Справа № 645/4501/17
Провадження № 2-а/645/24/18
30 січня 2018 року м. Харків
Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді - Іващенка С.О.
за участю секретаря судового засідання - Новицької Я.В.
розглянувши у в порядку письмового провадження у приміщенні Фрунзенського районного суду м. Харкова справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
12 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Фрунзенського районного суду м. Харкова з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова від 23.06.2017 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугою років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- зобов'язати Індустріальне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова зарахувати до спеціального трудового стажу ОСОБА_1 періоди її роботи: з 20.04.2001 р. по 01.11.2001 р на посаді провізора-технолога в ТОВ «Вілєна», з 02.11.2001 р. по 09.07.2007 р., на посаді провізора, провізора-аналітика в ТОВ «Вітан», з 20.07.2007 р. по 01.07.2011 р. на посаді провізора в ТОВ «Аптека-23», з 15.08.2011 р. по 10.10.2016 р. на посаді провізора в ДАК «Ліки України», як такі, що дають право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- зобов'язати Індустріальне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з дня набуття права на призначення такої пенсії - 11 жовтня 2016 року, а також відшкодувати судові витрати.
В обґрунтування своїх позовних вимог Позивач зазначає, що 16.06.2016 року вона звернулась до Відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років, як працівнику охорони здоров'я, проте 23.06.2017 року отримала рішення № 341, відповідно до якого в призначенні пенсії за вислугою років їй було відмовлено через відсутність достатнього пільгового стажу роботи, оскільки до спеціального стажу роботи Відповідач не зарахував такі періоди роботи Позивача: з 20.04.2001 року по 01.11.2001 року на посаді провізора-технолога в ТОВ «Вілєна», з 02.11.2001 року по 09.07.2007 року на посаді провізора, провізора-аналітика в ТОВ «Вітан», з 15.08.2011 року по 10.10.2016 року на посаді провізора в ДАК «Ліки України», з 20.07.2007 року по 01.07.2011 року на посаді провізора в ТОВ «Аптека-23».
Проте, Позивач вважає відмову відповідача безпідставною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, а також порушує її конституційні права, оскільки станом день звернення до Відповідача вона досягла віку, встановленого абз. 1 п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» - 50 років та у момент звільнення з останнього місця роботи мала спеціальний трудовий стаж за вислугу років - 27 років 0 місяців і 18 днів, який підтверджений документально.
15.12.2017 року набрав чинності КАС України в редакції Закону України від 03.10.2017 року, відповідно до п.10 розділу VII Перехідні положення КАС України в зазначеній редакції справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 17.10.2017 року провадження у справі відкрито.
Позивач та його представник - ОСОБА_3, який діє на підставі довіреності, в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись своєчасно та належним чином. В матеріалах справи міститься заява представника позивача - ОСОБА_3 про розгляд справи без його участі, та участі позивача, в якій він підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином. Представником Відповідача до матеріалів справи надано письмові заперечення проти позову (вх. №23679 від 03.11.2017 року). В письмових запереченнях представник Відповідача просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на те, що на момент звернення Позивача із заявою про призначення пенсії, до її спеціального стажу можливо зарахувати тільки період з 01.08.1989 року по 19.04.2001 року - 11 років 8 місяців 19 днів. Не можливо зарахувати до спеціального трудового стажу період роботи з 01.11.2001 по 09.07.2007 (ТОВ «Вітан»), так як не вбачається, що посада провізора була її основним місцем роботи. Також, періоди з 20.04.2001 по 01.11.2001 (ТОВ «Вілєна»), не зараховувати, так як він не є закладом охорони здоров'я, та з 15.08.2011 по 10.10.2016 (ДАК «Ліки України») не зараховувати, тому що згідно з Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 01.11.1993 року №909 - Харківська аптечна база № 2 не відноситься до даної категорії закладів.
Враховуючи, що всі особи, які беруть участь у справі, не з'явилися у судове засідання, відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши письмові матеріали, проаналізувавши надані докази в їх сукупності, вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. У випадках, установлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.
Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» гарантовано право громадян на державне пенсійне забезпечення. Право окремих категорій громадян на пенсію за вислугу років визначено ст. 51 зазначеного Закону.
Відповідно до п.16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" положення Закону України "Про пенсійне забезпечення"застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Згідно п. "и"ст.77 Основ законодавства України про охорону здоров'я, медичні працівники мають право на пільгові умови пенсійного забезпечення.
Право на пенсію за вислугу років для працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення передбачено п. "е"ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
На виконання зазначеної норми постановою Кабінету Міністрів України № 909 від 04.11.1993 року було затверджено Перелік закладів і установ охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років. Зазначеним переліком визначені заклади охорони здоров'я, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років, незалежно від форми власності, належності зазначених закладів і установ.
Згідно ст. 3 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" заклади охорони здоров'я - юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.
Судом встановлено, що 16.06.2017 року Позивач звернулась до Відповідача з документами для визначення права на пенсію за вислугою років, як працівник охорони здоров'я.
До досягнення віку, встановленого абзацом 1 п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров'я: 1971 року народження і старші за наявності вислуги років, передбаченої абзацами 2 - 11 п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»: з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років, та після досягнення ними 50 років.
Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 2.4. розділу II Постанови правління Пенсійного Фонду України «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 22-1 від 25.11.2005 року, до заяви про призначення пенсії за вислугу років, крім документів, передбачених підпунктами 1-4 пункту 2.1 розділу II, надаються також документи, що підтверджують стаж роботи, який дає право на призначення такого виду пенсії. Пенсії за вислугу років призначаються у разі звільнення з роботи, що дає право на цей вид пенсії. У разі зарахування після призначення пенсії за вислугу років на роботу, яка дає право на цей вид пенсії, виплата пенсії припиняється і поновлюється з дня, що слідує за днем звільнення з роботи.
Відповідно до п. 1.7. вказаної Постанови, у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис.
Згідно з п. 20 «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 637 від 12.08.1993 року, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
У період з 20.04.2001 року. по 10.10.2016 року, згідно із записами у трудовій книжці, ОСОБА_1 працювала у таких установах і на таких посадах:
З 20.04.2001 року по 01.11.2001 року - на посаді провізора-технолога в ТОВ «Вілєна» (запис № 12 від 20.04.2001 року, запис № 13 від 01.11.2001 року).
З 02.11.2001 року по 03.09.2003 року- на посаді провізора ТОВ «Вітан», (запис № 14 від 02.11.2001 року) та з 04.09.2003 року була переведена на посаду провізора-аналітика в ТОВ «Вітан» (запис № 15 від 04.09.2001 року), де працювала до 09.07.2007 року(запис № 16 від 09.07.2007 року).
З 20.07.2007 року по 01.07.2011 року - на посаді провізора в ТОВ «Аптека-23» (запис № 17 від 20.07.2007 року, запис № 18 від 01.07.2011 року).
З 15.08.2011 року по 10.10.2016 року - на посаді провізора в ДАК «Ліки України» (запис № 19 від 15.08.2011 року, запис № 22 від 10.10.2016 року).
Згідно рішення Відповідача № 341 від 23.06.2017 року, до спеціального трудового стажу Позивача не зараховано період роботи з 20.04.2001 року по 01.11.2001 року на посаді провізора-технолога в ТОВ «Вілєна», яке не є закладом охорони здоров'я.
Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 (форма ОК-5), одним із страхувальників є ТОВ «Вілєна», код ЄДРПОУ 22649439.
Лише вид діяльності установи або закладу, а не його назва, визначає його приналежність до установ охорони здоров'я. Відповідно до інформації електронного кабінета платника, ТОВ "ВІЛЕНА" (Код ЄДРПОУ22649439) взято на облік платника єдиного внеску Київською ОДПI м. Харкова ГУ ДФС у Харкiвськiй областi 05.09.1994 року, код КВЕД, по якому призначений клас ризику - 52.31.0, назва виду економічної діяльності - «Роздрібна торгівля фармацевтичними товарами».
Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, в разі відсутності відповідних записів, що визначають право на пенсію на пільгових умовах у трудовій книжці, органи Пенсійного Фонду України зобов'язані письмово повідомити заявника про необхідність подання довідки про підтвердження наявного трудового стажу, роз'яснити йому порядок подання цієї довідки та видати затверджений Порядком бланк довідки про підтвердження наявного трудового стажу.
Надання інших документів особою, яка має право на призначення пенсії за вислугу років - не передбачено.
Як вбачається із вищевказаного рішення Відповідача № 341 від 23.06.2017 року, Позивач не повідомлявся про необхідність надати будь-які документи.
Відповідно до п. 4.7, п.п. 1 п. 4.2. Постанови правління Пенсійного Фонду України «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію; орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Відповідно до ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення», органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
З матеріалів справи не вбачається, що Відповідач мав сумніви щодо виду діяльності ТОВ «Вілєна» та звертався до підприємств, установ та організацій, а також до фізичних осіб із запитами щодо підтвердження відомостей про приналежністьТОВ «Вілєна» до закладів охорони здоров'я.
Згідно рішення Відповідача № 341 від 23.06.2017 року, до спеціального трудового стажу Позивача не зараховано період роботи з 02.11.2001 року по 09.07.2007 року на посадах провізора та провізора-аналітика в ТОВ «Вітан», оскільки посада провізора не була основним місцем роботи Позивача.
З позицією відповідача суд не може погодитися з наступних підстав.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» передбачено, що до установ охорони здоров'я відносяться аптеки, аптечні кіоски, аптечні магазини, контрольно-аналітичні лабораторії, до посад відносяться - провізори, фармацевти (незалежно від найменування посад).
Відповідно до п. 12 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI, основне місце роботи - це місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, де знаходиться (оформлена) його трудова книжка, до якої вноситься відповідний запис про роботу.
Пунктом 14 Загальних положень Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 336 від 29.12.2004 року, передбачено, що в разі виконання працівником робіт, що належать до різних посад (професій), трудовий договір укладається за згодою сторін за посадою, яку визнано основною. Основною вважають посаду з найбільшим обсягом виконуваних робіт порівняно з іншими посадами.
Відповідно до Постанови Ради Міністрів СРСР «Про порядок і умови суміщення професій (посад)» від 04.12.1981 № 1145, суміщенням вважається виконання працівником, крім своєї основної, обумовленої трудовим договором, додаткової роботи за іншою професією, посадою, не звільняючись від виконання основної роботи.
Позивача було оформлено 02.11.2001 року на посаду провізора з виконанням функцій касира, 04.09.2003 року переведено на посаду провізор-аналітика з виконанням функцій касира. Саме робота провізора та провізора-аналітика визнано основною, а виконання функцій касира є додатковою роботою, без звільнення від виконання основної роботи.
Як вбачається з матеріалів справи, КП «Міський архів» 08.06.2017 року було видано архівну довідку № В-30, в якій значиться, що в наказах по особовому складу ТОВ «Вітан», ОСОБА_1 значиться працюючою провізором з виконанням функцій касиру з 02.11.2001 року (наказ № 076 від 02.11.2001 року) по 09.07.2007 року(наказ № 191 від 09.07.2007 року).
Згідно рішення Відповідача № 341 від 23.06.2017 року, до спеціального трудового стажу Позивача не зараховано період роботи з 15.08.2011 року по 10.10.2016 року на посаді провізора в ДАК «Ліки України», оскільки вказане підприємство не є закладом охорони здоров'я.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» (з подальшими змінами та доповненнями) передбачено, що до установ охорони здоров'я відносяться аптеки, аптечні кіоски, аптечні магазини, контрольно-аналітичні лабораторії.
Відповідно до п. 2 приміток до Постанови Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років», робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Згідно ст. 3 Закону України від 19 листопада 1992 року «Основи законодавства України про охорону здоров'я» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) закладами охорони здоров'я є підприємства, установи та організації, завданням яких є забезпечення різноманітних потреб населення в галузі охорони здоров'я шляхом подання медико-санітарної допомоги, включаючи широкий спектр профілактичних і лікувальних заходів або послуг медичного характеру, а також виконання інших функцій на основі професійної діяльності медичних працівників.
Визначення аптечного закладу наведено в ст.16 Закону України від 19 листопада 1992 року «Основи законодавства України про охорону здоров'я» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно з якою безпосередню охорону здоров'я населення забезпечують санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортні, аптечні, науково-медичні та інші заклади охорони здоров'я.
Заклади охорони здоров'я створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами при наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців. Порядок і умови створення закладів охорони здоров'я, державної реєстрації та акредитації цих закладів, а також порядок ліцензування медичної та фармацевтичної практики визначаються актами законодавства України.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України N 385 від 28.10.2002 року затверджено Перелік закладів охорони здоров'я, лікарських, провізорських посад та посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою у закладах охорони здоров'я. Відповідно до п. 3 вказаного Переліку, до фармацевтичних (аптечних) закладів належать: аптека, аптечна база (склад), база (склад) медичної техніки, база спеціального медичного постачання (центральна, республіканська, обласна), контрольно-аналітична лабораторія, лабораторія з аналізу якості лікарських засобів, магазин (медичної техніки, медичної оптики).
Державній акціонерній компанії «Ліки Україна» видана Ліцензія на зайняття оптовою, роздрібною торгівлею лікарськими засобами, серія АВ № 598794 від 17.04.2012, місце провадження діяльності - Харківська аптечна база № 2.
Відповідно до абзацу 2 п. 1.11. Наказу Міністерства охорони здоров'я України № 723 від 31.10.2011 року, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, підставою для видачі ліцензії на провадження господарської діяльності з оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами є наявність матеріально-технічної бази, кваліфікованого персоналу, відповідність яких встановленим вимогам та заявленим у поданих заявником документах для одержання ліцензії характеристикам підлягає обов'язковій перевірці перед видачею ліцензії у межах строків, передбачених для видачі ліцензії, за місцем провадження діяльності Держлікслужбою України або її територіальними органами - державними службами з лікарських засобів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 21 від 13.01.2010 року, чинної на момент виникнення спірних правовідносин, термін дії ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності (до яких, зокрема, відноситься оптова і роздрібна торгівля лікарськими засобами) є необмеженим, крім видів господарської діяльності, зазначених в абз. 2 п. 1-1 та пунктах 3 і 4 Постанови Кабінету Міністрів № 21 від 13.01.2010 року".
Отже, з урахуванням положень Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», наявність ліцензування у ліцензіата є опосередкованим підтвердженням віднесення його закладу до закладів охорони здоров'я та, одночасно, ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на заняття суб'єктам господарювання певним видом господарської діяльності (оптова, роздрібна торгівля лікувальними засобами), а також засвідчує спроможність закладу здійснювати зазначену вище господарську діяльність.
Крім того, згідно довідки № 14/225 від 15.05.2007 року, виданої ДАК «Ліки Україна», ОСОБА_1 працювала в Державній акціонерній компанії «Ліки України» на посаді провізора відділу гуртової реалізації лікарських засобів та виробів медичного призначення Харківської аптечної бази № 2, яка є структурним підрозділом ДАК «Ліки Україна» з 15.08.2011 року по 10.10.2016 року (наказ № 42-к від 15.08.2011 року) та виконувала обов'язки провізора (уповноваженої особи) - прийняття, зберігання, відпуск медикаментів медичним лікувальним установам, вхідний контроль якості лікарських засобів, які надходили до Харківської аптечної бази № 2, забезпечення умов зберігання та контроль строків придатності лікарських засобів.
Згідно рішення Відповідача № 341 від 23.06.2017 року, до спеціального трудового стажу Позивача не зараховано період роботи з 20.07.2007 року по 01.07.2011 року на посаді провізора в ТОВ «Аптека-23».
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» (з подальшими змінами та доповненнями) передбачено, що до установ охорони здоров'я відносяться аптеки, аптечні кіоски, аптечні магазини, контрольно-аналітичні лабораторії. До посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, відносяться - провізори, фармацевти (незалежно від найменування посад).
Враховуючи викладене, дослідивши матеріали справи, в тому числі копії ліцензій виданих ТОВ «Вітан» серії АА № 122539, серії АА № 870944, серії АЗ № 23954-ЮР, копію Наказу № 076 від 02.11.2001 року ТОВ «Вітан», копію Довідки ДАК «Ліки України» № 14/225 від 15.05.2017, копію наказу ДАК «Ліки України» № 42-к від 15.08.2011, Довідку за формою ОК-5, витяг з електронного кабінету платника податків, визначення кодів видів економічної діяльності за КВЕД, копії листів Держлікслужби, Державної регуляторної служби України, а також документи, що підтверджують листування з ДП «НАІС» та пошуку документів в електронних реєстрах, суд не погоджується з висновками Відповідача, які були покладені в основу відмови в зарахуванні Позивачу до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, періоди роботи з 20.04.2001 року по 01.11.2001 року на посаді провізора-технолога в ТОВ «Вілєна»;з 02.11.2001 року по 03.09.2003 року на посаді провізора, з 04.09.2003 року по 09.07.2007 року провізора-аналітика в ТОВ «Вітан»; з 20.07.2007 року по 01.07.2011 року на посаді провізора в ТОВ «Аптека-23»; з 15.08.2011 року по 10.10.2016 року на посаді провізора в ДАК «Ліки України».
Як вбачається з матеріалів справи, Позивач звільнилась з останнього місця роботи 10.10.2016 року, та у момент звільнення мала спеціальний трудовий стаж за вислугу років - 27 роки 0 місяць і 18 днів. Враховуючи, що 15.04.2015 року Позивачу виповнилося 50 років, відповідно до абзацу 12, 14 п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», остання має право на призначення пенсії за вислугу років з 11.10.2016 року.
Відповідно до ч.2ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зі змісту ч. 3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч. 3 ст. 46Конституції України випливає, що кожна особа людина має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Відповідно до ч.2ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 2ст. 2 КАС України, та враховуючи, що відповідач не довів правомірності відмови в призначенні пенсії позивач, у суд прийшов до висновку, що відмова Відповідача в зарахуванні Позивачу до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років,періодів роботи з 20.04.2001 року по 01.11.2001 року на посаді провізора-технолога в ТОВ «Вілєна»; з 02.11.2001 року по 03.09.2003 року на посаді провізора, з 04.09.2003 року по 09.07.2007 року провізора-аналітика в ТОВ «Вітан»; з 20.07.2007 року по 01.07.2011 року на посаді провізора в ТОВ «Аптека-23»; з 15.08.2011 року по 10.10.2016 року на посаді провізора в ДАК «Ліки України» -є незаконною та необґрунтованою.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку щодо наявності у Позивача права на призначення пенсії за вислугою років як працівнику охорони здоров'я відповідно до п. «е» ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, щостаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Розкриваючи критерій ефективності способу захисту порушеного права, Верховний Суд України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна" до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів зазначив, що "спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення".
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав Позивача є зобов'язання відповідача з 11 жовтня 2016 року призначити Позивачу пенсію за вислугою років як працівнику охорони здоров'я відповідно до п. «е» ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", зарахувавши до спеціального стажу роботи періоди роботи з 20.04.2001 року по 01.11.2001 року на посаді провізора-технолога в ТОВ «Вілєна»; з 02.11.2001 року по 03.09.2003 року на посаді провізора, з 04.09.2003 року по 09.07.2007 року провізора-аналітика в ТОВ «Вітан»; з 20.07.2007 року по 01.07.2011 року на посаді провізора в ТОВ «Аптека-23»; з 15.08.2011 року по 10.10.2016 року на посаді провізора в ДАК «Ліки України».
Згідно ч.1 ст.139 КАС України При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, тому сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань, виділених на потреби Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 139, 229, 241, 242, 244-246, 250, 370 КАС України,Законом України «Про пенсійне забезпечення», Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова № 341 від 23.06.2017 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугою років відповідно доп. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Зобов'язати Індустріальне об'єднане управління Пенсійного фонду України м.Харкова зарахувати до спеціального трудового стажу періоди роботи ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_1, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1) з 20.04.2001 року по 01.11.2001 року на посаді провізора-технолога в ТОВ «Вілєна»; з 02.11.2001 року по 03.09.2003 року на посаді провізора, з 04.09.2003 року по 09.07.2007 року провізора-аналітика в ТОВ «Вітан»; з 20.07.2007 року по 01.07.2011 року на посаді провізора в ТОВ «Аптека-23»; з 15.08.2011 року по 10.10.2016 року на посаді провізора в ДАК «Ліки України».
Зобов'язати Індустріальне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова призначити та виплатити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_1, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1) пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з дня набуття права на призначення такої пенсії - з 11.10.2016 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_1, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1) сплачену суму судового збору у розмірі 640,00 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Харківського апеляційного адміністративного суду через Фрунзенський районний суд м. Харкова.
Згідно із ч. 1 ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Відповідно до ст. 255 КАС України рішення суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 ст. 295 КАС України, учасник справи, якому повний текст рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ перехідних положень КАС України: апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя -