вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua
"12" лютого 2018 р. Справа№ 910/39/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Мартюк А.І.
Зубець Л.П.
секретар судового засідання Шмиговська А.М.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання
розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія»
на рішення господарського суду міста Києва від 08.11.2017 р.
у справі №910/39/17 (суддя Якименко М.М.)
за позовом Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія»
до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
про відшкодування шкоди в порядку регресу
Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення відшкодування шкоди в порядку регресу у розмірі 19234,32 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що здійснивши виплату страхового відшкодування на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 13.02.2015 р. (поліс №АІ/6858871), позивачем на підставі положень ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» набуто право регресної вимоги до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України як страхувальника за вказаним полісом, у зв'язку з невиконанням останнім обов'язку щодо своєчасного повідомлення страховика про настання страхової події.
Рішенням господарського суду міста Києва від 02.02.2017 р. позов задоволено повністю. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» суму страхового відшкодування в розмірі 19234,32 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1378,00 грн.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.05.2017 р. рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволені позову відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 11.10.2017 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.05.2017 р. та рішення господарського суду міста Києва від 02.02.2017 р. скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.
Рішенням господарського суду міста Києва від 08.11.2017 р. в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Вказавне рішення мотивовано тим, що з матеріалів справи не вбачається, а судом не встановлено, позивачем не доведено наявності у позивача, який здійснив виплату страхового відшкодування на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 13.02.2015 р. (поліс №АІ/6858871), права регресної вимоги до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, підстав для застосування відповідних приписів ст. ст. 33, 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та покладення на відповідача як страхувальника та винну особу обов'язку з такого регресного відшкодування на користь страховика.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивачем було подано апеляційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, яким задовольнити вимоги повністю.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Представник позивача в судовому засіданні повністю підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі, просив скаргу задовольнити, рішення скасувати, позов задовольнити. Вважає, що позивач не може відмовити у випалаті страхового відшкодування постраждалій особі на підставі того, що відсутнє повідомлення про ДТП від страхувальника чи водія забезпеченого транспортного засобу, адже ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» надає виключний перелік підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування, серед яких відсутня така підстава як відсутність повідомлення про ДТП від страхувальника чи водія забезпеченого транспортного засобу. Також зазначає, що в разі якщо страхувальник або водій забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП не повідомив у встановлені строки страховика про настання такої події, внаслідок чого у останнього виникли необґрунтовані виплати, то після виплати страхового відшкодування страховик має підстави для регресного позову до страхувальника. Разом з тим, за наявності у страхувальника документального підтверджених поважних причин невиконання свого обов'язку щодо повідомлення страховика про ДТП підстав для стягнення страхового відшкодування в порядку регресу немає.
Представник відповідача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін. Вважає, що виплата відшкодування автоматично означає визнання страховою компанією страхового випадку та погодження з розміром збитку. Отже у випадку оформлення ДТП компетентними органами, норма підпункту «г» п.38.1.1 ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не діє взагалі. Сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховику про настання страхового випадку не може бути покладений в основу ухвалення рішення, яке в своїй основі повинно базуватись на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов'язаннях, адже регресні зобов'язання входять до групи позадоговірних, тому спори з них мають вирішуватись у загальному порядку відшкодування збитків. Також відповідачем було долучено до матеріалів справи відзив на апеляційну скаргу та додаткові пояснення щодо відзиву на апеляційну скаргу.
Згідно Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», вводяться в дію зміни до відповідних процесуальних законів. Зокрема, відповідно до п. 9 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, який набрав чинності з 15.12.2017 р., справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
З урахуванням викладеного, розгляд апеляційної скарги ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» здійснено за приписами ГПК України в новій редакції.
Розглянувши доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню з наступних підстав.
За приписами ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
У відповідності до ч. 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 ст. 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 1 Закону України «Про страхування», страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
У відповідності до ст. 5 Закону України «Про страхування», страхування може бути добровільним або обов'язковим, одним з видів останнього, згідно п.9 ч. 1 ст.7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Згідно ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
13.02.2015 р. між ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» (страховик) та Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України (страхувальник) укладено Договір/Поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів №АІ/6858871 (далі - Поліс).
Відповідно до п. 7 Полісу, забезпечений транспортний засіб: автомобіль марки «Daewoo», державний номер НОМЕР_2 , 2014 року випуску.
Згідно вказаного Полісу, ліміт відповідальності страховика за шкоду заподіяну майну становить 50000,00 грн., розмір франшизи - 0,00 грн. (п.п. 4, 5 Полісу).
Строк дії Полісу зазначений з 14.02.2015 р. по 13.02.2016 р. включно (п. 3 Полісу).
Вказаний Поліс підписаний представниками страхувальника та страховика, скріплений печатками сторін.
Відповідно до ст. 355 ГК України, об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.
За приписами ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Аналогічні визначення поняття «договір страхування» містяться в ст. 354 ГК України та ст. 979 ЦК України.
Згідно положень ст. 981 ЦК України та ч. 2 ст. 18 Закону України «Про страхування», договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).
Системний аналіз положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України, дає підстави для висновку, що у момент укладення договору обов'язкового страхування страховик приймає на себе зобов'язання відповідати перед невизначеним і невідомим заздалегідь колом осіб за майнову шкоду, завдану цим особам страхувальником відповідальності, тобто приймає на себе фінансові ризики виплати відшкодування завданої страхувальником іншій особі майнової шкоди.
Страховим випадком згідно ст. 8 Закону України «Про страхування» є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася, і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
Відповідно до ст. 6 вищевказаного Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
В свою чергу пунктом 2 вказаного Полісу сторони узгодили, що страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором (полісом).
Згідно довідки №68881756 про дорожньо-транспортну пригоду, 07.07.2015 р. о 20 год. 20 хв. по вул. Печенізькій, 6 у м. Київ сталась ДТП за участю застрахованого позивачем транспортного засобу марки «Daewoo», державний номер НОМЕР_2 , який належить Військовій частині НОМЕР_1 під керуванням водія гр. ОСОБА_1 , та транспортного засобу «Ford», державний номер НОМЕР_3 , під керуванням власника гр. ОСОБА_2 , в результаті чого автомобілі отримали механічні пошкодження (а.с. 52-53).
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 20.08.2015 р. по справі № 761/22119/15-п (провадження № 3/761/3819/2015) гр. ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, у зв'язку з чим останнього притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн. Копія вказаної постанови наявна в матеріалах справи.
Як вбачається з Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/6858871 від 13.02.2015 р., дана подія визначена сторонами як страховий випадок.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України, страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
За змістом п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування», до обов'язків страховика належить, зокрема, при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», (в редакції, чинній на момент скоєння спірного ДТП) при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів» (в редакції, чинній на момент скоєння спірного ДТП) передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
При цьому оскільки цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля марки «Ford», державний номер НОМЕР_3 , на момент вчинення зазначеної вище ДТП була застрахована за Договором добровільного комплексного страхування наземних транспортних засобів № 030202/4002/00000486 від 03.11.2014 р. у ПрАТ «Страхова компанія «Уніка», останнім було здійснено страхове відшкодування в розмірі 21562,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 026611від 31.07.2015 р. на суму 21562,00 грн.
Зокрема, згідно наявного в матеріалах справи звіту про оцінку КТЗ № 02-16/07 від 16.07.2015 р., складеного суб'єктом оціночної діяльності ФОП Куліш Л.В., вартість відновлювального ремонту автомобіля «Ford», державний номер НОМЕР_3 , складає 22860,48 грн.
У зв'язку зі зверненням страховика постраждалої особи - ПАТ «Страхова компанія «Уніка» до позивача із заявою № 16199 від 19.10.2015 р. (вих. № 6803) про виплату страхового відшкодування в сумі 21562,00 грн., копія якої наявна в матеріалах справи, позивачем було визнано вищезазначену дорожньо-транспортну пригоду страховим випадком та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування, про що складено відповідний страховий акт № ОЦ/177/000/16/0725 від 19.02.2016 р., копія якого надана позивачем.
Так, згідно вказаного страхового акта вартість матеріального збитку, завданого транспортному засобу марки «Ford», державний номер НОМЕР_3 (відновлювального ремонту застрахованого об'єкта з урахуванням фізичного зносу) склала 19234,32 грн.
В подальшому позивачем у відповідності до вказаного страхового акта та поданої заяви від 19.10.2015 р. сума страхового відшкодування в розмірі 19234,32 грн. була виплачена шляхом перерахування вказаних коштів на рахунок страховика постраждалої особи - ПАТ «Страхова компанія «Уніка», що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 53 від 19.02.2016 р. на вказану суму.
Оскільки відповідач не виконав своїх зобов'язань щодо повідомлення страховика про настання ДТП, позивач листом № РУ/3/0725/16/2 від 29.09.2016 р. звернувся до відповідача з регресною вимогою, факт отримання якої 04.10.2016 р. підтверджується наявною в матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0411215852628, однак відповідач зазначену вимогу залишив без відповіді та задоволення.
Таким чином в обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у зв'язку з недотриманням відповідачем як страхувальником строків і умов повідомлення страховика про дорожньо-транспортну пригоду, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача 19234,32 грн. страхового відшкодування за завдані в результаті дорожньо-транспортної пригоди збитки, які були відшкодовані позивачем потерпілому.
Задовольняючи касаціну скаргу Вищий господарський суд України не погодився з висновками судів попередніх інстанцій та зазначив, що ухвалюючи рішення про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу, суди повинні з'ясовувати чи було повідомлено страховика про ДТП, а в разі відсутності такого повідомлення - встановити з яких причин, чи можна вважати такі причини поважними та чи є документальне підтвердження цих причин.
Згідно ч. 1 ст. 316 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Оскаржуване рішення мотивовано тим, що з матеріалів справи не вбачається, судом не встановлено та позивачем не доведене наявності у позивача, який здійснив виплату страхового відшкодування на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 13.02.2015 р. (поліс №АІ/6858871), права регресної вимоги до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, підстав для застосування відповідних приписів ст. ст. 33, 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та покладення на відповідача як страхувальника та винну особу обов'язку з такого регресного відшкодування на користь страховика.
Колегія суддів не погоджується з вищезазначеним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до підпункту «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.
Із внесенням змін Законом України від 17 лютого 2011 року N 3045-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування» у ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» було розширено перелік обов'язків учасників ДТП, у зв'язку із чим обов'язок вжиття заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів повідомлення страховика про настання ДТП було викладено уже в підпункті 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону. Проте вказані зміни щодо нумерації зазначеного підпункту до підпункту «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 цього Закону, у якому міститься відсилання на відповідні номери пунктів та підпунктів статті 33 цього Закону щодо строків та умов обов'язкового повідомлення страховика про настання ДТП, внесено не було.
Відповідно до підпункту 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) у разі настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - Моторне (транспортне) страхове бюро України), повідомлення про ДТП установленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначеного обов'язку, він має підтвердити це документально.
Наведеними правовими нормами встановлено обов'язок особи невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, письмово повідомити страховика про настання ДТП. Такий обов'язок установлений законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам.
За змістом наведених правових норм можна зробити висновок, що в разі якщо страхувальник або водій забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, не повідомив у встановлені строки страховика про настання такої події, внаслідок чого в останнього виникли необґрунтовані виплати, то після виплати страхового відшкодування страховик має підстави для регресного позову до страхувальника.
Разом з тим за наявності у страхувальника або водія документально підтверджених поважних причин невиконання свого обов'язку щодо повідомлення страховика про ДТП підстав для стягнення страхового відшкодування в порядку регресу немає.
Отже, ухвалюючи рішення про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу, необхідно з'ясовувати чи було повідомлено страховика про ДТП, а в разі відсутності такого повідомлення - встановити з яких причин, чи можна вважати такі причини поважними та чи є документальне підтвердження цих причин.
Посилання суду першої інстанції на те, що в даному випадку необхідно керуватися загальними положеннями про відшкодування збитків у позадоговірних зобов'язаннях, адже регресні зобов'язання входять до групи позадоговірних є необгрунтованими з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява пред'явлена на підставі ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якою передбачено право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду.
Згідно п. 1.7. ст. 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.
Відповідно до п. 1.4. ст. 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом.
Статтею 4 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що суб'єктами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України, потерпілі. Крім того, згідно п. 2.1. Правил дооожнього руху, затверджених Постановою КМ України, від 10.10.2001 р. за № 1306, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі Поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Отже, відповідач - особа, відповідальність якого застрахована, перебуває у договірних відносинах зі страховиком.
При цьому, згідно п. 1.3. ст. 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу.
З вказаного вбачається, що особливістю страхування цивільно-правової відповідальності є неможливість чіткого визначення у договорі особи, на чию користь буде здійснюватись страхове відшкодування. У цьому випадку статусу вигодонабувача набуватимуть ті особи, яким страхувальник або водій забезпеченого транспортного засобу, завдадуть майнової шкоди.
Отже, відносини між страховиком та потерпілою особою дійсно є позадоговірними, в той час як відносини між Позивачем/страховиком та страхувальником/водієм забезпеченого транспортного засобу є договірними.
Слід звернути увагу, що ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є імперативною нормою, і не передбачає додаткових підстав для пред'явлення зворотної вимоги у разі відсутності повідомлення про настання ДТП протягом трьох робочих днів.
Тобто за будь-яких обставин, крім поважності причин пропуску такого строку, страховик може подати позов про відшкодування шкоди в порядку регресу до страхувальника чи водія забезпеченого ТЗ.
За змістом наведених правових норм можна зробити висновок, що в разі якщо страхувальник або водій забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, не повідомив у встановлені строки страховика про настання такої події, внаслідок чого в останнього виникли необгрунтовані виплати, то після виплати страхового відшкодування страховик має підстави для регресного позову до страхувальника. Разом з тим за наявності у страхувальника або водія документально підтверджених поважних причин невиконання свого обов'язку щодо повідомлення страховика про ДТП підстав для стягнення страхового відшкодування в порядку регресу немає.
Посилання сторони на правову позицію ВСУ, викладену останнім в постанові від 31.05.2017 р. у справі № 753/16740/15-ц, колегія суду апеляційної інстанції не вважає коректним з огляду на те, що у справі № 753/16740/15-ц відповідачем виступає страхувальник (фізична особа), який не повідомив страховика про настання ДТП у визначений законодавством строк. При цьому суди попередніх інстанцій не з'ясували причин такого неповідомлення (їх поважність) та наявність їх документального підтвердження, що й спричинило відповідний висновок Верховного Суду України про відсутність у нього права на ухвалення судового рішення по суті спору.
Натомість у справі що переглядається, обставини правовідносин сторін не є ідентичними обставинам у справі № 753/16740/15-ц.
Так підпунктом 38.1.1 п. 38.1 ст. 38 Закону України (у редакції, чинній на момент вчинення ДТП) передбачено, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 п. 33.1 ст. 33 цього Закону.
Наведені норми передбачають, у випадку неповідомлення у встановлений строк страховика про настання ДТП, виникнення в нього права пред'явлення регресного позову до страхувальника або водія транспортного засобу, який спричинив ДТП.
Згідно ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
У справі, що розглядається, відповідач є не тільки страхувальником, а й власником транспортного засобу, яким під час ДТП керував військовослужбовець, який перебував з ним у відповідних службових правовідносинах. Тому відповідач у цій справі, як юридична особа, з якою водій транспортного засобу, винний у скоєнні ДТП перебував у відповідних службових відносинах, є відповідальним за завдані збитки.
Окрім цього аналіз положень ст. ст. 33, 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у відповідних редакціях та, зокрема, у редакції на день виникнення страхового випадку), дає підстави для висновку про те, що у зв'язку з внесеними до цього Закону змінами було збережено як обов'язок страхувальника щодо вжиття заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика про настання ДТП, так і відповідне право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо водій не повідомив страховика про настання ДТП.
Неузгодженість нумерації підпунктів п. 33.1 ст. 33 та підпунктів п. 38.1 ст. 38 указаного Закону після внесених до них змін Законом України від 17 лютого 2011 р. № 3045-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування" не може обмежувати встановлене ст. 38 Закону право страховика подати регресний позов до страхувальника у разі недотримання строків і умов повідомлення страховика про ДТП, тому й не може бути підставою для відмови в задоволенні такого позову.
Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доводи позивача, викладені ним в апеляційній скарзі, заслуговують на увагу, а тому остання підлягає задоволенню.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позовні вимоги підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, п. 2 ч. 1 ст. 275, п. 3 ч. 1 ст. 277, ст. 282 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» задовольнити.
Рішення господарського суду міста Києва від 08.11.2017 р. у справі № 910/39/17 скасувати.
Позов задовольнити.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 40, код ЄДРПОУ 20602681) 19234 (дев'ятнадцять тисяч двісті тридцять чотири) грн. 32 коп. відшкодування шкоди в порядку регресу, 1378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. судового збору за подання позовної заяви та 1515 (одну тисячу п'ятсот п'ятнадцять) грн. 80 коп судового збору за подання апеляційної скарги.
Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.
Справу №910/39/17 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строк, що передбачені ст.ст. 288, 289 ГПК України.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді А.І. Мартюк
Л.П. Зубець