Номер провадження: 22-ц/785/729/15
Головуючий у першій інстанції Прохоров П. А.
Доповідач Процик М. В.
17.03.2015 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючої судді Процик М.В.,
суддів Дрішлюка А.І., Сєвєрової Є.С.,
при секретарі Решетник М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна, що є об'єктом спільної сумісної власності,
за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2014 року,-
У серпні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про поділ майна, що є об'єктом спільної сумісної власності, про припинення права приватної власності та визнання за позивачем права власності на ? частину квартири АДРЕСА_1, що зареєстрована на ім'я ОСОБА_3.
Позивач та його представник посилались на те, що спірна квартира була набута сторонами у період шлюбу, а тому перебуває у їх спільній сумісні власності. Оскільки зазначена квартира, згідно висновків будівельно-технічної експертизи № 13897 від 18.05.2012 року, є неподільною, а згоди щодо отримання компенсації вартості частки між співвласниками не досягнуто, то доцільним є поділити зазначене майно шляхом визнання права власності сторін на ідеальні частки.
Представник відповідача позов не визнав, просив застосувати строк позовної давності, який на думку представника слід відліковувати з моменту, коли позивач дізнався про те, що спірна квартира оформлена на відповідача ОСОБА_3 Та водночас, оскільки сторони розірвали шлюб у квітні 2010 року, і з цих підстав вважав, що позовну заяву подано з пропуском строку позовної давності.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2014 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 - задоволено. Визнано квартиру АДРЕСА_1 - спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3. Припинено право приватної власності ОСОБА_3 на ? частину квартири АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_2 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1. Стягнуто понесені судові витрати.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду від 05 грудня 2014 року скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Проти апеляційної скарги заперечує представник позивача.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи в межах апеляційного оскарження, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду
першої інстанції - залишити без змін, з наступних підстав.
За правилами ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира є спільною сумісною власністю сторін, що з розірванням шлюбу не припинилося право спільної сумісної власності сторін на майно набуте за час шлюбу, що у разі поділу майна частки подружжя є рівними, та з того, що строк позовної давності не сплив.
З такими висновками суду колегія суддів повністю погоджується.
За змістом ст. ст. 60 ч.1, 69 ч.1, 70 ч.1 СК України майно набуте подружжям за час шлюбу належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності; дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу; у разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
За роз'ясненням Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007р. "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (п.25) "вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК ( 2947-14 ) щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК ( 435-15 ), за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом
(ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності."
Із матеріалів справи вбачається, що сторони перебували у шлюбі з 29 вересня 2000 року до 25 квітня 2010 року. (а.с.15,17-18) В період перебування у шлюбі сторонами за договором про участь у пайовому будівництві від 12.09.2006р., додаткової угоди № 1 від 02.02.2009р. було придбано у власність трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 76,3 кв. м, житловою площею 41,6 кв. м.. Свідоцтво про право власності 14 травня 2009 року було видано на ім'я ОСОБА_3, право власності за якою зареєстровано 26.06.2009р.(а.с.32-33) За копією висновку будівельно-технічної експертизи № 13897 від 18.05.2012р. ( оригінал якого колегією суддів досліджено і він знаходиться у справі № 1512/2-555/11) спірна квартира поділу в натурі на частки по 1\2 частині, кожній із сторін, не підлягає. (а.с.32-50) Позовні вимоги про стягнення грошової компенсації жодна із сторін не заявляла.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 30.10.2013 року, у задоволенні позову про визнання квартири АДРЕСА_1 особистою власністю позивачу ОСОБА_2 відмовлено.(а.с.27-28)
Враховуючи вищенаведені норми закону та встановлені обставини справи, колегія суддів з висновками суду щодо визнання спірної квартири спільною сумісною власністю подружжя, та щодо визнання за позивачем права власності на ? частину спірної квартири повністю погоджується.
Колегія суддів також вважає правильними висновки суду щодо відсутності факту пропуску позивачем строку позовної давності і неможливості задоволення заяви відповідача про застосування строку позовної давності, а відтак і неспроможними доводи, викладені в апеляційній скарзі, виходячи з наступного.
За змістом загальних норм щодо позовної давності, зокрема ст. ст. 256-257,261ч.1,264 ч. 1 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позовна давність переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
За спеціальною нормою, а саме ст. 72 ч. 2 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Із дослідженої судом цивільної справи № 1512/2-555/11 вбачається, що, позивач, подаючи у лютому 2010 року позов до ОСОБА_3 про визнання спірної квартири його особистою приватною власністю, посилався на те, що відповідач ОСОБА_3 вважає квартиру належною тільки їй, та не визнає його право власності на квартиру.(а.с.158-160)
Однак, 11 травня 2010 року відповідач ОСОБА_3 подала зустрічний позов до ОСОБА_2, за змістом якого визнала що договір про участь у пайовому будівництві був укладений під час шлюбу, що розрахунок за об'єкт інвестування здійснено в період існування шлюбних відносин, і що спірна квартира є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу. В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя відповідач просила відступити від рівності часток і виділити їй 2/3 частки спірної квартири, а ОСОБА_2 виділити 1/3 частку.(а.с.161-165) Відтак, відповідач визнавала свій обов'язок розділити з позивачем спільне майно подружжя. Такої позиції відповідач ОСОБА_3 дотримувалась до 27 листопада 2012 року.
Починаючи з 27 листопада 2012 року позивач свої позовні вимоги уточнила, і заявила позов про визнання за нею та донькою ОСОБА_4 право власності на спірну квартиру в рівних частках, не визнаючи за ОСОБА_2 права власності на будь-яку частину квартири. В позовній заяві позивач відмовилась визнати спірну квартиру спільною сумісною власністю подружжя, вказавши, що ОСОБА_2 мешкав окремо, що на придбання спірної квартири були витрачені тільки її особисті кошти, які були нею отримані від її родичів, а саме від батька ОСОБА_5 та від двоюрідного брата ОСОБА_8(а.с.166-168)
Відтак, позивач ОСОБА_2 дізнався про те, що його право на поділ спільного сумісного майна подружжя не визнається, і що воно є порушеним з 27 листопада 2012 року. Позов про поділ спільного сумісного майна подружжя по цій справі позивач подав 12 серпня 2014 року, тобто задовго до спливу трьох років. Висновок суду про те, що позивач строк позовної давності не пропустив, колегія суддів вважає правильним. Помилковий відлік судом початку перебігу строку позовної давності з 30.10.2013р. на правильність висновку суду не вплинув, і не є суттєвим, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає. Враховуючи вищенаведене, посилання представника відповідача в апеляційній скарзі на те, що відповідач після розірвання шлюбу залишив спірну квартиру, не утримував її, не ставив питання про її розподіл, не ставив питання про визнання правоустановчих документів недійсними.. до уваги братися не можуть, оскільки вищезазначених обставин та висновків колегії суддів не спростовують.
Доводи представника відповідача в апеляційній скарзі про те, що суд порушив правила ст.11 ЦПК України і вийшов за межі заявлених позовних вимог, оскільки позивач не просив визнати квартиру спільною сумісною власністю, а суд це здійснив, колегія суддів визнає неспроможними, з огляду на те, що позивач в описовій і прохальній частині позовної заяви просив про поділ майна, що є об'єктом спільної сумісної власності. А відтак, визнання спірної квартири спільною сумісною власністю подружжя не є виходом за межі заявлених позивачем позовних вимог.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що законні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування правильного та справедливого рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову у позові відсутні.
Керуючись ст. ст. 303,307ч.1п.1,308,313-314,315-317,319 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуюча: М.В. Процик
Судді: А.І. Дрішлюк Є.С. Сєвєрова