Справа №521/4743/17
Провадження №2/521/3174/17
14 грудня 2017 року місто ОСОБА_1
Малиновський районний суд міста ОСОБА_1 в складі:
головуючого судді - Плавича І.В.,
при секретарі - Дукіній Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору іпотеки недійсним, третя особа - ОСОБА_4 Артоєвич, -
В провадженні суду знаходиться на розгляді цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору іпотеки недійсним, третя особа - ОСОБА_4 Артоєвич.
В обґрунтування позову ОСОБА_2 вказувала, що 04 березня 2016 року між ОСОБА_3 - з однієї сторони, та ОСОБА_2 - з іншої сторони, був укладений договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_3 надає позичальникові грошові кошти у розмірі 441450,00 гривень, що в еквіваленті становить 16350,00 доларів США до 04 вересня 2016 року, а ОСОБА_2 зобов'язується повернути позику в строки та в порядку, що встановлені договором.
Виконання основного зобов'язання було забезпечене іпотекою, про що 04 березня 2016 року укладено окремий іпотечний договір між ОСОБА_3 - з однієї сторони, та ОСОБА_2 - з іншої сторони.
Однак при цьому ОСОБА_2 посилалась, що при укладенні договору позики ОСОБА_3 було порушено положення вимог закону, що регулюють надання фінансових послуг, а також порушено права позичальника як споживача. Виходячи з викладеного, ОСОБА_2 звернулась з даним позовом до суду, в якому остаточно просила суд визнати недійсними іпотечний договір від 04 березня 2016 року.
Позивач ОСОБА_2 у відкрите судове засідання не з'явилась, але від особи надходила заява про підтримання заявлених вимог та розгляд справи за відсутності сторони в порядку ст. 158 ч.2 ЦПК України.
Відповідач ОСОБА_5 у відкрите судове засідання не з'явився, але від представника особи надійшла заява про заперечення проти заявлених вимог та розгляд справи за відсутності сторони в порядку ст. 158 ч.2 ЦПК України.
Третя особа ОСОБА_4 у відкрите судове засідання не з'явився, але від особи надійшла заява про заперечення проти заявлених вимог та розгляд справи за відсутності сторони в порядку ст. 158 ЦПК України.
Вивчивши наявні матеріали справи у їх сукупності, прийнявши до уваги пояснення сторін, дослідивши письмові докази, представлені суду, надавши виниклим між сторонами по справі правовідносинам належну правову оцінку, суд доходить висновку про відмову у задоволенні заявленого позову - виходячи з наступного.
Під час розгляду справи судом було встановлено, що 04 березня 2016 року між ОСОБА_3 - з однієї сторони, та ОСОБА_2 - з іншої сторони, був укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1, під реєстраційним №158, відповідно до умов якого ОСОБА_3 надає позичальникові ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 441450,00 гривень, що в еквіваленті становить 16350,00 доларів США до 04 вересня 2016 року, а ОСОБА_2 зобов'язується повернути позику в строки та в порядку, що встановлені договором.
На забезпечення виконання основного зобов'язання, 04 березня 2016 року між ОСОБА_3 - з однієї сторони, та ОСОБА_2 - з іншої сторони, був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1, під реєстраційним №159, відповідно до умов якого іпотекодавець ОСОБА_2 передає в іпотеку ОСОБА_3 нерухоме майно - квартиру під №11 в будинку №46 корп.№2 по вулиці Бугаївській у місті Одесі, загальною площею 62,4кв.м., яка належить ОСОБА_2 на праві власності.
Як свідчать матеріали справи, в порушення вимог договору позики, ОСОБА_2 умови договору не виконала, позику своєчасно не повернула.
Надаючи правовідносинам, що виникли між сторонами по справі належну правову оцінку, суд зазначає, що згідно ст. 509 ч.ч.1,2 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно ст. 11 ч.1, ч.2 п.1 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Як встановлює ст. 626 ч.1 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Щодо ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 1046 ч.1 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
На підставі встановлених обставин справи суд дійшов висновку, що між сторонами виникли позикові правовідносини.
Згідно положень ст. 1049 ч.ч.1,3 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як вказує ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 530 ч.1 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
В силу ст. 536 ч.ч.1,2 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Як наводить ст. 612 ч.1 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. А відповідно до ст. 614 ч.1 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
На підставі викладеного, суд доходить висновку, що позичальник ОСОБА_2 прострочила виконання зобов'язання з повернення суми позики.
Згідно ст. 625 ч.ч.1,2 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як наводить ст. 534 ч.1 ЦК України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
В силу ст. 589 ч.ч.1,2 ЦК України, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Разом з тим, як регламентує ст. 590 ч.ч.1,2 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.
Як передбачає ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. У разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом або при ліквідації юридичної особи - іпотекодавця іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов'язання, якщо іпотекодержатель і правонаступник іпотекодавця не досягнуть згоди про інше. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
В силу ст. 39 ч.1 Закону України «Про іпотеку», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
У зв'язку з цим, 13 квітня 2017 року між ОСОБА_3 - з однієї сторони, та ОСОБА_4 - з іншої сторони, був укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1, під реєстраційним №449, відповідно до умов якого квартири ОСОБА_4 купив квартиру під №11 в будинку №46 корп.№2 по вулиці Бугаївській у місті Одесі.
Перевіряючи обґрунтованість позову ОСОБА_2, суд встановив, що факт укладення договору позики підтверджується підписами сторін договору, а також діями, що свідчать про добровільне виконання покладених на сторін обов'язків. До даного висновку суд доходить виходячи, з одного боку, - з факту надання ОСОБА_3, від імені якого діяв ОСОБА_6 на підставі довіреності, грошових коштів ОСОБА_2 на умовах договору позики у визначений строк та порядок, а з іншого боку, - з факту безпосереднього отримання грошових коштів ОСОБА_2 Дані обставини були визнані сторонами по справі та не заперечувались.
Позичальник ОСОБА_2 не була позбавлена права відмовитись від одержання позики частково або в повному обсязі, повідомивши про це позикодавця згідно ст. 1056 ч.2 ЦК України, але подібних дій з боку ОСОБА_2 здійснено не було. Натомість, між сторонами був укладений та нотаріально посвідчений окремий договір забезпечення - іпотечний договір.
Відтак, сторони вчинили дії, які засвідчують їх бажання укласти відповідний договір і настання пов'язаних з цим правових наслідків, та спрямовані на виконання такого договору.
Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, який полягає у вільності сторін в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
При укладанні договору з визначенням еквіваленту в іноземній валюті та беручі на себе певні обов'язки, сторони за договором, повинні були усвідомлювати, враховувати та передбачати пов'язані з цим ризики.
У зв'язку з цим, суд не встановив підстав для висновку про порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» при укладенні договорів.
Згідно ст. 203 ч.ч.1-5 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Як вказує ст. 215 ч.ч.1,2,3 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Водночас, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Водночас, як встановлює законодавець в ст. 218 ч.1 ЦК України, заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Причиною виникнення спору у даній справі в тому числі є те, що, на думку позичальника ОСОБА_2, позикодавець ОСОБА_3 ухилявся від прийняття виконання грошового зобов'язання з боку ОСОБА_2 з метою реалізації іпотечного майна.
Як встановлює ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Згідно ст. 15 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи зокрема щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Положеннями ст.ст. 15, 16 ЦК України визначені способи захисту цивільних прав і інтересів. При цьому предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення його права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Як регламентує процесуальний закон, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, виключно в межах заявлених вимог та не вправі на власний розсуд виходити за рамки цих вимог чи змінювати осіб, до яких такі вимоги заявлено (ст.ст. 11, 33 ЦПК України). Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16 ЦК України). Проте як чітко зобов'язує ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В процесі розгляду даної цивільної справи, суду не представлено належних доказів ухилення ОСОБА_3 від прийняття виконання зобов'язання та намагання ОСОБА_2 таке зобов'язання виконати. Таким чином, суд доходить висновку про відмову у задоволенні заявленого позову.
У зв'язку із відмовою у задоволенні заявленого позову стягнення понесених та документально підтверджених судових витрат сторони позивача з відповідача присудженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 57, 60, 79, 88, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, суд,-
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору іпотеки недійсним, третя особа - ОСОБА_4 Артоєвич - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Головуючий: