Справа № 750/11196/17
Провадження № 2/750/288/18
01 лютого 2018 року м. Чернігів
Деснянський районний суд м. Чернігова у складі:
судді - Логвіної Т.В.,
із секретарем - Примак Т.В.,
за участю представника позивача, відповідача та представника третьої особи,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на ? частину квартири та визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним,
Позивач звернувся до суду з позовом та просить визнати квартиру АДРЕСА_1, що придбана 06.05.1997 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - спільною сумісною власністю подружжя, визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та визнати свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 04 січня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Бондарем Миколою Костянтиновичем, реєстровий № 5, згідно якого ОСОБА_2 став власником квартири АДРЕСА_1 за заповітом після смерті ОСОБА_3 - недійсним.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 24 грудня 1983 року позивач уклав шлюб з ОСОБА_3, від цього шлюбу народився син ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.
В період шлюбу, а саме 06.05.1997 року, за спільні сімейні кошти позивач з ОСОБА_3 придбали квартиру АДРЕСА_1, де позивач мешкає і зареєстрований з часу придбання квартири і до теперешнього часу. Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано 21.04.2003 року.
Після розірвання шлюбу позивач продовжував проживати в спірній квартирі.
ІНФОРМАЦІЯ_2 колишня дружина позивача ОСОБА_3 померла.
У подальшому позивачу стало відомо, що відповідач ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_3 прийняв спадщину за заповітом і отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на всю квартиру АДРЕСА_1 і відповідно до свідоцтва посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Прокоф'євою О.М. від 22.06.2017 року вказана квартира була продана з торгів ОСОБА_6.
Вважає, що до цього часу його право власності не було порушено, оскільки він мешкав і мешкає в спірній квартирі та вважав, що є власником 1/2 частини спірної квартири, оскільки вона була придбана в період шлюбу за спільні сумісні кошти із сімейного буджету.
У зв'язку з тим, що на момент смерті ОСОБА_3 позивач з нею вже був розлучений, іншого способу вирішення питання про визнання спільним майном подружжя та визнання права власності на 1/2 частину квартири, ніж шляхом звернення до суду немає, вимушений звернутись до суду з даним позовом.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, відповідач позов визнав в повному обсязі, представник третьої особи ОСОБА_6проти задоволення позову заперечував, посилаючись на його безпідставність та просив застосувати наслідки пропуску строку позовної давності.
Заслухавши пояснення та дослідивши матеріали справи, суд доходить наступного висновку.
Судом встановлено, що 24 грудня 1983 року позивач уклав шлюб з ОСОБА_3, від якого народився ОСОБА_2, який є по даній справі відповідачем.
В період шлюбу, 06.05.1997 року, за спільні сімейні кошти ОСОБА_1 та ОСОБА_3 придбали квартиру АДРЕСА_1, де на даний час позивач мешкає та зареєстрований. Договір купівлі - продажу було оформлено на ОСОБА_3
Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано 21.04.2003 року.
Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України, майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу), а відповідно до ст. 61 СК України, об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь - які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну установу). Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності.
Стаття 63 СК України передбачає, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, а згідно ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти.
Згідно ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Згідно ст. 69 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.
Відповідно до ч. З та ч. 4 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сімї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Статтею 372 ЦК України визначено, що майно, яке є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Згідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3
Відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 04 січня 2013 року, відповідач ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_3 прийняв спадщину, яка складається з квартири АДРЕСА_1 (а.с. 11).
Відповідно до свідоцтва посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Прокоф'євою О.М. від 22.06.2017 року спірна квартира була продана з торгів ОСОБА_6.
Позивач стверджує про те, що до цього часу його право власності не було порушено, оскільки він мешкав і мешкає в квартрі та вважав, що є власником 1/2 частини спірної квартири так, як вона була придбана в період шлюбу за спільні сумісні кошти із сімейного буджету.
Згідно ст. 1216 ЦК України - спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно ст. 1217 ЦК України - спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно ст. 1218 ЦК України - до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинялися внаслідок його смерті.
Відповідно до вимог ст. 71 Закону України «Про нотаріат» - у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину.
Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.
Але, на момент смерті ОСОБА_3 вона та ОСОБА_1 вже були розлучені, у зв'язку з чим іншого способу вирішення питання про визнання спільним майном подружжя та визнання права власності на 1/2 частину квартири, ніж шляхом звернення до суду, діюче законодавство не передбачає.
Суд не бере до уваги заяву третьої особи ОСОБА_6 про застосування наслідків пропущення строку позовної давності, оскільки така заява повинна бути подана стороною по справі, якою не є ОСОБА_6
Крім того, суд не вважає, що позивач пропустив строк позовної давності, виходячи з положень ст. 261 ЦК України.
Враховуючи викладене вище, позов обґрунтований та підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 258, 259, 265, 273, 354 ЦПК України, суд, -
позовні вимоги ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) до ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_2) про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на ? частину квартири та визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним задовольнити.
Визнати квартиру АДРЕСА_1, що придбана 06.05.1997 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - спільною сумісною власністю подружжя.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.
Визнати свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 04 січня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Бондарем Миколою Костянтиновичем, реєстровий № 5, згідно якого ОСОБА_2 став власником квартири АДРЕСА_1 за заповітом після смерті ОСОБА_3 - недійсним.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Чернігівської області.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя: