Правил: за результатом оцінки комплексного та системного вивчення документів, наявних в особовій справі заявника, та перевірки фактів, повідомлених заявником. У висновку зроблено посилання на використану інформацію про країну походження заявника, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником.
Відповідач ОСОБА_3 міграційна служба України відповідно до Положення про ОСОБА_3 міграційну службу України, затвердженого Указом Президента України №405/2011 від 06.04.2011 року, є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України. ДМС України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Пунктом 2 Положення визначено, що ДМС України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства внутрішніх справ України, іншими актами законодавства України, дорученнями Президента України та Міністра, а також цим Положенням.
Згідно п.7 Положення ДМС України здійснює свої повноваження безпосередньо та через головні управління (управління) міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управління, відділи (сектори) міграційної служби в районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень ст.1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, п.1 ч.1 ст.1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” (далі Закону України) під цією особою визначають особу, яка не є громадянином країни прибуття, внаслідок ґрунтовних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Пунктом 13 цієї ж статті закону передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Перевіряючи законність рішення ДМСУ про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідачу необхідно було з'ясувати, чи має позивач суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідувань, та чи є ці побоювання цілком обґрунтованими.
Оцінка таким побоюванням обов'язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку.
Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні.
При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини третій статті 78 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, звільнені від подальшого доказування.
При цьому суд вважає, що "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.
Таким чином, особа, яка шукає статусу біженця, має довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі, і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Суд вважає висновок Управління, на підставі якого прийняте оскаржуване рішення, містить доводи, які спростовують твердження позивача про побоювання стати жертвою переслідування.
Дійсно, у відповідності до інформації по Кот-Д'Івуар підтверджується напруженість після проведення президентських виборів у 2010 році.
Проте позивачем не доведено, що інформація по країні походження, яка є загальнодоступною та якою він володіє, має безпосереднє відношення до нього для вирішення питання щодо надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту .
Матеріали співбесід з Уау ОСОБА_1 ОСОБА_2, значна тривалість проміжків часу між: виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у особи обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань, а навпаки свідчать про те, що його заява до органів міграції є логічно непослідовною, неправдоподібною та не викликає довіри, а дійсною причиною його звернення є спроба легалізувати своє знаходження на території України.
Суд вважає, що при розгляді заяви позивача про надання йому статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту в Україні, відповідачем здійснені усі дії, передбачені законодавством про біженців, для встановлення інформації про заявника та обставин, які стали підставою для звернення із заявою про набуття відповідного статусу.
При цьому відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги Уау ОСОБА_1 ОСОБА_4 задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2,3,6,7,9,12,13,78,241-246 КАС України, суд, -
Відмовити у задоволенні адміністративного позову Уау ОСОБА_1 ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення № 238-17 від 14.06.2017 року, яким Уау ОСОБА_1 Маріусу ОСОБА_2 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також про зобов'язання прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішення суду набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.
Рішення суду може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів у порядку ст.ст.293,295-297 КАС України.
Головуючий Катаєва Е.В.
Судді Тарасишина О.М.
ОСОБА_5В
.