Справа № 755/214/17
"25" січня 2018 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого: судді Гончарука В.П.
за участі секретарів Краснової І.В., Юдицького К.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Київенерго» про визнання укладеним типового договору про постачання електроенергії, суд, -
учасники справи:позивач - ОСОБА_1;
представники відповідача ПАТ «Київенерго» - Браницький Д.Ю.
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Київенерго» про визнання укладеним типового договору про постачання електроенергії. Просить суд визнати укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ «Київенерго» договір про постачання електричної енергії до приміщення №1, групи приміщень 8000 у житлово-офісно-торгового комплексі з вбудовано-прибудованими приміщеннями офісів, торгівлі вбудованими приміщеннями спортивно-оздоровчого призначення та прибудованими паркінгами, за адресою: АДРЕСА_2, за типовою формою договору про постачання електричної енергії затвердженої правилами користування електричною енергією, затвердженими постановою НКРЕ України від 31.07.1996 року № 28 та стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору.
Свої вимоги мотивував тим, що йому належить на праві власності нежитлове приміщення загальною площею 29,4 кв.м., розташоване на 8-му поверсі у житлово-офісно-торгового комплексі з вбудовано-прибудованими приміщеннями офісів, торгівлі вбудованими приміщеннями спортивно-оздоровчого призначення та прибудованими паркінгами, за адресою: АДРЕСА_2. В свою чергу неодноразово звертався до відповідача з заявами про укладення договору про постачання електричної енергії, однак дані заяви прийняті не були у зв'язку з ти, що для підключення позивача до електричних мереж, ПАТ «Київенерго» вимагає звернення позивача до замовника будівництва ТОВ «ТРК «МЕГА-СІТІ» для виділення потужностей для стумо-приймачів приміщення позивача.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав викладених у змісті позовної заяви. Разом з тим, пояснив, що відповідач безпідставно ухиляється від укладання договору про постачання електричної енергії.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі з підстав викладених в письмових запереченнях, які долучені до матеріалів справи. Додатково пояснив, що позивачем не дотримано вимог закону та не надано перелік документів, які необхідні для укладання такого типу договорів.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 10 березня 2017 року було відкрито провадження у справі 755/214/17 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Київенерго» про визнання укладеним типового договору про постачання електроенергії.
Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що позивачу належить на праві власності нежитлове приміщення № 1, групи приміщень № 8000 загальною площею 29,4 кв.м., розташоване на 8-му поверсі у житлово-офісно-торгового комплексі з вбудовано-прибудованими приміщеннями офісів, торгівлі вбудованими приміщеннями спортивно-оздоровчого призначення та прибудованими паркінгами, за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
20 серпня 2016 року позивач звернувся до Публічного акціонерного товариства «Київенерго» з заявою про укладення договору про постачання електричної енергії.
В подальшому 16 вересня 2016 року Публічне акціонерне товариство «Київенерго» надало відповідь позивачу, в якій не заперечує, щодо укладення договору про постачання електричної енергії об'єкта з позивачем, тільки після того, як ТОВ «ТРК «МЕГА-СІТІ» виділить потужності для струмоприймачів нежитлового приміщення № 1, групи приміщень № 8000 загальною площею 29,4 кв.м., розташоване на 8-му поверсі.
Так, Цивільний кодекс України у ст.ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України, правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у ст.ст. 642 - 643 ЦК України.
Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Розкриваючи зміст засади свободи договору у ст.ст. 6, 627 ЦК України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.
Закріпивши принцип свободи договору, Цивільний кодекс України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки, відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 та ст. 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.
Зазначені положення узгоджуються з нормами ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.
Водночас, ст. 26 Закону України «Про елекроенергентику», п.3 Правил користування електроенергією для населення, затвердженихпостановою Кабінету Міністрів України № 1357 від 26.07.1999, користування електроенергією допускається лише на підставі договору, що укладається між енергопостачальною організацією та споживачем.
Цей Закон передбачає, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері елекроенергентики здійснюються виключно на договірних засадах й визначає права та обов'язки споживача та виконавця вказаних послуг.
Статтею 26 Закону України «Про елекроенергентику» передбачений обов'язок споживача укласти договір на надання послуг з електропостачання, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Цей обов'язок відповідає зустрічному обов'язку виконавця підготувати та укласти зі споживачем договір на надання послуг з електропостачання визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці визначаються Законом України "Про електроенергетику", який також регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом правспоживачів і працівників галузі.
Цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням і використанням енергії, державним наглядом за безпечним виконанням робіт на об'єктах електроенергетики незалежно від форм власності, безпечною експлуатацією енергетичного обладнання і державним наглядом за режимами споживання електричної і теплової енергії, а також з централізованим диспетчерським (оперативно-технологічним) управлінням.
Особливістю нормативно-правового регулювання електропостачання є наявність численних підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі нормативно-технічних, якими визначається та деталізується порядок отримання та споживання електроенергії.
Так, ст. 3 вказаного Закону передбачено, що відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням і використанням енергії, а також з централізованим диспетчерським (оперативно-технологічним) управлінням регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Так, норми названих законодавчих актів деталізовані, зокрема, в положеннях Правил користування електроенергією для населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1357 від 26.07.1999 тощо.
Постачання електроенергії - одна з форм, у яких здійснюється господарсько-торговельна діяльність суб'єктів господарювання.
Стаття 1 Закону визначає постачання електричної енергії як господарську діяльність, пов'язану з наданням електричної енергії споживачеві за допомогою технічних засобів передачі та розподілу електричної енергії на підставі договору. Електрична енергія є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 6 ст. 24, ч. 1 ст. 26 названого Закону, споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Енергопостачальники, що здійснюють постачання електричної енергії на закріпленій території, не мають права відмовити споживачу, який розташований на цій території, в укладенні договору на постачання електричної енергії.
Договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за врегульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін.
З аналізу змісту вказаного законодавства убачається, що споживання електричної енергії без договору не допускається.
Таким чином, проаналізувавши характер спірних правовідносин й обраний позивачем спосіб захисту щодо спонукання до укладення договору, суд зазначає, що даний спосіб захисту не відповідає вимогам закону. Відтак, невірно обраний спосіб захисту порушеного права є підставою для відмови у задоволенні позову.
На підставі вище викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Київенерго» про визнання укладеним типового договору про постачання електроенергії - не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.ч. 1,5,6,7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Керуючись ст.ст. 203, 208, 215, 626-628, 638, 642-643 Цивільного кодексу України, Законом України «Про електроенергетику», Постановою Кабінету міністрів України від 26 липня 1999 р. № 1357 та керуючись ст.ст. 7-13, 76-81, 137, 139, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Київенерго» про визнання укладеним типового договору про постачання електроенергії - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення буде складено 5 лютого 2018 року.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач -ОСОБА_1, місце проживання: 02154, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1; тел.. НОМЕР_2
Відповідач - ПАТ «Київенерго» ЄДРПОУ 00131305, адреса: 01601 м. Київ, вул. І.Франко, буд.5.
Суддя: