05 лютого 2018 року м. ОдесаСправа № 916/992/13
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
головуючого судді: Богацької Н.С.
суддів: Діброви Г.І., Разюк Г.П.
секретар судового засідання: Процук О.В.
за участю:
прокурора: Галісевич О.О., посвідчення;
учасників справи:
від позивача-1: Добров Ю.І., довіреність;
від позивача-2: Турченко О.В., довіреність;
від відповідача: не з'явився;
від третьої особи-1: не з'явився;
від від третьої особи-2: Фалко В.В., довіреність;
від третьої особи-3: не з'явився;
від третьої особи-4: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства «Кобера -5ББ»
на рішення господарського суду Одеської області від 26.06.2017
у справі №916/992/13
за позовом: Військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району
до відповідача: Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Кабінету Міністрів України та Управління червоного прапора південного оперативного командування
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Фермерського господарства «Кобера-5ББ» та Одеської обласної державної адміністрації
про: визнання незаконним та скасування розпорядження
колегія суддів першої інстанції у складі: головуючий суддя Волков Р.В., судді Літвінов С.В., Смелянець Г.Є.
час та місце ухвалення рішення: 26.06.2017, м.Одеса, вул. проспект Шевченко,29, господарський суд Одеської області, зал судових засідань №3, судове засідання тривало з 11.15год. до 11.37год.
повний текст рішення складений 03.07.2017
в судовому засіданні 05.02.2018 згідно ст. 233 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
В квітні 2013 року Білгород-Дністровський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, Фермерського господарства «Кобера-5ББ», про визнання недійсним та скасування розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області №333/А-2006 від 30.08.2006 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ФГ «Кобера-5ББ» на умовах оренди на території Веселодолинської сільської ради».
В обґрунтування позову прокурор зазначив, що Тарутинська районна державна адміністрація при прийнятті оскаржуваного розпорядження діяла з перевищенням повноважень, що полягає у незаконному розпорядженні земельними ділянками Міністерства оборони України, наданими для потреб оборони, чим порушено право постійного користування земельною ділянкою площею 23253,17га, наданою у користування військовій частині А-1366 для організації загальновійськового полігону та розташованою на території Веселодолинської сільської ради.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.08.2013 (головуючий суддя Меденцев П.А., судді Д'яченко Т.Г., Зайцев Ю.О.), яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.12.2013 (головуючий суддя Поліщук Л.В., судді Таран С.В., Туренко В.Б.), позов задоволено в повному обсязі.
Постановою Вищого господарського суду України від 26.02.2014 постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.12.2013 та рішення Господарського суду Одеської області від 20.08.2013 у даній справі скасовано, справу № 916/992/13 направлено на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.
Скасовуючи судові акти та направляючи справу на новий розгляд суд касаційної інстанції зазначав, що господарськими судами не надано належної правової оцінки наявним в матеріалах справи копіям наказу Командувача військами Південного оперативного командування від 16.02.2004 № 67 «Про розформування військової частини НОМЕР_1 Південного оперативного командування»; наказу Командира військової частини НОМЕР_1 від 20.02.2004 № 15 «Про розформування військової частини НОМЕР_1 Південного оперативного командування»; наказу командувача військами ордена Червоного прапора Південного оперативного командування від 11.08.2004 № 401 «Про закріплення земельних ділянок за військовими радгоспами Південного оперативного командування в тимчасове користування на період 2004-2009 роки»; акту прийому-передачі земель Тарутинського полігону від 26.08.2004 та листа Заступника командувача військ Південного ОК з будівництва та розквартирування військ від 12.04.2005 № 31/1/282; розпорядженню Кабінету Міністрів України від 08.07.2006 № 390-р «Про передачу майнових комплексів військових містечок».
Крім того, касаційна інстанція не погодилась з висновком судів попередніх інстанцій про преюдиціальне значення для даної справи постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 по справі № 2-а-3436/08/1570, оскільки у вказаній адміністративній справі розглядались розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області № 101/А-2005 від 05.05.2005 та розпорядження № 368/А-2005 від 14.12.2005, які були прийняті до прийняття Кабінетом Міністрів України розпорядження від 08.07.2006 № 390-р «Про передачу майнових комплексів військових містечок». У даній справі предметом спору є розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області № 333/А-2006 від 30.08.2006, прийняте після вказаного розпорядження Кабінету Міністрів України, у зв'язку з чим є підстави вважати, що прийняття Тарутинською районною державною адміністрацією розпоряджень по спірній земельній ділянці у 2005 році та у 2006 році здійснювалось за різних підстав.
30.04.2014 від Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району надійшла заява про уточнення позовних вимог. У своїй заяві прокурор просив визнати незаконним та скасувати розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №333/А-2006 від 30.08.2006 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ФГ «Кобера -5ББ» на умовах оренди на території Веселодолинської сільської ради».
22.04.2014 та 12.05.2014, Тарутинська районна державна адміністрація Одеської області зверталась до Господарського суду Одеської області з клопотанням про призначення земельно-технічної експертизи по справі №916/992/13, на вирішення якої просила поставити наступні питання: чи відповідають фактичні межі на місцевості земельним ділянкам позивачів правовстановлювальній та землевпорядній документації на них? Чи має місце порушення землекористування, зокрема порушення меж та накладення земельних ділянок, наданих ФГ «Кобера-5ББ», відповідно до правовстановлювальних документів на земельні ділянки позивачів та вимог нормативно-правових актів? Як що так, то в якому розмірі та яка конфігурація такого накладення?
28.04.2014 та 06.05.2014, ФГ «Кобера-5ББ» зверталось до Господарського суду Одеської області з клопотанням про призначення судової земельно-технічної експертизи у справі №916/992/13, на вирішення якої просило поставити наступні питання: яка площа, конфігурація та які межі земельної ділянки колишнього полігону та як вони співвідносяться з орендованими ФГ «Кобера-5ББ» землями? Чи є накладення земель колишнього полігону на землі, орендовані ФГ «Кобера-5ББ»? Якщо накладення існує, то в якому обсязі, які межі та конфігурація такого накладення?
Клопотання Тарутинської районної державної адміністрації та ФГ «Кобера-5ББ» мотивовані необхідністю точного встановлення фактичної документально підтвердженої площі колишнього полігону та його меж, а також факту накладення орендованих ФГ «Кобера-5ББ» земельних ділянок на імовірні землі колишнього полігону.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.06.2014 у справі в порядку ст. 41 Господарського процесуального кодексу України призначено судову земельно-технічну експертизу по справі № 916/992/13, проведення якої доручено Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. На вирішення експертній установі поставлені наступні питання:
- яка площа, конфігурація та межі земельної ділянки колишнього Тарутинського полігону та як вони співвідносяться з землями, орендованими Фермерським господарством «Кобера-5ББ» на підставі розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області від 30 серпня 2006р. № 133/А-2006 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Фермерського господарства «Кобера-5ББ» на умовах оренди на території Веселодолинської сільської ради»?
- чи є накладення земель колишнього полігону на землі орендованих Фермерським господарством "Кобера-5ББ»? - Якщо накладання існує то в якому обсязі, які межі та конфігурація такого накладання?
Провадження у справі на підставі п. 1 ч. 2 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України зупинено.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.08.2014 провадження у справі № 916/992/13 поновлено, у зв'язку з необхідністю вирішення клопотання експерта про надання додаткових документів та з метою витребування цих документів для проведення назначеної експертизи по даній справі.
06.08.2014 ухвалою Господарського суду Одеської області провадження у справі № 916/992/13 зобов'язано сторін у справі надати відповідні документи для проведення судової земельно-технічної експертизи.
18.11.2014 до канцелярії Господарського суду Одеської області від Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України надійшли матеріали справи №916/992/13 із повідомленням експерта про неможливість виконання судової земельно-технічної експертизи через ненадання додаткових матеріалів необхідних для проведення вищезазначеної експертизи, а саме: правовстановлюючих документів на земельну ділянку колишнього полігону; технічної документації зі складання правовстановлюючих документів у повному обсязі, у тому числі з каталогами координат в СК-63 на земельну ділянку колишнього Тарутинського полігону; технічної документації зі складання правовстановлюючих документів у повному обсязі, у тому числі з каталогами координат в СК-63 на земельну ділянку Фермерського господарства «Кобера-5ББ»; технічного звіту за результатами геодезичних вишукувань з визначення фактичної площі та меж земельної ділянки колишнього Тарутинського полігону в СК-63, виконаного ліцензованою організацією.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.12.2014 провадження у справі №916/992/13 поновлено.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.12.2014 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено Кабінет Міністрів України, та в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Одеську обласну державну адміністрацію.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.01.2015 (головуючий суддя Рога Н.В., судді Малярчук І.А., Никифорчук М.І.) позов задоволено у повному обсязі: визнано недійсним розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області №333/А-2006 від 30.08.2006 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ФГ «Кобера-5ББ» земельної ділянки на умовах оренди на території Веселодолинської сільської ради».
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07.04.2015 (головуючий суддя Воронюк О.Л., судді Лашин В.В., Мирошниченко М.А.) апеляційну скаргу Фермерського господарства «Кобера-5ББ» задоволено: рішення Господарського суду Одеської області від 12.01.2015 по справі № 916/992/13 скасовано; у позові Військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області №333/А-2006 від 30.08.2006 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ФГ «Кобера-5ББ» земельної ділянки на умовах оренди на території Веселодолинської сільської ради» є ненормативним актом органу державної влади, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, а отже скасування такого акта не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, а тому відсутні підстави для задоволення позову про визнання цього розпорядження незаконним та його скасування.
Постановою Вищого господарського суду України від 29.07.2015 касаційну скаргу Першого заступника військового прокурора Південного регіону України задоволено частково: постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.04.2015 та рішення Господарського суду Одеської області від 12.01.2015 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.
Вищий господарський суд України у своїй постанові зазначав, що судами попередніх інстанції не надано належної оцінки положенням Цивільного кодексу України в частині застосування строку позовної давності, та не було досліджено питання відносно меж земельної ділянки, яку позивачі вважають землями оборони, а також обставин накладення меж земельної ділянки наданої в оренду Фермерському господарству «Кобера-5ББ» на межі земельних ділянок позивачів.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.02.2016 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено Управління червоного прапору південного оперативного командування.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.06.2017 (головуючий суддя Волков Р.В., суддів Літвінов С.В., Смелянець Г.Є.) позов задоволено: визнано незаконним та скасовано розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області № 333/А-2006 від 30.08.2006 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ФГ «Кобера-5ББ» на умовах оренди на території Веселодолинської сільської ради».
Не погоджуючись з означеним рішенням Фермерське господарство «Кобера-5ББ» звернулося з апеляційною скаргою, в який просить суд рішення скасувати та прийняти нове, яким повністю відмовити в задоволені позовних вимог.
Підставами для скасування рішення місцевого господарського суду апелянт, згідно поданої апеляційної скарги, визначає порушення норм матеріального та процесуального права, неповне дослідження та оцінку всіх обставин справи, а також неврахуванням Господарським судом Одеської області практики Верховного Суду України.
Зокрема, скаржник зазначає, що оскаржуване розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області № 333/А-2006 від 30.08.2006 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ФГ «Кобера-5ББ» на умовах оренди на території Веселодолинської сільської ради», є актом індивідуальної дії, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, а отже не породжує наслідків для орендаря земельної ділянки і не поновлює порушеного права позивачів.
При цьому, на думку скаржника, господарським судом безпідставно, без надання змістовної оцінки, лише на підставі формальної ознаки, відмовлено в задоволені заяви Фермерського господарства «Кобера-5ББ» (третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача) про застосування позовної давності у даній справі.
Міністерство оборони України згідно поданих заперечень на апеляційну скаргу, просило рішення Господарського суду Одеської області від 26.06.2017 залишити без змін, а скаргу без задоволення. Доводи заявника апеляційної скарги позивач відхиляв як безпідставні, посилаючись на правові висновки Вищого господарського суду України у справах № 916/1474/14 та № 916/650/14, а також позицію Верховного суду України у справі № 6-206цс14; вважав обраний спосіб захисту у вигляді визнання незаконним та скасування розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області № 333/А-2006 від 30.08.2006 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ФГ «Кобера-5ББ» на умовах оренди на території Веселодолинської сільської ради» належним.
Додатково Міністерство оборони України зауважило на безпідставності тверджень відповідача щодо недоведеності статусу спірної земельної ділянки як земель оборони, оскільки наявні в матеріалах справи докази, у тому числі й постанова Одеського апеляційного адміністративного суду у справі № 2-а-3436/08/1570, підтверджують даний факт.
Стосовно поданого клопотання про застосування строків позовної давності, позивач зазначив, що про наявність порушеного права Міністерство оборони України дізналося лише в 2012 році, після отримання листа начальника Держкомзему у Тарутинському районі Одеської області № 23-01-32/1781 від 06.08.2012 та ухвалення Одеським апеляційним адміністративним судом рішення у справі 2-а-3436/08/1570, яким визнано незаконним та скасоване розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації «Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону» (з наступними змінами); у той же час, в силу приписів ст. 268 Цивільного кодексу України позовна давність не поширювалась на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, а тому вважав строк позовної давності при зверненні до суду з даним позовом не пропущений.
Білгород-Дністровська квартирно-експлуатаційна частина району згідно поданого відзиву на апеляційну скаргу вважає доводи апелянта безпідставними та необґрунтованими, а рішення Господарського суду Одеської області таким, що винесено у відповідності до вимог чинного законодавства, в межах наданих суду повноважень, з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Крім іншого, Білгород-Дністровська квартирно-експлуатаційна частина району зазначає, що спірна земельна ділянка, щодо якої Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області прийнято оскаржуване розпорядження, входить до складу Тарутинського загальновійськового полігону, знаходиться на обліку Білгород-Дністровської КЕЧ району, що підтверджується індивідуальною карткою обліку земельної ділянки № 95 військового містечка № 11, належить до категорії земель оборони, за формою власності відноситься до земель державної власності, будь-які дозволи щодо вилучення земельних ділянок військового містечка №11 ані Міністерством оборони України, ані Білгород-Дністровською КЕЧ району не надавались, а отже в порушення приписів ст.ст. 9, 14 Закону України «Про Збройні Сили України», ст.ст. 77, 78, 92, 116, 141, 149 Земельного кодексу України, Тарутинська районна державна адміністрація Одеської області самовільно і незаконно розпорядилася землями оборони.
Кабінет Міністрів України, через Головне територіальне управління юстиції в Одеській області, подав пояснення на апеляційну скаргу, згідно яких просить рішення Господарського суду Одеської області від 26.06.2017 залишити без змін, а апеляційну скаргу ФГ «Кобера-5ББ» без задоволення, зазначаючи, що власником земель оборони є держава, право розрядження нею належить до повноважень Кабінету Міністрів України, будь-яких рішень щодо припинення права постійного користування Міністерством оборони України спірною земельною ділянкою Кабінетом Міністрів України не приймалось. Крім того, позивач також відзначив, що факт належності земель Тарутинського загальновійськового полігону до сфери управління Міністерством оборони України вже неодноразово встановлювався судовими рішеннями в аналогічних справах.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 06.10.2017 повернуто апеляційну скаргу Веселодолинської сільської ради Тарутинського району Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 26.06.2017 у справі № 916/992/13 без розгляду, з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 09.10.2017 апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарська «Кобера-5ББ» на рішення Господарського суду Одеської області від 26.06.2017 у справі № 916/992/13 зупинено, у зв'язку з надходженням касаційної скарги Веселодолинської сільської ради Тарутинського району Одеської області на ухвалу суду апеляційної інстанції від 06.10.2017 та направленням матеріалів справи до Вищого господарського суду України.
Постановою Вищого господарського суду України від 06.12.2017 касаційну скаргу Веселодолинської сільської ради Тарутинського району Одеської області залишено без задоволення, ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 06.10.2017 - без змін, матеріали справи повернуті на адресу Одеського апеляційного господарського суду.
З 15.12.2017 набрали чинності зміни до Господарського процесуального кодексу України, внесені Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким запроваджені нові правила перегляду судових рішень в суді апеляційної інстанції.
З урахуванням приписів ч. 1 ст. 270 та ч. 1 с. 252 Господарського процесуального кодексу України апеляційний розгляд здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей передбачених у параграфі «Апеляційний розгляд», до апеляційного розгляду застосовуються положення загального позовного провадження з питань, не врегульованих у главах «Апеляційний розгляд» і «Розгляд справ у порядку спрощеного позовного провадження».
Відповідно до підпункту 9 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України справи у судах апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Враховуючи, що згідно ухвали Одеського апеляційного господарського суду від 24.07.2017 апеляційну скаргу Фермерського господарства «Кобера-5ББ» прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні, апеляційний розгляд здійснюється відповідно до правил, встановлених ст. 270 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 22.01.2018, апеляційне провадження у справі № 916/992/13 поновлено, справу призначено до розгляду на 05.02.2018; учасникам справи роз'яснено про їх право подати до суду заяви чи клопотання, а також свої заперечення щодо заявлених клопотань, із доказами направлення копій таких заяв, клопотань іншим учасникам справи, в строк до 26.01.2018.
В установлений ухвалою строк заяв та клопотань від учасників справи не надійшло.
У судовому засіданні 05.02.2018 прокурор, представники позивачів, третьої особи-2 на стороні позивачів просили в задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Представники Кабінету Міністрів України, Фермерського господарства «Кобера-5ББ» та Одеської обласної державної адміністрації в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.
Розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, постановою Ради народних комісарів УРСР № 2002/063 від 18.12.1945 «Об отводе 20000 гектаров земли на территории Бородинского, Тарутинского и Саратского районов Измаильской области для организации окружного артполигона ОДВО» на території Бородинського, Тарутинського та Саратського районів Ізмаїльської області під окружний артилерійський полігон Одеського військового округу відведено 20000 га землі в межах згідно схеми, що додається. (а.с. 10-11, 194-198, т.1).
При цьому, Ізмаїльський облвиконком було зобов'язано після затвердження Радою народних комісарів СРСР відводу під артполігон 20000 га землі, встановити межі земельної ділянки, що відводиться в натурі.
12.02.1946 Ізмаїльським обласним виконавчим комітетом та Бюро обкому КП(б)У прийнято постанову № 53/9-ОП «О порядке передачи в натуре земель Одесскому Военному Округу для учебного артилерийского лагеря под полигон, согласно постановлению СНК УССР от 18.ХІІ.1945г. за № 2002/063», якою затверджено перелік організаційних заходів, необхідних для здійснення в натурі передачі земель Одеському військовому округу та переселення в зв'язку з цим селянських господарств(а.с.12-14, т.1).
10.06.1946 обласною комісією з передачі земель ОДВО складено Акт передачі земельної ділянки, що відводиться під учбовий артилерійський полігон ОДВО на площі 23600 га. Згідно цього Акту земельну ділянку в натурі відведено за рахунок земель Саратського, Тарутинського, Бородинського, Староказачанського та Арцизького районів, та відвід меж оформлено відповідними актами. Крім того, у Акті зазначено, що при відводі земель в натурі виявилося, що у зв'язку з рельєфом місцевості (з метою включення деяких висотних пунктів) площу артполігону необхідно збільшити, у зв'язку з чим фактично відведено під полігон на 3600 га більше, ніж було передбачено проектом, що було узгоджено районними організаціями. Схема фактичного відводу земель є додатком до Акту (а.с. 15, т.1).
Рішенням звуженого засідання Ізмаїльського обласного виконавчого комітету № 7 від 10.06.1946 «Об утверждении акта областной комиссии по передаче земель под артилерийский полигон Одесскому Военному Округу» затверджено акт обласної комісії від 10.06.1946 про передачу земельної ділянки площею 23600 га під учбовий артилерійський полігон Одеського військового округу. (а.с. 16,т.1)
До акту було надано схему фактичного відводу земель під артполігон та акти районних комісій встановлення меж в натурі.
Наказом Командира військової частини А-1366 № 15 від 20.02.2004 «Про розформування військової частини НОМЕР_1 Південного оперативного командування» та наказом Командувача військами Південного оперативного командування № 67 від 16.02.2004 «Про розформування військової частини А-1366 Південного оперативного командування» згідно з директиви Міністерства оборони України № 115/1/01 від 29.01.2004 та директиви командувача військами Південного оперативного командування № 6/1/017 від 04.02.2004 сплановано розформування військової частини НОМЕР_1 Південного оперативного командування. З метою своєчасного та якісного проведення організаційного заходу по розформуванню було наказано Військову частину НОМЕР_1 розформувати до 30.06.2004, а правонаступником військової частини НОМЕР_1 вважати військову частину НОМЕР_2 (а.с. 70-73, т.1).
Наказом командувача військами ордена Червоного прапора Південного оперативного командування № 401 від 11.08.2004 «Про закріплення земельних ділянок за військовими радгоспами Південного оперативного командування в тимчасове користування на період 2004-2009 роки» встановлено, що земельні ділянки полігонів, що тимчасово не використовуються і придатні для сінокосіння, випасу скота та посіву сільськогосподарських культур, необхідно передати у тимчасове користування військовим радгоспам Південного оперативного командування: Військовому радгоспу «Чорноморський» всі землі військового полігону «Тарутинський» в кількості 23944 га. Взаєморозрахунки по спільній обробці землі за договором між в/ч НОМЕР_1 та комерційними структурами за 2003-2004 роки здійснити через військовий радгосп «Чорноморський» (а.с. 74-75,т.1).
Згідно акту прийому-передачі земель Тарутинського полігону від військової частини НОМЕР_1 військовому радгоспу «Чорноморський» від 26.08.2004, вказаному радгоспу були передані землі площею 23944 га (а.с. 76-77, т.1).
Відповідно до листа Заступника командувача військ Південного ОК з будівництва та розквартирування військ № 31/1/282 від 12.04.2005 у зв'язку з тим, що наказ командувача військ Південного ОК № 401 від 11.08.2004 «Про закріплення земельних ділянок за військовими радгоспами Південного оперативного командування в тимчасове користування на період 2004-2009 роки» втратив чинність, та крім того, у військовому радгоспу «Чорноморський» відсутні правовстановлюючі документи на всю земельну ділянку полігону, всі укладені договори на земельні ділянки, які раніше закріплювались за сторонніми землекористувачами (військова частина НОМЕР_1 , Південна регіональна організація ТВМР ЗС України) вважаються недійсними (а.с. 78, т.1).
Рішенням Тарутинської районної ради Одеської області «Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону» № 206-IV від 05.05.2005 Тарутинській районній державній адміністрації запропоновано розглянути питання щодо припинення користування земельною ділянкою загальновійськового полігону площею 23944 га військовою частиною А-1366 та іншими землекористувачами; в межах наданих повноважень вжити заходів щодо установлення тимчасових користувачів на території загальновійськового полігону та упорядкувати з ними земельні взаємовідносини; звернутись до Верховної ради України, Кабінету Міністрів України та Одеської обласної державної адміністрації з клопотанням про сприяння у приведенні землекористування у відповідність до норм чинного законодавства, а також у ліквідації Тарутинського загальновійськового полігону та зміні цільового призначення його земель (а.с. 79-80, т.1).
При прийнятті відповідного рішення районна рада зазначила, що у відповідності до абзацу першого пункту 6 розділу Х Земельного кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2002 року, усі юридичні особи, які мають у постійному користування земельні ділянки, повинні були у встановленому порядку здійснити переоформлення права власності або права оренди на них до 01.01.2005 року, однак за 2002-2004 року ця процедура землекористувачами проведене не була, що підтверджує бездіяльність Міністерства оборони України щодо оформлення правоустановчих документів (в першу чергу державного акта) на право постійного користування землею полігону. До того ж всупереч вимогам статті 4 Закону України «Про використання земель оборони» Міністерство оборони України в особі командувача військами Південного оперативного командування самостійно змінювало цільове призначення земель полігону і здійснювало надання в користування або в оренду земель полігону без погодження з органами місцевого самоврядування і органами виконавчої влади, зокрема військовому радгоспу «Чорноморський», Південній регіональній раді військових мисливців та рибалок Збройних сил України та іншим особам. Це підтверджується також актом прийому-передачі земель Тарутинського полігону від військового радгоспу «Чорноморський» до ДП «Укроборонпостачальник» площею 23,9 тис. га, затвердженого 19.01.2005 року. Також районною радою зазначено, що згідно з директивою Міністерства оборони України № 115/1/01 від 29.01.2004 року військову частину НОМЕР_1 , за якою були закріплені землі Тарутинського полігону, розформовано, у зв'язку з чим територія полігону для проведення військових навчальних заходів з цього часу не використовуватиметься зовсім.
05.05.2005 Тарутинською районною державною адміністрацією, відповідно до статті 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», статей 17, 141, 149, пунктів 3, 5, 12 розділу Х Земельного кодексу України, згідно з директивою Міністерства оборони України № 115/1/01 від 29.01.2004 та наказом командувача військами Південного оперативного командування № 67 від 16.02.2004 «Про розформування військової частини НОМЕР_1 » прийнято розпорядження № 101/А-2005 «Про вилучення із користування військової частини А-1366 земельної ділянки загальновійськового полігону на території Веселодолинської сільської ради», яким, з урахуванням пункту 1 розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області № 368/А-2005 від 14.12.2005 «Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями», крім іншого, вилучено земельну ділянку загальною площею 23943,0 га, яка була надана в користування ВЧ НОМЕР_1 , для організації загальновійськового полігону і розташована на території Весселодолинської сільської ради, та переведено її у землі запасу Весслелодолинської сільської ради (а.с. 202-203, т.6)
Вищезазначене розпорядження було предметом судового розгляду в адміністративній справі №2-а-3436/08/1570, за результатами розгляду якої постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012, яка набрала законної сили, визнано протиправним та скасовано наведене розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області від 05.05.2005 №101/А-2005 «Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону» та пункт 1 розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №368/А-2005 від 14.12.2005 «Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями».
При цьому, апеляційний адміністративний суд виходив з того, що оскільки чинне на той час законодавство (Земельний кодекс УРСР 1992 року) не визначало момент, з якого особа набувала прав землекористування, право постійного землекористування у Одеського військового округу виникло згідно з постановою Ради народних комісарів УРСР від 1945 року та на підставі рішення Ізмаїльського облвиконкому від 1946 року. Прийнятими у подальшому Земельними кодексами (1970 року, 1990 року) було встановлено, що право власності та право постійного користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельних ділянок на місцевості та видачі державного акту, що посвічує відповідне право. Але, з урахуванням принципу дії законів у часі, вказані нормативно-правові акти поширювали свою дію на відносини, що виникли після набрання ними чинності. Як Земельний кодекс УРСР 1970 року, так і Земельний кодекс України 1990 року серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не передбачали не оформлення або не переоформлення раніше наданих прав. Поряд з цим апеляційний адміністративний суд послався на рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками), в якому зазначено, що юридичні особи з підстави непереоформлення права постійного землекористування на право власності або право користування землею не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою.
За таких обставин, Одеський апеляційний адміністративний суд у своїй постанові дійшов висновку про те, що, незважаючи на відсутність державного акту, право постійного користування вищезазначеними землями залишається за Міністерством оборони України, а тому вони відносяться до земель оборони, належать державі на праві власності в особі Кабінету Міністрів України та закріплені за відповідними військовими формуваннями на праві постійного користування. Тому, виключно Кабінет Міністрів України має право припиняти право користування земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони.
Одночасно суд зазначив, що всупереч ч. 5 ст. 116 та ст. 149 Земельного кодексу України рішення про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки уповноваженим органом не приймалося, а згода Міністром оборони України на її вилучення не надавалася.
В силу вимог ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України (в редакції станом на момент прийняття оскаржуваного рішення) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Отже, місцевий господарський суд вірно визнав, що встановлені Одеським апеляційним адміністративним судом у постанові від 14.06.2012 по справі № 2-а-3436/08/1570 обставини, зокрема, щодо приналежності земель Тарутинського загальновійськового полігону до земель оборони та щодо виникнення у Одеського військового округу права постійного землекористування землями Тарутинського загальновійськового полігону згідно з постановою Ради народних комісарів УРСР від 1945 р. та на підставі рішення Ізмаїльського облвиконкому від 1946 р., яке залишається за Міністерством оборони України, не підлягають доказуванню у даній справі.
Розпорядження Кабінету Міністрів України від 08.07.2006 № 390-р «Про передачу майнових комплексів військових містечок» наедених обставин не спростовує, оскільки відповідне рішення органом виконавчої влади ухвалене після прийняття Тарутинською районною державною адміністрацією розпорядження від 05.05.2005 №101/А-2005 «Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону».
Як вбачається з матеріалів справи, 30.08.2006 Тарутинською райдержадміністрацією Одеської області прийнято розпорядження №333/А-2006 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення Фермерському господарству «Кобера-5ББ» земельної ділянки на умовах оренди на території Веселодолинської сільської ради».
Пунктом 1, 2, 3 розпорядження, затверджено поданий Фермерським господарством «Кобера-5ББ» проект землеустрою щодо відведення у довгострокову оренду земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Веселодолинської сільської ради. Передано Фермерському господарству «Кобера-5ББ» земельну ділянку площею 400 га ріллі в довгострокову оренду строком на 49 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Одночасно зобов'язано Фермерське господарство «Кобера-5ББ» укласти договір оренди землі з районною державною адміністрацією (а.с. 27, т.1).
На підставі зазначеного розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області №333/А-2006 від 30.08.2006, між Тарутинською райдержадміністрацією Одеської області (Орендодавець) та ФГ «Кобера-5ББ» (Орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки б/н від 15.12.2006 (а.с. 40-42,т.3).
Згідно з умовами договору Тарутинська районна державна адміністрація Одеської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва передала, строком на сорок дев'ять років, Фермерському господарству «Кобера-5ББ» земельну ділянку загальною площею 400,0 га ріллі, із земель запасу Веселодолинської сільської ради.
Актом прийому-передачі земельної ділянки від 22.12.2006 підтверджується фактична передача земельної ділянки Фермерському господарству «Кобера-5ББ» (а.с. 43, т.3).
Предметом спору у даній справі є визнання недійсним та скасування розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області № 333/А-2006 від 30.08.2006 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення Фермерському господарству «Кобера-5ББ» земельної ділянки на умовах оренди на території Веселодолинської сільської ради».
За змістом статей 13, 19 Конституції України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 5 статті 116 Конституції України наділено Кабінет Міністрів України повноваженням здійснювати управління державною власністю відповідно до закону.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель є завданням земельного законодавства, а саме Земельного кодексу України.
Відповідно до статті 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Статтею 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Пунктом «б» частини 3 статті 84 Земельного кодексу України визначено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення. Відповідно абзацу 3 частини п'ятої статті 20 Земельного кодексу України, земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України «Про використання земель оборони».
За приписами статті 13 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», статей 9 та 14 Закону України «Про збройні Сили України» землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління, а вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об'єктів державної власності, в тому числі земельних ділянок, відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України.
Землі, які використовують Збройні Сили України, є державною власністю. Вони підлягають обов'язковому обліку, цільовому використанню і правильному утриманню. Військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України.
Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування (частина 2 статті 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»).
У відповідності до статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України» та Положення про Міністерство оборони України, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, яке наділено зокрема такими повноваженнями:
- надавати згоду або відмовляти в наданні згоди на відчуження майнових об'єктів, що відносяться до основних фондів підприємств, установ і організацій, які належать до сфери управління Міноборони України, а також на передачу в заставу цілісних майнових комплексів підприємств, будівель та споруд, що належать до сфери управління Міноборони України, його структурних підрозділів;
- здійснювати у межах повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Міноборони України;
- здійснювати в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та в комунальну власність, готує пропозиції щодо зміни цільового призначення земельних ділянок Збройних Сил.
Повноваження щодо визначення порядку прийняття рішення про відчуження військового майна визначаються згідно з окремим нормативно-правовим актом, прийняття якого делеговано Кабінету Міністрів України.
Згідно з пунктом 3 Положення «Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1919 від 28.12.2000, повноваження суб'єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не може бути застосоване у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна (крім майна, зазначеного у пункті 4 цього Положення), а також цілісних майнових комплексів, у тому числі військових містечок та іншого нерухомого майна надає Кабінет Міністрів України у встановленому порядку.
Виходячи зі змісту вищезазначеного, рішення щодо відчуження військового майна приймається Кабінетом Міністрів України або Міністерством оборони України з урахуванням особливостей майна.
Землі, які використовують Збройні Сили України, є державною власністю. Вони підлягають обов'язковому обліку, цільовому використанню і правильному утриманню.
Так, враховуючи вказівки Вищого господарського суду України у даній справі, що містяться в постановах від 26.02.2014 та від 29.07.2015, місцевим господарським судом встановлено, що згідно із індивідуальною карткою № 95 обліку земельної ділянки та довідки Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району від 07.08.2012 № 1162, на обліку Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району рахується земельна ділянка №92 військового містечка 11 загальною площею 24229,5 га, розташована за адресою: Одеська область, Тарутинський район, с.Надеждівка. Військовий радгосп «Чорноморський» (із загальної площі 24229,5 га, земельної ділянки №92 в військовому містечку № 11) використовує земельну ділянку площею 689,83 га, на яку виготовлений Державний акт нового зразку № ОД23-120 від 05.06.1995 року. (а.с. 25-26 з оборотом, т.1).
Станом на дату прийняття оспорюваного розпорядження спірна земельна ділянка рахувалася як землі оборони, що підтверджується листами Відділу Держземагенства у Тарутинському районі Одеської області від 03.04.2013р. №23-01-32/717, від 14.06.2013р. №23-01-33/1288 (а.с. 123, 131 т.1).
Одночасно, місцевим господарським судом також надано оцінку Розпорядженню Кабінету Міністрів України № 390-р від 08.07.2006 «Про передачу майнових комплексів військових містечок».
Так, судом встановлено, що вказаною постановою прийнято пропозицію Міноборони, погоджену з обласними, міськими, районними, селищними і сільськими радами та Арцизькою райдержадміністрацією (Одеська область), щодо передачі з державної власності у власність (спільну власність) територіальних громад та до сфери управління Арцизької райдержадміністрації майнових комплексів військових містечок згідно з додатком. У додатку зазначене Військове містечко № 10 с.Весела Долина Тарутинського району. Разом з цим, матеріали справи містять відомості, що на обліку Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району згідно індивідуальної картки обліку земельної ділянки рахується військове містечко № 11 за адресою с.Надеждівка Тарутинського району Одеської області. Таким чином, вказане розпорядження Кабінету Міністрів України не має відношення до земельної ділянки, про яку йдеться у оскаржуваному розпорядженні відповідача.
Що стосується обставин призначення судової земельно-технічної експертизи, колегія суддів враховує, що відповідне експертне дослідження через ненадання сторонами необхідних для його виконання документів, проведено не було. Водночас, враховуючи положення ч. 4 ст. 102 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України № 2147-VIII), колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд цілком обґрунтовано виходив з аналізу наявних в матеріалах справи доказів в їх сукупності виходячи з вимог ст.ст. 4-3, 4-7, 43 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття рішення).
Наведені обставини спростовують доводи заявника апеляційної скарги щодо помилковості висновків суду з визначення правового статусу земельної ділянки.
В матеріалах справи відсутні докази надання Кабінетом Міністрів України або Міністерством оборони України згоди на відчуження земельної ділянки, переданої в оренду ФГ «Кобера-5ББ». Також Міністерство оборони України не зверталося з поданням про відмову від земель оборони, що розташовані у Тарутинському районі Одеської області, зокрема, про відмову від користування земельною ділянкою Тарутинського артполігону, за рахунок земель якого передано в оренду земельну ділянку, а рішення стосовно відчуження спірної земельної ділянки Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства оборони України не приймалося.
Наявні в матеріалах справи копії Наказу командувача військами Південного оперативного командування від 16.02.2004 №67 «Про розформування військової частини НОМЕР_1 Південного оперативного командування», Наказу командира військової частини №-1366 від 20.02.2004 №15 «Про розформування військової частини НОМЕР_1 Південного оперативного командування», Наказу командувача військами ордена Червоного прапора Південного оперативного командування від 11.08.2004 №401 «Про закріплення земельних ділянок за військовими радгоспами Південного оперативного командування в тимчасове користування на період 2004-2009 роки», Акт прийому-передачі земель Тарутинського полігону від 26.08.2004 та лист заступника командувача військ Південного оперативного командування з будівництва та розквартирування військ від 12.04.2005 №31/1/282, на думку колегії суддів, жодним чином не свідчать про зміну статусу земель оборони, адже, як вже зазначалося вище, землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України. Вказані документи лише підтверджують те, що землі полігону перебували у користуванні оперативного командування військових частин, установ, організацій та підприємств Міністерства оборони України, а тому відповідно до вимог статті 77 Земельного Кодексу України та статті 1 Закону України «Про використання земель оборони» вказані землі за цільовим призначенням належали до категорії - земель оборони.
Особи ж, які видавали зазначені накази, не наділені повноваженнями розпорядження землями оборони.
Судова колегія зазначає, що місцевий господарський суд правомірно встановив в оскаржуваному рішенні, що земельна ділянка, відведена в оренду Фермерському господарству «Кобера-5ББ» належить до земель Міністерства оборони України, проте помилково дійшов висновку про можливість задоволення позовних вимог у тому вигляді, в якому вони заявлені, з огляду на наступне.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Згідно з приписами частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Пунктом 1.2.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин визначено, що за змістом статей 13, 14 Конституції України, статті 11 Цивільного кодексу України, статей 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України рішенням органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту у власність або в користування здійснюється волевиявлення власника землі і реалізуються відповідні права у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог Земельного кодексу України, спрямованих на раціональне використання землі як об'єкта нерухомості (власності).
Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам.
За змістом пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.
Так, у зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, у сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права.
Верховним судом України у постанові від 11.11.2014 у справі № 21-405а14 зазначено, що позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність або та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваним законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах. Верховний Суд України у вказаній постанові дійшов висновку, зокрема, що приймаючи до уваги те, що розгляд позову про визнання протиправним та скасування рішення уповноваженого органу, не впливає на законність правовстановлюючих документів щодо права власності чи користування земельною ділянкою до розгляду спору про їх оскарження (не породжує юридичних наслідків), підстави для задоволення позову про визнання цього рішення незаконним та скасування відсутні.
Відтак, позов, предметом якого є визнання недійсним розпорядження органу місцевого самоврядування, яким вирішено питання про передачу в оренду земельних ділянок, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволено, оскільки таке розпорядження органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію внаслідок виконання, а відтак його скасування не породжує наслідків для орендарів земельних ділянок, оскільки у таких осіб виникло право володіння земельною ділянкою, і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами заявника апеляційної скарги, що розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області №333/А-2006 від 30.08.2006 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ФГ «Кобера-5ББ» на умовах оренди на території Веселодолинської сільської ради» є ненормативним актом органу державної влади, який вичерпав свою дію внаслідок їх виконання. Тому скасування такого акта не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватись за нормами цивільного законодавства.
Таким чином, обраний прокурором спосіб захисту не відновлює порушеного права, оскільки у разі задоволення позову з даними вимогами право користування земельною ділянкою не припиняється. Саме тому, позов, предметом якого є лише розпорядження відповідача, не може бути задоволений.
Вказані висновки суду апеляційної інстанції також підтверджуються позицією Верховного суду України у аналогічних правовідносинах (з оскарження актів органу державної влади щодо розпорядження земелями Тарутинського загальновійськового полігону), яка викладена в постановах від 19.10.2016 у справі №916/187/15-г та від 06.07.2016 у справі №916/876/13, а також постановах Вищого господарського суду України у справах № 916/978/13, № 916/1023/13, 916/187/15-г, 916/983/13.
Відповідно до п. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому, у світлі наведеної у постановах від 19.10.2016 у справі №916/187/15-г та від 06.07.2016 у справі №916/876/13 позиції Верховного суду України колегія суддів відхиляє посилання Міністерства оборони України на практику Вищого господарського суду України, сформовану у справах № 916/1474/14 та № 916/650/14.
Наразі, при розгляді даних справ Вищий господарський суд України виходив з правової позиції Верховного суду України, викладеної в постанові від 10.06.2015 у справі №6-162цс15 та в постанові від 01.07.2015 у справі № 6-319цс15.
У той же час, Верховний суд України при перегляді судових рішень у справі № 916/187/15-г (справа про визнання незаконним і скасування розпорядження Тарутинської РДА від 11 жовтня 2006 року № 384/А-2006 «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель запасу Веселодолинської сільської ради»), зазначав, що правовий висновок суду касаційної інстанції у справі № 916/187/15-г не суперечить викладеним у постановах Верховного Суду України від 10 червня 2015 року та 16 грудня 2015 року висновкам щодо застосування норм матеріального права, оскільки правовідносини між сторонами у зазначених справах та у справі, яка розглядається, не є аналогічними.
За аналогічних підстав колегія суддів також відхиляє й доводи Міністерства оборони України щодо необхідності застосування до спірних правовідносин висновків Верховного суду України, викладених в постанові у справі № 6-206цс14.
Не спростовує наведених висновків й ухвала Верховного суду України від 12.05.2017 у справі № 916/1474/14, позаяк в даному випадку перегляд судових рішень на предмет неоднакового застосування норм матеріального права Верховним судом України по суті не здійснювався.
Що ж до посилання суду першої інстанції на наявність в провадженні компетентного суду справи № 916/3477/13 за позовом заступника Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, що виступає в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району до відповідачів, Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області, та Фермерського господарства «Кобера-5ББ» про визнання недійсним договору оренди землі та витребування земельної ділянки площею 400,00 га, колегія суддів зазначає, що саме в даному судовому провадженні має здійснюватись перевірка дотримання процедури розпорядження земельною ділянкою, внаслідок якої безпосередньо з договору оренди виникло право користування цією земельною ділянкою у третьої особи в даному спорі - ФГ «Кобера-5ББ» при тому, що право особи використовувати землі, яке ґрунтувалось на рішенні державного органу, становить «майно», яке підпадає під захист статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.65 вищенаведеного рішення «Рисовський проти України»).
При цьому, вичерпність дії розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області і його існування автоматично не призводить до його законності та правомірності, а отже відповідні обставини можуть бути предметом дослідження в межах розгляду спору у справі № 916/3477/13 (на що Верховний суд України, зокрема, й звертає увагу у наведених вище постановах від 11.11.2014 у справі № 21-405а14 та від 06.07.2016 у справі №916/876/13).
За таких обставин, апеляційна скарга Фермерського господарства «Кобера-5ББ» підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 26.06.2017 у справі №916/992/13 - скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Щодо поданого ФГ «Кобера-5ББ» клопотання про застосування строків позовної давності колегія суддів вважає, що суд обґрунтовано відмовив в його задоволенні з огляду на таке.
Згідно з ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Статтею 21 Господарського процесуального кодексу України (в редакції станом на момент прийняття оскаржуваного рішення) встановлено, що сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач.
Відповідно до абз. 4 п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.2013 заява про сплив позовної давності, зроблена будь-якою іншою особою (в тому числі й учасником судового процесу, включаючи прокурора, який не є стороною у справі), крім сторони у спорі, не є підставою для застосування судом позовної давності. Зокрема, частиною четвертої статті 27 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, користуються процесуальними правами сторони (за певними винятками); при цьому права сторони, визначені, зокрема, статтею 22 та іншими нормами цього Кодексу, є саме процесуальними, в той час як згаданий припис статті 267 ЦК України є нормою права матеріального і не може розумітися як можливість застосування господарським судом позовної давності за заявами зазначених третіх осіб.
Оскільки ФГ «Кобера-5ББ» залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, то застосування судом позовної давності за його клопотанням є неможливим.
Судові витати підлягають розподілу з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 238, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Кобера -5ББ» задовольнити.
Рішення Господарського суду Одеської області від 26.06.2017 по справі № 916/992/13 скасувати.
У позові Військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району відмовити.
Постанова, відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 05.02.2018.
Головуючий суддя Н.С. Богацька
судді Г.І. Діброва
Г.П. Разюк