вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua
"01" лютого 2018 р. Справа№ 910/5876/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Мартюк А.І.
Алданової С.О.
секретар судового засідання: Іванов О.О.
за участю представників:
позивача: не з'явився;
відповідача: Мельников С.В.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Міністерства оборони України
на рішення Господарського суду міста Києва
від 19.06.2017
у справі №910/5876/17 (суддя Гумега О.В.)
за позовом Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Дім
Страхування”
до Міністерства оборони України
про відшкодування 49 000,00 грн.
Приватне акціонерне товариство “Страхова компанія “Дім Страхування” (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Міністерства оборони України (далі - відповідач) 49 000,00 грн. страхового відшкодування, виплаченого позивачем за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності №АС/8975739 внаслідок настання страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), у зв'язку з пошкодженням автомобіля “ЗАЗ Lanos SE” (реєстраційний номер НОМЕР_1 ). Позивачем відповідно до ст. ст. 27 Закону України “Про страхування” та ст. ст. 993, 1166, 1172, 1187, 1188, 1191 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду і такою особою в даному випадку є відповідач.
Відповідач письмового відзиву на позов не надав, а в усних поясненнях зазначив про розформування військової частини - польова пошта НОМЕР_2 і визначено її правонаступником військову частину - польова пошта НОМЕР_3 . Відповідач наголошував на тому, що він не є належним відповідачем у справі.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.06.2017р. у справі №910/5876/17 позов було задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 49 000,00 грн. страхового відшкодування та 1 600,00 грн. судового збору. Суд погодився з доводами позивача про те, що відповідач є особою, яка має відшкодувати понесені позивачем збитки по виплаті страхового відшкодування згідно з положеннями п.п.33.1.2, 33.1.4 п.33.1 ст. 33 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2017 у справі №910/5876/17 та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття невірного по суті заявлених вимог рішення. Зокрема, відповідач звертав увагу суду апеляційної інстанції на те, що він є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки відповідачем за даним позовом має виступати не Міністерство оборони України, а військова частина - польова пошта НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 ).
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.08.2017 апеляційну скаргу було повернуто без розгляду на підставі п.4 ч.1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України.
Постановою Вищого господарського суду України від 27.11.2017 вказану ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 14.08.2017 було скасовано, а справу №910/5876/17 скеровано до суду апеляційної інстанції для виконання вимог розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу), для розгляду справи №910/5876/17 було сформовано колегію суддів Київського апеляційного господарського суду у наступному складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Алданова С.О.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 (головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Алданова С.О.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 25.01.2018. Окрім того, зобов'язано відповідача надати суду оригінал апеляційної скарги з доданими до неї документами.
22.01.2018 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначав про необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просив суд залишити скаргу без задоволення з підстав, ідентичних тим, які наводилися ним під час розгляду справи місцевим господарським судом. Окрім того, у відзиві на апеляційну скаргу позивачем було викладено клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.
Вказане клопотання було задоволено судом.
В судове засідання 25.01.2018 з'явився лише представник відповідача, але вимоги ухвали суду від 14.12.2017 відповідачем виконані не були.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2018 розгляд справи було відкладено на 01.02.2018 та повторно зобов'язано відповідача надати оригінал апеляційної скарги з усіма доданими до неї документами.
01.02.2018 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача на виконання вимог суду було подано оригінал апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2017 у справі №910/5876/17.
В судовому засіданні 01.02.2018 представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2017 у справі №910/5876/17 скасувати та відмовити у позові в повному обсязі.
Представник позивача у судове засідання 01.02.2018 не з'явився, однак, як уже зазначалося вище, позивачем у відзиві на апеляційну скаргу було заявлено клопотання про розгляд справи без участі його представника, яке задоволено судом.
Оскільки явка представників сторін в судові засідання не була визнана обов'язковою, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату і час судового розгляду, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість здійснення розгляду даної справи у відсутності представника позивача за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні 01.02.2018 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши надані до матеріалів справи докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія Київського апеляційного господарського суду встановила наступне.
Позивачем на підставі полісу №АС/8975739 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - поліс №АС/8975739) було застраховано цивільно-правову відповідальність за шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу - автомобіля “УАЗ”, реєстраційний номер НОМЕР_5 , будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах (том справи - 1, аркуш справи - 9).
03.10.2014 на 168 км + 850 м а/ш Знам'янка - Луганськ - Ізварино сталася ДТП за участю автомобіля марки “ЗАЗ Lanos SE” (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), власником якого було Товариство з обмеженою відповідальністю “Нікопольська зернова компанія”, під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля марки “УАЗ” (реєстраційний номер НОМЕР_5 ) під керуванням ОСОБА_2 .
Постановою Заводського районного суду міста Дніпродзержинськ від 17.11.2014 у справі №208/8780/14-п встановлено, що ДТП сталася в результаті порушення ОСОБА_2 п.п.2.9, 10.1 Правил дорожнього руху України і ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом на строк - один рік. Вказаною постановою було також встановлено, що керуючи автомобілем марки “УАЗ” (реєстраційний номер НОМЕР_5 ), ОСОБА_2 перебував у стані алкогольного сп'яніння (том справи - 1, аркуші справи - 10-11).
Оскільки внаслідок ДТП отримав пошкодження автомобіль марки “ЗАЗ Lanos SE” (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), власник останнього - Товариство з обмеженою відповідальністю “Нікопольська зернова компанія”, звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України та Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Дім страхування” про стягнення 81 658,84 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.06.2016 у справі №904/11145/15 позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Нікопольська зернова компанія” було задоволено, присуджено до стягнення з Міністерства оборони України 32 658,84 грн. відшкодування, а з Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Дім страхування” - 49 000,00 грн. відшкодування (том справи - 1, аркуші справи - 62-67).
Окрім того, названим судовим рішенням встановлено, що транспортний засіб марки “УАЗ” (реєстраційний номер НОМЕР_5 ) належить на праві власності Публічному акціонерному товариству “ЄВРАЗ Баглійкокс”. Проте, відповідно до вимог Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, Положення про військово-транспортний обов'язок, затвердженого Кабінетом Міністрів України №1921 від 28.12.2000, Указу Президента України №1595-VII від 22.07.2014 та наряду військового комісаріату ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 Публічне акціонерне товариство “ЄВРАЗ Баглійкокс” передало вказаний автомобіль у військову частину - польова пошта НОМЕР_2 , про що було складено Акт приймання-передачі автотранспортного засобу від 04.09.2014, Акт технічного стану від 04.09.2014 та Довідку про прийом машин, що належать Публічному акціонерному товариству “ЄВРАЗ Баглійкокс”. Водій вказаного транспортного засобу ОСОБА_2 був призваний до лав Збройних Сил України 16.05.2014 відповідно до Указу Президента України “Про часткову мобілізацію”, який на момент вищевказаної ДТП, як військовослужбовець, керував автомобілем марки “УАЗ” (реєстраційний номер НОМЕР_5 ), у зв'язку з виконанням службових обов'язків (несенням військової служби).
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2016 вказане судове рішення було залишено без змін (том справи - 1, аркуші справи - 68-77).
На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2016 у справі №904/11145/15 було видано наказ, за яким постановою Бабушкінського відділу державної виконавчої служби міста Дніпропетровськ від 14.07.2016 відкрито виконавче провадження ВП №51677583 (том справи - 1, аркуш справи - 78).
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що в межах виконавчого провадження ВП №51677583 та на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2016 у справі №904/11145/15 позивачем було сплачено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Нікопольська зернова компанія”, як власника пошкодженого у ДТП автомобіля марки “ЗАЗ Lanos SE” (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) грошові кошти у загальній сумі 49 734,93 грн., з них: 49 000,00 грн. - страхове відшкодування, 734,93 грн. - судовий збір, на підтвердження чого надав суду платіжне доручення №5267 від 16.11.2016 (том справи - 1, аркуш справи - 81).
За твердженням позивача, він, як страховик, не був повідомлений про ДТП, яка сталася 03.10.2014, що на думку позивача свідчить про порушення відповідачем, як власником транспортного засобу марки “УАЗ” (реєстраційний номер НОМЕР_5 ), яким спричинено ДТП, вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим саме відповідач є особою, відповідальною за понесені позивачем збитки у вигляді виплати страхового відшкодування.
Позивач звернувся до відповідача з претензією вих.№44 від 10.01.2017 (том справи - 1, аркуші справи - 82-85), в якій вимагав здійснити відшкодування шкоди в розмірі 49 000,00 грн. Однак звернення позивача було залишено відповідачем без належного реагування.
З урахуванням викладеного, позивач просив суд стягнути з відповідача 49 000,00 грн. виплаченого страхового відшкодування.
Місцевий господарський суд позов задовольнив повністю, визнавши вимоги позивача нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими.
Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають як вимогам чинного законодавства, так і фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.
Згідно зі ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Порядок виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” та Законом України „Про страхування”.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про страхування” страхуванням є вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до ст. 5 названого Закону страхування може бути добровільним або обов'язковим.
В ст. 6 Закону України “Про страхування” передбачено, що добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. Видом добровільного страхування, зокрема, може бути страхування наземного транспорту.
Види обов'язкового страхування наведені в ст. 7 Закону України “Про страхування”, згідно з п.9 ч.1 якої одним із видів обов'язкового страхування є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Закон України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” є спеціальним у сфері страхування цивільно-правової відповідальності, яка здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників шляхом здійснення такого відшкодування страховиком при настанні страхового випадку.
Відповідно до п.1.12 ст. 1, ст. 5 названого Закону дорожньо-транспортна пригода - це подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
В ст. 27 Закону України “Про страхування” та ст. 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до ч.1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Згідно зі ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
В процесі судового розгляду було встановлено, що особою, винною у скоєнні ДТП, є військовослужбовець ОСОБА_2 , який на момент ДТП керував автомобілем марки “УАЗ” (реєстраційний номер НОМЕР_5 ), у зв'язку з виконанням службових обов'язків (несенням військової служби), тобто керував транспорним засобом на законних підставах.
Вказані обставини не заперечуються сторонами та підтверджуються постановою Заводського районного суду міста Дніпродзержинськ від 17.11.2014 у справі №208/8780/14-п і рішенням Господарського суду міста Києва від 01.06.2016 у справі №904/11145/15, а відтак ці обставини носять преюдиційний характер та не потребують повторного доведення при розгляді справи №910/5876/17.
В п.п.38.1.1 (а, ґ) п.38.1 ст. 38 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” передбачено, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо: він керував транспортним засобом у стані, зокрема, алкогольного сп'яніння; він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.
Згідно з нормами пп.33.1.4 п.33.1 ст. 33 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний: невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.
В порушення наведених правових норм, ані водій транспортного засобу відповідача, ані сам відповідач не вжили заходів з метою запобігання чи зменшення подальшої шкоди та не надали позивачу, як страховику, з яким укладено поліс страхування №АС/8975739, письмового повідомлення про ДТП встановленого МТСБУ зразка, як і не надали відомостей про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу у строк, передбачений у п.п.33.1.4 п.33.1 ст. 33 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, тобто не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП.
Належних та допустимих доказів, які б свідчили про протилежне ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.
З огляду на порушення відповідачем п.п.33.1.2, 33.1.4 п.33.1 ст. 33 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що відповідно до п.п.38.1.1(ґ) п.38.1 ст. 38 вказаного Закону позивач набув права після виплати страхового відшкодування подання регресного позову до відповідача, як особи, яка застрахувала цивільно-правову відповідальність згідно з полісом страхування №АС/8975739 при експлуатації транспортного засобу, яким фактично було спричинено ДТП від 03.10.2014.
Водночас, сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку не може братися за основу ухвалення рішення, яке повинно ґрунтуватись на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов'язаннях, адже регресні зобов'язання входять до групи позадоговірних, тому спори з таких зобов'язань повинні вирішуватись у загальному порядку відшкодування збитків (аналогічна правова позиція по застосуванню положень п.п.38.1.1(ґ) п.38.1 ст. 38 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” наведена у постанові Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі №6-2011цс16).
Як уже зазначалося вище, вина водія відповідача ОСОБА_2 встановлена в судовому порядку (постанова Заводського районного суду міста Дніпродзержинськ від 17.11.2014 у справі №208/8780/14-п), як і той факт, що на час скоєння ДТП ОСОБА_2 керував автомобілем марки “УАЗ” (реєстраційний номер НОМЕР_5 ) у стані алкогольного сп'яніння.
З огляду на вищенаведене, відповідно до п.п.38.1.1 (а) п.38.1 ст. 38 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” позивач, як страховик, що здійснив виплату страхового відшкодування набув право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння.
Оскільки винуватець ДТП є водієм відповідача (працівником, який при виконанні своїх трудових обов'язків завдав шкоду), то саме відповідач є особою, відповідальною за завдані збитки.
В ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Позивач звернувся до відповідача з претензією №44 від 10.01.2017, в якій просив відшкодувати шкоду в розмірі 49 000,00 грн.
Відповідач отримав претензію позивача 13.01.2017, але жодної відповіді на претензію не надав.
Доказів, які б свідчили про повну або часткову сплату відповідачем на користь позивача страхового відшкодування, про яке зазначалося вище, в матеріалах справи немає.
Колегією суддів враховано посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що в даному випадку належним відповідачем є не Міністерство оборони України, а військова частина - польова пошта НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 ) і з цього приводу судом було встановлено наступне.
Згідно з положеннями ст. 3 Закону України “Про Збройні Сили України” Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України. Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій. Правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном встановлений Законом України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України”. З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України, воно набуває статусу військового майна.
В ч.2 ст. 2 Закону України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України” передбачено, що Міністерство оборони України, як центральний орган управління Збройних Сил України, здійснює, відповідно до закону, управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі в разі їх розформування.
Правові засади здійснення у Збройних Силах України господарської діяльності визначені Законом України “Про господарську діяльність у Збройних Силах України”, яким серед іншого визначений порядок ведення військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України господарської діяльності, метою якої є одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності.
В ст. 5 названого Закону передбачено, що за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, а також за шкоду і збитки, заподіяні довкіллю, правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина, яка зареєстрована як суб'єкт господарювання, несе відповідальність, передбачену законом та договором.
Враховуючи, що Військова частина - польова пошта НОМЕР_2 , яку за твердженням відповідача було розформовано і визначено її правонаступником Військову частину - польова пошта НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 ), не була суб'єктом господарювання в момент вчинення спірної ДТП, відповідальність за будь-яку спричинену майнову шкоду, заподіяну довкіллю, правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, несе саме Міністерство оброни України (відповідач).
При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що в матеріалах справи відсутні належні докази, які б свідчили про те, що правонаступником Військової частини - польова пошта НОМЕР_2 є саме Військова частина - польова пошта НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 ).
Відповідач надав суду лист Головного управління оборонного та мобілізаційного Генерального штабу Збройних Сил України №322/1/2853 від 18.05.2017 (том справи - 1, аркуш справи - 111) та довідку з ЄДРПОУ №154/12 від 10.08.2012 (том справи - 1, аркуш справи - 122).
Однак з наданого позивачем до відзиву на апеляційну скаргу суду витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань вбачається, що свідоцтво про державну реєстрацію Військової частини - польова пошта НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 ) недійсне. Жодних пояснень та доказів з цього приводу відповідач не зміг надати.
Згідно зі ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Зазначаючи в апеляційній скарзі про неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, які мають значення для справи, відповідач не надав суду апеляційної інстанції жодного належного та допустимого доказу на спростування доводів позивача.
В ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Надані до матеріалів справи докази та пояснення свідчать про обґрунтованість вимог позивача, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи та не спростовують висновків місцевого господарського суду, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч.ч.1-4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається:
1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;
2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст. ст. 13, 14, 73, 74, 76, 129, 269, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2017 у справі №910/5876/17 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2017 у справі №910/5876/17 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/5876/17 повернути до Господарського суду міста Києва.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Л.П. Зубець
Судді А.І. Мартюк
С.О. Алданова
Повний текст постанови складено 07.02.2018