Дата документу 07.02.2018 Справа № 554/811/18
Провадження № 6/554/104/2018
Іменем України
07 лютого 2018 року м.Полтава
Октябрський районний суд м.Полтави у складі:
головуючого судді Кулешової Л.В.,
за участю секретаря судового засідання Колесніченко О.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Полтаві подання старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Полтава Головного територіального управління юстиції у Полтавській області ОСОБА_1 про тимчасове обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України,-
До Октябрського районного суду м.Полтави надійшло вищевказане подання державного виконавця.
На обґрунтування подання зазначено, що на виконанні в Шевченківському ВДВС міста Полтава ГТУЮ у Полтавській області перебуває зведене виконавче провадження АСВП 53273699, до складу якого входить виконавче провадження №48490700 з примусового виконання виконавчого листа №2/554/1155/2015 від 08.07.2015 року, виданого Октябрським районним судом м.Полтави про стягнення боргу у розмірі 453600,12 грн. з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк».
Державним виконавцем 27.08.2015 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та направлено запити до реєструючих право власності установ. Згідно отриманих відповідей нерухомого майна за боржником не виявлено, джерела отримання доходів не встановлені.
Державний виконавець зазначає, що протягом тривалого часу боржник ухиляється від виконання рішення суду, ігнорує численні виклики та повідомлення державного виконавця про обов'язок боржника з'явитися до відділу ДВС та надати підтверджуючі документи про виконання останнім вищевказаного рішення суду. ОСОБА_1 боржником самостійно не погашається. За даних обставин вказує, на вагомі підстави вважати, що невжиття заходів щодо обмеження боржника в праві виїзду за кордон, призведе до унеможливлення повного та своєчасного виконання рішення суду.
Враховуючи, що рішення боржником до теперішнього часу не виконане, а боржник ухиляється від його виконання, державний виконавець за погодженням з начальником ВДВС звернувся до суду з відповідним поданням, яке просить задовольнити.
Відповідно до положень ч.2, 4 ст.442 ЦПК України судом прийнято рішення негайно розглянути подання без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за даної явки учасників судового провадження.
Розглянувши подання, дослідивши додані до нього матеріали, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, суд дійшов до наступних висновків.
Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно зі статтею 2 «Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї» кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Також статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачені законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.
Законодавством України зазначені правовідносини регулюються статтею 313 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок розв'язання спорів у цій сфері регулює Закон України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України».
Положеннями статті 6 цього Закону встановлено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, або громадянинові України, який має паспорт може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у таких випадках:
- якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання до виконання зобов'язань або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України (пункт 2);
- якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, до виконання зобов'язань (пункт 5); якщо до нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі (пункт 8).
За змістом пункту 19 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, який видав виконавчий документ, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Відповідно до вимог ч.1 ст.442 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення. Згідно ч.2 вказаної статті суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення.
Як вбачається з подання, на виконанні в Шевченківському ВДВС міста Полтава ГТУЮ у Полтавській області перебуває зведене виконавче провадження АСВП 53273699, до складу якого входить виконавче провадження №48490700 з примусового виконання виконавчого листа №2/554/1155/2015 від 08.07.2015 року, виданого Октябрським районним судом м.Полтави про стягнення боргу у розмірі 453600,12 грн. з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк».
Згідно копії постанови державного виконавця від 27.08.2015 року відкрито виконавче провадження ВП №48490700 з виконання виконавчого листа №2/554/1155/2015 від 08.07.2015 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» боргу у розмірі 449916,12 грн. та судового збору у розмірі 3654,00 грн.
Державним виконавцем 24.01.2017 року направлено боржнику ОСОБА_3 вимогу про явку до відділу ДВС, здійснено запити щодо наявності майна та цінних паперів, що зареєстровані за ОСОБА_3, а також надані до суду копії відповідей на запити державного виконавця до ДПС України та ПФУ, з яких вбачається, що джерела доходів боржника на встановлені.
Між тим, у матеріалах подання, наявна копія відповіді з ДФС України, з якої вбачається про наявність у боржника відкритих рахунків в установах банків.
Постановою державного виконавця від 31.01.2018 року накладено арешт на кошти боржника, що містяться на вказаних рахунках у банківських установах.
Також державним виконавцем отримано відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зокрема, згідно копії Інформаційної довідки №113035353 від 06.02.2018 року вбачається, що за ОСОБА_4 зареєстрований на праві приватної власності житловий будинок за адресою: пров.Зелений, буд.6, м.Попасна, Луганська область, а також будинок за адресою: вул.Жовтневої Революції, буд.109-а, м.Таніслав, Білозерського району Херсонської області.
Інших документів на обгрунтування доводів подання державним виконавцем до суду не надано.
Суд враховує ті обставини, що державним виконавцем на підставі виконавчого документа було відкрито виконавче провадження, направлено запити для встановлення та здійснені певні заходи щодо розшуку майна та джерел доходів боржника, а також постановою накладено арешт на грошові кошти боржника.
Проте, достатніх доказів на підтвердження цих та викладених у поданні обставин державний виконавець до суду не надав.
Згідно пункту 12.1.1. наказу Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 «Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень» встановлено вимоги до подання, серед яких, обов'язкова наявність доказів, що підтверджують факт ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань.
Ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)», вжите у пункті 5 частини 1 статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» та у пункті 19 частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», означає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
Особа, що має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежного.
Аналогічне положення закріплене і в роз'ясненнях Верховного Суду України, викладених у листі від 01.02.2013, а саме: ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).
Відповідно до положення частини 1 статті 81 ЦПК України наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб'єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови «доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання».
Ухиленням боржника від виконання своїх зобов'язань не можна вважати лише наявність статусу боржника у виконавчому провадженні та непогашення боргу в добровільному порядку.
Також відповідно до інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, встановлений порядок звернення державного виконавця з поданням до суду щодо обмеження у праві виїзду за межі України та заборони в'їзду в Україну у разі невиконання боржником своїх зобов'язань. Вказаний нормативно-правововий акт передбачає, що подання державного виконавця повинно містити, зокрема підтвердження факту ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань.
Таким чином, підставою для ухвалення судом рішення про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон є доведеність факту ухилення від виконання рішення суду.
Державним виконавцем не надано будь-яких доказів, що боржник має намір виїхати за межі України та ухилитись від виконання покладених на нього обов'язків за рішенням суду.
Тому, суд вважає, що державним виконавцем не було вжито своєчасних та повних дій щодо примусового виконання рішення суду, а також звернення до суду із відповідним обґрунтованим поданням.
Так, відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до вимог ст.18 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з положеннями статтті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається.
Проте державний виконавець не надав об'єктивних даних про те, що він вчинив достатні та своєчасні дії щодо стягнення заборгованості за виконавчим документом, які передбачені Законом України «Про виконавче провадження», використав надані йому законом повноваження для виконання судового рішення.
Так, державним виконавцем не було доведено факту ухилення боржника від виконання рішення суду, а також те, що боржник міг виконати свій обов'язок і у нього були всі реальні можливості для цього: наявність майна, грошових коштів тощо.
Натомість, із наданих до суду документів вбачається, що за боржником встановлені нерухоме майно, яке належить останньому на праві власності, а також відкриті банківські рахунки та на вказані грошові кошти накладено арешт у виконавчому провадженні, а отже не вичерпані засоби щодо виконання рішення суду без застосування до боржника у виді обмеження права пересування особи.
Отже, доказів належного примусового виконання судового рішення державним виконавцем у встановленому законом порядку до суду не надано.
За таких обставин, суд вважає, що державним виконавцем не доведено доцільності застосування до боржника заходу впливу у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, у зв'язку із чим подання не підлягає задоволенню з вищенаведених підстав.
На підставі викладеного, керуючись ст.441 ЦПК України, Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року №3857-XII, суд
Відмовити у задоволенні подання старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Полтава Головного територіального управління юстиції у Полтавській області ОСОБА_1 про тимчасове обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України.
Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Полтавської області шляхом подачі апеляційної скарги. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя Л.В. Кулешова