Головуючий-суддя І інстанції: С.С. Бойко
29 січня 2018 р. м. ХарківСправа № 816/1854/17
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого судді: Бенедик А.П.
суддів: Мельнікової Л.В. , Донець Л.О.
за участю секретаря судового засідання Багмет А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду у м.Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий-суддя І інстанції: Бойко С.С.) від 14.11.2017р. (повний текст рішення складено 14.11.2017р.) по справі №816/1854/17
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду із адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України в Полтавській області, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ТУ ДСА України в Полтавській області щодо нездійснення нарахування судді Ленінського районного суду м. Полтави ОСОБА_1 суддівської винагороди, виходячи із посадового окладу судді в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначених Законом України "Про державний бюджет України на 2017 рік" за період з 01 серпня 2017 року по 30 вересня 2017 року;
- зобов'язати ТУ ДСА України в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 01 серпня 2017 року по 30 вересня 2017 року, включаючи її складові, виходячи з щомісячного розміру посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, що дорівнює 32000,00 грн.;
- зобов'язати ТУ ДСА України в Полтавській області привести нарахування суддівської винагороди ОСОБА_1 у відповідність до пункту 23 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року № 1402-VIII, в частині нарахування суддівської винагороди відповідно до положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами), виходячи з щомісячного розміру посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, починаючи з 01 жовтня 2017 року.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що у серпні-вересні 2017 року він, як суддя Ленінського районного суду м. Полтави, повинен був одержувати заробітну плату виходячи із розрахунку мінімальної заробітної плати на рівні 3200,00 грн., у відповідності до положень частини першої статті 133 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", а не із розміру 1600,00 грн., як це у вказаному періоді здійснював відповідач.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 14.11.2017 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області щодо нездійснення нарахування судді Ленінського районного суду м.Полтави ОСОБА_1 суддівської винагороди, виходячи із посадового окладу судді в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначених Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 року № 1801-VIII, за період з 01 серпня 2017 року по 30 вересня 2017 року.
Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області нарахувати та виплатити судді Ленінського районного суду м. Полтави ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 01 серпня 2017 року по 30 вересня 2017 року, включаючи її складові, виходячи з щомісячного розміру посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, що дорівнює 32000,00 гривень.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14.11.2017 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Вказує, що задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до неправомірного висновку про їх обґрунтованість. Зазначив, що у спірних правовідносинах відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, як це визначено статтею 19 Конституції України. Згідно роз'яснень ДСА України, викладених у листі від 20.03.2017 року №11-2306/17 "Про оплату праці", на поточний рік фонд оплати праці судам доведено в розмірі, розрахованому відповідно до умов нарахування суддівської винагороди суддям, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання. При цьому, з 01 січня 2017 року у штатному розписі чисельність суддів слід розподіляти на три категорії: судді, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання з посадовим окладом 16000,00 грн. для місцевих судів та 17600,00 грн. для апеляційних судів; судді, які станом на 01 січня 2017 року пройшли кваліфікаційне оцінювання та здійснюють правосуддя в суді з розміром нового базового посадового окладу (для місцевих судів - 24000,00 грн., для апеляційних судів - 40000,00 грн.) збільшеного на відповідний регіональний коефіцієнт; судді, які станом на 01 січня 2017 року пройшли кваліфікаційне оцінювання та не здійснюють правосуддя в суді з розміром нового базового посадового окладу (для місцевих судів - 24000,00 грн., для апеляційних судів - 40000,00 грн.) без застосування відповідного регіонального коефіцієнту. Таким чином, оскільки ОСОБА_1 належить до першої категорії вищевказаної класифікації (як суддя, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання), то суддівська винагорода у спірний період йому нараховувалась виходячи із посадового окладу у розмірі 16000,00 грн. відповідно до пункту 23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року № 1402-VІІІ, згідно якого до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену положеннями Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року № 2453-VІ (стаття 133 - у розмірі 10 мінімальних заробітних плат). Відповідачем враховано приписи пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ, якими передбачено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.
Позивач правом надання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Представники сторін про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.
Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 4 ст. 229 та ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційною скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що станом на 01.10.2017 року суддя Ленінського районного суду м. Полтави ОСОБА_1. не проходив кваліфікаційного оцінювання у відповідності до вимог Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 02.06.2016 року № 1402-VІІІ, що не заперечується самим позивачем у позовній заяві.
Штатним розписом Ленінського районного суду м. Полтави на 2017 рік, посадові оклади суддів затверджені на рівні 16000,00 грн.
Згідно наказу Ленінського районного суду м. Полтави від 31.07.2017 року № 9-ОС судді Ленінського районного суду м. Полтави ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 40% посадового окладу в зв'язку з наявністю стажу роботи станом на 01.08.2017 року 15 років 00 місяців 00 днів
Наказами Ленінського районного суду м. Полтави від 08.08.2017 року № 40-В та № 41-В позивачу надано частини щорічної додаткової відпустки загальною тривалістю вісім календарних днів.
Відомостями бухгалтерського розрахунку заробітної плати позивача за період з 01.08.2017 року по 30.09.2017 року та розрахункових листів підтверджено, що суддівська винагорода судді Ленінського районного суду м. Полтави ОСОБА_1 у спірний період нараховувалась виходячи із посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат у розмірі 1600,00 грн., визначеного згідно пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року № 1774-VIII (у загальному розмірі 16000,00 грн).
Доплата за вислугу років позивачу нараховувалась, виходячи із цього ж окладу у розмірі 40 % посадового окладу з 01.08.2017 року по 30.09.2017 року.
У спірному періоді суддя Ленінського районного суду м. Полтави ОСОБА_1. за 7 днів відпустки у серпні 2017 року отримав 7127,26 грн. та за 1 день відпустки у вересні 2017 року - 1066,67 грн., тобто вказана відпустка була оплачена позивачу з урахуванням окладу в розмірі 16000,00 грн.
Так само, п'ять днів відрядження судді Ленінського районного суду м. Полтави ОСОБА_1 у вересні 2017 року оплачені із розрахунку окладу в розмірі 16000 грн.
Позивач не погоджується із такими нарахуваннями та вважає, що у спірних правовідносинах підлягає застосуванню Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року № 2453-VІ, частиною першою статті 133 якого передбачено, що суддівська винагорода регулюються цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Згідно з частиною третьою статті 133 цього ж Закону посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України" з 01 січня 2017 року встановлено у розмірі 3200,00 грн.
На письмове звернення від 02.10.2017 року до ТУДСА України у Полтавській області про нарахування заробітної плати за серпень-вересень 2017 року у розмірі, встановленому вищевказаними нормами законодавства, фактично залишено без задоволення, що на думку позивача свідчить про відмову відповідача у відновленні порушеного права на отримання суддівської винагороди у передбаченому Законом України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., NN 41 - 45, ст. 529; 2015 р., NN 18 - 20, ст. 132 із наступними змінами) розмірі.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що розрахунок відповідачем суддівської винагороди із застосуванням норм законодавства, яке не підлягає застосуванню до цих правовідносин, при цьому ігноруючи чинні норми статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року № 2453-VІ та статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 року № 1801-VІІІ, не ґрунтується на нормах Конституції та законах України, які врегульовують спірні правовідносини, що за своєю суттю є свавіллям. Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності ТУДСА України в Полтавській області щодо нездійснення нарахування судді Ленінського районного суду м.Полтави ОСОБА_1 суддівської винагороди, виходячи із посадового окладу судді в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначених Законом України "Про державний бюджет України на 2017 рік" за період з 01 серпня 2017 року по 30 вересня 2017 року, а також зобов'язання ТУДСА України в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 01 серпня 2017 року по 30 вересня 2017 року, включаючи її складові, виходячи з щомісячного розміру посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, що дорівнює 32000,00 грн., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. В решті позовних вимог суд дійшов висновку про їх необґрунтованість.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, враховуючи наступне.
Законом України від 02.06.16р. № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" визначено організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
У відповідності до п. 22 Розділ XII "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону, право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., NN 41 - 45, ст. 529; 2015 р., NN 18 - 20, ст. 132 із наступними змінами).
Позивач кваліфікаційне оцінювання не проходив, на посаду був призначена до набрання чинності Законом України № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів".
Пунктом 23 Розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., NN 41 - 45, ст. 529; 2015 р., NN 18 - 20, ст. 132 із наступними змінами).
Згідно з ч. 3 ст. 133 Закону України від 07.07.10р. № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів", посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
З 01.01.17 року набрав чинності Закон України від 06.12.16р. № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", пунктом 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.
Частиною 3 ст. 133 Закону України від 07.07.10р. № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" вказана норма містить сталу складову: "10" та динамічну: "мінімальних заробітних плат".
Конституційний Суд України в рішенні від 19.04.2000 р. № 6-рп/2000 охарактеризував сутність бланкетної норми, зазначивши, що основна особливість бланкетної диспозиції полягає у тому, що така норма має загальний і конкретизований зміст, а зміни, що вносяться до нормативно-правових актів інших галузей права, посилання на які містить бланкетна диспозиція, не змінюють словесно-документну форму кримінального закону.
Оскільки інститут мінімальної заробітної плати є міжгалузевим інститутом, положення Закону України від 06.12.16р. № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" не регулюють відносини судоустрою, проте, ними запроваджено зміни по відношенню до загального правового регулювання розміру заробітної плати, що має бути враховано при визначенні її величини.
Згідно з п. 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року N 20-рп/2011), передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що не відбулось звуження прав позивача, оскільки розмір суддівської винагороди порівняно з минулими періодами не змінився.
У відповідності до ч.1 ст. 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Статтею 119 Бюджетного кодексу України визначено, що нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають: бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет); напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів; бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).
Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що Законом України "Про державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.16р. №1801-VIII видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 3 200 грн. не передбачені, тому відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди позивачу поза межами видатків державного бюджету на його оплату праці.
Аналізуючи наведені вище приписи, колегія суддів дійшла до висновку, що у спірних правовідносинах судом першої інстанції було неправильно застосовані норми матеріального права, зокрема, ст.ст. 51,119 БК України, п.3 Розділу П Прикінцевих та Перехідних Положень Закону України від 06.12.2016 року №1774 - VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", ст. 133 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 07.07.2006 року; п.22 Розділу ХП Прикінцевих та Перехідних Положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів " від 02.06.2016 року.
В зв'язку з чим, колегія суддів в даному випадку вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо задоволення частини заявлених позовних вимог.
Відповідно до ч.ч.1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова суду підлягає скасуванню в частині задоволених позовних вимог із прийняттям в цій частині нової постанови про відмову в задоволенні адміністративного позову. В частині відмови в задоволенні позовних вимог постанова суду першої інстанції скасуванню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області задовольнити.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14.11.2017р. по справі №816/1854/17 скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Прийняти в цій частині нову постанову, якою відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог.
В іншій частині постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14.11.2017р. по справі №816/1854/17 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя (підпис)А.П. Бенедик
Судді(підпис) (підпис) Л.В. Мельнікова Л.О. Донець
Повний текст постанови складено 02.02.2018 р.