Головуючий І інстанції: Савченко А.Г.
29 січня 2018 р. м. ХарківСправа № 554/9367/17
Харківський апеляційний адміністративний суд
у складі колегії:
головуючого судді: Калиновського В.А.
суддів: Кононенко З.О. , Калитки О. М.
за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Октябрського районного суду м. Полтава від 28.11.2017, м. Полтава, по справі № 554/9367/17
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Октябрського районного суду м. Полтава з позовом до Міністерства оборони України, в якому просив суд: визнати протиправними дії службових осіб Міністерства оборони України щодо відмови у направленні на розгляд його заяви в повному складі комісії Міністерства оборони України про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з отриманням 3 групи інвалідності (поранення , контузії) пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії.
Зобов'язати Міністерство оборони України розглянути його заяву в повному складі комісії про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з отриманням 3 групи інвалідності (поранення, контузії) пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові згідно ЗУ «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12. 2013 р. № 975.
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтава від 28.11.2017 року адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану ухвалу, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті ухвали, норм процесуального права, а саме ст.ст. 99, 100 КАС України, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.
В судове засідання сторони не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України, справа розглядається за відсутності сторін.
Згідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, колегія суддів, враховуючи неявку у судове засідання всіх учасників справи, вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції, залишаючи без розгляду адміністративний позов, виходив з того, що з 24 листопада 2014 року, коли позивачу була встановлена 3 групи інвалідності, позивач міг дізнатись про порушення його прав та звернутись до суду за захистом, проте звернувся до суду з позовом лише 27 листопада 2017 року, пропустивши, таким чином, шестимісячний строк звернення до суду з адміністративним позовом. Підстави для поновлення позивачу пропущеного строку для звернення до суду за захистом порушеного права відсутні, позивачем не наведено обґрунтування поважності причин пропуску строку.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом - проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Після закінчення цього часу особа не втрачає права звернутися з адміністративним позовом, але така позовна заява може бути залишена без розгляду на тій підставі, що пропущено строк звернення.
Виниклі у зв'язку з цим спори повинні вирішуватися з урахуванням норм процесуального права, а саме статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України (в редакції на час прийняття оскаржуваної ухвали) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Тобто, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Відповідно до ч.2 ст. 99 КАС України (в редакції на час прийняття оскаржуваної ухвали) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася, або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (Стаббігс та інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії).
Як свідчать метеріали справи, 22.12.2015 року позивач звернувся до Полтавського обласного військового комісаріату із заявою про надання роз'яснень щодо порядку звернення із документами для призначенння та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з отриманням ним 3-ї групи інвалідності (поранення, контузії) пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії.
Листом від 23.12.2015 року Полтавський обласний військовий комісаріат повідомив, що особам, які звільнилися з Прикордонних військ, виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється Міністерством оборони України.
28 грудня 2015 р. позивач звернувся із заявою та необхідними додатками до Державної прикордонної служби України про виплату йому одноразової грошової допомоги. На своє звернення він отримав відповідь від заступника голови Державної прикордонної служби датовану 22.01.2016 р. вих. № 11/3-20, в якій, із посиланням на нормативну законодавчу базу зазначено, що прикордонні війська КДБ СРСР відповідно до ст. 4 «Закона Союза Советских Социалистических Республик від 12.10.1967 р. «О всеобщей воинской обязанности», до 21 березня 1989 р. були складовою частиною Збройних сил СРСР. Відповідно до п.2 постанови КМУ від 02.01.1992 р. № 3 «Питання Державного комітету у справах охорони державного кордону України» Державний комітет у правах охорони державного кордону України є правонаступником колишнього Управління військ Західного прикордонного округу КДБ СРСР. Також зазначено, що жодним іншим нормативно-правовим актом України не встановлено, що Приколрдонні війська України або Державна прикордонна служба України є правонаступником військових частин та підрозділів Прикордонних військ прикордонних військ КДБ СРСР, дислокованих за межами території України. Відсутні нормативні приписи, які зобов'язують, або надають повноваження Адміністрації Держприкордонслужби України виплачувати одноразову грошову допомогу військовослужбовцям колишніх Прикордонних військ КДБ СРСР. Враховуючи те що призов на строкову військову службу та звільнення з цієї служби здійснювалися на підставі наказів Міністра оборони колишнього СРСР і згідно із законодавством позивач перебуває на обліку у військовому комісаріаті Міністерства оборони України, то і виплату одноразової грошової допомоги повинне проводити Міністерство оборони України.
На початку січня 2016 р. позивач звернувся із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги по інвалідності до Міністерства оборони України із доданням всіх необхідних документів, вказаних у Порядку № 97 від 25.12.2013 р. На свою заяву позивач отримав відповідь із Департаменту фінансів Міністерства оборони України датовану 19.01.2016 р. із роз'ясненням про те, що оскільки він проходив службу та звільнений з прикордонних військ, то по питанню виплати одноразової грошової допомоги в разі настання інвалідності мені необхідно звернутись до Адміністрації Державної прикордонної служби України.
13 січня 2016 р. позивач звернувся із письмовою заявою до Військового комісара Полтавського об'єднаного військового комісаріату про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з отриманням 3 групи інвалідності (поранення, контузії) пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії.
15.01.2016 р. ТВО військового комісара Полтавського об'єднаного комісаріату було надано відповідь, в якій останній повідомив позивача про те, що відповідно до п.17 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разу загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резирвістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи проходження служби у військовому резерві", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. № 97 виплата одноразової грошової допомоги здійснюється органом державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби. За зазначених умов витрати, пов'язані з виплатою одноразової грошової допомоги військовослужбовцям прикордонних військ мають здійснювати Державною прикордонною службою України.
На звернення позивача від 27.01.2016 р. до Полтавського обласного військового комісаріату його документи 01.02.2016 р. вих. № 10/36/ВСЗ були направлені за належністю до Адміністрації Державної прикордонної служби України. На що від Адміністрації Держприкордонслужби позивачу надійшла аналогічна відповідь датована 26.02.2016 р. вих. № 11/3-993, 3-791, в якій мотивовано із посиланням вже і на рішення судів зазначено, що питання стосовно призначення виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 має розглядати Міністерство оборони України.
В подальшому позивач неодноразово, повторно, вмотивовано звертався до Міністерства оборони України, із посиланням на норми чинного законодавства та роз'яснення Держприкордонслужби про виплату йому одноразової грошової допомоги на які він отримував відповіді про те, що з цим питанням необхідно звернутись до Державної прикордонної служби.
23.03.2016 р. позивач звернувся із зверненням до Департаменту фінансів Міністерства оборони України про роз'яснення порядку розгляду заяв про виплату одноразової грошової допомоги, на що отримав відповідь від 21.04.2016 р. вих. № 248/3/6/2807/1978 про те, що після отримання всіх необхідних документів наданих на виплату одноразової грошової допомоги та їх опрацювання рішення про призначення одноразової грошової допомоги приймається комісією з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі інвалідності, у складі голови комісії - заступника Міністра оборони України, заступника голови комісії - начальника Головного управління особового складу Генерального штабу ЗСУ, інших членів комісії у складу 7 осіб. Також зазначено, що підстав для подання пропозицій Міністру оборони України щодо призначення одноразової грошової допомоги немає, про що повідомлено Полтавський ОВК.
Позивач направив заяву безпосередньо першому заступнику Міністра оборони України, в обов'язки якого входить розгляд питань соціальних виплат, із всіма додатками та роз'ясненнями Держприкордонслужби, посиланням на судову практику із вказаного питання та проханням розглянути його заяву про виплату одноразової грошової допомоги, задоволення заяви та проведення виплати одноразової грошової допомоги у відповідності до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12. 2013 р. № 975, з наданням копії протоколу засідання.
Однак, і на це звернення документи позивача комісією Міноборони розглянуті не були .
12 січня 2017 р. позивач звернувся до Октябрського районного суд м. Полтава із адміністративним позовом до Міністерства Оборони України, 3-тя особа Полтавський обласний військовий комісаріат про визнання протиправними дій та зобов'язанння вчинити певні дії. Постановою Октябрського районного суду м. Полтава від 25.04.2017 р. у справі № 554/261/17 в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено у зв'язку з тим, що за зверненням позивача, Міністерством оборони України рішення про виплату допомоги або відмови в цьому не приймалось.
На чергове звернення до Міністерства оборони України позивач отримав відповідь датовану 20.09.2017 р. про те, що у Міністерства оборони України немає підстав для розгляду його документів щодо призначення одноразової грошової допомоги. Рішення про задоволення заяви позивача або про відмову у задоволенні заяви Міністерством оборони України так і не було прийнято.
На свої звернення до Міністерства юстиції України позивач отримав відповіді від 19.10.2017 р. вих. № 40376/3-22422/11 та від 10.11.2017 р. № 43754/3-26463/11 про те, що розгляд заяви про можливість призначення та виплату грошової допомоги відноситься до компетенції Міністерства оброни України.
З матеріалів справи вбачається, що позивач фактично оскаржує дії відповідача, пов'язані з відмовою у направленні на розгляд його заяви про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з отриманням 3 групи інвалідності (поранення, контузії" пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії.
Колегія суддів зазначає, що фактично позивач про порушення своїх прав дізнався після отримання відповіді Міністерства оборони України від 20.09.2017 р., коли він дізнався про те, що відповідачем так і не було прийнято рішення стосовно його заяви про призначення та виплату одноразової грошової допомоги.
Враховучи те, що позивач фактично дізнався про порушення своїх прав з моменту отримання відповіді від 20.09.2017 р., звернувся з даним позовом до суду 27.11.2017 р., а також те, що строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася, або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач звернувся до суду в межах строку передбаченого ст. 99 КАС України.
Таким чином, виновок суду першої інстанції про те, що позивач звернувся з даним позовом до суду за межами встановленого законом строку є передчасним.
При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод проголошує верховенство права, як частину спільного спадку Договірних Держав.
У справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Таким чином, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Крім того, у справі «Іліан проти Туреччини» (рішення від 27.06.2000 р. ) Європейським Судом з прав людини визначено, що правило встановлення обмежень доступу до суду в зв'язку з пропуском строку звернення до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при ухваленні ухвали були порушені норми чинного процесуального права, і як наслідок апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 320, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Октябрського районного суду м. Полтава від 28.11.2017 по справі № 554/9367/17 скасувати.
Справу передати на розгляд суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
.
Головуючий суддя (підпис)В.А. Калиновський
Судді(підпис) (підпис) З.О. Кононенко О.М. Калитка
Повний текст постанови складено 02.02.2018.