Справа №203/3633/17
Провадження №2/0203/224/2018
15.02.2018 року Кіровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Католікяна М.О.,
при секретарі Дзьомі Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
04 жовтня 2017 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.08.2006 року між сторонами було укладено кредитний договір, за умовами якого відповідачка отримала грошові кошти, зобов'язавшись повернути їх у порядку та на умовах, визначених договором. Відповідачка не виконує свої зобов'язання за кредитним договором, що стало причиною звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідачки заборгованості у сумі 25 906,95 грн. з урахуванням процентів за користування коштами та неустойки (а.с.а.с. 3 - 7, 66, 69 - 71).
Представник позивача до суду не з'явився, звернувшись з клопотанням про розгляд справи за його відсутності (а.с. 64).
Відповідачка до суду також не з'явилася, була повідомлена належним чином. У справі є достатньо доказів для її вирішення, що у сукупності з викладеними обставинами дає суду підстави для застосування положень частини четвертої статті 223, статті 280 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК)
Вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частинами 2, 3 статті 12 ЦПК учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності з частинами 1, 3 статті 13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За правилами статті 76 ЦПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частинами 1, 5 статті 81 ЦПК передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
За змістом частини 2 статті 77 ЦПК предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Аналіз доказів, наданих позивачем, у контексті приведених вище норм, свідчить про безпідставність заявлених позовних вимог.
Так, позивач стверджує, що між сторонами 01.08.2006 року було укладено кредитний договір, за умовами якого позивач надав відповідачці кредит у сумі 13 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Кредитним договором, на думку позивача, є сукупність документів, що містять умови надання кредиту, а саме: заява від 01.08.2006 року, довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», витяг з Умов та правил надання банківських послуг. Відповідачка неналежно виконує свої зобов'язання з повернення кредитних коштів та процентів за ними, і у неї перед позивачем станом на 14.09.2017 року утворилася заборгованість у сумі 25 906,96 грн. відповідно до доданого позивачем розрахунку (а.с.а.с. 8 - 19, 23 - 53).
Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 1055 ЦК кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
У відповідності з частинами 1, 2 статті 207 ЦК, яка регулює правила додержання письмової форми правочинів, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Таким чином, кредитний договір має бути укладений у письмовій формі у вигляді одного документа (що містить усі істотні умови), підписаного обома сторонами, або у вигляді декількох документів, якими сторони обмінялися (листи, телеграми, телетайпне чи електронне повідомлення тощо). При цьому документи, якими сторони обмінюються, також мають містити підписи відправників.
Між тим, аналіз документів, які, на думку позивача, є кредитним договором, свідчить про те, що такі підписи містяться лише в заяві від 01.08.2006 року, яка сама по собі не містить жодної істотної умови: порядку та строків отримання кредитних коштів, порядку та строків їх повернення, відповідальності сторін, процентної ставки за кредитом, її збільшення/зменшення тощо.
На думку позивача, такі істотні умови сторони узгодили в Умовах та Правилах надання банківських послуг, а також довідці про умови кредитування, про що зазначено в заяві.
Така позиція є безпідставною, оскільки позивач не довів належними, допустимими, достовірними й достатніми доказами, що відповідачка при складанні заяви ознайомилася з будь-якими Умовами та Правилами надання банківських послуг (як зазначено у заяві) та відповідною довідкою.
Так, у справі, що розглядається, позивачем за допомогою жодного доказу не підтверджено, що відповідачка, підписуючи заяву від 01.08.2006 року, розуміла саме ті Умови та правила надання банківських послуг та довідку про умови кредитування, що додано позивачем до позову. При цьому такі Умови й Тарифи відповідачкою теж не підписано.
З огляду на викладене факт ознайомлення відповідачки з Умовами та правилами надання банківських послуг і довідкою про умови кредитування не можна визнати доведеним, а самі Умови й Тарифи не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору, у зв'язку з чим суд не знаходить підстав для задоволення позову.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 11.03.2015 року №43098344 (справа №6-16цс15), яка відповідно до статті 263 ЦПК підлягає урахуванню судом.
При цьому суд бере до уваги й те, що позивач на виконання статей 12, 13 ЦПК не вважав за необхідне забезпечити явку представника та довести обставини, які мають значення для справи і на які він послався як на підставу своїх вимог, безпосередньо у суді, обмежившись матеріалами, доданими до позовної заяви.
Керуючись статтями 5, 7, 10 - 13, 19, 23, 76 - 81, 89, 133, 209 - 211, 213, 223, 228, 229, 258, 259, 263 - 265, 280 - 282 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Публічному акціонерному товариству комерційному банку «ПриватБанк» (ідентифікаційний номер - 14360570; 01001, місто Київ, вулиця Грушевського, 1Д) у позові до ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1; 49069, місто Дніпро, проспект Богдана Хмельницького, 12В/36) про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення може бути оскаржено позивачем, третьою особою в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на заочне рішення може бути подана через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини заочного рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється від дня складення повного судового рішення. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне заочне рішення складено 19 лютого 2018 року.
Суддя М.О. Католікян