вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
01.02.2018м. ДніпроСправа № 904/10219/17
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Воронько В.Д.,
за участю секретаря судового засідання Батир Б.В.,
розглянувши матеріали справи
за позовом Дочірнього підприємства "Автомаз-Україна", м. Київ
до Приватного підприємства "Сармат", смт Широке Дніпропетровської області
про стягнення 111080,85 грн
в присутності представників:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: юрисконсульт ОСОБА_1, довіреність № 02-18 від 30.01.2018.
11.12.2017 Дочірнє підприємство "Автомаз-Україна" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного підприємства "Сармат" (далі - відповідач) про стягнення 83268,76 грн основного боргу, 6759,60 грн пені, 16653,75 грн штрафу, 3597,99 грн інфляційних втрат та 800,75 грн 3% річних, нарахованих ним з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов господарського типового договору поставки № Щ21-000005, укладеного між сторонами 14.03.2017.
Ухвалою суду від 14.12.2017 порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 09.01.2018 на підставі ст. 64 Господарського процесуального кодексу України у редакції, що діяла до 15.12.2017.
15.12.2017 на підставі Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" №2147-VIII від 03.10.2017 набула чинності нова редакція Господарського процесуального кодексу України.
Пунктом 9 частини першої розділу ХІ "Перехідні положення" нової редакції Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Таким чином, розгляд цієї справи здійснюється у порядку спрощеного позовного провадження за правилами, що передбачені новою редакцією ГПК України.
09.01.2018 представник позивача подав до суду заяву про зменшення суми позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу на 35000,00 грн, посилаючись на сплату відповідачем цієї суми у період з 19.12.2017 по 21.12.2017. З огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача 48268,76 грн основного бору, 6759,60 грн пені, 16653,75 грн штрафу, 3597,99 грн інфляційних втрат та 800,75 грн 3% річних.
Розглянувши заяву у судовому засіданні 09.01.2018, суд дійшов висновку, що вона не суперечить приписам ст. 46 ГПК України, а тому прийнята та буде врахована при вирішенні спору по суті.
Позивач участь свого повноважного представника у засіданні суду не забезпечив без пояснення причин, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи за його місцезнаходженням згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення 17.01.2018 поштового відправлення.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
01.02.2018 відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти позову, з урахуванням зменшення позовних вимог, заперечив, посилаючись на відсутність боргу перед позивачем за поставлену продукцію, що підтверджується актом звіряння. В результаті чого просить суд закрити провадження в частині стягнення основного боргу, а в решті позовних вимог (пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних) відмовити.
Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
14.03.2017 між Дочірнім підприємством "Автомаз-Україна" (далі - позивач, постачальник) та Приватним підприємством "Сармат" (далі - відповідач, покупець) було укладено господарський типовий договір поставки № О21-000005 (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити оплату його вартості на умовах даного договору.
Відповідно до п. 3.4. договору оплата товару покупцем проводиться в наступному порядку: 20% від суми, наведеної у рахунку-фактурі, сплачуються на умовах передплати протягом одного календарного дня з моменту його складання; 80% від суми, наведеної у рахунку-фактурі, сплачуються на умовах відстрочки платежу, шляхом перерахування на розрахунковий рахунок постачальника протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту поставки товару, який визначається видатковою накладною. За згодою сторін можливі розрахунки 100% передплати.
На виконання умов договору позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 83668,92 грн, що підтверджується видатковими накладними:
№ 021-000352 від 07 червня 2017 року на суму 2 366,82 грн;
№ 021-000376 від 15 червня 2017 року на суму 7 603,08 грн;
№ 021-000377 від 12 червня 2017 року на суму 1 760,04 грн;
№ 021-000407 від 19 червня 2017 року на суму 3 005,58 грн;
№ 021-000408 від 21 червня 2017 року на суму 6 542,16 грн;
№ 021-000409 від 22 червня 2017 року на суму 1 608,00 грн;
№ 021-000410 від 26 червня 2017 року на суму 525,00 грн;
№ 021-000411 від 29 червня 2017 року на суму 9 565,86 грн;
№ 021-000412 від 26 червня 2017 року на суму 15 054,00 грн;
№ 021-000470 від 13 липня 2017 року на суму 23 232,00 грн;
№ 021-000472 від 14 липня 2017 року на суму 12 406,38 грн.
В порушення взятих на себе зобов'язань відповідач здійснив оплату товару лише частково на суму 400,16 грн. В результаті чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у сумі 83268,76 грн, що також підтверджується актом звірки заборгованості, підписаного обома сторонами та скріпленого печатками підприємств, станом на 01.08.2017 на суму 93345,04 грн та банківськими виписками станом на 05.10.2017 на суму 2000,00 грн і станом на 09.10.2017 на суму 8076,28 грн.
Наявна заборгованість і стала підставою для звернення позивач до суду з цим позовом, нарахувавши при цьому на суму основного боргу пеню, штраф, 3% річних та інфляційних втрат.
Однак, у період з 19 по 21 грудня 2017 року відповідач у добровільному порядку погасив позивачу частину заборгованості на загальну суму 35000,00 грн. З огляду на що 09.01.2018 позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, яку прийнято судом.
Отже, предметом спору у цій справі є стягнення з відповідача на користь позивача 48268,76 грн основного бору, 6759,60 грн пені, 16653,75 грн штрафу, 3597,99 грн інфляційних втрат та 800,75 грн 3% річних.
Відповідач позов не визнав.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з таких підстав.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі є договором поставки, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналогічні положення передбачені і ч. 1 ст. 712 ЦК України.
Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто - неналежне виконання.
Факт поставки позивачем товару відповідачу підтверджений матеріалами справи та останнім не оспорений.
Приписами ст. 530 ЦК України, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За отриманий товар відповідач мав здійснити оплату не пізніше п'ятого банківського дня з моменту його поставки, але в порушення умов договору не провів оплату, тобто не виконав взятих на себе зобов'язань, в результаті чого у останнього утворилася заборгованість перед позивачем у сумі 48268,76 грн.
Так, позивачем доведено той факт, що станом на 09.01.2018 (тобто на момент подання заяви про зменшення розміру позовних вимог) мала місце заборгованість відповідача перед позивачем на суму основного боргу 48268,76 грн, але дослідження матеріалів справи показало, що платіжними дорученнями: № 3146 від 09.01.2018 на суму 3677,84 грн, № 3147 від 09.01.2018 на суму 4591,36 грн, № 3318 від 16.01.2018 на суму 5000,00 грн, № 3344 від 17.01.2018 на суму 5000,00 грн, № 3421 від 19.01.2018 на суму 1359,36 грн, № 3420 від 19.01.2018 на суму 8640,64 грн, № 3428 від 22.01.2018 на суму 5000,00 грн, № 3471 від 23.01.2018 на суму 5000,00 грн, № 3581 від 26.01.2018 на суму 5000,00 грн, № 3627 від 30.01.2018 на суму 4999,56 грн - відповідач перерахував позивачу 48268,76 грн, чим повністю погасив заборгованість, тому провадження у справі в цій частині вимог підлягає закриттю за відсутністю предмету спору.
Господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет позову у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.
Згідно п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Частиною 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частинами 2 та 3 вказаної статті визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом п. 7.2. договору встановлено, що у випадку порушення строків оплати товару, встановлених умовами цього договору, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати.
Порушення покупцем строків оплати більше, ніж 30 календарних днів, вважається односторонньою відмовою від виконання умов цього договору. За односторонню відмову від виконання умов договору покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 20% від вартості неоплаченого товару (п. 7.3. договору).
Перевіривши розрахунок штрафу у розмірі 20% від вартості не сплаченого товару на суму 16653,75 грн наданий позивачем, суд дійшов висновку про його обгрунтовність.
Стосовно ж нарахованої позивачем пені за загальний період з 21.07.2017 по 14.11.2017 на загальну суму 6759,60 грн, суд не погоджується з її розрахунком з огляду на наступне.
Здійснивши власний розрахунок пені за кожною видаткової накладною окремо, суд встановив, що позивач не вірно визначив період для її нарахування за зобов'язаннями, що виникли за видатковою накладною № 021-000472 від 14 липня 2017 року на суму 12406,38 грн, початок нарахування пені за якою позивач відліковує з 21.07.2017. Враховуючи умови п. 3.4 договору та приписи ч. 5 ст. 254 ЦК України, що кореспондується з ч. 4 ст. 116 ГПК України щодо обчислення строків, прострочення виконання зобов'язання за вказаною накладною за розрахунком суду починається з 24.07.2017. А відтак, загальна сума пені, що підлягає до стягнення є меншою та складає 6734,10 грн.
Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунки 3% річних за загальний період з 21.07.2017 по 14.11.2017 у сумі 800,75 грн та інфляційних втрат за період з серпня по жовтень 2017 року у сумі 3597,99 грн, суд дійшов висновку про те, що 3% річних розраховані вірно і підлягають до стягнення з відповідача у заявленій позивачем сумі, а при розрахунку інфляційних втрат останній припустився помилки під час їх нарахування, оскільки за розрахунком суду за заявлений позивачем період інфляційні втрати складають у сумі 2598,63 грн, що і підлягають до стягнення.
З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у неналежному виконанні свого обов'язку щодо оплати поставленого товару, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦК України).
Згідно ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
У відповідності до приписів ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
На підставі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення пені у сумі 6734,10 грн, 20% штрафу у сумі 16653,75 грн, 3% річних у сумі 800,75 грн та інфляційних нарахувань у сумі 2598,63 грн; в частині стягнення суми основного боргу у сумі 48268,76 грн провадження у справі підлягає закриттю; в решті позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до ст. 129 ГПК України на відповідача пропорційно розміру обгрунтовано заявлених вимог покладаються 1578,45 грн витрат по сплаті судового збору.
Слід зауважити, що звертаючись до суду з цим позовом, позивач сплатив судовий збір у сумі 1666,22 грн за ставкою судового збору, що діяла на момент звернення до суду, що підтверджується платіжним дорученням № 3761 від 15.11.2016. Враховуючи прийняту заяву про зменшення розміру позовних вимог, судовий збір має складати 1600,00 грн, а отже на час розгляду справи існує переплата судового збору у сумі 66,22 грн.
Стаття 7 Закону України "Про судовий збір" містить вичерпний перелік пунктів, за якими повертається сплачена сума судового збору, зокрема п. 1 ч. 1 якої визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
За таких обставин, позивачу підлягає поверненню судовий збір у сумі 66,22 грн за умови подання ним відповідного клопотання.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства "Сармат" (Дніпропетровська область, смт Широке, вул. Леніна, 114; ідентифікаційний код 31037360) на користь Дочірнього підприємства "Автомаз-Україна" (м. Київ, вул. Колекторна, 42-А; ідентифікаційний код 32376626) пеню у сумі 6734,10 грн, 20% штрафу у сумі 16653,75 грн, 3% річних у сумі 800,75 грн, інфляційні нарахування у сумі 2598,63 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 1578,45 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.
3. Закрити провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу у сумі 48268,76 грн.
4. В решті позову відмовити.
В судовому засіданні відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано - 06.02.2018.
Суддя ОСОБА_2