33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А
"06" лютого 2018 р. Справа № 918/836/17
Господарський суд Рівненської області в складі головуючого судді Церковної Н.Ф., при секретарі судового засідання Оліфер С.М., розглянувши у відкритому засіданні матеріали справи
за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Нова - Пак"
до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Арго-Р"
про стягнення в сумі 138 370,86 грн,
за участі представників сторін:
від позивача: ОСОБА_2, довіреність № 1312 від 13.12.2017 року
від відповідача: не з'явився
У грудні 2017 року ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Нова - Пак" (позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Арго-Р" (відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 188 370,86 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що: 13.02.2017 року між позивачем та відповідачем укладено договір поставки № 56П (надалі-договір), за умовами якого позивач зобов'язується поставити відповідачу товар, а відповідач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
На виконання умов зазначеного договору позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 247 932,00 грн, що стверджується видатковими та товарно-транспортними накладними. Відповідачем оплачено отриманий товар на суму 74 491,60 грн. Відтак заборгованість відповідача за поставлений товар складає 173 440,40 грн, яку позивач просить суд стягнути у судовому порядку.
Крім цього, за неналежне виконання договірних зобов'язань позивачем нараховано 10 020,63 грн пені, 1 158,23 грн 3 % річних та інфляційних втрат в розмірі 3 751,60 грн.
Ухвалою суду від 04.12.2017 року порушено провадження, розгляд справи призначено на 14.12.2017 року.
Ухвалою суду від 14.12.2017 року розгляд справи відкладено на 16.01.2018 року.
Ухвалою суду від 16.01.2018 року постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи відкладено на 06.02.2018 року.
05.02.2018 року через службу канцелярії та документообігу суду від позивача, в порядку ст. 46 ГПК України, надійшла заява про зменшення розмір позовних вимог, в якій останній просив суд стягнути з відповідача основний борг в сумі 123 440,40 грн, 10 020,63 грн пені, 1 158,23 грн 3 % річних та інфляційних втрат в розмірі 3 751,60 грн.
Судом вказана заява позивача прийнята до розгляду, та отже, у відповідності до ст.ст. 22, 55 ГПК України, має місце нова ціна позову, з якої підлягає вирішенню спір по даній справі.
У судове засідання 06.02.2018 року з'явилася представник позивача, позовні вимоги підтримала в повному обсязі з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, уповноваженого представника у судове засідання не направив, хоча про час, дату і місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.
До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно з ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Частиною 1 ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (ст.252 ГПК України).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.
У судовому засіданні 06.02.2018 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно, всебічно та повно дослідивши надані у справі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
13.02.2017 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (замовник) укладено договір поставки № 56 П (надалі-договір), який 15.02.2017 року погоджено протоколом розбіжностей, підписаним та скріпленим печатками обох сторін.
Відповідно до п. 10.1. договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2017 року. Строк дії договору автоматично продовжується на термін один рік, якщо за 30 днів до закінчення його строку дії жодна із сторін не повідомить іншу в письмовій формі про свій намір змінити чи припинити його дію.
За умовами договору позивач (продавець) зобов'язується поставляти товари, а покупець приймає у власність товари згідно зі специфікацією й оплачує їх вартість за ціною, що зазначається в специфікації. В накладних вказується найменування товару його кількість, асортимент і ціна, не більша, ніж у специфікації. Специфікації є невід'ємною частиною даного договору. Право власності та ризик випадкової загибелі товару переходить до покупця з моменту, коли сторони підписали транспортну накладну, що засвідчує те, що товари були отримані покупцем. Доставка товару здійснюється силами постачальника та за його рахунок на адресу: м. Луцьк, вул. Карбишева, 1.
Відповідно до п. 1.4 договору загальна сума договору складається з окремих сум операцій, проведених на виконання даного договору згідно з накладними.
Пунктами 4.2., 4.4, 4.6 договору передбачено, що постачальник зобов'язується не пізніше, як в 5-ти денний термін після отримання замовлення-заявки поставити товар покупцю згідно з умовами договору. Постачальник здійснює доставку товару в кількості та асортименті відповідно до замовлення-заявки покупця. Замовлення-заявка формується та узгоджується сторонами, виходячи з наявного на складі постачальника асортименту товару на день її формування. Часткова доставка товарів, які зазначені у замовлені-заявці дозволяється лише за умови попередньої письмової згоди на це покупця.
Постачальник зобов'язується в момент поставки товару (передачі партії товару) передати покупцю належним чином у відповідності до діючого законодавства, оформлені документи на даний товар: накладні на відпуск товару, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, санітарно-гігієнічні висновки, сертифікати, які необхідні для товару даного виду згідно з чинними правилами торгівлі, санітарно-епідеміологічним законодавством України та законодавством про захист прав споживачів, а також інші документи, які є необхідними до норм чинного законодавства України.
Судом встановлено, що на виконання умов договору позивач здійснив поставку товару на загальну суму 247 932,00 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними № 193 від 24.03.2017 року на суму 6 512,40 грн, № 228 від 31.03.2017 року на суму 13 989,60 грн, № 314 від 28.04.2017 року на суму 7 477,20 грн, № 387 від 29.05.2017 року на суму 6 512,40 грн, № 442 від 15.06.2017 року на суму 3 240,00 грн, № 464 від 22.06.2017 року на суму 21 600,00 грн, № 485 від 30.06.2017 року на суму 22 657,20 грн, № 509 від 07.07.2017 року на суму 25 650,00 грн, № 555 від 26.07.2017 року на суму 31 644,00 грн, № 593 від 07.08.2017 року на суму 69 510,00 грн, № 614 від 14.08.2017 року на суму 13 989,60 грн, № 658 від 28.08.2017 року на суму 18 637,20 грн, № 678 від 01.09.2017 року на суму 6 512,40 грн та товарно-транспортними накладними № Р193 від 24.03.2017 року, № Р228 від 31.03.2017 року, № Р314 від 28.04.2017 року, № Р387 від 29.05.2017 року, № Р442 від 15.06.2017 року, № Р464 від 22.06.2017 року, № Р485 від 30.06.2017 року, № Р509 від 07.07.2017 року, №Р555 від 26.07.2017 року, № Р593 від 07.08.2017 року, № Р614 від 14.08.2017 року, № Р658 від 28.08.2017 року, № Р678 від 01.09.2017 року.
Пунктом 2.1. договору передбачено, що продавець проводить оплату з відтермінуванням протягом 60 календарних днів з моменту отримання товару.
Відповідач прийняв поставлений товар, що стверджується підписаними обома сторонами накладними та оплатив отриманий товар на суму 74 491,60 грн, що стверджується банківськими виписками від 29.05.2017 року на суму 20 502, 00 грн, від 25.07.2017 року на суму 7 477, 20 грн, від 08.08.2017 року на суму 6 512,40 грн, від 03.11.2017 року на суму 10 000, 00 грн, від 16.11.2017 року на суму 30 000, 00 грн.
Заборгованість відповідача за придбаний товар становить 173 440, 40 грн, яка підтверджується актом звірки станом на 30.11.2017 року.
22.01.2018 року відповідачем здійснено часткову оплату товару на загальну суму 50 000, 00 грн, що підтверджується банківською випискою від 22.01.2018 року, відповідно залишок поставленого та неоплаченого товару становить 123 440, 40 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.
Зміст договору та взяті за ним зобов'язання свідчать про те, що між сторонами виникли правовідносини з поставки, які регулюються нормами ЦК України та ГК України.
Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
У силу вимог ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість в розмірі 123 440,40 грн.
Незважаючи на часткову сплату вартості поставленого товару, пунктом п. 6.9. Протоколу розбіжностей до договору № 56П від 13.02.2017 року, передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати продукції покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, 3% річних від простроченої суми, а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, що діяла в період заборгованості, за кожний день прострочення платежу.
На цій підставі позивачем нараховано 3 751,60 грн інфляційних, 1 158,23 грн 3 % річних та 10 020,63 грн пені.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).
У силу вимог ч.ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Згідно з ч. 1. ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Отже, одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено пеню.
Відповідно до ч. 6. ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Щодо інфляційних, то за ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд, здійснивши перерахунок інфляційних, пені та 3% річних, з урахуванням умов договору та вимог, передбачених ст.ст. 253, 254 ЦК України, встановив, що розмір інфляційних становить 4 979,40 грн (при заявленому - 3 751,60 грн), пені - 10 020,37 грн (при заявленому - 10 020,63 грн), 3% річних 1158,24 грн, (при заявленому - 1 158,23 грн) (розрахунок додається).
Суд зазначає, що нарахована судом сума інфляційних, 3 % річних та пені перевищує нараховані суми позивачем. Однак, враховуючи те, що суд не вправі вийти за межі позовних вимог, то стягненню підлягають інфляційні, 3 % річних та пеня у заявленому розмірі.
Враховуючи викладене, суд приходить висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 123 440,40 грн основної заборгованості, 3 751,60 грн інфляційних, 1 158,23 грн 3 % річних та 10 020,63 грн пені є обгрунтованими і такими, що підлягають до задоволення.
Враховуючи, що позивач належними та достатніми доказами довів факт прострочення в оплаті поставленого товару, а відповідач за належного повідомлення судом про дату, час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштових відправлень, у судове засідання ні разу не з'явився та вказаних обставин не спростував.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати при задоволенні позову покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240, 252 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Арго-Р" (33001, м. Рівне, вул. Дворецька, 93, код ЄДРПОУ 31299420) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Нова - Пак" (35361, Рівненська область, Рівненський район, с. Дядьковичі, вул. Млинівська, 55, код ЄДРПОУ 32940344) 123 440, 40 грн основного боргу, 3 751,60 грн інфляційних, 1 158,23 грн 3 % річних, 10 020,36 грн пені та 2 825,56 грн судового збору.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення Господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 ГПК України.
Повний текст рішення складено 07.02.2018 року.
Суддя Церковна Н.Ф.