Справа № 357/14157/17
2/357/546/18
Категорія 45
30 січня 2018 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Ярмола О. Я. ,
при секретарі - Ліщинська О. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Біла Церква, в залі суду №5 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом мотивуючи тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 24.10.2016 року, але, існують реальні загрози порушення його права користування та розпорядження власною квартирою, так як, ОСОБА_2, яка не є членом його сім'ї, намагається вселитися в житло за рішенням Білоцерківського міськрайонного суду по справі за позовом до попереднього власника квартири. Позивач ОСОБА_1, як новий власник житла, заперечує проти вселення іншої особи, бувшої невістки ОСОБА_1 Крістіни, до нього в квартиру, а тому просив суд усунути для нього перешкоди у здійсненні ним права користування квартирою, визнавши відповідачку, такою, що втратила право на користування житловим приміщенням за адресою : АДРЕСА_2.
Представник позивача в судовому засіданні підтримала позов.
Представник відповідача позов не визнала, подала відзив на позов.
Третя особа ОСОБА_3 позов підтримав.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 24.10.2016 року, який посвідчено приватним нотаріусом Білоцерківського нотаріального округу Київської області (а.с.8).
Згідно копії Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24.10.2016 року, за позивачем зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_3 (а.с.9).
Згідно довідки наданої Управлінням адміністративних послуг Білоцерківської міської ради №5722 від 24.10.2016 року в зазначеній квартирі ніхто не зареєстрований (а.с.10).
За рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 25.02.2016 року відповідача було вселено до квартири АДРЕСА_4 , як бувшого члена сім'ї власника житла ОСОБА_3(а.с.13-16).
Представник позивача суду пояснила, що ОСОБА_1 було подаровано сином ОСОБА_3 зазначену квартиру, куди позивач вселився і проживає разом з дружиною, без реєстрації. Відповідач ОСОБА_2, яка є бувшою невісткою, тобто не є членом сім'ї позивача, намагається вселитися в квартиру позивача, чим чинить перешкоди позивачу у вільному користуванні та розпорядженні власною квартирою. ОСОБА_2 намагається вселитися в житло за рішенням Білоцерківського міськрайонного суду по справі за позовом до попереднього власника квартири. 25.02.2016 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області по справі №357/17102/15 прийнято рішення про вселення ОСОБА_2 до квартири АДРЕСА_1, як члена сім'ї (на той момент) власника даної квартири - ОСОБА_3. На виконання рішення суду було видано виконавчий лист про вселення ОСОБА_2 до вказаної квартири. На момент укладення угоди між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 рішення Білоцерківського міськрайонного суду не було виконане. Відповідач була вселена у вказану квартиру, як колишній член сім'ї власника житла ОСОБА_3 Квартира АДРЕСА_1 ніколи не була спільною сумісною власністю колишнього подружжя, а була особистою власністю ОСОБА_3, з грудня 2015 року шлюб між подружжям ОСОБА_3 розірвано та ОСОБА_2 добровільно забрала свої речі і переїхала проживати у власну квартиру. З 28.12.2015р. ОСОБА_2 перестала бути членом сім'ї колишнього власника квартири - ОСОБА_3. А з 24.10.2016 року позивач ОСОБА_1 став єдиним власником спірної квартири. Родинні відносини не пов'язують нового власника житла з ОСОБА_2, яка є стягувачем по виконавчому провадженню про її вселення. У ОСОБА_4 припинилося право власності на квартиру 24.10.2016 року та, відповідно, у ОСОБА_2 втратилося право користування жилим приміщенням як бувшого члена його сім'ї. Виконання виконавчого листа, виданого Білоцерківським міськрайоиним судом Київської області по справі № 357\17102\15-ц призведе до порушення права власності ОСОБА_1, позивача по справі.
Представник відповідача заперечуючи позов, пояснила, що згідно рішення Білоцерківського міськрайонного суду по справі №357/17102/15, ОСОБА_2 вселена до квартири АДРЕСА_1 як колишній член сім'ї ОСОБА_3, зміна власника житла не змінила статусу відповідача, вона все рівно залишається бувшим членом сім'ї ОСОБА_3. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду не виконується та договір дарування квартири, укладений між позивачем та третьою особою є фіктивним, оскільки ОСОБА_3 залишається проживати в спірній квартирі. ОСОБА_2 є колишнім членом сім'ї, як колишня невістка нового власника житла ОСОБА_1
При вирішенні даної справи суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленим цим кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних, або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначено у ч. 2 ст. 4 ЦК України.
За ст.150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно ст. 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Згідно ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до приписів ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
За ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно ст.405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї. Така правова позиція, висловлена ВСУ під час розгляду справи № 6-158цс14.
Як було встановлено судом відповідач намагається вселитися до квартири, що належить на праві власності її колишньому свекру. Позивач не визнає право відповідача на користування своєю квартирою.
Так, з огляду наведених норм, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Стаття 3 Сімейного кодексу України визначає, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом та мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Таким чином, хоча ознакою сім'ї за СК України є спільне проживання та ведення спільного побуту, однак є ряд випадків, коли особи будуть вважатися членами сім'ї, не проживаючи разом. В контексті ж ст. 405 ЦК України вимога спільного проживання є додатковою і має обов'язковий характер. Якщо ж виходити з розуміння сім'ї за житловим законодавством то відповідно до ч. 2 ст. 64 ЖК України "до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство". Тут ознака постійного проживання є обов'язковою умовою розуміння сім'ї.
Відповідач в обґрунтування своїх заперечень посилається на норми ст.156 ЖК України та ст. 405 ЦК України, однак за конструкцією даних норм не передбачено право колишнього члена сім'ї бувшого власника житла вселятися та проживати в житловому приміщенні разом з новим власником квартири без згоди власника житла. При цьому, слід зазначити, що позивач, взагалі, не проживав разом з відповідачем в одному помешканні, не був пов'язаний з нею спільним побутом, не вели спільно господарство, позивач не укладав з відповідачем жодних угод про порядок користування цим приміщенням. Заслуговує на увагу той факт, що позивач набув у власність квартиру АДРЕСА_7 в той час, коли між його сином та відповідачем були вже припинені шлюбні відносини, відповідач залишила помешкання свого бувшого чоловіка і її було визнано такою, що втратила право користування спірним житлом, знято з реєстрації у вказаному помешканні. Дійсно, в подальшому право відповідача на користування спірною квартирою було відновлено, вона була вселена в квартиру, але, як бувший член сім'ї власника - ОСОБА_3, а не позивача. Відповідач ніколи не була зареєстрованою і не проживала разом із позивачем в одній квартирі, не користувалася жилим приміщенням нарівні з позивачем, як власником житла, ОСОБА_2 має власне житло. Також, є безпідставними твердження сторони відповідача, що договір дарування квартири від 24.10.2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є фіктивним. Оскільки згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що позивач не проживає в спірній квартирі, чи, що правочин за яким він набув у власність квартиру є фіктивним (ст.ст.12,81 ЦПК України).
Аналізуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення, оскільки вселення ОСОБА_2 до квартири позивача створить останньому перешкоди в користуванні та розпорядженні в повній мірі власним житлом.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст.16, 317, 319, 391, 405 ЦК України, ст. 150,156 ЖК України, ст.ст. 12, 13, 81, 158, 258- 265, 417 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити.
Усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 права користування та розпорядження майном, шляхом визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою : АДРЕСА_2.
Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст рішення суду виготовлено 07.02.2018 року.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги подаються учасниками справи через Білоцерківський міськрайонний суд.
Суддя О. Я. Ярмола