Справа № 815/6178/17
15 лютого 2018 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
судді - Бутенка А.В.,
за участю секретаря - Філімоненка А.О.,
сторін:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
представник відповідача - ОСОБА_3,
представник 2 відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 управління ДФС в Одеській області, ОСОБА_4 управління Державної казначейської служби України в Одеській області, про визнання протиправним та скасування наказу № 1301-0 від 07.11.2017р., поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 управління ДФС в Одеській області, ОСОБА_4 управління Державної казначейської служби України в Одеській області, в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати Наказ ОСОБА_4 управління ДФС в Одеській області про звільнення ОСОБА_1 від 07.11.2017 р. № 1301-0; поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління - начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності управління фінансування, бухгалтерського обліку та звітності ОСОБА_4 управління ДФС в Одеській області; стягнути з ОСОБА_4 управління ДФС в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу; стягнути з ОСОБА_4 управління ДФС в Одеській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 200 000 (двісті тисяч) грн. 00 коп.
В обґрунтування позовних вимог з урахуванням заяви про зміну підстав позову позивач зазначила, що 07 листопада 2017 року Наказом № 1301-1 її було звільнено з посади заступника начальника управління - начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності управління фінансування, бухгалтерського обліку та звітності ОСОБА_4 управління ДФС в Одеській області на підставі п. 2 ст. 87 Закону України «Про державну службу», тобто припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення в разі встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування, однак така підстава не може бути застосована, оскільки не було встановлено строк випробування, тобто не визначено підставу звільнення. Звільнення відбулось за відсутності попередньої згоди виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є Позивач, що є грубим порушенням вимог трудового законодавства України. Крім того, Позивач є інвалідом другої групи з 06 листопада 2017 року внаслідок погіршення здоров'я через постійну важку працю, отже вирішувати питання щодо звільнення необхідно було вже після отримання інвалідності. Також звільнення відбулось майже через два тижні після виходу на роботу та початку виконання професійних обов'язків. Застосування ч. 2 ст. 87 ЗУ «Про державну службу» після того, як Позивача було допущено до виконання службових обов'язків більш ніж два тижні, сплачено заробітну плату та належним чином прийняті листки непрацездатності є порушенням законодавства про державну службу, гарантій прав працівника та законодавства про працю, тому просить позов задовольнити.
Позивач та її представник в судовому засіданні підтримали заявлені позовні вимоги з підстав викладених в адміністративному позові та наданих поясненнях.
В судовому засіданні представник відповідача позов не визнала, просила в його задоволенні відмовити, з підстав зазначених у відзиві на позов (а.с.130-132), зазначивши, що підставою для звільнення ОСОБА_1 є частина 2 статті 87 Закону України «Про державну службу». Відповідно до табелів обліку робочого часу управління фінансування, бухгалтерського обліку та звітності ГУ ДФС в Одеській області з 18 квітня 2017 року до дати звільнення ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці 160 днів, що є підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення. За державним службовцем, який втратив працездатність під час виконання посадових обов'язків, посада зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності. Звільнено позивача наказом від 07 листопада 2017 року та на дату звільнення ГУ ДФС в Одеській області не було відомо про інвалідність ОСОБА_1 Копію довідки про встановлення інвалідності отримано лише у якості додатку до звернення позивача після звільнення. Розірвання трудового договору можливе з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації з працівником данної категорії. Отже, звільнення проведено з рамках чинного законодавства та право на працю Позивача жодним чином не порушено, тому просить в задоволенні позову відмовити.
Представник відповідача ОСОБА_4 управління Державної казначейської служби України в Одеській області в судове засідання не з'явився без повідомлення про причини неявки, про день, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.
Згідно з ч. 3 ст. 205 КАС України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Враховуючи належне повідомлення суб'єкта владних повноважень про день, час та місце судового засідання, відсутність повідомлення про причини неявки, суд дійшов до висновку про можливість розглянути справу за відсутності такого учасника справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши позивача в межах заявлених вимог, суд встановив наступне.
Позивач була призначена на посаду заступника начальника управління - начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності управління фінансування, бухгалтерського обліку та звітності ОСОБА_4 управління ДФС в Одеській області в порядку переведення наказом ОСОБА_4 управління ДФС в Одеській області від 01лютого 2016 року №17-о «Про переведення працівників ГУ ДФС в Одеській області».
Наказом ОСОБА_4 управління ДФС в Одеській області від 07 листопада 2017 року №1301-о «Про звільнення ОСОБА_1В.», Позивача звільнено з займаної посади на підставі пункту 2 статті 87 Закону України «Про державну службу».
Наказом ОСОБА_4 управління ДФС в Одеській області від 30 листопада 2017 року №1355-0 «Про внесення змін до наказу ОСОБА_4 управління ДФС в Одеській області від 07.11.2017 року №1301-о «Про звільнення ОСОБА_1В.» внесено зміни, а саме слово «пункт» замінено словом «частина».
20.11.2017, Позивач звернулась до ОСОБА_4 управління ДФС в Одеській області із заявою в якій зазначила, що вважає звільнення незаконним, та з проханням поновити її на посаді. До звернення було додано копію відповіді Первинної профспілкової організації працівників ОСОБА_4 управління ДФС в Одеській області та копію довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності.
Головне управління ДФС в Одеській області листом від 07.12.2017 №8067/К/15-32-04-03-20 надало позивачу відповідь у якій роз'яснено про підстави звільнення та наголошено про прийняття наказу від 30 листопада 2017 року №1355-0 «Про внесення змін до наказу ОСОБА_4 управління ДФС в Одеській області від 07.11.2017 року №13.01-0 «Про звільнення ОСОБА_1В.».
Правомірність звільнення Позивача та прийняття Наказів ОСОБА_4 управління ДФС в Одеській області від 07 листопада 2017 року №1301-о та від 30 листопада 2017 року №1355-0 є предметом спору у даній справі.
Заслухавши доводи сторін, дослідивши наявні в справі письмові докази, оцінюючи рішення суб'єкта владних повноважень, суд виходить з приписів ч. 3 ст. 2 КАС України та доходить до висновку про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, її проходження, припинення, визначенні Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон №889-VIII).
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону №889-VIII, цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Відповідно до частини 2 Закону №889-VIII, підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення може бути нез'явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання.
20.10.2017 року в.о. начальника управління фінансування, бухгалтерського обліку та звітності ГУ ДФС в Одеській області ОСОБА_5 звернулась до начальника ГУ ДФС в Одеській області з доповідною запискою від 20.10.2017 № 209/11/15-32-05-03-05 щодо нез'явлення ОСОБА_1 на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд.
Зокрема, в даній доповідній записці було зазначено що заступник начальника управління - начальник відділу бухгалтерського обліку та звітності управління фінансування, бухгалтерського обліку та звітності ГУ ДФС в Одеській області ОСОБА_1 з 22 червня 2017 року не з'являється на службі. Документи, які підтверджують неявку на роботу до ГУ ДФС в Одеській області не надходили.
На підставі викладеного, в.о. начальника управління фінансування, бухгалтерського обліку та звітності ГУ ДФС в Одеській області ОСОБА_5 запропонувала в зазначеній доповідній записці надати доручення управлінню по роботі з персоналом ГУ ДФС в Одеській області з'ясувати причини тривалою відсутності на робочому місці та доцільність перебування на державній службі, відповідно до вимог Закону №889-VIII.
З наявних в матеріалах справи копій табелів обліку використання робочого часу за 2017 рік щодо ОСОБА_1 встановлено, що в період з 18 квітня 2017 року по 22 травня 2017, з 22 червня 2017 року по 23 жовтня 2017 року Позивач не з'являлася на службу внаслідок тимчасової непрацездатності, що підтверджено, зокрема: листок непрацездатності Серія АДЖ № 409032 (звільнено з роботи з 18.04.2017 по 03.05.2017); листок непрацездатності Серія АДЖ № 714486 (звільнено з роботи з 04.05.2017 по 22.05.2017); листок непрацездатності Серія АГЗ № 299318 (звільнено з роботи з 21.06.2017 по 27.06.2017); листок непрацездатності Серія АГЗ № 299521 (звільнено з роботи з 28.06.2017 по 19.07.2017); листок непрацездатності Серія АГЗ № 299344 (звільнено з роботи з 20.07.2017 по 17.08.2017); листок непрацездатності Серія АГЗ №. 299372 (звільнено з роботи з 18.08.2017 по 05.09.2017); листок непрацездатності Серія АГЗ № 299687 (звільнено з роботи з 06.09.2017 по 19.09.2017); листок непрацездатності Серія АГЗ № 299903 (звільнено з роботи з 20.09.2017 по 03.10.2017); листок непрацездатності Серія АГШ № 701933 (звільнено з роботи з 04.10.2017 по 17.10.2017); листок непрацездатності Серія АГЗ № 299816 (звільнено з роботи з 18.10.2017 по 23.10.2017).
Зазначені оставини не заперечуються Позивачем.
Отже, фактично підставою для звільнення ОСОБА_1 є частина 2 статті 87 Закону №889-VIII, яка застосована за результатами розгляду доповідної записки в.о. начальника управління фінансування, бухгалтерського обліку та звітності ГУ ДФС в Одеській області ОСОБА_5 та листків непрацездатності від 18.04.2017, від 04.05.2017,від 21.06.2017,від 28.06.2017, від 20.07.2017, від 18.08.2017,від 06.09.2017,від 20.09.2017, від 04.10.2017, від 18.10.2017 року.
Листом від 07.12.2017 № 8067/К/15-32-04-03-20 Позивача повідомлено про прийняття наказу ГУ ДФС в Одеській області від 30 листопада 2017 року № 1355-0 «Про внесення змін до наказу ОСОБА_4 управління ДФС в Одеській області від 07.11.2017 року № 1301-0 «Про звільнення ОСОБА_1В.» та запропоновано їй прибути до ГУ ДФС в Одеській області для внесення відповідних змін до трудової книжки.
Таким чином, твердження Позивача про невідповідність підстави припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення фактичним обставинам спростовується наявністю Наказу ОСОБА_4 управління ДФС в Одеській області від 30 листопада 2017 року №1355-0 «Про внесення змін до наказу ОСОБА_4 управління ДФС в Одеській області від 07.11.2017 року №1301-о «Про звільнення ОСОБА_1В.», яким внесено зміни до наказу про звільнення, а саме слово «пункт» замінено словом «частина», тобто Відповідачем помилково зазначено підставу звільнення та самостійно виправлено допущену помилку.
Щодо звільнення Позивача без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зазначає, що Позивач була членом первинної профспілкової організації працівників ОСОБА_4 управління ДФС в Одеській області.
На момент звільнення Позивача діяв Колективний договір між адміністрацією Державної податкової служби в Одеській області та профспілковою організацією працівників Державної податкової служби в Одеській області на 2013-2015 року, дію якого було продовжено до кладання нового Договору (грудень 2017 року).
Умови та порядок надання згоди виборного органу первинної профспілкової організації врегульовано Кодексом законів про працю України, норми якого застосовуються в разі, якщо питання не врегульовано Законом № 889-VIII. На виконання законодавчих норм укладено зазначений Колективний договір, згідно з п. 2.1.11 якого адміністрація зобов'язується не допускати звільнення працівників з ініціативи роботодавця без достатніх підстав і без погодження такого звільнення з профспілковою організацією.
Разом з тим, відповідно до пункту 7 частини 1 статті 43-1 Кодексу законів про працю України, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадку звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службових осіб центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян.
Позивач обіймала посаду заступника начальника управління - начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності управління фінансування, бухгалтерського обліку та звітності ОСОБА_4 управління ДФС в Одеській області, яка прирівнюється до посади заступника головного бухгалтера Відповідача, а також Позивач на час звільнення була службовою особою органів доходів і зборів, якій присвоєно спеціальне звання.
Таким чином, у ОСОБА_4 управління ДФС в Одеській області були наявні підстави для звільнення ОСОБА_1 без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації.
Щодо зазначення Позивача про те, що її звільнили через два тижні після того, як вона вийшла на роботу після відсутності внаслідок тимчасової працездатності, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 87 Закону України № 889-VIII визначено окрему підставу для припинення державної служби, а саме, нез'явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності.
Таким чином, Законом України № 889-VIII визначено право суб'єкта призначення прийняти рішення про припинення державної служби після встановлення факту нез'явлення державного службовця наслужбу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150
календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності та не встановлено строк, протягом якого може бути прийняте відповідне рішення про припинення державної служби.
Також, в уточненому позові та поясненнях Позивач зазначила, що 06 листопада 2017 року їй було встановлено інвалідність на підставі Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, згідно з якою вона є інвалідом другою групи, тому вирішувати питання щодо її звільнення необхідно було вже після того, як вона отримала інвалідність.
Пунктом 2 ч. 2 ст. 87 ЗУ «Про державну службу» встановлено, що за державним службовцем, який втратив працездатність під час виконання посадових обов'язків, посада зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.
Посаду за Позивачем було збережено як до відновлення працездатності, так і до встановлення інвалідності, тобто Позивача звільнено наступного дня після встановлення інвалідності. Як повідомила Позивач, 06.11.2017 року вона перебувала у відпустці без збереження заробітної плати, а 07.11.2017 року знаходилась на роботі, отже вимоги зазначеної норми закону Відповідачем не порушені, тому твердження про необхідність встановлення наявності інвалідності під час перевірки доцільності перебування на державній службі не заслуговують на увагу.
Відносно позовної вимоги, що стосується відшкодування моральної шкоди, суд зазначає, що відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до ст. 37-1 Кодексу законів про працю України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Отже, моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявність факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.
Відповідно до практики Верховного суду України моральна шкода полягає у втратах немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі неправомірним рішенням, діями чи бездіяльністю.
Позивач, необхідність відшкодування моральної шкоди обґрунтовує тим, що внаслідок «незаконних» дій ОСОБА_4 управління ДФС в Одеській області ОСОБА_1 було втрачено душевний спокій, вона перебувала у пригніченому стані з причин відсутності засобів для забезпечення належного рівня життя та інше. Однак, ОСОБА_1 не надано жодних підтверджуючих документів щодо звернення до медичних закладів, щоб пітверджувало твердження позивача.
Враховуючи те, що звільнення ОСОБА_1 проведено з дотриманням вимог діючого законодавства за відсутності порушення прав позивача, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати своє рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент учасника справи.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обгрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обгрунтування своїх рішень.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 2 ст. 73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Приймаючи до уваги викладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не обґрунтовані, документально не підтверджені, отже не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись ст.ст. 9, 72-73, 77, 143, 241-246, 250-251 КАС України, суд
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 управління ДФС в Одеській області, ОСОБА_4 управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу № 1301-0 від 07.11.2017р., поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду першої інстанції в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений та підписаний 16.02.2018 року.
Суддя: Бутенко А.В.
.