30.01.2018
Справа № 497/2002/17
Провадження № 2/497/169/18
30.01.2018 року Болградський районний суд Одеської області у складі:
головуючого - судді Кравцової А.В.,
секретар судового засідання - Бекметова Х.В.,
розглянувши за відсутністю сторін у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Болград цивільну справу за заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,
21.12.2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, уточнивши його пізніше, яким просить розірвати шлюб, зареєстрований між ними 29.06.2012 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м.Умань, Уманського міськрайонного управління юстиції у Черкаській області, актовий запис № 225, мотивуючи тим, що спільне життя з відповідачем в неї не склалося з-за різних поглядів на сімейні відносини, відновлення шлюбних стосунків неможливе, в них є спільна дитина, тому вона звернулася до суду. Також позивач просить стягнути з відповідача аліменти на її користь для утримання їхньої спільної малолітньої дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає з нею, позивачем, - в розмірі 1 / 2 частини усіх доходів відповідача щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму, встановленого законом для дитини відповідного віку, - з дня звернення позивачем до суду і до досягнення дитиною повноліття, стверджуючи, що відповідач, будучи батьком дитини, в добровільному порядку матеріальної допомоги не надає, хоча є працездатним, працює, має постійний дохід та реальну можливість виплачувати аліменти.
Позивач ОСОБА_1 до суду не з'явилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує та наполягає на їх задоволенні.
Відповідач ОСОБА_2 до суду також не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутністю, проти задоволення позову не заперечує.
Розглянувши надані суду документи та матеріали, заяви сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про достатність доказів для задоволення позовних вимог за наступних підстав.
Судом встановлено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 29.06.2012 року, який було зареєстровано між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м.Умань, Уманського міськрайонного управління юстиції у Черкаській області, актовий запис № 225, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії І-СР № 087358 від 29.06.2012 року (а.с.8).
Від цього шлюбу 07.01.2013 року народилася дитина - ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про її народження серії І-СР №161344, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м.Умань, Уманського міськрайонного управління юстиції у Черкаській області, актовий запис №46 (а.с.5), батьком якої є відповідач ОСОБА_2.
Факт проживання дитини сторін - дочки ОСОБА_4 з позивачем - підтверджується: довідкою з місця проживання позивача, яка є зареєстрованою у Болградському районі Одеської області, а також поясненнями свідків - ОСОБА_5 та ОСОБА_6
Сторони, на твердження позивача, разом не проживають, спільного господарства не ведуть, позивач наполягає на розірванні шлюбу, відповідач не заперечує проти цього.
Відповідно до ч.2 ст. 112 Сімейного кодексу України, суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше сумісне проживання подружжя та збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їх дітей, які мають істотне значення.
Відповідно до ст.51 Конституції України, ст.24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України).
Добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред'явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе.
З матеріалів даної справи вбачається, що сторони продовжувати шлюбні відносини не бажають, позивач стверджує у заяві, що сторони фактично не проживають разом, відповідач не надав заперечень на позов, відповідно, відмова у розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що потягне за собою неприпустиме порушення права одного з подружжя а обох на вільний вибір.
Відповідно до ст.112, її ч.2 СК України, суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення для розгляду позову про розірвання шлюбу.
Таким чином, згідно чинного законодавства, незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу, тому, враховуючи вищевикладене, а також те, що спору між сторонами про місце проживання дитини, з представлених суду відомостей, - не вбачається, а також не вбачається з матеріалів справи спору між сторонами щодо майна, задоволення позовних вимог про розірвання цього шлюбу не суперечить вимогам законодавства України.
Беручи до уваги фактичні взаємовідносини сторін, наполягання сторін на задоволенні позову, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, оскільки подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б їхнім інтересам.
Задовольняючи позов про розірвання шлюбу, суд враховує те, що сторонам відомі норми чинного законодавства наслідки розірвання шлюбу судом, а саме:
- згідно ч.2 ст.114 СК України, в разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється в день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
- частиною 3 статті 115 Сімейного кодексу України передбачено, що документом, який засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, що набрало законної сили.
Крім того, розглянувши вимогу позову щодо розірвання шлюбу, та встановивши наявність в сторін спільної малолітньої дитини, щодо захисту прав і інтересів якої у позові міститься вимога - про стягнення аліментів, суд дійшов висновку, що ця вимога підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Законодавством України передбачено, що мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою (ч.1ст.141 СК України). Відповідно до ст.ст.180,181ч.3,ст.188,183ч.1 СК України, батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються в частині від доходу батьків або в твердій грошовій сумі, при визначені розміру аліментів, суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, інші обставини, що мають істотне значення, частка заробітку (доходу) матері, батька, що стягується як аліменти на дитину, визначається судом.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989р., яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991р. та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини, а п.4 ч.1 ст.182 Сімейного Кодексу України передбачено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно ст. 192 Сімейного Кодексу України розмір аліментів, визначений за рішенням суду, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану. Погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 81 ч.1 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків , встановлених цим Кодексом.
Таким чином, відповідно до вимог ст.180 Сімейного Кодексу України, відповідач, будучи батьком дитини - ОСОБА_3, 07.01.2013 року, зобов'язаний брати участь в її вихованні та утриманні до досягнення нею повноліття.
Будь-яких інших доказів на підтвердження передбачених ст.182 Сімейного кодексу України обставин - матеріального стану та стану здоров'я, - відносно відповідача, а також позивача - суду не надано, крім тих, що досліджені в судовому засіданні; не встановлено таких і при розгляді справи.
Тому, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню аліменти в розмірі та за період, визначені позивачем, що не заперечував своєю заявою відповідач та не суперечить вимогам законодавства.
При визначенні розміру аліментів, суд враховує визнання відповідачем позовних вимог, та дійшов висновку, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1. підлягають стягненню аліменти на утримання малолітньої дочки сторін - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1,- в розмірі 1 / 2 частини усіх доходів відповідача щомісячно, але не менш, ніж 50% прожиткового мінімуму, встановленого законом для дитини відповідного віку, - з дня звернення позивачем до суду і до досягнення дитиною повноліття, оскільки, відповідно з вимогами ст.191 СК України аліменти стягуються з дня пред'явлення позову, тобто, - з 21.12.2017 року.
Відповідно до вимог ч.6 ст. 141 ЦПК України, на користь держави з відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 640 гривень, оскільки саме у такому розмірі він був встановлений на момент подання вищевказаного позову до суду.
Крім того, на підставі ст.430 ЦПК України, суд має допустит негайне виконання рішення в межах суми платежу за один місяць, про що необхідно зазначити в резолютивній частині рішення.
Керуючись ст. ст. 81,110,112,141, 180-184, 191, 198-200 СК України, ст.ст.12,80,81,263-265, 280-284 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів - задовольнити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що був зареєстрований 29.06.2012 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м.Умань, Уманського міськрайонного управління юстиції у Черкаській області, актовий запис № 225.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, - в розмірі 1 / 2 частини усіх доходів відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановленого законом для дитини відповідного віку, - з дня звернення позивачем до суду і до досягнення дитиною повноліття, тобто, - з 21.12.2017 року і до 07.01.2031 року.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 640 (шістсот сорок) гривень.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів - в межах суми платежу за один місяць.
Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, що не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки) - повністю або частково шляхом подання Апеляційної скарги до Апеляційного суду Одеської області у письмовій формі з дотриманням вимог ст.356 ЦПК України, - протягом тридцяти днів з дня його проголошення; учасником справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - з дня отримання копії повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску й з інших поважних причин.
Законної сили рішення суду набирає після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за веб-адресою: bg.od.court.gov.ua.
Відповідно до п.п.15.5п.15ч.1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Суддя А.В.Кравцова