Справа № 752/23984/17
Провадження № 2/752/2506/18
Іменем України
18 січня 2018 року Голосіївський районний суд м. Києва
в складі: головуючого судді - Мирошниченко О.В.,
при секретарі - Мархотко А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «РІТЕІЛ БРУК» про зобов'язання вчинити та стягнення середнього заробітку,
У листопаді 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просить суд зобов'язати ТОВ «РІТЕІЛ БРУК» провести його звільнення у відповідності з чинним законодавством , зокрема надати на ознайомлення наказ про звільнення та видати належним чином заповнену трудову книжку; зобов'язати відповідача ТОВ «РІТЕІЛ БРУК» надати письмовий розрахунок всіх належних сум, в тому числі за час вимушеного прогулу, а саме до моменту видачі трудової книжки; стягнути з ТОВ «РІТЕІЛ БРУК» на його користь оплату за вимушений прогул в розмірі, який становить на дату подання позовної заяви.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про те, що 19.10.2015 року був прийнятий на роботу в ТОВ «РІТЕІЛ БРУК» на посаду водія, звільнився з роботи 30.09.2016 року.
В порушення норм КЗпП України в день звільнення не було ознайомлено з наказом про звільнення, не повідомлено про нарахування всіх належних сум, не проведено розрахунок з ним та не видано трудової книжки.
Проте відповідач не виконав свого обов'язку до цього часу.
Позивач в судове засідання не з'явилась, до суду подав заяву у якій просить розглядати справу за його відсутності та зазначив, що позов підтримує в повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечує.
У судове засідання представник ТОВ «РІТЕІЛ БРУК» повторно не з'явився, про день, час та місце судового засідання був повідомлений судом у встановленому законом порядку.
За таких підстав судом відповідно до положень статті 280 ЦПК України визнано за можливе ухвалити по даній справі заочне рішення на підставі наявних у справі доказів та заяви позивача.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з»ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об»єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню із наступних підстав.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.
На підставі ст.ст. 224-226 ЦПК України , за письмовою згодою позивача, суд вважає за можливе провести заочний розгляд даної цивільної справи.
Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши надані у справі докази, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 19.10.2015 року був прийнятий на роботу в ТОВ «РІТЕЙЛ БРУК» на посаду водія та звільнений з роботи 30.09.2016 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Згідно ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, провадиться в день звільнення. Власник або уповноважений ним орган повинен виплатити у зазначений строк не оспорювану ним суму.
Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Кодексом законів про працю України.
Відповідно до ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Ст. 48 КЗпП України передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або фізичної особи понад п'ять днів. До трудової книжки заносяться відомості про роботу.
Згідно з пунктом 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1998 року № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
У відповідності до вимог п. 4.1, п. 4.2 Інструкції власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку з внесеним до неї записом про звільнення, а якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган у цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.
Відповідно до ч. 5 ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Згідно з ч. 6 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу, у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про нарахування та виплату такому працівникові заробітної плати у розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді без урахування фактично виплаченої заробітної плати, про нарахування та сплату відповідно до законодавства податку на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за встановлений період роботи.
Таким чином, відповідач був зобов'язаний в день звільнення позивача, видати йому належним чином оформлену трудову книжку та провести повний розрахунок.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, пояснень представника позивача, при звільненні ОСОБА_1 з ним належним чином не розрахувалися, трудову книжку не видали.
Відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Статті 116, 117 КЗпП України структурно віднесені до розділу VII „Оплата праці" указаного Кодексу. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов'язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.
Згідно правової позиції Верховного Суду України викладеної 29.01.2014 року у справі № 6-144ц13, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Щодо позовних вимог по виплаті середнього заробітку за час затримки проведення повного розрахунку при звільненні позивача, суд виходить з наступного.
Як роз'яснено у п.п. 19, 20 Постанови Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13, при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку.
При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 (з наступними змінами і доповненнями). Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, та призначення пенсії.
Згідно п.8 Порядку розрахунку середнього заробітку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як роз'яснено в п. 6 Постанови Пленуму Верховного суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Таким чином, розрахунок виплати середнього заробітку становить: 6 282,75 грн/65 роб.день= 96,66 грн.,
Оскільки трудову книжку на дату подачі позовної зачви не видано, то сума середнього заробвтку становть 96,66 *288 робочі дні = 27 839,08 гривень, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
У відповідності до 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів та показаннями свідків.
Згідно вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За нормами ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках.
Враховуючи викладене, аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.
Позивач при зверненні до суду звільнений від сплати судового збору згідно Закону України «Про судовий збір».
Зважаючи на викладене з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в порядку ч.6 ст. 141 ЦПК України. Так, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На підставі вищевикладеного, ст.ст. 44, 47, 116, 117, КЗпП України, ст. ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 280, 352 ЦПК України, суд -
Позов - задовольнити.
Зобов'язати з Товариства з обмеженою відповідальністю «РІТЕІЛ БРУК» провести звільнення ОСОБА_1 у відповідності з чинним законодавством та надати на ознайомлення наказ про звільнення та видати належним чином заповнену трудову книжку.
Зобов'язати з Товариства з обмеженою відповідальністю «РІТЕІЛ БРУК» надати письмовий розрахунок , в тому числі за час вимушеного прогулу, а саме до моменту видачі трудової книжки ОСОБА_1.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РІТЕІЛ БРУК» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу по дату подачі позовної заяви у розмірі 27 838 (двадцять сім тисяч вісімсот тридцять вісім) гривень 08 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РІТЕІЛ БРУК» на користь держави 1600 (шістсот сорок) грн. 00 коп. - судового збору.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати заробітної плати за один місяць.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судомому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя