Справа №366/3463/17
Провадження №2/366/29/18
(Заочне)
06 лютого 2018 року смт. Іванків
Іванківський районний суд Київської області у складі: судді Корчкова А.А., за участю секретаря судового засідання Онищенко В.В., розглянувши в судовому засіданні позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної підприємству працівником, -
30 жовтня 2017 року позивач звернувся з позовом до суду, в якому просить стягнути з відповідача суму завданих збитків у розмірі 22211 грн. 40 коп. та 1 600 грн. 00 коп. судового збору.
Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що 19.05.2016 року згідно наказу № 349 КА/к-п відповідача було прийнято на роботу до ТОВ «Комплекс Агромарс» на посаду водія автоколони № 1 відділу експлуатації транспорту автотранспортного парку філії «Гаврилівський птахівничий комплекс» Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» та доручено за його згодою виконувати додаткові обов'язки в порядку суміщення посади експедитора. Відповідно до наказу № 331 КА/к-п-д від 22.07.2016 року відповідача було переведено з 22.07.2016 року водієм тягача DAF ТЕ 86 NCA № НОМЕР_1 автоколони № 1 відділу експлуатації транспорту автотранспортного парку філії «Гаврилівський птахівничий комплекс» ТОВ «Комплекс Агромарс» та за його згодою виконувати додаткові обов'язки в порядку суміщення посади експедитора. Згідно Наказу № 381 КА/к-п-д від 12.08.2016 року відповідача було переведено з 12.08.2016 року водієм тягача SCANIA Р340 LA № НОМЕР_2 цієї ж автоколони відділу експлуатації транспорту автотранспортного парку філії «Гаврилівський птахівничий комплекс» ТОВ «Комплекс Агромарс» та за його згодою виконувати додаткові обов'язки в порядку суміщення посади експедитора.
Відповідно до Наказу № 551 КА/к-п-д від 09.11.2018 року відповідача, було переведено з 09.11.2016 року водієм автофургону ISUZU NQR 71Р № АІ 2163 CM автоколони № 3 відділу експлуатації транспорту автотранспортного парку філії “Гаврилівський птахівничий комплекс” ТОВ «Комплекс Агромарс» та за його згодою доручено виконувати додаткові обов'язки в порядку суміщення посади експедитора.
Згідно Наказу № 635 КА/к-п-д від 29.12.2016 року відповідача було переведено з 29.12.2016 року водієм автофургону та рефрижератора DAF FT CF 85.410 F № НОМЕР_3 автоколони № 1 відділу експлуатації транспорту автотранспортного парку філії «Гаврилівський птахівничий комплекс» ТОВ «Комплекс Агромарс» та за його згодою виконувати додаткові обов'язки в порядку суміщення посади експедитора.
Крім того, 20.05.2016 року між ТОВ «Комплекс Агромарс» та ОСОБА_1 було укладено договори № 661-В та № 661-Е про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, згідно яких ОСОБА_1 прийняв на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження ввіреного йому автомобіля та матеріальних цінностей. Наказом від 26.04.2017 року № 251 КА/к-з відповідач був звільнений за власним бажанням. Внаслідок неналежного виконання своїх трудових обовязків, недбайливого ставлення до майна ТОВ «Комплекс Агромарс», переданого ОСОБА_1 під індивідуальну матеріальну відповідальність за видатковими накладними, допущено нестачу та завдано позивачу збитків на загальну суму 23 716 грн. 20 коп. У зв'язку із тим, що відповідач добровільно не відшкодовує збитки завдані підприємству позивач вимушений звернутися до суду.
В судове засідання позивач не з'явився, на адресу суду направив заяву в якій зазначив, що позов підтримує повністю та просить розглядати справу без участі його представника. Проти винесення заочного рішення не заперечує.
Відповідач в судове засідання, яке призначене на 06 лютого 2018 року, не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Заяв та клопотань від ОСОБА_1 до суду не надходило.
На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
У зв'язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважні причини такої неявки в судове засідання, в порядку статті 280 ЦПК України, зі згоди позивача суд вважає можливим провести розгляд справи у відсутності відповідача та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст.223 ЦПК України.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно та в повному обсязі проаналізувавши всі обставини справи, належність та допустимість доказів, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідача було прийнято на роботу до ТОВ «Комплекс Агромарс» на посаду водія автоколони № 1 відділу експлуатації транспорту автотранспортного парку філії «Гаврилівський птахівничий комплекс» Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» та доручено за його згодою виконувати додаткові обов'язки в порядку суміщення посади експедитора, що підтверджується наказом від 19.05.2016 року № 349 КА/к-п.
22.07.2016 року ОСОБА_2 було переведено на посаду водія тягача DAF ТЕ 86 NCA № НОМЕР_1 автоколони № 1 відділу експлуатації транспорту автотранспортного парку філії «Гаврилівський птахівничий комплекс» ТОВ «Комплекс Агромарс» та за його згодою виконувати додаткові обов'язки в порядку суміщення посади експедитора в межах установленої тривалості робочого дня, що підтверджується наказом № 331 КА/к-п-д від 22.07.2016 року.
Згідно Наказу № 381 КА/к-п-д від 12.08.2016 року ОСОБА_2 було переведено з 12.08.2016 року на посаду водія тягача SCANIA Р340 LA № НОМЕР_2 цієї ж автоколони відділу експлуатації транспорту автотранспортного парку філії «Гаврилівський птахівничий комплекс» ТОВ «Комплекс Агромарс» та за його згодою виконувати додаткові обов'язки в порядку суміщення посади експедитора в межах установленої тривалості робочого дня.
Відповідно до Наказу № 551 КА/к-п-д від 09.11.2018 року Відповідача, було переведено з 09.11.2016 року водієм автофургону ISUZU NQR 71Р № АІ 2163 CM автоколони № 3 відділу експлуатації транспорту автотранспортного парку філії “Гаврилівський птахівничий комплекс” ТОВ «Комплекс Агромарс» та за його згодою доручено виконувати додаткові обов'язки в порядку суміщення посади експедитора в межах установленої тривалості робочого дня.
Згідно Наказу № 635 КА/к-п-д від 29.12.2016 року відповідача було переведено з 29.12.2016 року на посаду водія автофургону та рефрижератора DAF FT CF 85.410 F № НОМЕР_3 автоколони № 1 відділу експлуатації транспорту автотранспортного парку філії «Гаврилівський птахівничий комплекс» ТОВ «Комплекс Агромарс» та за його згодою виконувати додаткові обов'язки в порядку суміщення посади експедитора в межах установленої тривалості робочого дня.
20 травня 2016 року між ТОВ «Комплекс Агромарс» та ОСОБА_2 було укладено договори № 661-В та № 661-Е про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. Відповідно до яких, відповідач прийняв на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження ввірених йому підприємством матеріальних цінностей. Так, п. 1 договору № 661-Е передбачає обов'язки відповідача;
а) дбайливо ставитися до переданих йому на збереження або з іншою метою матеріальних цінностей позивача і вживати заходів для попередження збитків;
б) своєчасно повідомляти керівництво підприємства про всі обставини, що загрожують забезпеченню збереження ввірених йому матеріальних цінностей;
в) вести облік, складати і передавати у визначеному порядку товарно-грошові та інші звіти про рух та рештки ввірених йому матеріальних цінностей;
г) брати участь в інвентаризації ввірених йому матеріальних цінностей.
Втім, під час передачі продукції контрагентам позивача, виявлялася її нестача, сам факт і розмір якої підтверджується складеними відповідно кожної недостачі Актами прийому-передачі. Відповідно до Актів прийому-передачі, кількість продукції що зазначена в них, не відповідає фактичній кількості продукції, згідно товарно-транспортних накладних.
У зв'язку із чим, згідно бухгалтерської довідки № 532 від 29.08.2017, відповідачем було завдано позивачу збитків на суму 23716, 20 грн.
Наказом № 251 КА/к-з від 26.04.2017 року відповідач був звільнений за власним бажанням.
Згідно ч. 1, 2 ст. 130 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.
Відповідно до ст. 132 КЗпП України, за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.
Пленум Верховного Суду України в постанові від 29 грудня 1992 року № 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" роз'яснив, що під прямою дійсною шкодою слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства провести витрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.
Пряма дійсна шкода є саме підставою, що зумовлює перевірку умов можливості настання матеріальної відповідальності працівника. За наявності шкоди для настання матеріальної відповідальності необхідні ще три умови: протиправна поведінка працівника, причинний зв'язок між протиправною поведінкою працівника і результатом у вигляді шкоди, що настала, і вина працівника.
Крім того, згідно ст. 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли:
1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст. 135-1 КЗпП укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;
2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;
3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;
4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;
5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;
6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків;
7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків;
8) службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу;
9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.
У відповідності до ст. 135-1 КЗпП України, письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з праці та соціальних питань Секретаріатом Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 28 грудня 1977 року № 447/24 передбачено перелік посад і робіт, що заміщуються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на збереження, обробку, продаж (відпуск), перевезення або застосування в процесі виробництва.
Пленум Верховного Суду України у постанові від 29 грудня 1992 року № 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" зазначає, що суд у кожному випадку зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин, від яких згідно зі ст. ст. 130, 135-3, 137 КЗпП України, залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з'ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.
Розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п. 1ст. 134 КЗпП), суд зобов'язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно з ст. 135-1 КЗпП може бути укладено такий договір та чи був він укладений. При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.
Відповідно до ст. 138 КЗпП, обов'язок доказування наявності умов для притягнення працівника до матеріальної відповідальності покладається на власника або уповноважений ним орган. Відсутність підстави чи хоча б однієї з умов матеріальної відповідальності виключає можливість притягнення працівника до матеріальної відповідальності.
Так, в обґрунтування своєї позиції позивачем надано в розпорядження суду копії договорів про повну матеріальну відповідальність, укладених 20.05.2016 року за № 661-В та № 661-Е між ТОВ «Комплекс Агромарс» та відповідачем ОСОБА_1, який з 19.05.2016 року був прийнятий на посаду водія-експедитора автоколони № 1.
З текстів даних договорів вбачається, що вказані договори складені з метою забезпечення збереження матеріальних цінностей, що належать ТОВ «Комплекс Агромарс», укладені про те, що працівник, що займає посаду водія-експедитора автоколони, приймає на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення цілісності всіх переданих роботодавцем в установленому порядку йому матеріальних цінностей, а також за незабезпечення цілості тих матеріальних цінностей, що будуть передаватись йому роботодавцем протягом усього строку дії Договору.
Згідно наданих Актів прийому-передачі продукції та Видаткових (товарно-транспортних) накладних, Накладних на переміщення в період з 14.11.2016 року по 28.12.2016 року виявлялись недовози товару ОСОБА_1 Також, на кожній Видатковій (товарно-транспортній) накладній є підпис відповідача, який засвідчує факт прийняття товару (м'ясопродукції) до перевезення, в об'ємі та вигляді, зазначеному в накладних, а відповідно до Актів прийому-передачі продукції, встановлено, що кількість привезеного контрагентам товару менша ніж в накладній. На кожному Акті прийому-передачі продукції також є підпис відповідача, який засвідчує факт згоди останнього про недовезення ним пропродукції контрагентам позивача.
Також факт недовезення продукції та суми завданих збитків містяться в наданій позивачем ОСОБА_3 щодо кількості убутку м'ясопродукції перевезеної водієм ОСОБА_1 за період з 11.11.2016 року по 29.12.2016 року.
Розмір збитків нанесених відповідачем позивачу внаслідок недовозів м'ясопродукції становить 23 716 грн. 20 коп.
ОСОБА_4 природного убутку м'ясопродуктів при міжміських перевезеннях в авторефрижераторах, затверджених наказом Міністерства торгівлі СРСР від 29.12.1984 р. № 339 в перерахунку загальний розмір збитків від недовозів становить 22 211 грн. 40 кой.
Згідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 129 Конституції України, ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Аналізуючи зібрані по справі докази та оцінюючи їх в сукупності, враховуючи що відповідачем внаслідок неналежного виконання ним своїх обов'язків дійсно завдана шкода ТОВ «Комплекс Агромарс», а між сторонами було укладено договір про повну матеріальну відповідальність, суд вважає що позов підлягає до задоволення в повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при подачі позову до суду було сплачено судовий збір в розмірі 1600 грн.
ОСОБА_4 вимоги ч.1 ст.141 ЦПК України, суд вважає за доцільне, стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати в сумі 1600 грн.
На основі вищевикладеного, керуючись статтями ст.ст.130,132,134,135-1,137,138 Кодексу законів про працю України, ст.ст.10,88,208,209,212-215,218 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної підприємству працівником - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» суму завданих збитків у розмірі 22 211 (двадцять дві тисячі двісті одинадцять) гривень 40 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» судовий збір у розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот) гривень 00 копійок.
Копію заочного рішення не пізніше двох днів з дня його проголошення направити відповідачу рекомендованим листом з повідомленням.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Копію заочного рішення не пізніше двох днів з дня його проголошення направити відповідачу рекомендованим листом з повідомленням.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя А.А. Корчков