09 лютого 2018 року Справа 804/1090/18
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Юхно І.В., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії та визнання протиправним, скасування рішення,-
08 лютого 2018 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, у якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Дніпровської міської ради та зобов'язати Дніпровську міську раду у місячний строк укласти з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) додаткові угоди про поновлення договорів оренди земельних ділянок за адресою м. Дніпропетровськ, Індустріальний район, просп. Газети «Правди», 6 і зареєстрованих в Державному земельному кадастрі за кадастровими номерами 120100000:04:004:0093 (договір реєстр. №1650 від 18.03.2004, зареєстрований у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 05.04.2004 за №5042); 120100000:04:004:0094 (договір реєстр. №1651 від 18.03.2004, зареєстрований у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 29.04.2004 за №5125); 120100000:04:004:0095 (договір реєстр. №1649 від 18.03.2004, зареєстрований у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 05.04.2004 за №5043);
- визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 28.12.2017 №1046 в частині внесення змін до Переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів у м. Дніпрі (затвердженого рішенням виконавчого комітету міської ради від 30.11.2016 №587), викладенням п. 263 розділу ІІ вказаного переліку у новій редакції, яким віднесено до переліку майданчиків, які розташовані не у центральній частині міста, земельну ділянку за місцезнаходженням просп. Слобожанський (просп. Газети «Правда»), в районі будинку №6А, площею для паркування 1621,5 кв.м.
Відповідно до пунктів 3, 5 та 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України; чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними) та чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої зазначеної статті в позовній заяві зазначається зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
Із позовної заяви вбачається, що позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність Дніпровської міської ради, при цьому, в прохальній частині не конкретизуючи у чому саме така бездіяльність полягає.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивачу необхідно надати до суду уточнений адміністративний позов з уточненими позовними вимогами та його копії для направлення відповідачу у справі.
Крім того, вищенаведене унеможливлює з'ясування судом, чи позов подано у строк, установлений законом, а якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.
Позивачем заначено, що вона є законним землекористувачем землі та має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк на підставі положень статті 33 Закону України «Про оренду землі». У якості додатків до адміністративного позову позивачем надано копію заяви про продовження дії договорів на оренду земельних дялінок від 17.04.2006 року та клопотання про наданя дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) від 10.02.2017 року. Жодних інших доказів, зокрема, листів-повідомлень, проектів додаткових угод тощо, до суду не надано.
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з приписами частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За положеннями частини третьої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
З огляду на вищевикладене, враховуючи, що позивачем не конкретизовано вимогу щодо бездіяльності відповідача, суд не може з'ясувати чи адміністративний позов подано у встановлений законом строк.
Поряд із цим, частиною шостою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
З огляду на вищезазначене, суд звертає також увагу, що позивач, в разі пропущення ним строку звернення до суду, не надав доказів на підтвердження поважності причин його пропуску.
Крім того, згідно з положеннями частини першої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Додатково суд звертає увагу позивача, що згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 1 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
За приписами пункту 2 частини першої наведеної статті публічно-правовий спір - спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Частина перша статті 19 Кодексу адміністративного судочинства передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:
1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом;
6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;
7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;
8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;
9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;
10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;
11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю;
12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень».
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Частиною першою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією, цим та іншими законами.
Відповідно до статті 25 вказаного Закону сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Згідно з положеннями пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
Як встановлено пунктами «а», «б», «в», «г» частини першої статті 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності.
У заявленому до розгляду спорі міська рада, реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою, відповідно до статті 5 Земельного кодексу України має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вона вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, тобто є рівноправним суб'єктом земельних відносин. У цьому спорі учасники земельних правовідносин не підпорядковані один одному, а, отже, суб'єкт владних повноважень - міська рада - владних управлінських функцій не здійснювала.
Вказана правова позиція, висловлена Верховним Судом України зокрема у постановах від 11 листопада 2014 року у справі №21-493а14, від 29 вересня 2015 року у справі №21-345а15, від 10 листопада 2015 року у справі №21-2319а15, від 26 січня 2016 року у справах №21-3367а15, №21-5523а15, від 01 березня 2016 року у справі №21-3174а15, а також Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 19 жовтня 2017 року №К/800/27220/16 про те, що спір про зобов'язання органу місцевого самоврядування укладати договори, угоди, зокрема, оренди земельних ділянок не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів.
Водночас, частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
Таким чином, за суб'єктним складом сторін та сутністю спору позовна вимога про зобов'язання органу місцевого самоврядування укладати договори оренди земельних ділянок підлягає розгляду господарськими судами у порядку, визначеному нормами Господарського процесуального кодексу України.
Суд зауважує, що за приписами частини шостої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Крім цього, частиною 3 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
У адміністративному позові позивачем заявлено дві вимоги немайнового характеру. При цьому, ОСОБА_1 до матеріалів адміністративного позову надано квитанцію про сплату судового збору від 08.02.2018 року №TS900205 на суму 704,80 грн.
Відповідно до підпункту 1 пункту 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674-VI ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру, який подано фізичною особою - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Положеннями абзацу 2 частини першої статті 6 вказаного Закону передбачено, що у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 7 грудня 2017 року № 2246-VIII передбачено, що прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць з 1 січня 2018 року становить - 1 762,00 гривень.
Таким чином, позивач за подання заявленого до розгляду адміністративного позову повинен був сплатити судовий збір у розмірі 1 409,60 грн.
За наведених обставин позивачу необхідно доплатити судовий збір за наступними реквізитами: отримувач: УДКСУ у Чечелівському районі м. Дніпра, код ЄДРПОУ (отримувача) 37989253, рахунок отримувача: 31210206784008, банк отримувача: ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області, МФО 805012, код класифікації доходів бюджету 22030101, призначення платежу: судовий збір у розмірі 704 гривень 80 копійки, Дніпропетровський окружний адміністративний суд, код ЄДРПОУ(суду) 34824364.
Таким чином, суд зазначає, що до позовної заяви позивачем не надано документу, що підтверджує сплату судового збору в розмірі та в порядку, передбачених чинним законодавством України.
Частинами першою та другою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
На підставі викладеного суд залишає подану заяву без руху та пропонує позивачу усунути наступні недоліки шляхом надання до суду:
- уточненого адміністративного позову з уточненими позовними вимогами, а також його копії для направлення відповідачу у справі;
- у разі пропуску строку звернення до суду - заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності причин його пропуску;
- документу, що підтверджує сплату судового збору у розмірі та порядку, встановлених чинним законодавством України;
Керуючись статтями 122-123, 160, 161, 169, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії та визнання протиправним, скасування рішення - залишити без руху.
Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання ухвали суду.
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно направити на адресу позивача.
Роз'яснити позивачу, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та в самостійному порядку оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_2