Провадження №22-ц/772/185/2018
Категорія: 20
Головуючий у суді 1-ї інстанції Переверзєв С. В.
Доповідач :Оніщук В. В.
02 лютого 2018 рокуСправа № 125/1808/14-цм. Вінниця
Апеляційний суд Вінницької області у складі:
судді-доповідача: Оніщука В.В.
суддів: Медвецького С.К., Копаничук С.Г.,
за участю секретаря Ліннік Я.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання нікчемного правочину дійсним, визнання права власності на нерухоме майно, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Барського районного суду Вінницької області від 22 липня 2014 року (головуючий суддя Переверзєв С.В.), ухваленого в приміщенні Барського районного суду Вінницької області, -
В липні 2014 року позивач звернулась в суд з вказаним позовом, посилаючись на те, що вона придбала у ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1, за яку сплатила відповідачу 50 000,00 грн.. Факт укладення угоди та повного розрахунку підтверджується особистою розпискою ОСОБА_4 від 01 лютого 2014 року. Позивачем зазначено, що після отримання грошей відповідач передала ключі від квартири, всі правовстановлючі документи та обіцяла в місячний строк оформити укладену угоду нотаріально, однак, отримавши кошти, ухиляється від нотаріального оформлення купівлі-продажу нерухомого майна, а тому просила визнати договір купівлі-продажу квартири дійсним та визнати за нею право власності на зазначене нерухоме майно.
Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 22 липня 2014 року позов задоволено.
Визнано нікчемний договір, укладений 01.02.2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, дійсним.
Визнано за ОСОБА_3 право приватної власності на нерухоме майно, розташоване по АДРЕСА_1 загальною площею 79,0 кв.м., житловою площею 52,9 кв.м..
Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_5, з посиланням на порушення її прав, свобод та інтересів, подала апеляційну скаргу, мотивовану тим, що на момент укладення спірного договору купівлі-продажу квартири вона постійно проживала в АДРЕСА_1 разом зі своєю прабабою ОСОБА_6 та прадідом ОСОБА_7, які були її опікунами, при цьому відповідач не мала права самостійно розпоряджатись нерухомим майном без згоди чоловіка, а тому просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на неповноту з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального і процесуального права.
В судовому засіданні представник ОСОБА_5 апеляційну скаргу підтримала з посиланням на викладені в ній обставини.
ОСОБА_3 та її представник в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнали, вказавши на її безпідставність та законність і обґрунтованість рішення суду.
Пунктом 8 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу (пункт 9 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України).
Суд, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позов, районний суд виходив з того, що волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі, при цьому правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків.
Однак погодитись з таким висновком районного суду не можна, оскільки судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального права, тому суд апеляційної інстанції на підставі ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції скасовує та ухвалює нове рішення з наступних підстав.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_4, що підтверджується довідкою житлово-будівельного кооперативу «Берізка» №21 від 23 грудня 1993 року, зареєстрованої в бюро технічної інвентаризації 29 грудня 1993 року.
Згідно рішення виконавчого комітету Барської міської ради №57 від 26.01.2007 року ОСОБА_4 є опікуном над її неповнолітньою правнучкою ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка проживає в АДРЕСА_1.
Звернувшись в суд з позовом, ОСОБА_3 заявлено вимогу про визнання правочину купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 дійсним, а також визнання за нею права власності на вказану квартиру, обґрунтовуючи вимогу тим, що вона купила у відповідача належну їй квартиру, сплатила за придбане майно кошти в сумі 50 000,00 грн., що підтверджується розпискою, при цьому відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення правочину.
Задовольняючи вимогу щодо визнання дійсним договору купівлі-продажу, суд першої інстанції застосував положення ст. 220 ЦК України, однак взагалі належним чином не обгрунтував, яким чином відповідач, яка є матір'ю позивача, ухиляється від нотаріального посвідчення договору, а також поза увагою суду залишилось те, що виходячи із положень ст. 655, 657 ЦК України, договір купівлі-продажу квартири повинен був бути укладений в письмовій формі та бути нотаріально засвідченим.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що заявлена позивачем вимога про визнання правочину купівлі-продажу дійсним є безпідставною та не грунтується на вимогах закону, а тому задоволенню не підлягає, а також похідною від вказаної вимоги і такою, що не підлягає задоволенню, є вимога про визнання права власності на нерухоме майно.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Положеннями ст. 208 ЦК України передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти, зокрема правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.
Згідно вимог ст. 209 ЦК України, в редакції чинній на момент постановлення оскаржуваного рішення, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Статтею 657 ЦК України, в редакції чинній на момент постановлення оскаржуваного рішення, передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Крім того, пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.
Відповідно до ч. ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
На підставі наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції, яке не ґрунтується на вимогах закону підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову, а також відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 мають бути стягнуті витрати, які сторона сплатила, а саме судовий збір в розмірі 1 993,74 грн. за подачу апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.
Рішення Барського районного суду Вінницької області від 22 липня 2014 року скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання нікчемного правочину дійсним, визнання права власності на нерухоме майно - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 судовий збір в розмірі 1 993,74 грн. за подачу апеляційної скарги.
Постанова Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду.
Суддя-доповідач: /підпис/ В.В. Оніщук
Судді: /підпис/ С.К. Медвецький
/підпис/ С.Г. Копаничук
Згідно з оригіналом:
Суддя-доповідач В.В. Оніщук