вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua
"01" лютого 2018 р. Справа№ 910/11724/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Гаврилюка О.М.
Майданевича А.Г.
при секретарі судового засідання : Стаховській А.І.
за участю представників сторін:
від позивача: не прибув;
від відповідача 1: Дмуховський І.В. довіреність № б/н від 06.11.2017 року;
від відповідача 2: Дмуховський І.В. - керівник довіреність № б/н від 15.02.2016 року;
від відповідача 3: не прибув;
від третьої особи: не прибву,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко Авто Інвест"
на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2017 року (повне рішення складено 05.10.2017 року).
у справі № 910/11724/16 (суддя: Сівакова В.В.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко Авто Інвест"
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко Інвест"
3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко-Україна"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім - Ніко"
про стягнення 165 315,40 доларів США, що еквівалентно 4 116 035,72 грн та
стягнення 546 058,24 грн.
Встановив
Публічне акціонерне товариство"Державний експортно-імпортний банк України" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко Авто Інвест" (далі - відповідач 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко Інвест" (далі - відповідач 2) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко-Україна" (далі - відповідач 3) за позовом тертьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім - Ніко" (далі - третя особа) про стягнення 165315,40 доларів США, що еквівалентно 4.116035,72 грн та стягнення 546058,24 грн внаслідок неналежного виконання зобов'язань Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім - Ніко" за кредитним договором № 151313К8 від 14.06.2013 року.
Позовні вимоги вмотивовано тим, що позичальник свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, а тому відповідачі як поручителі мають сплатити наявну заборгованість.
Ухвалами Господарського суду міста Києва від 26.01.2017 року призначено по справі № 910/11724/16 судову економічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз; провадження у справі № 910/11724/16 зупинено до надання висновку експерта.
13.07.2017 року на адресу суду від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз листом № 3342/17-45 від 21.06.2017 року повернуто матеріали справи № 910/11724/16 разом з висновком експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи № 3342/17-45 від 21.06.2017 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.09.2017 року поновлено провадження у справі.
Господарський суд міста Києва частково задовольнив позов Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" своїм рішенням від 28.09.2017 року у справі № 910/11724/16. Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко Авто Інвест" на користь Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" 165315,00 доларів США 40 центів (що еквівалентно 4116035,72 грн) прострочені проценти за кредитом, 520310,19 грн пені, 25.677,63 грн - 3% річних, 69.930, 35 грн витрат по сплаті судового збору.
Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко Інвест" на користь Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" 165315,40 доларів США (що еквівалентно 4116035,72 грн) прострочені проценти за кредитом, 520.310,19 грн пені, 25677,63 грн - 3% річних, 69930,35 грн витрат по сплаті судового збору.
Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко-Україна" на користь Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" 165.315,40 доларів США (що еквівалентно 4116035,72 грн) прострочені проценти за кредитом, 520310,19 грн пені, 25677,63 грн - 3% річних, 69930,35 грн витрат по сплаті судового збору.
В іншій частині в позові відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 28.09.2017 року, відповідач 1 звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2017 року по справі № 910/11724/16 скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та права процесуального, зокрема оскаржуване рішення було прийнято без участі відповідача 3, чим саме було порушено принцип рівності всіх учасників судового процесу.
Крім того, скаржник вказав, що суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні клопотання відповідача 1 про відкладення розгляду справи.
Також, скаржник, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення вказав, як вбачається з висновку експерта, останній не зміг документально підтвердити наявний в матеріалах справи розрахунок пені за прострочення сплати процентів за кредитом, оскільки документальним підтвердженням цього може бути лише банківські виписки з рахунків нарахування та сплати пені, а також банківська виписка АТ «Укрексімбанк» з поточного рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІМ-НІКО» в національній валюті, які на дослідження не були надані.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2017 року у справі № 910/11724/16 апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко Авто Інвест" прийнята до провадження.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 року розгляд справи № 910/11724/16 було відкладено.
01.02.2018 року в судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду представник відповідача 1 підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати.
В судовому засіданні позивач відповідача 2 підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати.
Представники позивача, відповідача 3 та третьої особи у судове засідання 01.02.2018 року не з'явилися. Про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлявся належним чином, зокрема надсиланням ухвали від 14.12.2017 року на відповідні адреси.
Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.
При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов'язок суду відкласти апеляційний розгляд справи.
Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, зважаючи на обмежений ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України строк для перегляду рішення місцевого господарського суду, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представників позивача, відповідача 3 та третьої особи, які були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2017 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко Авто Інвест"- без задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
11.04.2012 року між Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" (Банк, кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім - Ніко" ( позичальник) було укладено генеральну кредитну угоду № 151112N2 далі - угода), відповідно до умов якої нею регулюються загальні засади співпраці між Банком та позичальником щодо фінансування довгострокової програми по розвитку діяльності позичальника, яка містить усі напрями діяльності підприємства позичальника, зазначені у бізнес-плані позичальника.
14.06.2013 року до генеральної угоди № 151112N2 внесені зміни додатковою угодою № 151112N2-2, відповідно до яких Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім - Ніко"), попередня назва - ТОВ "ТД - НІКО" (позичальник або боржник), включено до складу сторін генеральної угоди № 151112N2 від 11.04.2012 року в якості позичальника.
Цього ж дня, між Банком та позичальником був укладений договір № 151313К8 про кредитування шляхом відкриття безвідкличного документарного підтвердженого непокритого акредитиву.
Надалі, додатковою угодою № 151313К8-23 від 09.01.2015 року до договору про кредитування шляхом відкриття безвідкличного документарного підтвердженого непокритого акредитиву № 151313К8 від 14.06.2013 року внеслися зміни в частині викладення договору в новій редакції.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позивач в повному обсязі виконав свої зобов'язання за кредитним договором № 151313К8 від 14.06.2013 року, а саме: на підставі заяв позичальника про відкриття документарного акредитива від 29.07.2014 року, від 14.08.2014 року, від 15.08.2014 року відкрив документарні акредитиви згідно з контрактом № ATC-TDN/CAR 003 від 01.10.2013 року та надав позичальнику кошти в межах ліміту кредитування на загальну суму - 4318174,00 доларів США на фінансування контракту № ATC-TDN/CAR 003 від 01.10.2013 року, що підтверджується меморіальними ордерами: № 109888301 від 29.08.2014 року на суму 1185640,00 доларів США, № 109888104 від 29.08.2014 року на суму 1323006,00 доларів США, № 109888299 від 29.08.2014 року на суму 1809528,00 доларів США, випискою по позичковому рахунку 20620014051053 від 15.06.2016 року (наявні в матеріалах справи).
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України).
У відповідності до ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до п. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з п.п. 3.1., 3.2., 6.6., 6.7. договору Позичальник зобов'язаний щомісячно сплачувати Банку проценти за кредитом у валюті кредиту, виходячи із встановленої процентної ставки; сплачувати комісію за управління кредитом в розмірі, зазначеному в п. 3.2.2.1 кредитного договору. Комісія нараховується пропорційно кількості днів дії ліміту заборгованості основного боргу, кількості календарних днів у місяці, на який припадає період нарахування комісії за управління, і підлягає сплаті з 1 по 7 число кожного місяця (у січні та травні - по 15 число) у національній валюті України за офіційним курсом НБУ на дату останнього банківського дня попереднього місяця.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно п. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Як вбачається з матеріалів справи, останні не містять, а відповідачем 1 не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів сплати на користь Банку 16531540 доларів США процентів за користування кредитом станом на 08.06.2016 року.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як визначено абзацом 1 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
З метою визначення документальної обґрунтованості нестачі або надлишку грошових коштів, періоду і місця їх утворення, а також розміру заподіяної матеріальної шкоди; правильності документального оформлення операцій прийому, зберігання, реалізації товарно-матеріальних цінностей і руху коштів, а також всебічного, повного та об'єктивного розгляду спору, ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2017 року судом було призначено по справі № 910/11724/16 судову економічну експертизу, на вирішення якої поставлені питання, в тому числі:
- в якому розмірі підтверджується документально заборгованість ТОВ "Торговий дім - Ніко" за кредитом за кредитним договором № 151313К8 від 14.06.2013 року?
- в якому розмірі підтверджується документально заборгованість ТОВ "Торговий дім - Ніко" зі сплати відсотків за кредитним договором № 151313К8 від 14.06.2013 року?
- в якому розмірі підтверджується сума 3% річних нарахованих ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" за несвоєчасну сплату процентів за кредитним договором № 151313К8 від 14.06.2013 року?
З висновку експерта від 21.06.2017 року вбачається, що станом на 08.06.2016 року заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім - Ніко" за кредитним договором № 151313К8 від 14.06.2013 року підтверджується на суму - 4.065132,46 доларів США; заборгованість Товариства з обмеженою відповідальінстю "Торговий дім - Ніко" зі сплати відсотків за кредитним договором № 151313К8 від 14.06.2013 року складає - 165.315,40 доларів США; сума 3% річних нарахованих ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" за несвоєчасну сплату процентів за кредитним договором № 151313К8 від 14.06.2013 року підтверджується в розмірі - 25677,63 грн.
За таких обставин, дані висновку експерта від 21.06.2017 свідчать про обставини наявності станом на 08.06.2016 року заборгованості позичальника перед Банком за кредитним договором.
При цьому, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що експерт не зміг документально підтвердити наявний в матеріалах справи розрахунок пені за прострочення сплати процентів за кредитом, оскільки документальним підтвердженням цього може бути лише банківські виписки з рахунків нарахування та сплати пені, а також банківська виписка АТ «Укрексімбанк» з поточного рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІМ-НІКО» в національній валюті, які на дослідження не були надані, з огляду на наступне.
Так, інструкція з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, яка затверджена постановою Правління Національного банку України від 27.12.2007 року № 481, визначає порядок відображення в бухгалтерському обліку типових кредитних операцій (надання (отримання) кредитів), а також План рахунків бухгалтерського обліку банків України, затверджений постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 року № 280, який визначає перелік рахунків бухгалтерського обліку, що використовується для детальної та повної реєстрації всіх банківських операцій з метою забезпечення потреб складання фінансової звітності, не передбачають обов'язкового відкриття рахунків, на яких відображається нарахування та сплата пені за порушення строків виконання грошових зобов'язань.
При цьому, Київський апеляційний господарський суд приймає до уваги, що умовами кредитного договору № 151313К8 від 14.06.2013 року та Генеральної кредитної угоди № 151112N2 від 11.04.2012 року не передбачено відкриття рахунку для нарахування пені за прострочення виконання грошових зобов'язань.
В свою чергу, рахунок № 37390014051053, визначений сторонами в п. 5.11 Кредитного договору № 151313К8 від 14.06.2013 року для сплати пені, є транзитним рахунком, призначення якого облік сум за іншими розрахунками для подальшого зарахування на рахунки банку або рахунки клієнтів; за дебетом і кредитом рахунку проводяться суми, що надалі шляхом розподілу зараховуються на відповідні рахунки за призначенням (постанова Правління Національного банку України від 17.06.2004 року № 280 «Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України та Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України»).
Тобто, як правильно зазначено позивачем у своїх поясненнях, на зазначений рахунок 3739 перераховуються кошти всіх клієнтів Банку, а не лише Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім - Ніко».
Крім того, банківська виписка з поточного рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім - Ніко» відповідно до ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» містить інформацію, яка є банківської таємницею, щодо якої приписами чинного законодавства України встановлений особливий режим використання, зберігання та розкриття.
Водночас, порядок та строки сплати процентів, порядок застосування до позичальника відповідальності за прострочення погашення платежів погоджено сторонами в умовах Кредитного договору № 151313К8 від 14.06.2013 року.
Відповідно до ст. 42 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній на час винесення оскаржуваного рішення) висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України (в новій редакції) висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Відповідно до ст. 86 цього Кодексу суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин та враховуючи, що розрахунок пені за прострочення сплати процентів за кредитом цілком міг бути здійснено самостійно експертом та судом шляхом надання оцінки умовам договору в сукупності з іншими наявними в матеріалах справи доказами (розрахунками кредитної заборгованості, меморіальним ордерами, платіжними дорученнями, банківськими виписами з рахунку простроченої заборгованості за кредитом; з рахунку обліку нарахованих процентів за кредитом; з рахунку простроченої заборгованості за процентами за кредитом), Київський апеляційний господарський суд не приймає як належний висновок експерта № 3342/17-45 від 21.06.2017 року в частині розрахунку пені.
З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення 165315,40 доларів США прострочених процентів за кредитом.
Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як було встановлено вище, позичальник в порушення умов кредитного договору, у визначені строки оплату по сплаті процентів та комісії не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно зі ст.ст. 546, 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 10.2. кредитного договору у випадку невиконання (несвоєчасного виконання) Позичальником будь-яких грошових зобов'язань, визначених Договором, Позичальник сплачує Банку пеню, що нараховується на суму невиконаних (неналежним чином виконаних) зобов'язань з розрахунку фактичної кількості прострочених днів у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення, включаючи день виконання відповідних грошових зобов'язань.
Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
При укладанні кредитного договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо здійснення платежів за кредитним договором.
В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті процентів та комісії позичальник не виконав, позивачем нараховані пеня в розмірі 446223,98 грн (за період з 08.09.2015 року по 08.06.2016) року за порушення строків сплати процентів за кредитом та 74086,21 грн (08.04.2015 року по 18.11.2015 року) за порушення строків сплати комісії за управління кредитом.
Київський апеляційний господарський суд перевіривши розрахунок пені за порушення строків сплати процентів за кредитом та сплати комісії за управління кредитом дійшов висновку про його правильність.
З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідачів 520310,19 грн пені за несвоєчасне погашення процентів та сплати комісії.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Вимоги позивача в частині стягнення 3% річних, як правильно встановлено судом першої інстанції, підлягають задоволенню в розмірі встановленому висновком експерта від 21.06.2017 року в розмірі 25677,63 грн, в іншій частині 3% річних в позові слід відмовити повністю.
З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.
Нормами статті 546 Цивільного кодексу України, визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
З матеріалів справи вбачається, що з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за генеральною угодою були укладені наступні договори поруки:
- договір поруки № 151314P3 від 24.01.2014 року, укладений між Банком, позичальником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ніко авто Інвест" (поручитель-1);
- договір поруки № 151314Р4 від 24.01.2014 року, укладений між Банком, позичальником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ніко Інвест" (поручитель-2);
- договір поруки № 27114Р6 від 08.05.2014 року, укладений між Банком, позичальником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ніко - Україна" (поручитель-3), разом - Поручителі та договори поруки.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Відповідно до п. 3.1 договорів поруки Поручитель зобов'язався перед Банком як кредитором солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання Позичальником основного зобов'язання.
Під основним зобов'язанням у договорах поруки сторони погодили вважати зобов'язання Позичальника, передбачені генеральною угодою з усіма чинними кредитними договорами, які укладаються в рамках генеральної угоди, щодо відшкодування кредиту, процентів, штрафних санкцій, а також всіх та будь-яких витрат, пов'язаних з наданням та обслуговуванням кредиту (п. 1 договорів поруки).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 554 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Згідно ст. 541 Цивільного кодексу України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі (ч. ч. 1, 2 ст. 543 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п. 4.1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 1 від 24.11.2014 року "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів" у розгляді справ за позовом кредитора до боржника та поручителя як солідарних боржників господарським судам слід враховувати, що відповідно до ст. 543 Цивільного кодексу України кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від боржника та поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо.
За п. 3.2. договорів поруки у випадку невиконання Позичальником основного зобов'язання Кредитор має право вимагати виконання цього зобов'язання у Поручителя та/або Позичальника, як у солідарних боржників.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, Банк звертався з вимогами щодо погашення заборгованості як до позичальника, так і до поручителів, що підтверджується вимогами №№ 040-06/3151, 040-06/3150, 040-06/3154 та 040-06/3152 від 09.06.2016 року (наявні в матеріалах справи).
Пунктом 19 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-08/369 від 29.06.2010 року "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що господарський суд може прийняти рішення про стягнення з відповідача суми заборгованості саме в іноземній валюті у спорах, пов'язаних із здійсненням валютних операцій у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192, ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України, Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").
При цьому законом прямо не передбачено обов'язку господарського суду зазначати в резолютивній частині рішення про стягнення заборгованості в іноземній валюті еквівалент такої суми в гривнях.
Якщо ж у відповідних випадках позивач просить зазначити в резолютивній частині судового рішення зі спору, пов'язаного зі стягненням суми заборгованості в іноземній валюті, також і гривневий еквівалент (за офіційним курсом Національного банку України) або лише гривневий еквівалент, то суд з урахуванням конкретних обставин справи може задовольнити будь-яке з таких клопотань.
З огляду на викладене, з урахуванням наявності заборгованості у позичальника перед Банком за кредитом та процентами за користування кредитом по договору, за порушення третьою особою зобов'язання за кредитним договором щодо сплати відсотків за користування кредитом та комісій за управління кредитом, приймаючи до уваги умови п. 3.2. договорів поруки, за яким у випадку невиконання позичальником основного зобов'язання Кредитор має право вимагати виконання цього зобов'язання у поручителя та/або позичальника, як у солідарних боржників, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо солідарного стягнення з поручителів на користь Банку 165315,40 доларів США (що еквівалентно 4116035,72 грн) прострочених процентів за користування кредитом, 446.223,98 грн пені за несвоєчасну сплату процентів за кредитом, 74086,21 грн пені за порушення строків сплати комісії за управління кредитом та 25677,63 грн - 3% річних від простроченої суми боргу за процентами за кредитом.
Так, скаржник, не надав суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.
При цьому, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне посилання скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що оскаржуване рішення було прийняте без участі представника відповідача 3, оскільки, останній був належним чином повідомлений про місце та час слухання справи. Щодо твердження скаржника, що йому було відмовлено в клопотання про відкладення розгляду справи, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що строк розгляду справи майже сплив, тому відкладення справи призвело б до необґрунтованого затягування розгляду справи, що є неприпустимим.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, ратифікованої Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Отже, Київський апеляційний господарський суд зазначає, що розумність тривалості провадження по судовій справі повинна бути оцінена в світлі обставин справи та з огляду на наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів, а також предмет спору. Відповідно до аналізу приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається в першу чергу на відповідні суди.
При цьому, колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для скасування чи зміни рішення, в тому числі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.
За таких обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2017 року у справі №910/11724/16 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко Авто Інвест" - задоволенню не підлягає.
Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко Авто Інвест" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2017 року у справі №910/11724/16 - залишити без змін.
3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.. Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення, в порядку встановленого ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
4. Матеріали справи №910/11724/16 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді О.М. Гаврилюк
А.Г. Майданевич
повний текст судового рішення складено 09.02.2018 року