Номер провадження 2/754/1881/18
Справа №754/13052/17
09 лютого 2018 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді - Лісовської О.В.
за участю секретаря - Грей О.П.
позивачки - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія», треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноважена особа від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Укрінбанк» Оберемко Р.А. про розірвання трудового договору, внесення запису до трудової книжки, виплату заборгованості по заробітній платі, виплату компенсації за затримку розрахунку та виплату компенсації за невикористану відпустку, -
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ПАТ «Українська інноваційна компанія», який є правонаступником ПАТ «Укрінбанк» про розірвання трудового договору, внесення запису до трудової книжки, виплату заборгованості по заробітній платі, виплату компенсації за затримку розрахунку та виплату компенсації за невикористану відпустку, мотивуючи свої вимоги тим, що 04.08.1993 року вона була прийнята на роботу - посаду провідного спеціаліста АТ «Українська інноваційна компанія» («Укрінбанк»), наказом № 61-к від 04.08.1993 року, про що зроблено відповідний запис в трудовій книжці. З 12.12.2010 року і до моменту введення Тимчасової адміністрації ФГВФО працювала на посаді начальника Управління фінансового моніторингу ПАТ «Укрінбанк», на цій же посаді продовжувала працювати і після введення тимчасової адміністрації. 24.12.2015 року у ПАТ «Укрінбанк» було запроваджено тимчасову адміністрацію з делегування повноважень адміністратора банку, а 22.03.2016 року прийнято рішення про початок процедури ліквідації ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень ліквідатора банку. 22.03.2016 року Правлінням НБУ прийнято постанову № 180 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Укрінбанк». На підставі вказаної постанови НБУ, виконавчою дирекцією ФГВФО 22.03.2016 року прийнято рішення № 385 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень ліквідатора банку», відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Укрінбанк» з 23.03.2016 року по 22.03.2018 року включно; призначено уповноваженою особою Фонду та делеговано повноваження ліквідатора - Оберемку Р.М. строком на два роки з 23.03.2016 року по 22.03.2018 року включно. Однак, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.03.2016 року задоволено позовні вимоги власників ПАТ «Укрінбанк» та визнано незаконним та скасовано рішення виконавчої дирекції ФГВФО № 239 від 24.12.2015 року «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2016 року постанову від 16.03.2016 року залишено без змін. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31.08.2016 року ухвалу від 14.04.2016 року залишено без змін. Крім того, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.04.2016 року задоволено позовні вимоги власників ПАТ «Укрінбанк» та визнано незаконним та скасовано постанову Правління НБУ від 22.03.2016 року № 180 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Укрінбанк», рішення виконавчої дирекції ФГВФО від 22.30.2016 року № 385 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень ліквідатора банку». Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2016 року постанову від 29.04.2016 року залишено без змін. Тобто, з 13.07.2016 року ліквідаційна процедура стосовно ПАТ «Укрінбанк» припинена за рішенням суду. 18.01.2017 року позивачкою подано до відповідача заяву про звільнення з роботи за власним бажанням з 23.01.2017 року та видачу довідки про кількість днів невикористаної відпустки станом 13.07.2016 року. 27.07.2017 року позивачка повторно звернулася до відповідача з вимогою про надання інформації щодо кількості днів невикористаної відпустки, однак, відповіді так і не отримала. 11.07.2017 року ОСОБА_1 під розписку отримала трудову книжку без запису про звільнення. Проте, відповідачем за період з 01.05.2016 року по 30.06.2016 року було сплачено заробітну плату в розмірі 31 157, 70 грн. (за 38 днів), а тому середньоденний заробіток становить суму в розмірі 819, 94 грн., тобто за 315 робочих днів сума до виплати становить 258 281, 10 грн., крім того, за 10 днів невикористаної відпустки за 2016 року та за 24 дні невикористаної відпустки за 2017 рік відповідач має сплатити суму компенсації в розмірі 27 877, 96 грн. На підставі викладеного позивачка звертається до суду з даним позовом, в якому просить суд зобов'язати ПАТ «Українська інноваційна компанія» розірвати трудовий договір, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Українська інноваційна компанія», з 23.01.2017 року, видавши відповідний наказ про звільнення позивачки, та внести запис про звільнення до трудової книжки; стягнути з ПАТ «Українська інноваційна компанія» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі, компенсацію за невикористану відпустку та середній заробіток за час затримки розрахунку з 13.07.2016 року по 03.10.2017 року у загальному розмірі 286 159, 06 грн.
У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги, просила задовольнити позов в повному обсязі.
Представник відповідача ПАТ «Українська інноваційна компанія» у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав письмовий відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними та не відповідають обставинам справи, а тому просить відмовити в задоволенні позову. Крім того, надав до суду заяву про розгляд справи у відсутність представника відповідача.
Представник третьої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав письмові пояснення, в яких зазначив, що будь-яких пояснень відносно наявності трудових відносин та заборгованості по заробітній платі ФГВФО надати не може, у зв'язку з відсутністю між ОСОБА_1 та Фондом правовідносин щодо викладених у позовній заяві обставин. Суд вважає за можливе розглядати справу у відсутність представника третьої особи, за наявних у справі матеріалів.
Третя особа Уповноважена особа від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Укрінбанк» Оберемко Р.А. у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав до суду заяву про розгляд справи у відсутність третьої особи.
Вислухавши пояснення позивачки, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.
Судом встановлено, що 04.08.1993 року позивачка ОСОБА_1 була прийнята на роботу - посаду провідного спеціаліста АТ «Укрінбанк», правонаступником якого є ПАТ «Українська інноваційна компанія», наказом № 61-к від 04.08.1993 року, про що зроблено відповідний запис в трудовій книжці. З 12.12.2010 року і до моменту введення Тимчасової адміністрації ФГВФО працювала на посаді начальника Управління фінансового моніторингу ПАТ «Укрінбанк».
24.12.2015 року Правлінням НБУ прийнято постанову № 934 «Про віднесення ПАТ «Укрінбанк» до категорії неплатоспроможних».
24.12.2015 року виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення № 239 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Укрінбанк» з делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».
22.03.2016 року Правлінням НБУ прийнято постанову № 180 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Укрінбанк».
На підставі вказаної постанови НБУ, виконавчою дирекцією ФГВФО 22.03.2016 року прийнято рішення № 385 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень ліквідатора банку», відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Укрінбанк» з 23.03.2016 року по 22.03.2018 року включно; призначено уповноваженою особою Фонду та делеговано повноваження ліквідатора - Оберемку Р.М. строком на два роки з 23.03.2016 року по 22.03.2018 року включно.
Однак, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.03.2016 року було задоволено позовні вимоги власників ПАТ «Укрінбанк» та визнано незаконним та скасовано постанову НБУ № 934 від 24.12.2015 року «Про віднесення ПАТ «Укрінбанк» до категорії неплатоспроможних», рішення виконавчої дирекції ФГВФО № 239 від 24.12.2015 року «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку»; зобов'язано НБУ надати термін в 95 днів для відновлення платоспроможності ПАТ «Укрінбанк».
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2016 року постанову від 16.03.2016 року залишено без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31.08.2016 року ухвалу від 14.04.2016 року залишено без змін.
Крім того, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.04.2016 року задоволено позовні вимоги власників ПАТ «Укрінбанк» та визнано незаконним та скасовано постанову Правління НБУ від 22.03.2016 року № 180 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Укрінбанк», рішення виконавчої дирекції ФГВФО від 22.30.2016 року № 385 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень ліквідатора банку».
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2016 року постанову від 29.04.2016 року залишено без змін.
Тобто, з 13.07.2016 року ліквідаційна процедура стосовно ПАТ «Укрінбанк» припинена за рішенням суду.
18.01.2017 року позивачкою подано до відповідача заяву про звільнення з роботи за власним бажанням з 23.01.2017 року та видачу довідки про кількість днів невикористаної відпустки станом на 13.07.2016 року. 27.07.2017 року позивачка повторно звернулася до відповідача з вимогою про надання інформації щодо кількості днів невикористаної відпустки, однак, відповіді так і не отримала.
11.07.2017 року ОСОБА_1 під розписку отримала трудову книжку без запису про звільнення, що підтверджується копією трудової книжки.
Відповідно до ч. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Позивачка в заяві про звільнення вказала дату звільнення, а саме - 23.01.2017 року. Як вбачається з письмових матеріалів справи та відзиву на позов, відповідач ніяким чином не відреагував на заяву та не попередив позивачку про неможливість її звільнення 23.01.2017 року, а тому є обґрунтованою позиція ОСОБА_1 щодо її звільнення саме 23.01.2017 року.
Згідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Пунктом 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.
Однак, всупереч вищевказаним нормам відповідач не виніс наказ про звільнення позивачки, не видав належним чином завірену трудову книжку та не здійснив з нею розрахунок у відповідності до ст.. 116 КЗпП України.
Твердження відповідача, які він виклав у відзиві на позовну заяву, щодо того, що позивачка з 14.07.2016 року не виходить на роботу в ПАТ «Українська інноваційна компанія» та вважається такою, що працює в Товаристві, не беруться до уваги судом, оскільки відповідач не надав жодного доказу на підтвердження відповідної позиції. Крім того, суд критично сприймає позицію сторони відповідача про те, що позивачка вже більш ніж 6 місяців не виходить на роботу, однак відповідачем ніяких мір прийнято не було.
Крім того, суд не бере до уваги посилання відповідача про наявність вина третьої особи ФГВФО у затримці видачі трудової книжки позивачці та здійсненні розрахунку, оскільки з 13.07.2016 року ліквідаційна процедура стосовно ПАТ «Укрінбанк» припинена за рішенням суду, а тому саме відповідач повинен був відповідати за видачу трудової книжки та виплату сум передбачених ст. 116 КЗпП України. Позиція відповідача щодо не передачі ФГВФО Банку документації, не береться до уваги судом, оскільки сторона відповідача не надала жодного належного доказу в її підтвердження.
Викладене вище, дає змогу суду прийти до переконливого висновку щодо обґрунтованості позовних вимог про зобов'язання ПАТ «Українська інноваційна компанія» розірвати трудовий договір, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Українська інноваційна компанія», з 23.01.2017 року, видавши відповідний наказ про звільнення позивачки, та внести запис про звільнення до трудової книжки, та їх задоволення.
У своїх позовних вимогах ОСОБА_1 просить суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі, компенсацію за невикористану відпустку та середній заробіток за час затримки розрахунку з 13.07.2016 року по 03.10.2017 року у загальному розмірі 286 159, 06 грн.
Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцять календарних днів.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" № 13 від 24.12.1999 року передбачено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.
Враховуючи вищевикладене та те, що процедура ліквідації була припинена 13.07.2016 року, суд приходить до висновку, що саме з вини відповідача з позивачкою не було проведено розрахунок та не видана трудова книжка.
Відповідачем за період з 01.05.2016 року по 30.06.2016 року було виплачено позивачці заробітну плату у розмірі 31 157, 70 грн. (за 38 днів), а тому середньоденний заробіток становить суму у розмірі 819, 94 грн., тобто за 315 робочих днів сума до виплати становить 258 281, 10 грн., крім того, за 10 днів невикористаної відпустки за 2016 року та за 24 дні невикористаної відпустки за 2017 рік компенсація становить суму у розмірі 27 877, 96 грн., що підтверджується розрахунком, викладеним у позовній заяві та довідкою.
Як встановлено при розгляді справи, відповідачем не було звільнено та не здійснено своєчасно, у передбачені законом строки, розрахунок з позивачкою після її звільнення, хоча відповідач мав таку можливість, а тому суд вважає, що є всі підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у цій частині і з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі, компенсацію за невикористану відпустку та середній заробіток за час затримки розрахунку з 13.07.2016 року по 03.10.2017 року у загальному розмірі 286 159, 06 грн.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
З вищезазначених норм слідує, що суди повинні належним чином обґрунтовувати свої рішення.
Аналогічна позиція підтримується і практикою Європейського Суду з прав людини, зокрема у справі «Бочан проти України» від 03.05.2007 року, де зазначено про те, що Європейський Суд встановив порушення ст. 6 Конвенції, у тому числі через те, що національні суди не дали відповідь на аргументи заявниці стосовно правдивості показів свідків та дійсності документів, хоча ці докази були визначальними для рішення по справі.
Слід також зазначити, що однією із засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі, оскільки позов є обґрунтованим та підставним.
На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 12, 19, 81, 137, 141, 263-265 ЦПК України, ст. 38, 47, 115, 116, 117, 232-233 КЗпП України, Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія», треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноважена особа від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Укрінбанк» Оберемко Р.А. про розірвання трудового договору, внесення запису до трудової книжки, виплату заборгованості по заробітній платі, виплату компенсації за затримку розрахунку та виплату компенсації за невикористану відпустку - задовольнити.
Зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Українська інноваційна компанія» розірвати трудовий договір, укладений між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Українська інноваційна компанія», з 23.01.2017 року, видавши відповідний наказ про звільнення ОСОБА_1, та внести запис про звільнення до трудової книжки ОСОБА_1.
Стягнути з ПАТ «Українська інноваційна компанія» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі, компенсацію за невикористану відпустку та середній заробіток за час затримки розрахунку з 13.07.2016 року по 03.10.2017 року у загальному розмірі 286 159, 06 грн.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Деснянський районний суд м. Києва протягом 30 днів з дня проголошення.
Головуючий: