Справа № 524/1010/18
Провадження № 2/524/1176/18
16.02.2018 року Суддя Автозаводського районного суду м. Кременчука Нестеренко С.Г., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності», ОСОБА_2 про скасування висновку про відповідність позначення умовам надання правової охорони, визнання повністю недійсним свідоцтва на знак для товарів та послуг, покладення зобов'язання, -
До суду в порядку цивільного судочинства звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності», ОСОБА_2 про скасування висновку про відповідність позначення умовам надання правової охорони, визнання повністю недійсним свідоцтва на знак для товарів та послуг, покладення зобов'язання.
У позовній заяві позивач просить: - скасувати висновок Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» про відповідність позначення умовам надання правової охорони за результатами кваліфікаційної експертизи від 08 вересня 2017 року, вих. № 88690/ЗМ/17, що затверджений Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, набув статусу рішення про реєстрацію знака за заявкою № m2016 08829 від 21 квітня 2016 року; - визнати повністю недійсним свідоцтва України на знак для товарів і послуг № 233336 від 25 жовтня 2017 року; - зобов'язати Міністерство економічного розвитку і торгівлі України внести до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомості про визнання свідоцтва України на знак для товарів і послуг № 233336 від 25 жовтня 2017 року недійсним повністю, а також опублікувати відомості про визнання цього свідоцтва повністю недійсним у офіційному бюлетені «Промислова власність».
Позивач, визначаючи підсудність позовної заяви Автозаводському районному суду м. Кременчука, посилався на відсутність сформованого складу Вищого суду з питань інтелектуальної власності та на зареєстроване місце проживання відповідача ОСОБА_2, як фізичної особи, на території Автозаводського району м. Кременчука.
Суддя, вивчивши матеріали позовної заяви, приходить до висновку, що у відкритті провадження у цивільній справі має бути відмовлено з наступних підстав .
Відповідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
У статті 20 ГПК України (в редакції станом на день подання позову) визначено справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, зокрема:
1. Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:
1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду;
3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;
4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;
5) справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов'язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов'язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;
6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов'язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов'язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності;
8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України;
9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;
10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;
11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України «Про третейські суди», якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті;
12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах;
13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є
похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами;
14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою;
15) інші справи у спорах між суб'єктами господарювання;
16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець.
2. Вищий суд з питань інтелектуальної власності розглядає справи щодо прав інтелектуальної власності, зокрема:
1) справи у спорах щодо прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку (знак для товарів і послуг), комерційне найменування та інших прав інтелектуальної власності, в тому числі щодо права попереднього користування;
2) справи у спорах щодо реєстрації, обліку прав інтелектуальної власності, визнання недійсними, продовження дії, дострокового припинення патентів, свідоцтв, інших актів, що посвідчують або на підставі яких виникають такі права, або які порушують такі права чи пов'язані з ними законні інтереси;
3) справи про визнання торговельної марки добре відомою;
4) справи у спорах щодо прав автора та суміжних прав, в тому числі спорах щодо колективного управління майновими правами автора та суміжними правами;
5) справи у спорах щодо укладання, зміни, розірвання і виконання договору щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, комерційної концесії;
6) справи у спорах, які виникають із відносин, пов'язаних із захистом від недобросовісної конкуренції, щодо: неправомірного використання позначень або товару іншого виробника; копіювання зовнішнього вигляду виробу; збирання, розголошення та використання комерційної таємниці; оскарження рішень Антимонопольного комітету України із визначених цим пунктом питань.
При цьому, у п. 16 ч. 1 розділу XI Перехідні положення цього Кодексу визначено, що до початку роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності справи щодо прав інтелектуальної власності розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, судами відповідно до правил юрисдикції (підвідомчості, підсудності), які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно ст. 1 ГПК України (в редакції станом до 15 грудня 2017 року) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Згідно ст. 2 цього Кодексу (в редакції станом до 15 грудня 2017 року) господарський суд порушує справи за позовними заявами: - підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів; - державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України; - прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави; - Рахункової палати, яка звертається до господарського суду в інтересах держави в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.
Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, передбачених частиною третьою статті 25 Закону України «Про прокуратуру». Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви в порядку, встановленому статтею 63 цього Кодексу.
Господарський суд порушує справи про банкрутство за письмовою заявою будь-кого з кредиторів, боржника.
Господарський суд розглядає справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу виконавчих документів на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України «Про третейські суди».
У статті 12 ГПК України (в редакції станом до 15 грудня 2017 року) господарським судам підвідомчі:
1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:
спорів про приватизацію державного житлового фонду;
спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;
спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;
спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;
інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;
2) справи про банкрутство;
3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;
4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, правами та обов'язками учасників (засновників, акціонерів, членів) такої особи, крім трудових спорів;
41) справи у спорах між господарським товариством та його посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, завданих такою посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю);
5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери;
6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів;
7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України;
8) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство;
9) справи у спорах, підвідомчих господарським судам, щодо порушення прав інтелектуальної власності з використанням мережі Інтернет.
Підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, спорів, передбачених пунктом 4 частини першої цієї статті, та інших спорів, передбачених законом. Рішення третейського суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом.
У статті 15 цього Кодексу встановлено було, що справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.
Справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.
Справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача. Справи у спорах за участю боржника і стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача або за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса за вибором позивача.
Якщо юридичну особу представляє уповноважений нею відособлений підрозділ, територіальна підсудність спору визначається з урахуванням частин першої - третьої цієї статті залежно від місцезнаходження відособленого підрозділу.
Місце розгляду справи з господарського спору, в якому однією з сторін є апеляційний господарський суд, господарський суд Автономної Республіки Крим, господарський суд області, міст Києва та Севастополя, визначає Вищий господарський суд.
Справи про банкрутство розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника.
Статтею 16 вказаного України визначалося, що віднесені до підсудності господарського суду справи у спорах, що виникають з договору перевезення, в яких одним з відповідачів є орган транспорту, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням цього органу.
Справи про арешт судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, розглядаються судом за місцезнаходженням морського порту України, в якому перебуває судно, або порту реєстрації судна.
Справи у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна.
Справи у спорах про порушення майнових прав інтелектуальної власності розглядаються господарським судом за місцем вчинення порушення. Справи у спорах про порушення майнових прав інтелектуальної власності з використанням мережі Інтернет розглядаються господарським судом за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності.
Справи у спорах, у яких відповідачем є вищий чи центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються господарським судом міста Києва.
Частину шосту виключено.
Справи у спорах, передбачених пунктами 4 та 41 статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням юридичної особи.
Справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери розглядаються господарським судом за місцезнаходженням емітента.
Справи у спорах, передбачених пунктом 6 частини першої статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням об'єктів земельних відносин або основної їх частини, за винятком справ, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини першої статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
Відповідно до ст. 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
У відповідності до п. п. 1.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року за N 12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності», господарським судам підвідомчі справи у спорах, пов'язаних з використанням у господарському обороті об'єктів інтелектуальної власності, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК).
Предметом даного цивільного позову є спір щодо правомірності використання знаку для товарів і послуг на підставі виданого свідоцтва України за № 233336 від 25 жовтня 2017 року.
У цьому свідоцтві вказано перелік товарів і послуг при здійсненні підприємницької діяльності, де може використовуватися відповідний знак.
З позовної заяви та доданих до неї матеріалів постає, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є фізичними особами-підприємцями, між якими виникли численні спори з приводу використання знаків на товари і послуги при здійсненні ними підприємницької діяльності та які вирішувалися у господарських судах у порядку господарського судочинства, у тому числі щодо знаків на товари і послуги, виданого на підставі спірного свідоцтва. Крім того, факти реєстрації вказаних осіб як фізичних осіб-підприємців, а також інших відповідачів як юридичних осіб, підтверджуються одержаними судом 15 лютого 2018 року витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Враховуючи, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є фізичними особами-підприємцями, а інші відповідачі є юридичними особами, суддя вбачає, що між позивачем ОСОБА_1, як фізичною особою-підприємцем, з однієї сторони, та відповідачем ОСОБА_2, як фізичною особою-підприємцем, та іншими відповідачами - юридичними особами, з іншої сторони, фактично виник спір, пов'язаний з господарськими відносинами між суб'єктами господарюванню, щодо використання у підприємницькій діяльності та з її метою відповідного знаку для товарів та послуг на підставі виданого та оспореного свідоцтва на знак для товарів та послуг.
З огляду на наведене, суддя констатує наявність правових підстав вважати зазначений спір таким, що відноситься до справ господарської юрисдикції та який повинен вирішуватися шляхом подання відповідного позову у порядку господарського судочинства до відповідного господарського суду за місцем вчинення порушення, за даних обставин до господарського суду м. Києва.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Тому, враховуючи встановлені і наведені обставини, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя вважає за необхідне відмовити позивачеві у відкритті провадження у справі, оскільки позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Керуючись ст.ст. 185, 258-260, 352-354 ЦПК України,
Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі за позовом до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності», ОСОБА_2 про скасування висновку про відповідність позначення умовам надання правової охорони, визнання повністю недійсним свідоцтва на знак для товарів та послуг, покладення зобов'язання, оскільки позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного Суду Полтавської області через Автозаводський районний суд м. Кременчука протягом п'ятнадцяти діб з дня проголошення. Ухвала набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги або розгляду справи Апеляційним судом, якщо ухвалу не скасовано.
Суддя: