вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua
"26" січня 2018 р. Cправа № 902/1045/17
Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик", м.Київ
до: Фізичної особи-підприємця Кропив'янської Валентини Семенівни, м.Вінниця
про стягнення 19 550,96 грн
За участю секретаря судового засідання Василишеної Н.О.
За участю представників:
позивача: Рум'янцев Олександр Віталійович, довіреність б/н від 03.07.2017 р. дійсна до 31.12.2017 р. включно; НОМЕР_1 виданий Ленінським РВ УМВС України у Вінницькій області 25.05.1998 р.
відповідача: не з'явився.
Товариством з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" подано позов до Фізичної особи-підприємця Кропив'янської Валентини Семенівни про стягнення 19 550 грн 96 коп., з яких 8 536 грн 04 коп. боргу, 2 077 грн 40 коп. - 24 % річних, 6 178 грн 83 коп. 50 % штрафу, 1 562 грн 96 коп. пені, 1 195 грн 73 коп. інфляційних нарахувань у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 526 від 23.12.2016 р. в частині своєчасного та повного розрахунку за отриманий товар.
Ухвалою суду від 24.11.2017 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/1045/17 та призначено до розгляду на 20.12.2017 р.
20.12.2017 р. позивачем до суду подано супровідний лист б/н від 19.12.2017 р. з доданими до нього документами на виконання вимог ухвали суду.
Ухвалою суду від 20.12.2017 р., враховуючи набрання з 15.12.2017 р. чинності Законом України від 03.10.2017 р. № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції, призначено у справі судове засідання для її розгляду по суті на 23.01.2018 р.
23.01.2018 р. в судове засідання представник відповідача повторно не з'явився, витребуваних доказів не подав, причин неявки та неподання доказів не повідомив, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином - ухвалою суду, яка надсилалась йому рекомендованою кореспонденцією.
При цьому, надіслана на адресу відповідача ухвала від 20.12.2017 р., якою останній повідомлявся про дату та час засідання призначеного на 23.01.2018 р., згідно інформації наявної на сайті УДППЗ "Укрпошта" в сервісі "Відстежити" значиться "не врученою під час доставки".
Не врученою відповідачу також залишилась ухвала про порушення провадження у справі від 24.11.2017 р., яка повернута підприємством зв'язку на адресу суду з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання".
Ухвалою суду від 23.01.2018 р. призначено у справі судове засідання на 26.01.2018 р.
Вказана ухвала надсилалась на адресу відповідача рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення. Окрім того відповідач повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи телефонограмою.
Відповідно до телефонограми від 23.01.2017 р., яка міститься в матеріалах даної справи, відповідача про призначене судове засідання на 26.01.2018 р. повідомлено 23.01.2018 р. При цьому, телефонограму було безпосередньо прийнято ФОП Кропив'янською Валентиною Семенівною.
Поряд з цим, в судове засідання 26.01.2018 р. відповідач втретє не з'явився, витребуваних доказів не подав, причин неявки та неподання доказів не повідомив, хоча про дату, час та місце судового засідання з урахуванням зазначеного вище повідомлявся належним чином.
Зважаючи на вищевикладене, судом при неявці відповідача в судове засідання враховується наступне.
Згідно з ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Відповідно до вимог ч.1 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Виходячи з вимог ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 6-9 ст. 121 ГПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Суд викликає або повідомляє експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв'язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв'язку (зокрема мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає. Якщо учасник судового процесу повідомляє суду номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або іншу аналогічну інформацію, він повинен поінформувати суд про їх зміну під час розгляду справи. Положення частини сьомої цієї статті застосовуються також у разі відсутності заяви про зміну номерів телефонів і факсів, адреси електронної пошти, які учасник судового процесу повідомив суду. За наявності відповідної письмової заяви учасника справи та технічної можливості, повідомлення про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії може здійснюватися судом з використанням засобів мобільного зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, шляхом надсилання такому учаснику справи текстових повідомлень із зазначенням веб-адреси відповідної ухвали в Єдиному державному реєстрі судових рішень, у порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.
Згідно із п.п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
За вказаних обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.
При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.3 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" обов'язок щодо внесення змін про фізичну особу-підприємця, які містяться в Єдиному державному реєстрі, з поміж іншого і стосовно місцезнаходження, покладається на останню.
Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов'язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.
Крім того, частиною 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
З огляду на вказане відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою від 18.12.2017 р. про призначення підготовчого засідання у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").
Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, ч.2 ст.178 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи положення ст.ст.13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для виконання завдання підготовчого провадження, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання відповідача.
Розгляд справи здійснюється з фіксуванням судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Розглянувши подані документи і матеріали даної справи, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.
Як вбачається із позовної заяви та поданих письмових пояснень позивач в якості підстави позовних вимог зазначає, що ним на виконання умов укладеного з відповідачем Договору поставки № 526 від 23.12.2016 р. поставлено останньому товар на загальну суму 12 357 грн 66 коп. за який ФОП Кропив'янська В.С. розрахувалась частково в розмірі 3 821 грн 62 коп., в зв'язку з чим у неї виникла заборгованість по оплаті отриманого товару в сумі 8 536 грн 04 коп.
Посилаючись на вказані обставини позивачем заявлено до стягнення з відповідача 19 550 грн 96 коп., з яких 8 536 грн 04 коп. основного боргу, 2 077 грн 40 коп. - 24 % річних за користування чужими коштами, 6 178 грн 83 коп. - штрафу (50 % за порушення строків оплати товару), 1 562 грн 96 коп. - пені та 1 195 грн 73 коп. інфляційних втрат.
Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що 23.12.2016 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" (Постачальник, Позивач) та Фізичною особою-підприємцем Кропив'янською Валентиною Семенівною (Покупець, Відповідач) укладено договір поставки № 526 (Договір), відповідно до п.1.1. якого постачальник зобов'язується передати, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити алкогольну продукцію (напої) та товари народного споживання (товар) на умовах, визначених в цьому Договорі (а.с. 9-10, т. 1).
Найменування, асортимент та кількість товару визначаються у видаткових накладних, які складаються сторонами при прийманні-передачі кожної партії товару. Партією Товару вважається найменування, кількість та асортимент Товару, зазначені в одній видатковій накладній (п.п. 1.2., 1.3. Договору).
Згідно із п.п. 2.1., 2.2., 2.3. Договору ціна кожної одиниці товару визначається постачальником та вказується у видаткових накладних. Вартість однієї партії товару являє собою вартість товару зазначену у видатковій накладній, за якою ця партія поставляється. Загальна сума Договору складається із сум всіх видаткових накладних, складених відповідно до цього Договору.
Відповідно до п. 3.1. Договору поставка товару здійснюється на підставі заявок покупця окремими партіями протягом строку дії цього Договору.
Згідно із п. 3.5 Договору, поставка здійснюється протягом 3-ох робочих днів з дати узгодження заявки, а якщо сторони домовились про попередню оплату товару поставка здійснюється протягом 2-ох робочих днів з дати оплати. Сторони вправі під час узгодження заявки збільшити строк поставки.
Датою поставки партії товару є дата підписання уповноваженими представниками покупця видаткової накладної або іншого товаросупроводжувального документу, який був пред'явлений до підпису підчас приймання-передачі товару (п. 3.6. Договору).
У відповідності до п.п. 4.1., 4.2. Договору розрахунки за товар здійснюються за кожною поставленою партією товару шляхом оплати покупцем вартості товару протягом 14-ти календарного дня з дати поставки такої партії. Оплата здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника або в іншій формі та спосіб, що не заборонені чинним законодавством України, за умови попереднього погодження форми і способу розрахунку із постачальником.
Згідно із п.п. 6.1., 6.3. Договору приймання-передачі товару здійснюється в місці поставки повноважними представниками сторін. Оформлення приймання-передачі товару здійснюється шляхом підписання представниками сторін видаткових накладних і/або інших товаросупроводжувальних документів.
За змістом п. 4.5. Договору постачальник має право без згоди покупця та незалежно від призначення платежу, зараховувати кошти, які покупець перерахував за отриману продукцію в рахунок погашення боргу за накладними на продукцію, яка була поставлена раніше.
Договір набирає чинності з моменту підписання і діє протягом наступних двох років, а відносно грошових зобов'язань - до повного їх виконання (п. 10.2. Договору).
Як встановлено судом позивачем відповідно до умов укладеного Договору поставлено відповідачу товар на загальну суму 12 357 грн 66 коп. на підтвердження чого у справі міститься видаткова накладна № 98244/95801 від 26.12.2016 р. на суму 4 256 грн 40 коп. та видаткова накладна № 98246/95803 від 26.12.2016 р. на суму 8 101 грн 26 коп. (а.с. 12-13, т. 1).
Зазначений товар прийнято уповноваженою особою відповідача на підставі довіреності в повному обсязі без будь-яких зауважень та без претензій про що свідчить підпис вказаної особи на даних видаткових накладних (а.с. 11, т. 1).
Однак, останній свої договірні зобов'язання виконав частково, за поставлений товар розрахувався лише в сумі 3 821 грн 62 коп., що підтверджується наявними у справі копіями прибуткових касових ордерів (а.с. 14-18, т. 1).
Будь-яких інших доказів про проведення розрахунків зі сторони відповідача матеріали справи не містять.
Таким чином, зважаючи на вищевикладене, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість по оплаті отриманого товару в сумі 8 536 грн 04 коп., що й стало підставою звернення останнього з даним позовом до суду.
На підставі встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
З моменту укладення сторонами Договору поставки № 526 від 23.12.2016 р. між ними виникли зобов'язання, які мають правову природу договору поставки.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.632 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)
Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
З урахуванням встановлених обставин суд приходить до переконливого висновку про наявність факту порушення відповідачем прав позивача за захистом яких останній звернувся, позаяк матеріалами справи підтверджено факт передачі позивачем товару відповідачу та відсутність повної та своєчасної оплати зі сторони останнього за отриманий товар.
Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 8 536 грн 04 коп. заборгованості за отриманий товар правомірною та обґрунтованою, з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.
Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 562 грн 96 коп. пенні, 6 178 грн 83 коп. штрафу, 2 077 грн 40 коп. - 24 % річних та 1 195 грн 73 коп. інфляційних втрат за результатом чого суд дійшов наступних висновків.
Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом частин четвертої і шостої статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Розділом 7 Договору сторона погоджено відповідальність сторін.
Зокрема, п.п. 7.2.1., 7.2.2. Договору за несвоєчасну оплату товару покупець додатково сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день погашення боргу за весь час, а також 24 % річних від суми заборгованості. У разі якщо заборгованість не буде погашено протягом 10 днів з дати її виникнення, покупець зобов"язаний сплатити на користь постачальника штраф у розмірі 50 % від суми поставки, строк розрахунків по якій було порушено.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Таким чином, з огляду на вищезазначене, заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача пені, штрафу та інфляційних втрат є правомірними та обґрунтованим, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства України.
При цьому судом взято до уваги, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України. А тому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (постанови Верховного Суду України від 09.04.2012 р. у справі № 3-88гс11, від 27.04.2012 р. у справі № 3-24гс12).
В той же час, детально досліджуючи наданий позивачем розрахунок пені нарахованої по кожній із видаткових накладних з урахуванням здійснених відповідачем проплат судом виявлено помилку у правильності визначення періоду її нарахування за видатковою накладною № 98244/95801 від 26.12.2016 р., зокрема позивачем при її обрахунку не враховано приписи ч. 6 ст. 232 ГК України та здійснено нарахування пені у понад 6-ти місячний строк.
Разом з тим, частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. При цьому у разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України (постанова Верховного Суду України від 15.04.2015 р. у справі № 3-53гс15).
Тобто нормотворцем наділено сторін певною свободою у визначені умов договору стосовно строку на протязі якого може бути здійснено нарахування штрафних санкцій. При цьому законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Разом з тим його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Судом встановлено, що умовами укладеного між сторонами Договору не передбачено іншого строку нарахування штрафних санкцій (пені) за порушення зобов'язань за договором, в зв'язку з чим при її обрахунку слід виходи із приписів ч. 6 ст. 232 ГК України стосовно обмеження строку її нарахування.
Здійснивши за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора обрахунок пені у правильних періодах визначених з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 ГК України судом отримано пеню в розмірі 1 524 грн 33 коп., який є меншим ніж той, що заявлений позивачем до стягнення (пеня в сумі 1 562 грн 96 коп.).
Вказана сума пені 1 524 грн 33 коп. є правомірною, обґрунтованою з огляду на що підлягає до стягнення з відповідача. В задоволенні решти заявленої до стягнення пені в сумі 38 грн 63 коп. слід відмовити.
При перевірці правильності обрахунку сум та періодів нарахованих позивачем до стягнення інфляційних втрат судом не виявлено помилок, в зв'язку з чим заявлені останнім вимоги в цій частині підлягають задоволенню судом у заявленому ним розмірі 1 195 грн 73 коп.
Крім того судом не виявлено помилок у правильності розрахунку заявленого позивачем до стягнення штрафу в сумі 6 178 грн 83 коп., з огляду на що вказані вимоги останнього є також правомірними та обґрунтованими в цій частині.
Разом з тим, з урахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність зменшення заявленої позивачем до стягнення суми штрафу, з огляду на наступне.
Згідно з ч.1 ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
За приписами ч.1 ст.11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004 зазначено, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
Згідно з п.6 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ч.ч.2-4 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу (ч.3 ст.15 ЦК України).
Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Згідно із ч. 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Такими чином вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Приймаючи рішення про зменшення розміру пені та штрафу, суд взяв до уваги наступні обставини:
- розмір заявленого до стягнення штрафу майже відповідає несплаченій відповідачем заборгованості за поставлений товар (складає близько 75 % суми наявної заборгованості), тобто є явно неспівмірним із залишком заборгованості;
- негативні наслідки заподіяні простроченням відповідача компенсовані заявленими до стягнення пенею, інфляційними втратами;
- штраф є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні розміру штрафу позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за поставлений товар, пені та інфляційних втратах тощо.
Крім того, враховано самий правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
З огляду на викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, зменшує розмір заявленого до стягнення штрафу до 2 000 грн.
Щодо заявлених позивачем до стягнення 2 077 грн 40 коп. - 24 % річних за користування чужими коштами, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплатити проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Частиною 3 статті 692 ЦК України фактично конкретизовано передбачений статтею 536 цього кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене статтею 625 цього Кодексу право продавця вимагати від покупця сплати 3 % річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У розумінні зазначених статей проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.
Зі змісту цих статей випливає, що договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.
Надавши правову оцінку Договору та наданому позивачем розрахунку 24 % річних за користування чужими коштами, судом встановлено, що нараховані останнім проценти в обґрунтування яких ТОВ "Баядера Логістик" виходячи із тексту позовної заяви посилається п. 7.2.1. Договору та ч.ч. 2,3 ст. 692 ЦК України, фактично за своєю правовою природою підпадають під визначення неустойки, а саме пені визначені ч. 3 ст. 549 ЦК України, якою встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Однак позивачем згідно договору нараховано, а судом стягнуто пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.
Тому одночасне стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахованих за кожен день прострочення невиконаного зобов'язання та пені, обчисленої у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є подвійним стягненням пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем, що не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України, згідно якої ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (постанови Верхового Суду України від 12.12.2011 р. у справі № 3-132гс11, від 01.07.2014 р. у справах № 3-31гс14, № 3-32гс14).
За таких обставин, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача 24 % річних за користування чужими грошовими коштами в сумі 2 077 грн 40 коп.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Як визначає ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду жодного належного, допустимого, достовірного та достатнього доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, пені та штрафу, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).
За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів.
26.01.2018 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення із зазначенням про відкладення складання тексту повного судового рішення на строк не більше ніж на десять днів з дня закінчення розгляду справи.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Кропив'янської Валентини Семенівни, АДРЕСА_2 (ідентифікаційний код - НОМЕР_2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик", вул.Харченка Євгенія, будинок 42, м.Київ, 02088 (ідентифікаційний код- 35871504) - 8 536 грн 04 коп. - основного боргу, 1 524 грн 33 коп. - пені, 2 000 грн 00 коп. - штрафу, 1 195 грн 73 коп. - інфляційних втрат, 1 426 грн 83 коп. - відшкодування витрат по сплаті судового збору.
3. У стягненні 4 178 грн 83 коп. - штрафу, 2 077 грн 40 коп. - 24 % річних, 38 грн 63 коп. - пені відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
5. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
6. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
7. Примірник повного судового рішення надіслати сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Повне рішення складено 02 лютого 2018 р.
Суддя О.О. Банасько
віддрук. 4 прим.:
1 - до справи.
2, 3 - позивачу - АДРЕСА_3 Рум'янцеву Олександру Віталійовичу - АДРЕСА_1, 21021.
4 - відповідачу - АДРЕСА_4