Провадження № 22-ц/774/953/18 Справа № 207/600/17 Головуючий у 1 й інстанції - Тюлюнова В. Г. Доповідач - Каратаєва Л.О.
Категорія 21
15 лютого 2018 року м. Дніпро колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Каратаєвої Л.О.,
суддів - Ткаченко І.Ю., Пищиди М.М.,
за участю секретаря - Хоменко А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 13 квітня 2017 року про забезпечення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання договору недійсним, -
Ухвалою Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 13 квітня 2017 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено.
Накладено арешт на майно відповідача ОСОБА_3, а саме Станцію технічного обслуговування, підприємство громадського харчування типа "ІНФОРМАЦІЯ_1" з кіоском та літнім майданчиком за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 812,6 кв.м., площа земельної ділянки 1309 кв.м., які зареєстровані за відповідачем ОСОБА_3, до прийняття рішення у справі.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування вказаної ухвали та постановлення нової, якою відмовити позивачу у задоволенні заяви про забезпечення позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
В порядку пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п.6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Відповідно до пункту 9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а ухвалу скасувати та ухвалити нове рішення, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 і 2 ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Частиною 3 ст. 150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
З аналізу ст.. 150-153 ЦПК України можна дійти висновку, що забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Згідно абз. 3 п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" № 9 від 22 грудня 2006 року, ухвала про забезпечення позову повинна включати мотивувальну частину, де поряд із зазначенням мотивів, із яких суд (суддя) дійшов висновку про обґрунтованість припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, наводиться посилання на закон, яким суд керувався при постановленні ухвали.
В п.4. вказаної Постанови зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.
Задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
З таким висновком суду погодитися не можна у повному обсязі, оскільки арешт є найбільш обтяжливим заходом, який підлягає примусовому виконанню органами державної виконавчої служби, відповідно до Інструкції з організації примусового виконання рішень, та полягає у проведенні опису, оголошенні заборони розпоряджатися, а в разі потреби обмеженні права користування майном. Суд першої інстанції не з'ясував, чи не потягне застосування вказаних заходів забезпечення позову перешкоди в роботі Станції технічного обслуговування, підприємства громадського харчування типа "ІНФОРМАЦІЯ_1" з кіоском та літнім майданчиком, оскільки такі наслідки є неприпустимими.
Крім того, суд першої інстанції не визначив вартості нерухомого майна, на яке накладено арешт та в порушення вимог ч.9 ст. 153 ЦПК України, не витребував у заявника додаткові документи та інші докази, що підтверджують необхідність забезпечення позову саме у такий спосіб.
Колегія суддів вважає, що суд не врахував вищевикладених обставин, не перевірив наявності правових підстав у позивача заявляти вимоги про забезпечення позову шляхом накладення арешту, не з'ясував обсяг позовних вимог, не перевірив співмірності виду забезпечення позову із заявленими вимогами та взагалі не встановив чи відповідає заява про забезпечення позову вимогам ст..151 ЦПК України.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з відмовою у задоволенні заяви..
На підставі викладеного, керуючись ст.. 259, 268, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Баглійского районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 13 квітня 2017 року - скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді: