61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua
іменем України
14.02.2018 Справа № 905/2716/17
Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О. при секретарі судового засідання Турко А.В. розглянувши справу
за позовом Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" (вул. Електрометалургів, 310, м.Нікополь, Дніпропетровська область, 53200)
до відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (вул. Левченко, буд. 1, м.Маріуполь, Донецька область, 87504)
про стягнення пені та 3% річних в сумі 383130,84грн.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
Публічне акціонерне товариство "Нікопольський завод феросплавів", м.Нікополь, позивач, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, ОСОБА_1 акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча", м.Маріуполь, про стягнення 383130,84грн., з яких: 346053,66грн. - пеня, 37077,18грн. - 3% річних.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №161507/1506169/101 від 25.12.2015р. в частині своєчасної оплати вартості поставленого товару.
Згідно з протоколом автоматичного розподілу справ між суддями від 27.11.17р., сформовано судову справу, якій присвоєно єдиний унікальний номер судової справи №905/2716/17.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 28.11.17р. порушено провадження у справі №905/2716/17 та розгляд справи призначено у судовому засіданні на 18.12.17р.
12.12.17р. до суду від відповідача надійшли:
- відзив №09/4194 від 06.12.17р. на позовну заяву, у якому відповідач позовні вимоги не визнав, посилаючись на невірно здійснений позивачем розрахунок пені та 3% річних. Зокрема, за твердженням відповідача, викладеними у відзиві, позивачем невірно визначено дату прострочення виконання зобов'язання, а саме, не враховано умови повної оплати товару, передбачені у п.3.4 договору №161507/1506169/101 від 25.12.2015р.;
- клопотання №09/4192 від 06.12.17р. про зменшення розміру пені на 80%;
- заява №09/4193 від 06.12.17р. про надання відстрочки виконання рішення строком на 4 місяці.
18.12.17р. до суду від позивача надійшли письмові пояснення №б/н від 15.11.17р. по суті заявлених вимог.
18.12.17р. ухвалою господарського суду Донецької області справу №905/2716/17 визначено розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження у справі; підготовче засідання призначено на 30.01.18р.
22.01.18р. через канцелярію суду від позивача надійшли:
- письмові заперечення №2018.01.11/38-4016 проти клопотання про зменшення розміру пені;
- відповідь №2018.01.11/19-4016 на відзив (з додатками), у якій позивач, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість заперечень відповідача, просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою суду за результатами підготовчого провадження від 30.01.18р. закрито підготовче провадження у справі №905/2716/17 та розгляд справи призначено по суті у судовому засіданні на 14.02.18р.
09.02.18р. на електронну адресу суду надійшла заява позивача №2018.02.09/37-4016 від 09.02.18р., у якій останній посилаючись на неможливість забезпечити участь свого представника у судовому засіданні 14.02.18р. з причини зайнятості в інших судових процесах, просить суд розглянути справу по суті без участі представника позивача з урахування наданої відповіді на відзив. Позовні вимоги підтримано у повному обсязі.
У судове засідання 14.02.18р. представник відповідача не з'явився; про місце, час та дату слухання справи відповідач був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомлено. Заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи по суті до суду не надходило.
Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони.
У пункті 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” роз'яснено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950р., ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997р. №475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
Враховуючи, що про місце, час та дату проведення судового засідання сторони були повідомлені своєчасно та належним чином, беручи до уваги наявну в матеріалах справи заяву позивача про розгляд справи без участі його представника, суд визнає можливим розглянути справу у відсутності представників сторін за наявними матеріалами.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Технічна фіксація (звукозапис) здійснювалась відповідно до ст.222 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши подані докази у їх сукупності, господарський суд
встановив:
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.
Згідно ст.712 Цивільного кодексу України, ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
25.12.16р. між Публічним акціонерним товариством «Нікопольський завод феросплавів» (позивач) та ОСОБА_1 акціонерним товариством «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (відповідач) укладений договір поставки №161507/1506169/101, за умовами якого позивач (постачальник) зобов'язався поставити та передати у власність відповідача (покупця), а відповідач прийняти та оплатити згідно п.3.4 договору феросплави, протягом строку з 01.09.16р. по 31.12.16р. на умовах, у кількості та строки, вказані у специфікаціях до договору, які є його невід'ємними частинами.
Згідно до п.2.1 договору поставка товару здійснюється на умовах СРТ, залізнична станція Маріуполь сортирувальний Донецької залізниці. Можливе постачання товару на умовах ФСА, склад вантажовідправника, автотранспортом покупця. Партією поставки товару за цим договором є кількість товару, відвантаженого для перевезення за однією залізничною накладною.
Сторонами до договору поставки №161507/1506169/101 від 25.12.15р. було підписано додаткові угоди №1/1601804 від 20.04.16р., №2/1602351 від 12.05.16р., №3/1602942 від 01.06.16р., №4/1604012 від 02.09.16р., №5/1604165 від 08.09.16р., №6/1604559 від 30.09.16р., №7/1604584 від 04.10.16р., №8/1604906 від 02.11.16р., №9/1605077 від 09.11.16р., №10/1605498 від 02.12.16р., №11/1605653 від 19.12.16р., №12/1605820 від 23.12.16р., а також специфікації №1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14 до договору від 25.12.16р. якими сторони погодили найменування товару, його кількість, ціну та якісні характеристики.
Відповідно до п.2.3 договору датою поставки товару при постачанні залізничним транспортом вважається дата штемпеля на залізничній накладній станції вантажовідправника.
Договір набирає чинності з 01.09.16р. та діє до 01.03.17р. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання взятих на себе обов'язків по договору (п.8.6. договору).
В обґрунтування поданого позову позивач посилається на те, що власні договірні зобов'язання ним були виконані належним чином, товар поставлено у повному обсязі, що підтверджується наявним в матеріалах справи доказами та відповідачем не спростовується. Проте, відповідач свої договірні зобов'язання виконав не належним чином, оплата вартості поставленого товару здійснена з порушенням, встановлених договором строків.
Як встановлено судом, на підставі договору поставки №161507/1506169/101 від 25.12.15р. та специфікацій до нього позивачем було поставлено відповідачу товар та виставлені відповідні рахунки.
Згідно до Специфікації №11 до договору залізничними накладними №46025052 та №46025342 позивачем було поставлено відповідачу 31.12.16р. товар на загальну суму 28689049,48грн.
Відповідачем факт отримання від позивача товару за договором поставки №161507/1506169/101 від 25.12.15р., згідно вказаних накладних не заперечується.
Згідно вимог ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
За приписом ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Пунктом 3.4 договору встановлено, що відповідач здійснює оплату товару, що постачається, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача протягом 30 банківських днів з дати поставки товару.
Згідно п.3.8 договору (із змінам внесеними додатковою угодою №1/1601804 від 20.04.16р.), сторонами визначено, що при перерахуванні коштів на рахунок постачальника, покупець зобов'язаний зазначити “Оплата за товар за договором №161507/1506169 від 25.12.15р.”. Порядок розподілення грошових коштів постачальником здійснюється наступним чином: 1) сплачуються рахунки, які виписані на різницю між базовою ціною продукції на дату відвантаження та ціною такої продукції на дату зарахування грошових коштів від покупця, 2) сплачуються рахунки, виписані за базовою ціною продукції на дату відвантаження (такі рахунки сплачуються в порядку календарної черги виникнення заборгованості).
Таким чином, за висновками суду, беручи до уваги дату поставки товару за специфікацією №11 до договору відповідно до вказаних залізничних накладних, відповідач мав сплатити вартість товару, отриманого від позивача 31.12.16р. в строк до 14.02.17р. (включно).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем на виконання умов договору перераховано позивачу грошові кошти згідно з платіжними дорученнями №4500014715 від 21.02.17р. на суму 20273049,48грн., №4500013043 від 02.03.17р. на суму 25390146,68грн., №4500013048 від 02.03.17р. на суму 106094,38грн., №45000130045 від 02.03.17р. на суму 57316,32грн., №4500013044 від 02.03.17р. на суму 47527,78грн., №4500013047 від 02.03.17р. на суму 5458,42грн., №4500013046 від 02.03.17р. на суму 5145,19грн., №4500010585 від 10.03.17р. на суму 291,97грн., №4500010586 від 10.03.17р. на суму 2697,07грн., №4500010587 від 10.03.17р. на суму 309,76грн., №4500010588 від 10.03.17р. на суму 3252,54грн., №4500010589 від 10.03.17р. на 1440822,01грн., №4500018930 від 10.03.17р. на суму 6020,57грн., №4500018931 від 10.03.17р. на суму 2094406,90грн., №4500019135 від 17.03.17р. на суму 13,79грн., №4500019139 від 17.03.17р. на суму 14,63грн., №4500019137 від 17.03.17р. на суму 127,33грн., №4500019138 від 17.03.17р. на суму 153,56грн., №4500019136 від 17.03.17р. на суму 284,24грн., №4500020850 від 17.03.17р. на суму 68024,90грн., №4500020851 від 17.03.17р. на суму 98882,33грн., №4500016598 від 24.03.2017р. на суму 0,68грн., №4500016593 від 24.03.2017р. на суму 0,73грн., №4500016594 від 24.03.17р. на суму 6,32грн., №4500016595 від 24.03.17р. на суму 7,63грн., №4500016597 від 24.03.17р. на суму 14,12грн., №4500016596 від 24.03.17р. на суму 3380,68грн., №4500016599 від 24.03.17р. на суму 4914,22грн., №4500008089 від 03.04.17р. на суму 0,04грн., №4500008084 від 03.04.17р. на суму 0,34грн., №4500008088 від 03.04.17р. на суму 0,40грн., №4500008086 від 03.04.17р. на суму 0,74грн., №4500008087 від 03.04.17р. на суму 177,36грн., №4500008085 від 03.04.17р. на суму 257,81грн., №4500026881 від 11.04.17р. на суму 22,36грн., №4500010646 від 26.04.17р. на суму 1,08грн., №4500021869 від 27.04.17р. на суму 343958,55грн.
Отже, свої зобов'язання щодо своєчасної сплати позивачу грошових коштів за поставлений за умовами договору №161507/1506169/101 від 25.12.15р. та специфікацій до нього товар всупереч ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України відповідач виконав не належним чином, тобто з порушенням передбачених договором строків, що призвело до прострочення платежу.
Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Так, на підставі ст.625 Цивільного кодексу України позивачем за період з 15.02.17р. по 02.04.17р. нараховано та пред'явлено до стягнення 3% річних в загальній сумі 37077,18грн.
Приписами ст.ст.610, 611 Цивільного кодексу України унормовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За приписом ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Відповідно до ст.551 Цивільного кодексу України та ст.230 Господарського кодексу України предметом неустойки є грошова сума, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 2 ст.551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки встановлюється договором або актом цивільного законодавства, при цьому розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.
Відповідно до п.7.6 договору сторонами узгоджено, що у випадку порушення відповідачем строків оплати за поставлений товар, останній сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у відповідний період, за кожен день прострочення оплати.
Згідно вказаного пункту договору позивачем за період з 15.02.17р. по 02.04.17р. заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені у загальній сумі 346053,66грн.
Перевіривши, наведений у позовній заяві розрахунок 3% річних та пені, судом встановлено, що він є аріфметично вірним, та таким, що відповідає законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи.
Відповідач у відзиві №09/4270 від 11.12.17р. на позовну заяву, позовні вимоги не визнав, посилаючись на невірний розрахунок пені та 3% річних позивачем. Зокрема, за твердженням відповідача, позивачем невірно визначено дату прострочення виконання зобов'язання, а саме, не враховано умови оплати товару, передбачені у п.3.4 договору №№161507/1506169/101 від 25.12.15р.
Суд вказані твердження відповідача до уваги не приймає, з огляду на те, що згідно п.3.8 договору (із змінам внесеними додатковою угодою №1/1601804 від 20.04.16р.), сторонами визначено, що при перерахуванні коштів на рахунок постачальника, покупець зобов'язаний зазначити “Оплата за товар за договором №161507/1506169 від 25.12.16р.”. Порядок розподілення грошових коштів постачальником здійснюється наступним чином: 1) сплачуються рахунки, які виписані на різницю між базовою ціною продукції на дату відвантаження та ціною такої продукції на дату зарахування грошових коштів від покупця, 2) сплачуються рахунки, виписані за базовою ціною продукції на дату відвантаження (такі рахунки сплачуються в порядку календарної черги виникнення заборгованості).
Отже, позивач отримані від відповідача кошти розподіляв відповідно до умов договору, узгоджених з відповідачем: у першу чергу закривав рахунки, що були виписані на різницю між базовою ціною продукції на дату відвантаження та ціною такої продукції на дату зарахування грошових коштів від відповідача, а потім рахунки, що пред'являлись до оплати відповідачу за базовою ціною на дату відвантаження в порядку календарної черги виникнення заборгованості.
Відтак, беручи до уваги що право на нарахування пені з підстав п.7.6. договору за порушення відповідачем строків оплати товару у позивача виникло після спливу встановленого договором строку оплати, тобто з 15.02.17р., та враховуючи зазначені положення п.3.8 договору, суд вважає що позивачем вірно визначений періоду нарахування пені, та так само і період нарахування 3% річних.
Щодо наявного в матеріалах справи клопотання ОСОБА_1 акціонерного товариства “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча”, м.Маріуполь №09/4192 від 06.12.17р. про зменшення заявленого позивачем до стягнення розміру пені на 80%, суд зазначає наступне:
Згідно з ч.1 ст.233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Відповідно до ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Правовий аналіз названих норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому досліджені наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Як встановлено судом, позивачем всупереч вимог ст.ст.76-79 Господарського процесуального кодексу України не доведено жодними доказами факту виникнення в нього збитків, будь-яких інших негативних наслідків у зв'язку з допущенням прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором №161507/1506169/101 від 25.12.15р.
При цьому, як було викладено вище, з боку відповідача повністю виконано свої зобов'язання з оплати отриманого від позивача товару.
Суд зазначає, що відповідно до Указу Президента України №405/2014 від 14.04.14р. “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.14р. “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України”, на території міста Донецька та Донецької області розпочато проведення антитерористичної операції.
В свою чергу відповідно до наказу керівника Антитерористичного центру при СБУ №33/6/а від 07.10.14р. “Про визначення районів проведення антитерористичної операції і термінів її проведення” Донецька і Луганська області (без винятків) входять до території проведення з 07.04.14р. антитерористичної операції.
Таким чином, враховуючи, що відповідач зареєстрований у м.Маріуполі та відповідно здійснює свою господарську діяльність на території проведення антитерористичної операції, суд вважає, що нарахований та пред'явлений позивачем до стягнення з відповідача розмір пені є завищеним та не відповідає, передбаченим у п.6 ст.3, ч.3 ст.509 та ч.ч.1, 2 ст.627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності.
За таких обставин, враховуючи надані до матеріалів справи докази, приймаючи до уваги повне виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем, а також відсутність відомостей щодо понесення позивачем у зв'язку з цим збитків, суд дійшов висновку про наявність виняткових підстав для зменшення заявленого до стягнення позивачем розміру пені на 50% до 173026.83грн., в результаті чого клопотання відповідача підлягає частковому задоволенню.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в сумі 210104,01грн., з яких пеня в сумі 173026,83грн. та три проценти річних в сумі 37077,18грн.
Судовий збір підлягає віднесенню на відповідача повністю, враховуючи, що, за висновками суду, спір по справі виник внаслідок неправильних дій відповідача.
Щодо поданої відповідачем заяви від 06.12.17р. №09/4193 про відстрочку виконання судового рішення строком на 4 місяці, суд зазначає наступне:
Відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
За приписом ст.18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Разом з тим, згідно ст.326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Згідно із ст.331 Господарського процесуального кодексу України суд може відстрочити виконання рішення при наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
При цьому, відстрочка фактично означає відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Як встановлено, відповідачем будь-яких доказів, які б підтверджували викладені у клопотанні обставини, наявність обставин для відстрочки виконання рішення суду всупереч вимог ст.ст.13, 74 Господарського процесуального кодексу України до матеріалів справи не надано (зокрема, документів, що підтверджують фінансовий стан відповідача, відсутність коштів, у разі наявності - загрози банкрутства підприємства тощо).
За таких обставин, враховуючи недоведеність відповідачем наявності обставин для відстрочки виконання рішення суду, заява ОСОБА_1 акціонерного товариства “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча”, м.Маріуполь від 06.12.2017р. №09/4193 про відстрочку виконання судового рішення строком на 4 місяці підлягає залишенню без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.12, 13, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства “Нікопольський завод феросплавів”, м.Нікополь до ОСОБА_1 акціонерного товариства “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча ”, м.Маріуполь про стягнення пені в сумі 346053,66грн. та 3% річних в сумі 37077,18грн. задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 акціонерного товариства “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча” (87504 Донецька область, м.Маріуполь, вул. Левченка, буд. 1, код ЄДРПОУ 00191129) на користь Публічного акціонерного товариства “Нікопольський завод феросплавів” (53200 Дніпропетровська область, м.Нікополь, вул. Електрометалургів, буд. 310, код ЄДРПОУ 00186520) пеню в сумі 173026,83грн. та 3% річних в сумі 37077,18грн., судовий збір в сумі 5746,96грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Донецького апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі http://dn.arbitr.gov.ua.
Повний текст рішення складено та підписано 14.02.2018р.
Суддя М.О. Лейба