Справа № 761/3325/17
Провадження № 2/761/2185/2018
25 січня 2018 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Піхур О.В.
при секретарі: Григоренко А.В.,
за участю :
позивача - ОСОБА_1,
представника позивача - ОСОБА_2,
відповідача,
представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4,
представника відповідачів - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання майна особистою власністю, -
У січні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_4 (далі - відповідач 1), ОСОБА_3 (далі - відповідач 2) про визнання майна особистою власністю.
Позивач свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивача ОСОБА_6, після його смерті залишилося спадкове майно, приватним нотаріусом Кондрою Л.В. було видано позивачу, донькам померлого від першого шлюбу свідоцтва на спадщину за законом на спадкове майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 та ? частину квартири АДРЕСА_2. Потім ОСОБА_4 та ОСОБА_3 звернулися до Шевченківського районного суду м. Києва з позовною заявою про визнання за кожною з них права власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_3, мотивуючи свій позов тим, що дана квартира була придбана позивачем та їх померлим батьком за час їхнього спільного проживання. Позивач зазначає, що дана квартира була придбана нею за особисті кошти в період роздільного проживання з ОСОБА_6, а тому відповідачі не мають права на неї. За час окремого проживання, у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, у сторін були різні джерела доходів. У зв'язку із тим, що спірна квартира була придбана позивачем за кошти, які були нею особисто зароблені за час окремого проживання з відповідачем у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, тому дана квартира є її особистою приватною власністю, з чим відповідачі не погоджуються.
Тому, позивач просив суд встановити факт роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 в період з 01.01.1997 року по 21.09.2007 року; визнати квартиру АДРЕСА_3 особистою приватною власністю ОСОБА_1 та стягнути судові витрати.
17.08.2017 року представник позивача звернувся до суду із заявою про відвід судді, ухвалою Шевченківського районного суду від 17.08.2018 року було відмовлено в задоволенні заяви.
17.08.2017 року представник позивача звернувся до суду із клопотанням про допит свідків, в судовому засіданні було ухвалено допитати свідків.
29.11.2017 року, 30.11.2017 року позивач звернулася до суду із заявами про відкладення розгляду справи у зв'язку із хворобою.
У судовому засіданні позивач, представник позивача позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити, зазначивши, що спірна квартира була придбана позивачем за кошти, які були нею особисто зароблені за час окремого проживання з відповідачем у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, тому дана квартира є її особистою приватною власністю, з чим відповідачі не погоджуються.
У судовому засіданні відповідач 1, який є представником відповідача 2, представник відповідачів позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні у повному обсязі, зазначивши, що позивач з ОСОБА_7 дійсно проживали деякий час окремо, оскільки позивач працювала в м. Київ, а ОСОБА_7 на Малинській паперовій фабриці, та не хотів покидати своїх дітей від першого шлюбу, однак весь час вони бачилися на вихідних та часто після роботи, усі свята та відпочивали разом, окреме проживання не заважало їх сімейним відносинам, після виходу на пенсію ОСОБА_7 переїхав до позивача у м. Васильків, сама позивач неодноразово говорила, що прожила з чоловіком чудові роки та після смерті втратила другу половинку, а квартира була куплена ними під час спільного проживання.
В судовому засіданні, ОСОБА_8, яка була допитана в якості свідка, зазначила, що знає позивачку з 1998 року, з 1998 року не проживала зі своїм чоловіком, повідомила, що позивач купила квартиру за свої особисті кошти.
В судовому засіданні, ОСОБА_9., яка була допитана в якості свідка, зазначила, що знає позивачку з 1976 року, заробляли добре, знає, що позивач купила квартиру, чоловіка позивача бачили дуже рідко.
В судовому засіданні, ОСОБА_10., брат померлого ОСОБА_6, який був допитаний в якості свідка, зазначив, що позивач з його братом познайомилися в 1986 році, до його виходу на пенсію відносини були як у коханців, не жили разом, більшість витрат було у позивачки, а померлий витрачав кошти на себе, дітей, онуків, у них були окремі фінансові стосунки, померлий не знав про купівлю квартири, не проживав в ній та не збирався жити.
В судовому засіданні, ОСОБА_11, яка була допитана в якості свідка, зазначила, що знає позивачку з 1984 року, працювали разом, шлюб було зареєстровано в 1996 році, а до цього 10 років зустрічалися, в 1999 році позивач купила квартиру, при цьому її чоловіка не було, чоловіка зареєструвала заради чоловіка, фінансових відносин у них не було, у них у кожного був особистий бюджет.
В судовому засіданні, ОСОБА_12, брат позивача, який був допитаний в якості свідка, зазначив, що позивачка зустрічалася з померлим приблизно з 1987 року, 1-2 рази на місяць, а потім рідше, померлий не приймав ніякої участі у господарстві, у нього були свої фінанси, а у позивачки свої, померлий ніякої участі у купівлі квартири не приймав.
В судовому засіданні, ОСОБА_13, яка була допитана в якості свідка, зазначила, що вона перша дружина померлого та мати їх дітей, з 1970 по 1985 року перебувала з ним у шлюбі, приблизно у 1984-1985 роках були скандали, спільну квартиру розміняли, їй з дітьми двокімнатну, а померлому однокімнатну, з 1986 року бачила позивачку у квартирі в якій жив померлий, вони не стали проживати разом, так як не хотіли залишати свої роботи, але їздили разом відпочивати, померлий сплачував аліменти на дітей 30-50 рублів в місяць, за винаходи він отримував великі гроші, але дітям нічого не давав.
В судовому засіданні, ОСОБА_14., яка була допитана в якості свідка, зазначила, що знає померлого з 1970 року, позивачку знає з 1998 року, розповіла, що спочатку у них був громадянський шлюб, а потім одружилися.
Суд, заслухавши пояснення позивача, представника позивача, відповідача 1, представника відповідачів, свідків, повно та всебічно дослідивши надані по справі докази, дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити з наступних підстав.
Згідно рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30.11.2016 року позов ОСОБА_4, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частку квартири в порядку спадкування було задоволено; визнано за ОСОБА_4 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_3; визнано за ОСОБА_3 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_3.
При розгляді вказаної справи судом було встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є доньками ОСОБА_6, що підтверджується копією свідоцтв про народження від 22 вересня 1972 року, серія НОМЕР_1 та від 26 лютого 1974 року, серія НОМЕР_2.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6, що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 22 жовтня 2015 року, серія НОМЕР_3.
Позивачі звернулися до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кондри Л.В. з заявами № 33 від 30 жовтня 2015 року та № 32 від 30 жовтня 2015 року про прийняття спадщини, що залишилася після смерті батька ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.
У зв'язку з поданими заявами про прийняття спадщини, 30 жовтня 2015 року приватним нотаріусом Київською міського нотаріальною округу Кондрою Л.В. було заведено спадкову справу № 10/2015 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6.
Крім того, 21 грудня 2015 року до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кондри Л.В. звернулася з заявою про прийняття спадщини ОСОБА_1, яка є дружиною померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6.
12 березня 2016 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Л.В. Кондрою було видано Свідоцтва про право на спадщину по 1/3 частині квартири АДРЕСА_1, що складається з 1-єї жилої кімнати, житловою площею 19,3 кв.м., загальною площею 35,9 кв.м..
Також, 25 березня 2016 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Л.В. Кондрою було видано Свідоцтва про право на спадщину по 1/6 частині квартири АДРЕСА_2, що складається з трьох жилих кімнат, жилою площею 39,6 кв.м., загальною площею 53,8 кв.м..
Судом встановлено, що позивачі зверталися до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кондри Л.В. з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_3, проте постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кондри Л.В. від 25 березня 2016 року було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на вказану квартиру, у зв'язку з ненаданням правовстановлюючих документів, які засвідчують право власності спадкодавця ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.
Відповідно до Інформаційної довідки № 40460 від 01.12.2015 року Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, кв. АДРЕСА_3 на праві власності на ім'я ОСОБА_6 не зареєстрована.
Згідно Довідки від 28.10.2015 року, яка видана Центром комунального сервісу № 56, громадянин ОСОБА_6 мешкав і мав постійну реєстрацію в кв. АДРЕСА_3, з 15.12.1999 року і до дня смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1.
Відповідно до Інформаційної довідки № 43089 від 30.12.2015 року Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, кв. АДРЕСА_3 на праві власності зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі Договору купівлі-продажу, зареєстрованого на Товарній біржі «Українська біржа Десятинна» 30.11.1999 року, № 3652-Б/679.
30 листопада 1999 року між ОСОБА_15, ОСОБА_16 (продавці) та відповідачем (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3, який зареєстровано на Українській біржі «Десятинна» 30.11.1999 року.
Судом встановлено, що 22.03.1996 року між ОСОБА_6 та відповідачем було укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу від 22 березня 1996 року, серія НОМЕР_4.
Відповідач у судовому засіданні зазначила, що дана квартира придбана за її власні кошти, а ОСОБА_6 не приймав участі у придбанні спірної квартири.
Проте, відповідачем не надано доказів того, що на час придбання спірної квартири між нею і померлим було фактично припинено шлюб та не надано доказів на підтвердження того, що вказана квартира були придбана тільки за її власні кошти.
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_3 є об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 72-74).
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 09.03.2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30.11.2016 року залишено без змін (а.с. 75-78).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06.07.2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30.11.2016 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 09.03.2017 року залишено без змін (а.с. 79-81).
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 4 статті 82 ЦПК України).
Як підставу своїх вимог позивач вказує на те, що вищезазначена квартира нею було придбано за особисті кошти. При цьому, позивач посилається на те, що вони з відповідачем хоча і перебували в шлюбі, але разом не проживали, спільного господарства та бюджету не вели.
Вищезазначене спростовується наступним.
Відповідно довідки ВАТ «Малинська паперова фабрика» від 21.09.2007 року ОСОБА_6 дійсно працював у ВАТ «Малинська паперова фабрика» з 05.07.1972 року по 21.09.2007 року начальником НДЛ Центр розвитку та досліджень (а.с. 52-54).
Відповідно довідки Посольства Федеративної Республіки Німеччина від 06.12.2016 року позивач дійсно працювала в Посольстві з 01.06.1995 року на посаді фахівця консульсько-правового відділу та 10.12.2012 року була звільнена за взаємною угодою сторін про припинення трудових відносин від 29.11.2012 року (а.с. 23).
Відповідно довідки ТОВ «Малин Енергоінвест» №8383 від 06.09.2016 року ОСОБА_6 проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 20.11.1987 року по 09.12.1999 року та дійсно проживав без реєстрації за вищевказаною адресою з 09.12.1999 року по 21.09.2007 року (а.с. 24).
Крім того, як вбачається із копії свідоцтва про смерть ОСОБА_6, місцем смерті ОСОБА_6 зазначено м. Васильків, Київської області, тобто за місцем проживання позивача.
Тобто, позивачем не доведено факт роздільного проживання ОСОБА_6 та позивача в період з 01.01.1997 року по 21.09.2007 року, факт того, що вона з померлим ОСОБА_6 проживали окремо під час придбання квартири, а навпаки підтверджується їх сумісне проживання наявними в матеріалах доказами, показаннями свідків, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30.11.2016 року, тобто квартира придбана позивачем під час шлюбу є спільною сумісною власністю, а тому не може бути визнана особистою приватною власністю позивача.
У відповідності до вимог п.24 постанови Пленуму Верховного суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
Відповідно ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Статтею 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Згідно до положень статті 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 81 ЦПК України).
Отже, в силу вимог ст.ст. 2, 4, 12, 76-81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Даючи юридичну оцінку зібраним по справі доказам, беручи до уваги рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30.11.2016 року, показання свідків, враховуючи те, що позивачем не було доведено жодними належними і допустимими доказами факт роздільного проживання ОСОБА_6 та позивача в період з 01.01.1997 року по 21.09.2007 року, факт придбання за особисті кошти квартири за адресою: АДРЕСА_3 під час перебування у шлюбі із померлим ОСОБА_6, а рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях, тому суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 3-5, 7-13, 17, 43, 49, 76-81, 82, 258, 262, 264, 265, 268, 280, 352-353 ЦПК України, ст.ст. 21, 60, 63, 70 СК України, Постановою Пленуму Верховного суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суд,
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання майна особистою власністю - відмовити.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Апеляційного суду м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 року) : до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а саме, відповідно до ч.1 ст. 296 ЦПК України : апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Дата складення повного судового рішення 08.02.2018 року.
Суддя