Справа № 219/1142/18
Провадження № 3/219/547/2018
07 лютого 2018 року суддя Артемівського міськрайонного суду Донецької області Брежнев О.А., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Бахмут справу про адміністративне правопорушення відносно:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Грузії, місце проходження служби: військова частина польова пошта НОМЕР_1 - за контрактом кулеметник, зареєстрованого тимчасового за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає: АДРЕСА_2 ,
за ч. 4 ст. 172-11 КУпАП,
Як встановлено протоколом про адміністративне правопорушення, 13 січня 2018 року о 10-30 годині ОСОБА_1 повернувся до місця служби - в/ч НОМЕР_1 , яка тимчасово розташована в м. Світлодарськ , та з наданих документів встановлено, що з'явився невчасно, адже з лікувального закладу був виписаний 07 січня 2018 року, тобто не з'явився вчасно без поважних причин на службу з лікувального закладу тривалістю до десяти діб (був відсутній 5 днів), чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 172-11 КУпАП.
ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, в матеріалах справи міститься рапорт про те, що останній відмовився від отримання копії протоколу, надання пояснень, тощо. Приймаючи до уваги, що згідно зі ст. 268 КУпАП присутність правопорушника при розгляді справи за ч. 4 ст. 172-11 КУпАП не є обов'язковою, суд вважає за можливе розглянути справу про адміністративне правопорушення у його відсутність.
Особливий період вказаний у пункті 4 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, і настає: - з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової), яке може міститися тільки в Указі Президента України чи Законі;
- доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації (у секретній формі), про що суду даних не надано і суд в зв'язку з секретністю таких дій не має можливості про це дізнатися, так як не має допуску до державної таємниці, а зобов'язаний діяти на принципі гласності здійснення правосуддя;
- воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, якого не має, оскільки він спеціально проголошується;
- охоплює час мобілізації;
- воєнний час і частково відбудований період після закінчення воєнних дій.
Таке ж саме поняття особливого періоду вказано і в статті 1 Закону України «Про оборону України».
Указом Президента України від 25 березня 2016 року №115/2016 з березня по квітень 2016 року призначено провести звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призивом під час мобілізації призваних відповідно до Указу Президенту України від 21 липня 2014 року №607 «Про часткову мобілізацію» і не звільнених з військової служби згідно з Указом Президента України від 12 червня 2015 року №328 «Про звільнення з військової служби військовослужбовців, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України від 21 липня 2014 року №607 «Про часткову мобілізацію»; призваних під час першої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року №15 «Про часткову мобілізацію». Кабінету Міністрів України забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних зі звільненням у запас військовослужбовців, зазначених у статті 1 цього Указу, у тому числі з їх перевезенням до місця проживання (перебування). Цей Указ набрав чинності з дня його опублікування.
Тобто необхідність в мобілізації скасована і не поновлена новим законодавчим актом.
Відповідно до ст. 19 ЗУ "Про міжнародні договори України", ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість висунутого проти нього обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях притримується позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа "Коробов проти України" № 39598/03 від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v. the UnitedKingdom), п. 161, Series A заява № 25).
Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Враховуючи все вищевикладене, обставини справи, оцінивши у сукупності усі доводи, письмові докази, які є в матеріалах справи, на підставі вищевикладеного, дотримуючись у тому числі і вимог статті 62 Конституції України, вважаю факт вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого за ч. 3 ст. 172-11 КУпАП доводиться, і тому слід застосувати аналогію з ч. 3 ст. 337 КПК України і перекваліфікувати його дії з частини 4 статті 172-11 КУпАП на частину 3 статті 172-11 КУпАП, оскільки у цьому адміністративному правопорушенні не має кваліфікуючої ознаки як «в умовах особливого періоду».
Обговорюючи питання про призначення покарання, суд враховуючи його цілі, характер вчиненого правопорушення, особу правопорушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність, обставини які пом'якшують та обтяжують відповідальність ОСОБА_1 не встановлені, призначаючи йому покарання суд виходить з принципу справедливості та обставин скоєного, керуючись законом і правосвідомістю і вважає за необхідне піддати правопорушника адміністративному стягненню у вигляді штрафу на користь держави в розмірі сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить одну тисячу сто дев'яносто гривень.
Відповідно до статті 40-1 КупАП та ст. 4 ч. 2 ЗУ «Про судовий збір» ставка судового збору у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.
На підставі викладеного, керуючись ст. 22, 24, ч. 3 ст. 172-11 КУпАП, дотримуючись вимог ст. ст. 283, 284 КУпАП, суддя
ОСОБА_1 визнати винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-11 КУпАП і піддати адміністративному стягненню у вигляді штрафу у розмірі сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1190 (одна тисяча сто дев'яносто) гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судові витрати у розмірі 352 (триста п'ятдесят дві) грн. 40 коп.
Штраф має бути сплачений правопорушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення копії постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження або опротестування такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги або протесту без задоволення.
Постанова може бути оскаржена до Апеляційного суду Донецької області через Артемівський міськрайонний суд Донецької області протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя О. А.Брежнев