Справа № 591/1563/17
Провадження № 2/591/128/18
31 січня 2018 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:
головуючого судді Кривцової Г.В.
з участю секретаря Кальченко М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми цивільну справу № 591/1563/17 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди, -
27 березня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди, який мотивував наступним.
У період з 20 жовтня 1980 року по 08 лютого 1984 року позивач проходив військову службу на території Демократичної Республіки Афганістан. При виконанні службового обов'язку в Демократичній Республіці Афганістан отримав струс головного мозку середнього ступеню тяжкості ЧМТ (контузія головного мозку), в тім'яно-потиличній області зправа рубець розміром 2х0,2 см, осколкові поранення правого колінного суглоба, що підтверджується актом судово-медичного обстеження. Згідно довідки до акту огляду МСЕК йому була встановлена ІІІ група інвалідності. У позові вказував, що в зв'язку із травмою, отриманою під час захисту Вітчизни, порушено його нормальний життєвий стан, він позбавлений можливості реалізувати свої нормальні життєві функції, звички та бажання. Як наслідок постійно виникає головний біль при фізичному навантаженні, запаморочення, похитування при ході, значене погіршення пам'яті, зниження слуху, працездатності, дратівливість, порушення сну, загальна різка слабкість. Стверджує, що не може вести повноцінний образ життя, щоденно його турбують головний біль та шум у вухах, постійно змушений вживати ліки, які також пагубно відображаються на здоров'ї. Вільно пересуватися позивач не має змоги, оскільки після ходіння впродовж 3-4 годин відчуває нестерпний головний біль, який змушує його на протязі 2-3 днів дотримуватися постільного режиму. Крім того, позивач страждає на безсоння. Вказує, що всі ці факти позначуються на його відносинах із сім'єю та оточуючими. Він не має можливості зараз працювати, оскільки пересуватися на велику відстань без сторонньої допомоги не може. Це поставило його у скрутне становище, оскільки він не може матеріально забезпечувати свою родину на належному рівні. Вказує, що його заробітна плата була основним засобом існування його родини, а на пенсію не має можливості забезпечити свою родину самим необхідним. Стверджує, що не може вести повноцінний образ життя, постійно відчуває психологічний дискомфорт, виражений у відчуттях розпачу, тривоги, дратівливості, а також страху. Всі вищезазначені фактори викликають у нього негативні емоції та переживання. Порушено нормальні життєві зв'язки, йому доводиться докладати додаткових зусиль для організації життя.
Таким чином, позивачу завдано моральну шкоду у розмірі 240 000 грн., яка не може бути меншою від 150-кратного розміру прожиткового мінімуму, встановлено для працездатних осіб, який виплачується одноразово в разі встановлення військовослужбовцю ІІІ групи інвалідності.
Посилаючись на вимоги ст.ст. 23, 1167 ЦК України, ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» просить суд стягнути з Міністерства оборони України в рахунок відшкодування моральної шкоди 240 000 грн., яка була завдана в результаті ушкодження здоров'я при виконанні обов'язків військової служби.
У судове засідання представник позивача та позивач не з'явилися. Представник позивача направив заяву, в якій просив розглянути справу в його відсутність та задовольнити позов у повному розмірі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, направив заяву про розгляд справи в його відсутність, направив до суду відзив, викладений у вигляді письмових заперечень (а.с.47-51), який зводиться до наступного.
Позивач ОСОБА_1 дійсно проходив строкову військову службу у період з 20.10.1981 року по 08.02.1984 року в прикордонних військах КДБ СРСР військова частина НОМЕР_1 та відповідно до Архівної довідки з Архіву військово-медичних документів Військово-медичного музею Міністерства оборони РФ отримав черепно-мозкову травму: струс головного мозку середнього ступеню тяжкості, осколкові поранення потиличної області.
Вказує, що Міністерство оборони України є найвищим органом військового управління Збройних Сил України, які було утворено лише 06 грудня 1991 року. Однак позивач проходив строкову військову службу в військовій частині, яка немає відношення до Міністерства оборони України.
Посилаючись на ч. 1 ст. 1167 ЦК України та на Постанову Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» вказує, що Міністерство оборони України є неналежним відповідачем у даній справі.
Крім того, вказує, що ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», на яку позивач посилається як на правову підставу своїх вимог, не може розповсюджуватися на позивача, оскільки інвалідність йому була встановлена з причин травм та поранень отриманих при виконанні обов'язків військової служби, а не з причин захворювання, пов'язаних з проходженням військової служби.
Крім того, вказує, що сторона позивача не зазначила якими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю Міноборони йому була завдана моральна шкода, або отримана позивачем травма, поранення, контузія (інвалідність).
У відзиві зазначає, що законодавством України для даних правових відносин , а саме для настання інвалідності у особи, яка проходила військову службу та інвалідність пов'язану з виконання обов'язків військової служби, встановлюються спеціальними нормами законодавства, які передбачають соціальні гарантії держави у разі ушкодження здоров'я.
Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з вимогами ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом встановлено, що з 20 жовтня 1981 року по 02 лютого 1984 року ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України у тому числі у діючій армії у військовій частині № НОМЕР_1 , приймав участь в бойових діях в Демократичній Республіці Афганістан у період з 25 жовтня 1981 року по 08 лютого 1984 року (а.с.9).
Із довідки Архіву військово-медичних документів Міністерства оборони РФ датованої 11 березня 2004 року встановлено, що 14 листопада 1982 року проходячи військову службу у в/ч НОМЕР_1 отримав черепно-мозкову травму, стан головного мозку середнього ступнею тяжкості, осколкові поранення потиличної області, правого колінного суглобу (а.с.15).
Із довідки до акту огляду МСЕК серії СА №003542 від 2004 року ОСОБА_2 встановлено ІІІ групу інвалідності - травма та поранення отримані при виконанні обов'язків військової служби (а.с.16-17, 22).
Як вбачається з посвідчення серії НОМЕР_2 від 04 липня 2016 року, ОСОБА_1 , як інвалід 3 групи, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни, інвалідів війни (а.с.14).
Відповідно до ч.1, п.1 ч.2, ч.3 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою яка завдала, за наявності її вини, крім випадків встановлених частиною другою цієї етапі
У п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» дано роз'яснення, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, настання причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставі чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій, грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини які мають значення для вирішення спору.
Отже, наявність шкоди ще не породжує обов'язку її компенсації, необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності, що в даному випадку не було зроблено позивачем.
Із наданих суду доказів встановлено, що ОСОБА_1 отримав інвалідність внаслідок поранення, отриманого при виконанні обов'язків військової служби, що підтверджується актом огляду медико-соціальної комісії.
Однак причинно-наслідкового зв'язку між завданою позивачу ОСОБА_1 моральною шкодою та протиправними діяннями Міністерства оборони України та виною останнього, з наданих сторонами доказів, суд не вбачає.
Суд зазначає, що у відповідності до вимог ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Крім того, статтею 1174 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи, однак із врахуванням положень викладених у п. 10-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».
Щодо застосування положення ст. 17 Закону України Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», на який як на правову підставу своїх вимог посилається позивач, то слід зазначити, що у Преамбулі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» вказано, що цей Закон відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з положеннями статті 3 вказаного Закону дія цього Закону поширюється на:
1) військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей;
2) військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти;
3) військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.
Як передбачено статтею 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди провадиться у встановленому законом порядку.
Відповідно до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року № 402 поняття захворювання і поранення не є тотожними.
Як вже зазначено раніше, позивач ОСОБА_1 отримав інвалідність внаслідок поранення, отриманого при виконанні обов'язків військової служби, що підтверджується актом огляду медико-соціальної комісії.
Таким чином, суд дійшов висновку, що правове обґрунтування позивачем своєї позовної вимоги з посиланням на ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не може бути взято до уваги, так як її дія на позивача не розповсюджується.
Щодо посилання сторони позивача на судову практику, як на правову підставу своїх вимог, а саме на постанову Верховного Суду України від 21 жовтня 2014 року № 3-86гс14 та інші судові рішення, ухвалені з урахуванням вказаної постанови ВСУ - суд не бере до уваги, оскільки у даній справі вирішувався господарський спір і він стосувався матеріальної шкоди, завданої неправомірними діями Міністерства оборони України.
У відповідності до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача грошових коштів у рахунок відшкодування моральної шкоди з Міністерства оборони України, оскільки стороною позивача, у розумінні ст. 77-78 ЦПК України, не надано належних та допустимих доказів протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України, та доказів про наявний причинний зв'язок між шкодою і протиправним діями завдавання шкоди та вини відповідача в її завданні.
На підставі ст. 141 ЦПК України суд відносить судові витрати за рахунок держави, так як позивач, якому відмовлено в задоволенні позову, був звільнений від сплати судового збору при подачі позову, в порядку визначеному Законом України «Про судовий збір».
Керуючись ст.ст. 2, 5, 10-13, 19, 76-82, 141, 258, 259, 264, 265, 273 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , до Міністерства оборони України, місце знаходження: м. Київ, пр-т. Повітрофлотський, 6, код ЄРДПОУ 00034022, про відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до апеляційного суду Сумської області шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення - в той же строк з дня складення повного судового рішення.
До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Зарічний районний суд м. Суми.
Повне рішення суду складено 05.02.2018 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Зарічного районного суду м. Суми Г.В. Кривцова