Справа № 502/617/14-к
31 січня 2018 року м. Кілія
Кілійський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
при секретарі судового засідання ОСОБА_2
за участю прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника адвоката ОСОБА_5
розглянувши в підготовчому судовому засіданні кримінальне провадження № 502/617/14-к внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013170110003488 від 06.09.2013 року з обвинувальним актом за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України , -
05.07.2017 року до Кілійського районного суду Одеської області від прокуратури Одеської області надійшло кримінальне провадження № 502/617/14-к з обвинувальним актом за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) , передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.10.2017 року, для судового розгляду кримінального провадження визначено суддю Кілійського районного суду Одеської області ОСОБА_1 .
Ухвалою Кілійського районного суду Одеської області від 02.11.2017 року зазначену справу прийнято до свого провадження та призначено підготовче судове засідання.
31.01.2018 року, в підготовчому судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 просить призначити справу до судового розгляду, вважає відсутніми підстави для повернення обвинувального акту прокурору, або для закриття кримінального провадження.
Захисник адвокат ОСОБА_5 заявив клопотання , підтримане обвинуваченим ОСОБА_4 , про повернення обвинувального акту в зв'язку з невідповідністю вимогам ст. 291 КПК України , а саме :
- в обвинувальному акті зазначається, що 01.09.2013 року ОСОБА_4 знаходячись в своєму службовому кабінеті, висунув вимогу приватному підприємцю ОСОБА_6 передати йому неправомірну вигоду. При цьому зазначена лише дата, а час коли була ця зустріч та вимога не зазначені, хоча це є обов'язковим.
- також вказується, що 01.10.2013 в службовому автомобілі, який знаходився на подвір'ї виконкому Кілійської міської ради по вул. Леніна, 57 ОСОБА_6 передав ОСОБА_4 перші 1000 доларів США. При цьому в порушенні вимог КПК не зазначено час цієї події. Неправильно вказане місце цієї зустрічі тому, що відповідно до матеріалів кримінального провадження, автомобіль не перебував на подвір'ї міської ради, а знаходився на стоянці біля Кілійської райдержадміністрації.
- в обвинувальному акті зазначає, що 07.11.2013 о 11-45 год ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_6 неправомірну винагороду в сумі 1000 доларів в приміщення міської ради, при цьому не зазначається точне місце передачі коштів, так як міська рада має два поверхи та два десятки кабінетів і декілька коридорів, що вказує на неконкретність обвинувачення.
- в обвинуваченні зазначається, що ОСОБА_4 начебто вимагав та в подальшому отримав неправомірну винагороду, при цьому не зрозуміло по змісту обвинувачення, як обвинувачення трактує його дії, як фізичної особи, члена виконкому, або Кілійського міського голови, що вказує на неконкретність і незрозумілість обвинувачення.
Положення ст. 2 КПК України визначають завдання кримінального судочинства відповідно до яких, одним із завдань є забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України , обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 291 цього Кодексу.
Відповідно до положень п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт повинен містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у справі «Абрамян проти Росії» від 09.10.2008 року зазначив, що у тексті п. п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз'ясненню «Обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення. Крім того Суд нагадує, що положеннями підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної , детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію , яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду.
Справедливість під час провадження у справі необхідно оцінювати, беручи до уваги розгляд справи в цілому (ріш. від 01.03.2001 року у справі «Даллас проти Угорщини». № 2908/95, п. 47). Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «h» п. 3 ст. 6 Конвенції (ріш. У справі Пелісьє та Сассі проти Франції» п. 54, а також «Даллас проти Угорщини , п. 47).
В підготовчому судовому засіданні встановлено, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12013170110003488 від 06.09.2013 року, складений та затверджений 29.06.2017 року, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України не відповідає вимогам кримінального процесуального кодексу України та підлягає поверненню прокурору для усунення недоліків з наступних підстав.
Судом встановлено, що в обвинувальному акті викладене формулювання обвинувачення відносно ОСОБА_4 кваліфіковане за ч.4 ст. 368 КК України в редакції 13.05.2013 року, однак відповідно до офіційного сайту верховної ради України (http://zakon3.rada.gov.ua) в Статтю 368 вносилися наступні зміни згідно до Законів № 1508-VI від 11.06.2009, № 2808-VI від 21.12.2010; в редакції Законів № 3207-VI від 07.04.2011, № 221-VII від 18.04.2013; із змінами, внесеними згідно із Законом № 222-VII від 18.04.2013; в редакції Закону № 1261-VII від 13.05.2014; із змінами, внесеними згідно із Законами № 1698-VII від 14.10.2014, № 770-VIII від 10.11.2015, № 889-VIII від 10.12.2015, з чого вбачається відсутність змін статі 368 в редакції 13.05.2013 року, є редакція станом на 13.05.2014 року, але там має місце зовсім інші кваліфікуючи ознаки ч.4 ст.368 КК України, а саме : - предмет неправомірної вигоди є в особливо великому розмірі; - вчинене службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище.
В свою чергу в обвинувальному акті дії ОСОБА_4 кваліфіковані - як одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище неправомірної вигоди для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища поєднане з вимаганням неправомірної вигоди.
Таким чином суду не зрозуміло, яка саме редакція ч. 4 ст. 368 КК України інкримінується обвинуваченому ОСОБА_4 .
Також, вбачається, що обвинувальний акт, який розглядається судом складений за межами процесуальним строків виходячи з наступних вимог процесуального Закону.
Згідно з вимогами ст. 3 ч.1 п.13 КПК України обвинувачення, це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому КПК України.
Відповідно до ст. 5 КПК України зазначено, що процесуальна дія та процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього кодексу. Ст. 28 КПК зазначається, що процесуальна дія та процесуальне рішення приймаються в розумні строки, в межах строків передбачених цим кодексом. Ст. 113 КПК зазначається, що процесуальні строки - це проміжок часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов'язані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії. Відповідно до ст.110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яке відповідно до вимог ст.290 приймається після відкриття матеріалів кримінального провадження. Із зазначеного вбачається, що обвинувальний акт - це процесуальне рішення, яке приймається в межах процесуальних строків на проведення досудового слідства після відкриття матеріалів провадження сторонами.
Стаття 219 КПК України передбачає, що досудове розслідування повинне бути закінчено протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину та ч.2 цієї статті передбачено продовження строків досудового розслідування в залежності від тяжкості злочину та складності справи, ст. 294 КПК України (в редакції від 04.07.2013 року) зазначає, що строк досудового розслідування до трьох місяців продовжує районний (міський) прокурор, а на більший термін до шести місяців прокурор області, міста Київа та Севастополя, прокурор Республіки Крим.
Так згідно до ч. 2 ст. 294 КПК України (в редакції від 16.03.2017 року), якщо досудове розслідування злочину (досудове слідство) неможливо закінчити у строк, зазначений у пункті 2 частини першої статті 219 цього Кодексу, він може бути продовжений в межах строків, встановлених пунктами 2 та 3 частини другої статті 219 цього Кодексу:
1) до трьох місяців - керівником місцевої прокуратури;
2) до шести місяців - керівником регіональної прокуратури або його першим заступником чи заступником;
3) до дванадцяти місяців - Генеральним прокурором чи його заступниками.
В свою чергу ст. ст. 295-296 КПК України передбачена процедура продовження терміну з винесення відповідного клопотання слідчим, з яким ознайомлюється сторона захисту після чого воно подається на розгляд відповідному прокурору.
При цьому ст. 113 КПК України встановлено, що будь-які процесуальні рішення або процесуальні дії учасники кримінального провадження зобов'язані приймати у встановлені законом процесуальні строки, і будь-які процесуальні дії або сукупність дій під час кримінального провадження повинні бути виконані без невиправданої затримки та в будь-якому разі не пізніше граничного строку, встановленого відповідним положенням КПК України.
Таким чином, норми ст. ст. 113, 219 КПК України забезпечують реалізацію права особи на захист та справедливий розгляд справи у розумні строки, встановлені законом.
Відповідно до реєстру матеріалів кримінального провадження, повідомлення про підозру ОСОБА_4 , вручене 08.11.2013 року, з цього часу відповідно до ст. 219 КПК розпочав рахуватися строк досудового розслідування по вказаному кримінальному провадженню.
16.12.2013 року постановою заступника прокурора області продовжено строки досудового розслідування до 3-х місяців тобто до 08.02.2014 року (відповідно до реєстру матеріалів досудового розслідування розд. 2 п. 14) та подальших рішень про продовження строків досудового слідства не приймались, що також підтверджується реєстром матеріалів досудового розслідування. В свою чергу відповідно до ухвал судів в тому числі і апеляційних інстанцій встановлено, що до 29.06.2017 року (дати складення останнього обвинувального акту) належного обвинувачення стосовно ОСОБА_4 висунуто не було.
З наведеного вбачається, що встановлений ст. 219 ч.1 п.2 КПК України строк досудового слідства навіть з урахуванням постанови про його продовження до трьох місяців, по вказаному кримінальному провадженню з часу повідомлення про підозру закінчився 08.02.2014 року, а обвинувальний акт складено (висунуто обвинувачення) аж 29.06.2017 року (більше ніж три роки), тобто даний обвинувальний акт складено за межами процесуальних строків, тобто не відповідає вимогам процесуального закону та має місце грубе порушення прав ОСОБА_4 .
Тобто в обвинувальному акті відсутнє формулювання обвинувачення в розумінні п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України (у зв'язку з його складанням за межами процесуальних строків), а за правилами ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно осіб, яким висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, що вказує на наявність обставин, що перешкоджали судовому розгляду обвинувального акту щодо ОСОБА_4 .
Таким чином направлений до суду обвинувальний акт, який як процесуальне рішення прийнятих за межами процесуальних строків є недопустимим та нікчемним документом, який не може бути предметом розгляду судом.
За встановлених обставин, при наявності вищевказаних недоліків обвинувального акту, судовий розгляд даного кримінального провадження не може бути призначений, оскільки будь - яке рішення, постановлене судом при наявності порушення права обвинуваченого на захист буде незаконним і тягне за собою його скасування.
За встановлених обставин, обвинувальний акт та додані до нього матеріали відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України підлягає поверненню прокурору.
Керуючись ст. 291 , 314-317 КПК України , суд, -
Повернути обвинувальний акт, складений у кримінальному провадженні № 502/617/14-к , внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013170110003488 від 06.09.2013 року за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, до прокуратури Одеської області у зв'язку з невідповідністю обвинувального акта вимогам КПК України.
Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Одеської області через Кілійський районний суд протягом семи днів з дня її проголошення.
Суддя Кілійського районного суду ОСОБА_1