Номер справи 653/1978/17 Головуючий в І інстанції Шарко Н.А.
Номер провадження 22-ц/791/42/18 Доповідач Орловська Н.В.
30 січня 2018 року Апеляційний суд Херсонської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Орловської Н.В.
суддів: Кутурланової О.В.
Майданіка В.В.
секретар Цулукіані І.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Херсоні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 14 серпня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, скасування державної реєстрації
У липні 2017 року ОСОБА_4 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, укладеного 05.05.2017р. між представником орендодавця, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 із тих підстав, що ОСОБА_3, на час укладання договору, не мав належних повноважень на розпорядження майном позивача, оскільки строк дії виданого на його ім'я доручення від 29.05.2013р. завершився 29.05.2016р. Просив визнати договір оренди недійсним і скасувати державну реєстрацію речового права.
Рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 14 серпня 2017 року позовні вимоги задоволені.
В апеляційних скаргах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, оскільки за змістом нотаріально посвідченого доручення від 29.05.2013р., яке передано для виконання повіреного, повноваження ОСОБА_3 встановлені на строк до 29.05.2018р., а тому висновок суду про укладання договору оренди представником орендодавця поза межами строку дії повноважень суперечить фактичним обставинам справи.
Статтею 351 ЦПК України в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Відповідно до п. 8 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» цього Кодексу до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, а тому Апеляційний суд Херсонської області діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Херсонського апеляційного суду в апеляційному окрузі.
Відповідно до пункту 9 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України в редакції від 15.12.2017р. справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, встановлені такі обставини справи.
Задовольняючи позовні вимоги та визнаючи недійсним договір оренди нерухомого майна від 05.05.2017р., суд першої інстанції виходив із того, що правочин вчинений від імені ОСОБА_4 його представником ОСОБА_3 всупереч волі власника, оскільки повноваження представника за довіреністю, що видана 29.05.2013р., припинені 29.05.2016р.
Проте, з таким висновком погодитись не можна.
Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Згідно ч.3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Підставою недійсності правочину, згідно ч.1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) правочину вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, зокрема, вчинення правочину без внутрішньої волі, спрямованої на його вчинення.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_4 є власником 8/100 частин нежитлових приміщень пансіонату «Строитель», розміщений на земельній ділянці площею 98 399 га в с. Генічеська Гірка, вул. Набережна, 32 Херсонської області на підставі договору купівлі - продажу від 20.12.2012р. (а.с.17-19).
Вказане нерухоме майно передано в оренду ОСОБА_2 на підставі договору оренди, укладеного 5.05.2017р. у письмовій формі, де від імені орендодавця діяв представник ОСОБА_3, повноваження якого встановлені дорученням від 29.05.2013р., та зареєстрованому в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15.05.2017р. (а.с.9)
За визначенням ч.1 ст. 237 та ст.239 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчиняти правочин від імені другої, яку вона представляє.
Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє права та обов'язки особи, яку він представляє.
Зміст довіреності має відповідати вимогам ч.1 ст.1003 ЦК України, якою встановлена обов'язковість зазначення в її тексті чіткого визначення юридичної дії, яку належить вчинити повіреному. Дії, які має вчинити повірений, мають бути правомірними, конкретними та здійсненими.
Згідно ч.3 ст. 244 та ч.1 ст. 247 цього Кодексу, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Строк довіреності, встановлюється у довіреності.
Як вбачається зі змісту доручення від 29.05.2013р., виданого ОСОБА_4 представникам, із числа яких вказаний ОСОБА_3, надані повноваження вчиняти від його імені дії, що виникають із адміністративно - правових відносин, а саме: укладати будь-які договори оренди (будівель, та споруд або земельної ділянки) за ціну та на умовах, які будуть визначатись повіреною особою самостійно, представляти його інтереси в усіх державних, недержавних, громадських, господарських та інших підприємствах, установах, організаціях незалежно від їх підпорядкування і форм власності, в органах державної влади, місцевого самоврядування, в тому числі в Генічеському БТІ, відповідній реєстраційній службі (реєстраційному органі, що здійснює реєстрацію прав власності на нерухоме майно) з питань реєстрації, введення в експлуатацію, узаконення, будівництва будь-якого нерухомого майна ( господарських будівель і споруд) за адресою: АДРЕСА_1. Строк дії доручення встановлений до 29.05.2018 року, як це зазначено на бланку серії ВТВ № 370177, на якому викладений текст доручення та зареєстрованого у реєстрі за № 370. (а.с. 46).
Отже, зміст доручення містить обсяг юридичних дій, у тому числі і вчинення будь-яких договорів оренди щодо належного ОСОБА_4 нерухомого майна від його імені, за ціну та на умовах, які будуть визначатись повіреною особою самостійно.
Як вбачається зі змісту позовної заяви та пояснень представників позивача в суді першої інстанції та в апеляційному суді, підставою недійсності оспореного договору оренди, ОСОБА_4 вважав ту обставину, що повірений ОСОБА_3, на час укладання цього договору, не мав повноважень на вчинення таких дій від його імені за вказаною у договорі довіреністю від 29.05.2013р., оскільки термін повноважень встановлений на три роки, а тому строк дії останньої закінчився 29.05.2016р.
Як доказ на підтвердження строку дії доручення позивач надав довідку, видану 25.06.2017р. приватним нотаріусом ОСОБА_5 про те, що 29.05.2013р. за № 370 була посвідчена довіреність строком на три роки, копія нотаріально посвідченої довіреності, текст якої зберігається в нотаріальній конторі та завірений цим нотаріусом витяг з Єдиного реєстру довіреностей від 25.06.2017р., де зазначено, що довіреність видана ОСОБА_4 посвідчена 29.05.2013р. в реєстрі нотаріальних дій №370, строк дії довіреності 29.05.2016р. (а.с.15-16).
Саме ці докази суд поклав в основу свого висновку про те, що повноваження повіреного ОСОБА_3 припиненні із закінченням строку дії довіреності 29.05.2016р.
Проте, розглядаючи спір, суд першої інстанції не врахував ту обставину, що із зазначених позивачем підстав недійсності договору оренди, перевірці в суді підлягало питання наявності повноважень повіреного ОСОБА_3 у відповідності до змісту доручення виданого ОСОБА_4
Адже висновки суду щодо правомірності дій представника у спірних правовідносинах мають наслідки і для особи, яка вчинила дії від імені довірителя, тоді як ОСОБА_3 до участі у справі залучений не був.
Не будучи обізнаним про наявність спору, з приводу правомірності його дій, як повіреного, останній не мав можливості заперечувати викладені позивачем підстави позовних вимог у цій частині, що є порушенням принципів змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, закріплених ст.ст. 10,11 ЦПК України (01.09.2005р.) в редакції, що діяла на час розгляду справи місцевим судом.
Суд апеляційної інстанції переглядаючи судове рішення, та керуючись ст. 367 ЦПК України дослідив докази, які надані в ході апеляційного перегляду, які з об'єктивних причин не могли бути надані відповідачем ОСОБА_2, а також ОСОБА_3, який не був залучений до участі у справі судом першої інстанції.
Так, суду надані для огляду оригінал довіреності від 29.05.2013р., копія якої посвідчена судом та долучена до матеріалів справи, та із змісту якої вбачається, що ОСОБА_4 видав довіреність 29.05.2013р. на строк до 29.05.2018р. В тексті довіреності відсутні посилання про те, що повноваження повіреному надані на три роки. (а.с.46).
Надаючи оцінку наведеним обставинам та письмовим доказам, суд бере до уваги, що у відповідності до вимог ст.2 Закону України «Про нотаріат в Україні» № 3425-ХІІ від 2.09.1993р. з наступними змінами і доповненнями, правовою основою діяльності нотаріату є Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України.
Статтею 58 вказаного Закону, встановлено, що нотаріуси посвідчують доручення, складені від імені однієї особи на ім'я однієї особи, або кількох осіб. Строк на який може бути видане доручення визначається цивільним законодавством України. Припинення доручення провадиться у порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України регламентовано наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012р. №296/5, зареєстрованого в Мінюсті України 22.02.2012р. № 382/20595, де у розділі 4, п.1.2 та п.7 вказано, що нотаріуси посвідчують довіреності від імені особи за усним звернення довірителя. Довіреність складається з дотриманням вимог щодо її змісту та зазначенням строку дії, встановлених п.2 та п.3 цього розділу.
Особа, яка видала довіреність може у будь-який час скасувати довіреність. Нотаріус при одержанні заяви про скасування довіреності робить про це відмітку у примірнику довіреності, що зберігається у справах нотаріуса і відмітку про реєстрацію нотаріальних дій.
Посвідчені нотаріусами довіреності, припинення їх дії, підлягають обов'язковій реєстрації в Єдиному державному реєстрі довіреностей, у порядку встановленому Положенням про Єдиний державний реєстр довіреностей, затвердженого наказом Кабінету Міністрів України від 28.12.2006р. №111/5, зареєстрованому 28.12.2006р. за № 1378/13252, де в п.2.1. зазначено, що обов'язковій реєстрації у Єдиному реєстрі підлягають довіреності (у тому числі їх дублікати), посвідчені в нотаріальному порядку, та довіреності на право розпорядження майном, посвідчені посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, а також відомості про припинення їх дії.
У п.2.1. та п.2.12. встановлено, що обов'язковій реєстрації у Єдиному реєстрі підлягають посвідчені в нотаріальному порядку довіреності на право розпорядження майном, а також відомості про припинення їх дії.
Реєстратор уносить відомості до Єдиного реєстру у день посвідчення довіреності.
Як вбачається із змісту витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей, складеному у день посвідчення довіреності 29.05.2013р. о 13:54:06 год., строк дії довіреності - 29.05.2018р.
Зміни про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей внесені нотаріусом 25.06.2017р. та стосувались інформації про кінцевий строк дії довіреності, замість первинного запису її дії до 29.05.2018р., вказано 29.05.2016р.
Як зазначив позивач, зміни в реєстр внесені за його заявою, що подана 25.06.2017р. нотаріусу ОСОБА_5
У інформації наданій на адресу суду приватним нотаріусом ОСОБА_5 повідомляється, що виправлення кінцевого строку дії довіреності, що зазначався в реєстрі на момент її посвідчення, внесені ним на вимогу ОСОБА_4 після перевірки копії, що зберігалась в нотаріальній справі.
Із змісту наведених пояснень вбачається, що позивач та нотаріус стверджують, що виправлення кінцевої дати дії доручення із 2018 року на 2016р. обумовлена необхідністю виправлення помилки на письмову вимогу довірителя, подану 25.06.2017р.
У відповідності до п.2.14 Положення про Єдиний державний реєстр довіреностей, у разі виявлення у витягу про внесення реєстраційного запису до Єдиного реєстру помилки, допущеної з вини Реєстратора, особа, яка надала заяву про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру, повинна письмово повідомити про це Реєстратора, який перевіряє відповідність відомостей Єдиного реєстру інформації, наведеній у заяві про внесення відомостей до Єдиного реєстру.
Якщо факт невідповідності підтверджено, Реєстратор виправляє допущену помилку в день надходження повідомлення та повідомляє особу, яка надала заяву про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру.
Так, позивач, подаючи заяву про виправлення помилки у реєстрі, оригінал посвідченої нотаріально довіреності не надав, отже нотаріус, не перевірив відповідність запису в Єдиному реєстрі тексту довіреності, яка у день її нотаріального посвідчення 29.05.2013р. видана довірителю ОСОБА_4 після вчинення відповідної нотаріальної дії.
За таких обставин перевірка нотаріусом факту невідповідності запису в Єдиному реєстрі із текстом копії доручення від 29.05.2013р., яка зберіглась у матеріалах нотаріальної справи та заяви, поданої 25.06.2017р. довірителем ОСОБА_4 про виправлення помилки, не можна вважати такою, що підтверджує наявність помилки у належний спосіб. За таких обставин зміна запису в Єдиному реєстрі кінцевого строку дії довіреності із 2018р. на 2016р. не змінює строку повноважень ОСОБА_3, як повіреного за виданим йому нотаріально посвідченим дорученням.
Крім того, суд враховує також і дії довірителя ОСОБА_4, вчинені ним після укладання ОСОБА_3 від його імені договору оренди щодо розпорядження нерухомим майном.
Так за змістом договору оренди, що укладений 05.05.2017р. орендна плата становить 5000 грн. на місяць і вноситься готівкою або у безготівковій формі один раз кожний поточний місяць, не пізніше 30 числа. (а.с. 47-48).
Статтею 241 ЦК України правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку представляє представник за дорученням, вчинила дії, які свідчать про прийняття правочину до виконання.
На виконання умов за договором оренди ОСОБА_3 та ОСОБА_2 направили два платежі по 5000 грн. кожний, на адресу орендодавця ОСОБА_4, які отримані останнім 21.07.2017р. (а.с.76-78).
Позивач та його представники не заперечували факту прийняття орендних платежів за вказаним договором, хоча заява на адресу нотаріуса щодо виправлення строку дії довіреності і внесення змін у Єдиний реєстр, подана довірителем 25.06.2017р.
Крім того, позовна заява про недійсність договору оренди з підстав укладання від імені позивача особою без повноважень, подана 05.06.2017р.
Отже, дії ОСОБА_4 щодо прийняття коштів в якості орендної плати на виконання умов договору оренди нерухомого майна вказують на схвалення дій повіреного в інтересах позивача, від імені якого цей договір було укладено.
Такий висновок суду, а також застосування положень ст. 241 ЦК України узгоджується із правовим висновком суду касаційної інстанції, викладеним у постанові Верховного Суду України від 6.04.2016р. № 3-84гс/16.
Не спростовують висновок суду про схвалення довірителем дій повіреного доводи ОСОБА_4 та його представника про те, що 25.01.2018р. він повернув ОСОБА_2 10 000 грн., які отримав як орендну плату за два місяці оренди, шляхом внесення цих коштів на депозит нотаріуса з метою подальшого повернення цієї суми орендареві ОСОБА_2, оскільки, аналізуючи вказані обставини суд встановив таке.
ОСОБА_4 25.12.2016р. подав заяву про наміри покласти 10000 грн. на депозит нотаріуса з метою подальшого повернення цих коштів орендареві ОСОБА_2 без зазначення місця проживання фізичної особи отримувача коштів та неможливості у зв'язку із цим передати самостійно кошти. Разом із тим, заявник повідомив про взяття ним обов'язку повідомити ОСОБА_2 про внесення коштів.
Фактично кошти прийняті на депозит на підставі квитанції від 15.01.2018р. В ході розгляду справи встановлено, що адреса орендаря зазначена у договорі оренди (а.с. 49).
Позивач, отримав 21.07.2017р. переказ від орендаря в розмірі 5000 грн. за поштовим повідомленням про переказ, за змістом якого наявна інформація про адресу відправника коштів. (а.с.77).
Крім того, суд враховує і той факт, що позивач отримав 5000 грн. орендної плати, кошти від ОСОБА_2, а решта коштів в сумі 5000 грн., отримана від ОСОБА_3, які останньому повернуті не були.
Позивач і його представник визнали той факт, що ОСОБА_3 не був повідомлений про внесення змін в Єдиний реєстр реєстрації доручень. Крім того, ОСОБА_2 не повідомлений про необхідність звернення до нотаріуса для отримання внесених позивачем коштів на депозит.
Суд першої інстанції наведених фактичних обставин справи не врахував, викладені норми законодавства до спірних правовідносин не застосував, а тому дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Крім того, розглядаючи спір, суд ухвалив рішення, яке впливає на права та обов'язки повіреного ОСОБА_3, хоча останній не був залучений до участі у справі, що є безумовною підставою для скасування ухваленого у справі рішення та винесення постанови апеляційним судом про відмову у задоволенні позовних вимог із викладених вище підстав.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376 ЦПК України, Апеляційний суд Херсонської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Апеляційні скаргиОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 14 серпня 2017 року скасувати і ухвалити нове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, скасування державної реєстрації відмовити.
Стягнути із ОСОБА_4 судові витрати на оплату судового збору при поданні апеляційної скарги на користь ОСОБА_3 - 704 грн. та на користь ОСОБА_2 - 704 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 05 лютого 2018 року.
Головуючий ______________ Н.В.Орловська
Судді: ______________ О.В.Кутурланова
______________ В.В.Майданік