Справа №576/599/17-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Усенко Л. М.
Номер провадження 22-ц/788/16/18 Суддя-доповідач - Ткачук С. С.
Категорія - 5
30 січня 2018 року м.Суми
Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Ткачук С. С. , Левченко Т. А. , Собини О. І.
за участю секретаря - Чуприни В.І.,
розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6
на рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 03 серпня 2017 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про витребування безпідставно набутого майна,
У квітні 2017 року позивач звернулась до суду із позовом, в я кому після уточнення, просила стягнути з відповідачів в солідарному порядку на свою користь безпідставно набуте майно в сумі 63040 євро, що еквівалентно 1847576,10 грн., вирішити питання розподілу фактично понесених нею судових витрат, які складаються з 8 000,00 грн. судового збору та 2 500,00 грн. витрат на правову допомогу.
Ухвалою Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 10.07.2017 року на підставі заяви ОСОБА_5 залишено без розгляду її позовні вимоги в частині визнання права власності на трикімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 122 000,00 грн., що еквівалентно 11 203,00 Євро, яка згідно з договором купівлі - продажу, посвідченим нотаріусом Глухівської міської державної нотаріальної контори 04.03.2010 року, реєстровий № 1-570, зареєстрована на ім'я ОСОБА_8 та двокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, вартістю 123 000,00 грн., що еквівалентно 12 264,00 Євро, яка згідно договору купівлі - продажу, посвідченого Глухівською міською державною нотаріальною конторою 29.08.2012 року, реєстровий № 1631, зареєстрована на ім'я ОСОБА_7 (а.с.115,121,122).
Свої вимоги мотивувала тим, що з вересня 2001 року по вересень 2016 року працювала в Італії. Зароблені за кордоном гроші переводила на рахунок №0077795700 в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», відкритий на ім'я її сина та відповідача у справі - ОСОБА_7, які повинні були зберігатися на цьому рахунку, бо довіряла родині сина.
За період з 28.09.2006р. по 15.10.2013р. нею було перераховано на вказаний рахунок 63040 євро, які відповідачами були витрачені і в тому числі на придбання за договорами купівлі-продажу трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1, яка зареєстрована на ім'я відповідача ОСОБА_8, та двокімнатну, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, зареєстровану на ім'я ОСОБА_7 Про деталі купівлі зазначених квартир їй стало відомо лише у 2017 році, коли вона готувала позов до суду та під час підготовки ознайомилася з договорами купівлі - продажу. Коли вона повернулася до України у серпні 2016 року ОСОБА_7 частину грошей у сумі 20 000,00 євро повернув, а решту не повертає. Оскільки відповідачі перебувають у шлюбі, набули, зберігають і розпоряджаються її грошовими коштами спільно без достатньої правової підстави, то на підставі ст. ст. 1212, 1213 ЦК України кошти в сумі 63 040,00 Євро, що еквівалентно 1 847 576,10 грн. необхідно стягнути з них обох у солідарному порядку.
Рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 03.08.2017 року в задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник позивача подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі представник, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, по суті позову, а також стягнути з відповідачів судові витрати за розгляд справи у апеляційному суді.
Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дійшов помилкового висновку про те, що відповідач ОСОБА_7 набув спірні кошти на підставі договору, тобто правомірно, оскільки даний висновок суперечить главі 66 ЦК України, а саме ч.1,3 ст.937 ЦК України, згідно якої договір зберігання укладається в письмовій формі у випадках, встановлених ст.208 цього Кодексу. Договір зберігання за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. А отже, обов'язковою умовою для договору зберігання є письмова форма його укладання, яка може бути дотримана шляхом видачі поклажодавцю розписки, квитанції, або іншого документа, підписаного зберігачем. Разом з тим, у матеріалах справи відсутні документи за підписом ОСОБА_7, які б свідчили про те, що він прийняв на зберігання грошові кошти від позивача у певній сумі та на певний строк. Наведене дає підстави вважати, що судом при ухваленні рішення проігноровано положення ч.1 ст.937 ЦК України, а виписки з рахунку ОСОБА_7 та інші будь - які банківські документи не свідчать про вираження волі останнього на неодноразове прийняття значних сум грошових коштів на зберігання на невизначений строк. Також суд не взяв до уваги положень ст.638 ЦК України, згідно якої договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Одне лише перерахування грошових коштів позивачем на рахунок ОСОБА_7 не може свідчити про те, що сторони дійшли згоди з усіх істотних умов договору і він є укладеним. Таким чином, на її думку, відсутність підписаного зберігачем документа щодо предмету, ціни та терміну дії договору зберігання, свідчить про недосягнення сторонами істотних умов договору. Вважає, що до відносин, що склалися між сторонами у справі, не може бути застосована правова конструкція договору зберігання, оскільки грошові кошти направлялися позивачем на рахунок ОСОБА_7 переказами за допомогою Міжнародної міжбанківської системи. Жодних інших доказів укладання договору зберігання матеріали справи не містять. Платіжні документи, наявні у справі, свідчать лише про переказ грошових коштів та не є доказом ймовірного укладання договору зберігання. У матеріалах справи відсутні будь-які письмові докази згоди ОСОБА_7 на зарахування позивачем на його рахунок грошових коштів та строків їх зберігання, а тому, зважаючи на викладене, у суду були відсутні будь-які підстави для відмови у позові.
В судовому засідання представник позивача підтримала доводи скарги і просила задовольнити.
Відповідач ОСОБА_7 та його представник підтримали доводи апеляційної скарги і просили задовольнити.
Відповідач ОСОБА_8 та її представник з рішенням згода і просила скаргу відхилити, оскільки квартири разом з колишнім чоловіком купували за свої гроші та кошти надані їй її рідними.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення у справі - скасуванню, з ухваленням нового рішення, з огляду на наступне.
Вирішуючи спір та відмовляючи ОСОБА_5 в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_7 набув спірні грошові кошти на підставі договору зберігання, тобто на законних підставах, а позивач звернулася до суду із позовом саме про повернення безпідставно набутого майна, відтак відсутні підстави для задоволення позову, оскільки право вибору підстав позовних вимог та способу захисту порушеного права належить виключно позивачеві і суд не може самостійно змінювати підставу і той спосіб захисту права, який позивач обрав.
Проте з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна виходячи з наступного.
Як вбачається з цивільної справи, що позивач ОСОБА_5 з 2001 року проживала та працювала в Італії.
Згідно представлених нею копії переказних відправлень за допомогою Міжнародної міжбанківської системи у період з вересня 2006 року по жовтень 2013 року нею періодично було надіслано на картковий рахунок сина за НОМЕР_1 валютні грошові кошти в євро на суми: 28.09.2006р. - 3500; 03.10.2007р. - 3000; 15.08.2008р. - 3200; 06.03.2009р. - 3000; 06.03.2009р. - 3000; 13.04.2010р.- 7000; 13.12.2010р. - 6970,50; 07.07.2011р. - 2000; 25.11.2011р. - 4370; 04.05.2012р. - 9000; 03.08.2012р. - 2000; 07.01.2013р. - 6000; 15.10.2013р. - 10000., а всього - 63040 євро.
Повернувшись у серпні 2016 року на Україну, позивач вселилась у відремонтовану нею двокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2.
На її вимогу переоформити на неї цю квартиру невістка відмовилась оформляти документи у нотаріуса, а на вимогу повернення їй надіслані синові гроші за період роботи за кордоном, останнім їй було повернуто тільки 20000,00 євро.
Відповідно до наданої інформації ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» позивач, починаючи з 2003 року, направляла переказами на картковий рахунок сина - відповідача ОСОБА_7, які потім ним були зняті. У період з 04.10.2006 по 22.03.2016 рік ОСОБА_7 було знято грошових коштів на суму 77116,84 євро. (позов про витребування майна заявлено тільки на суму 63040 євро).
Її син ОСОБА_7 з 30.08.2006р. перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8, який розірвано за рішенням Глухівського міськрайонного суду від 06.10.2017р. Від цього шлюбу у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_10
Спільне проживання подружжя припинило у квітні 2017 року, коли мати звернулась до суду з даним позовом.
Дані обставини сторонами не оспорюються.
За період шлюбу подружжя придбало дві квартири: трикімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, за ціною 122 000,00 грн., яка згідно з договором купівлі - продажу, посвідченим нотаріусом 04.03.2010 року, реєстровий № 1-570, зареєстрована на ім'я ОСОБА_8, та двокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, вартістю 123 000,00 грн.,яка згідно договору купівлі - продажу, посвідченого державним нотаріусом 29.08.2012 року, реєстровий № 1631, зареєстрована на ім'я ОСОБА_7
В період з серпня 2006 по 2013 рік відповідач ОСОБА_7 працював ст. інспектором митного посту Сумської митниці, а відповідач ОСОБА_8 дільничною медсестрою у Глухівський Центральній районній лікарні.
У вересні 2007 року ОСОБА_7 було придбано автомобіль марки DAEWOO Lanos 1.5 за кредитні кошти.
В судовому засіданні ОСОБА_7 підтвердив, що за домовленістю з матір'ю ним було відкрито валютний рахунок, на який остання зараховувала гроші, пересилаючи їх переказами для збереження, які він знімав і в подальшому разом з дружиною, розпорядившись, купили дві квартири та вносили на депозитні рахунки у ПАТ КБ «ПриватБанк» відкриті на ім'я дружини. Оформлення договору купівлі-продажу двокімнатної квартири вчинено на його ім'я через відсутність у нього довіреності від матері. В подальшому відчуження двокімнатної квартири на матір не відбулось через відмову дружини.
Представлені декларації про доходи державного службовця ОСОБА_7 за 2006 - 2013 роки свідчать, що сукупний дохід його сім'ї, до складу якої входила ОСОБА_8 та двоє неповнолітніх дітей, щорік склав: 2006р. - 54630,73грн.; 2007р. - 40543,21грн.; 2008р. - 54992,72грн.; 2009р.- 38754,49грн.; 2010р. - 42603,08грн.; 2011р. - 104254грн.; 2012р. - 102665,40грн.; 2013р. - 120451,20грн.
У 2011 році здійснили погашення позики та процентів за позикою на суму 10631грн., а у 2013р. - на суму 16241,00 грн., в 2013р. - на суму 13227,81 грн.
З даними ПАТ КБ «ПриватБанк» у період з 18.11.2008 - 21.10.2015 роки ОСОБА_8 відкривала 19 депозитний рахунок, на які нею внесено в різні проміжки часу грошові кошти в іноземній валюті з внесенням першого внеску на рахунок від 100 доларів США до 15000 євро.
Заперечуючи на позов, відповідач ОСОБА_8 не визнала факту отримання грошей від чоловіка, які йому пересилала матір, бо стверджувала, що внесення нею на депозитні рахунки гроші та придбання квартир відбулось за самостійно зароблені подружжям гроші, крім того, її батько у березні 2010 року надав їй позику на купівлю трикімнатної квартири в сумі 47000грн., вона також отримувала аліменти на першу дитину. Їй було відомо, що матір чоловіка перераховує чоловікові із-за кордону гроші, але заперечує використання цих грошей в інтересах сім'ї.
Але її заперечення спростовується даними декларації про доходи її чоловіка та членів його сім'ї за 2010 рік, у складі якої вказана дружина ОСОБА_8, де крім сум їх доходу у вигляді заробітної плати, матеріальної допомоги та аліментів на загальну суму 42603,08грн., інших джерел доходу не зазначено.
За приписами ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин самостійного доходу.
Отже, матеріалами справи доведено, що родина відповідачів у період з вересня 2006 по 2013 рік не отримувала від своєї праці доходу, який би дозволив їм купити у цей період дві квартири та накопичити іноземну валюту у розмірі вкладів внесених на банківський депозитний рахунок ОСОБА_8 у ПАТ КБ «Приватбанк».
Відповідно до ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Частина 1 статті 937 ЦК України визначає, що договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.
Відповідно до ст. 1212, ч.2 ст. 1213 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Таким чином підставами для застосування цієї норми матеріального права є зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави та має місце за наявності таких умов: набуття або збереження майна; мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи внаслідок чого відбулось збільшення або збереження майна; обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК). До відсутності правової підстави коментована стаття відносить також і ситуацію, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала.
Перелік підстав виникнення цивільних прав та обов'язків викладено у ч. 2 ст. 11 ЦК України.
Об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майн, майнові права, тощо.
Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що для застосування даної норми матеріального права є два види позадоговірних зобов'язань, а саме зобов'язання, що виникають внаслідок або безпідставного набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої особи (потерпілого). Дана стаття містить загальні положення про зобов'язання, що виникають у зв'язку з набуттям або збереженням майна без достатньої правової підстави. Обов'язок повернути безпідставно отримане майно є різновидом цивільно-правової санкції, а не мірою відповідальності особи, яка утримувала безпідставне набуте майно.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції помилково відмовив у позові, оскільки визнав, що передача грошей ОСОБА_7 відбувалась на підставі договору збереження, але в розумінні ст. 937 ЦК України матеріалами справи не доведено про укладення позивачем з сином такого виду договору.
Представленими банківськими документами в суді підтверджено, що позивач пересилала гроші сину на збереження шляхом зарахування коштів на його банківський рахунок, які останній знімав з свого банківського рахунку і в подальшому використовував в інтересах сім'ї, крім повернутих 20000,00 євро.
На підставі викладеного апеляційний суд визнає доводи апеляційної скарги про те, що між позивачем та її сином не існувало договірних відносин з приводу збереження її грошей є обґрунтованими, які спростовують висновки суду проте, що до ОСОБА_7 гроші матері надійшли на підставі договору збереження.
А оскільки в судовому засіданні не було встановлено, що гроші позивача за природою є безоплатною матеріальною допомогою сину, то слід вважати, що збереження ОСОБА_7 грошових коштів матері відбувалось без достатньої правової підстави, і на її вимогу використані ним її гроші в інтересах сім'ї підлягають поверненню.
Через неможливість на даний час повернути гроші в повному обсязі, відповідно до ч. 2 ст.1213 ЦК України на користь позивача з ОСОБА_7 підлягає стягненню 43040 євро, що еквівалентно за курсом валюти євро Національного банку України на час прийняття апеляційним судом постанови 1 504 952,00 грн.(за 100 євро 3496,6356 грн.)
У задоволенні вимог до ОСОБА_8 апеляційний суд відмовляє, оскільки домовленість про збереження грошей без достатніх правових підстав існувала між позивачем та її сином з дозволу якого і відбулось в подальшому часткове використання цих грошей в інтересах своєї сім'ї.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Таким чином відповідно до ст. 376 ЦПК України, рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи межі задоволення позову та апеляційної скарги, з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 підлягають стягненню фактично понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 5461 грн. 93коп. за розгляд справи в суді першої інстанції, 6008 грн. 12 коп. - в суді апеляційної інстанції, та 1706 грн. 85 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-382, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 03 серпня 2017 року скасувати та ухвалити нове.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 у відшкодування вартості грошових коштів в розмірі 43040,00 євро, переданих на зберігання, 1504952( один мільйон п'ятсот чотири тисячі дев'ятсот п'ятдесят дві) гривні 18 коп.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 фактично понесені судові витрати по сплаті судового збору 5461 грн. 93коп. за розгляд справи в суді першої інстанції, 6008грн. 12 коп. - в суді апеляційної інстанції, та 1706 грн. 85коп. витрат на професійну правничу допомогу.
У задоволені позову до ОСОБА_8 відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 05.02.2018 року.
Головуючий - С.С. Ткачук
Судді: Т.А. Левченко
О.І. Собина