01 лютого 2018 рокуЛьвів№ 876/12438/17
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Багрія В. М.,
суддів Рибачука А. І., Старунського Д. М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2017 року у справі № 803/1465/17 (постанова ухвалена у м. Луцьку судом у складі головуючого судді Димарчук Т. М., повний текст постанови виготовлений 22 листопада 2017 року) за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 до ОСОБА_3 районного сектору управління Державної міграційної служби України у Волинській області, третя особа - управління Державної міграційної служби України у Волинській області, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 районного сектору управління Державної міграційної служби України у Волинській області, третя особа - управління Державної міграційної служби України у Волинській області, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Позивачка просила визнати протиправною бездіяльність ОСОБА_3 районного сектору управління Державної міграційної служби України у Волинській області щодо не оформлення паспорта громадянина України неповнолітній ОСОБА_2 у формі паспортної книжечки;
зобов'язати відповідача оформити та видати бланк паспорта ОСОБА_2 у формі паспортної книжечки.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2017 року позивачці в задоволенні позову відмовлено.
Постанову суду першої інстанції оскаржила ОСОБА_1, яка в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову в повному обсязі.
В апеляційній скарзі зазначає, що постанова суду прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Суд першої інстанції не врахував, що Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що посвідчують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» та Положенням про паспорт громадянина України, яке затверджене постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, передбачено можливість оформлення та видачі паспорта громадянина України як у формі книжечки, так і у вигляді картки. З огляду на вказане, бездіяльність відповідача щодо не оформлення паспорта громадянина України неповнолітній ОСОБА_2 у формі паспортної книжечки є протиправною.
Оскільки усі учасники справи в судове засідання не прибули, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, вважаючи, що таку може бути вирішено на підставі наявних в ній доказів.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
У справі встановлено, що ОСОБА_1 є матір'ю неповнолітньої ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією свідоцтва про народження 1-ЕГ № 070604.
13 липня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у зв'язку з досягненням донькою ОСОБА_2 шістнадцятирічного віку звернулися із спільною заявою до ОСОБА_3 районного сектору УДМС України у Волинській області про видачу ОСОБА_2 паспорта громадянина України виключно у формі паспортної книжечки, а не у формі ID-картки.
ОСОБА_3 районного сектору управління Державної міграційної служби у Волинській області від 13 липня 2017 року № 0715/453 ОСОБА_2 повідомлено, що частиною 4 статті 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20 листопада 2012 року №5492-VI передбачено, що паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. ОСОБА_3 районний сектор УДМС України у Волинській області повністю забезпечений обладнанням для виготовлення паспорта громадянина України у вигляді ID-картки, а тому видача паспорта громадянина України (зразка 1994 року) у вигляді книжечки є неможливою.
Додатково повідомлено, що згідно з чинним законодавством України паспорт громадянина України оформляється територіальними органами та підрозділами ДМС, що забезпечені відповідним обладнанням, всім визначеним законодавством категоріям громадян, починаючи з 14-річного віку, тільки у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Відповідно до абзацу 2 пункту 3 змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 року № 745, прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється. Крім того було роз'яснено, що територіальними підрозділами ДМС, які мають відповідне обладнання для оформлення паспорта громадянина України у формі картки, прийом заяв на оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року не здійснюється.
Відмовляючи ОСОБА_1, в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв у межах повноважень, на підставі та у спосіб, що передбачені Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» та постановою Кабінету Міністрів України № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України».
Зокрема, суд вважав, що у відповідача відсутній юридичний обов'язок щодо оформлення та видачі неповнолітній ОСОБА_2 паспорта громадянина України у вигляді книжечки, а тому позовні вимоги визнав безпідставними.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції та, надаючи правову оцінку вказаним відносинам, зазначає таке.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-III (далі Закон № 2235-III) документом, що підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.
На виконання положень ст.5 Закону України «Про громадянство України» Верховною Радою України 26 червня 1992 року прийнято постанову, якою затверджено Положення про паспорт громадянина України.
Пунктами 1,3 Положення про паспорт громадянина України передбачено, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» визначаються правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
Згідно з ч.1,2 ст.21 зазначеного Закону паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України.
Зі змісту ч.4 ст.21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» видно, що законодавцем імперативно встановлено вимогу, відповідно до якої паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Частиною 7 ст.21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» визначено перелік відомостей, які вносяться до паспорта громадянина України, зокрема: 1) назва держави; 2) назва документа; 3) ім'я особи; 4) стать; 5) громадянство; 6) дата народження; 7) унікальний номер запису в Реєстрі; 8) номер документа; 9) дата закінчення строку дії документа; 10) дата видачі документа; 11) уповноважений суб'єкт, що видав документ (код); 12) місце народження; 13) відцифрований образ обличчя особи; 14) відцифрований підпис особи; 15) податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган). У разі наявності повідомлення про відмову від реєстраційного номера облікової картки платника податків проставляється слово "відмова".
Крім того, ч.2 ст. 15 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» передбачено, що бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням уповноваженого органу та інших уповноважених суб'єктів.
Так, на виконання зазначеної норми Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 25 березня 2015 року №302 «Про затвердження бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України».
Згідно з п.2 постанови №302 з 01 січня 2016 року запроваджується оформлення і видача паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-XII.
Пунктом 3 цієї постанови передбачено, що до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів Державної міграційної служби матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України оформляється з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки. Прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється.
Як видно з матеріалів справи, на момент звернення позивачки за паспортом (13.07.2017) відповідач повністю забезпечений обладнанням для виготовлення паспорта громадянина України у вигляді ID картки.
Колегія суддів вважає що відповідач зобов'язаний забезпечувати оформлення та видачу паспортів громадянам України відповідно до вимог чинного законодавства, а саме: здійснювати видачу паспортів у вигляді картки.
Крім того, пп.13 п.3 Закону України від 14 липня 2016 року №1474-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» ст.16 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» викладено у новій редакції, яка не містить гарантії права на відмову через свої релігійні переконання від отримання документа з імплантованим у бланк безконтактним електронним носієм, або від внесення інформації до безконтактного електронного носія.
Частиною 4 ст.13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» передбачено лише право особи на відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України. Таке право реалізується шляхом подання заяви відповідному уповноваженому суб'єкту про внесення або відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук особи до безконтактного електронного носія.
Як видно з матеріалів справи, бажання позивачки отримати паспорт, який би не містив безконтактного електронного носія, обумовлене релігійними переконаннями заявників, однак доводи позивачів щодо дискримінації громадян за релігійною чи віковою ознакою з боку відповідача нічим не підтверджені.
Відповідно до ст.35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Згідно зі ст.2 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації в Україні» усі правовідносини, пов'язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються законодавством України. Законодавство України про свободу совісті та релігійні організації складається з цього Закону та інших законодавчих актів України, виданих відповідно до нього.
Відповідно до ст.4 цього Закону громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов'язаних з цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом. Ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
Як зазначено у ст.24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до ч.2 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» кожен громадян України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України, тому позивачка не може відмовитись від виконання обов'язку отримати паспорт саме встановленої форми, посилаючись на релігійні переконання.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 01 липня 2014 року по справі S.A.S. проти Франції зазначено, що хоча релігійна свобода є передусім справою совісті кожної окремої людини, вона також означає право людини на свободу сповідувати свою релігію одноособово і приватно або спільно з іншими, прилюдно та у колі своїх одновірців. У статті 9 перелічені різні форми, в яких людина може реалізовувати право на сповідування своєї релігії або переконань - це можуть бути богослужіння, вчення, а також виконання та дотримання релігійних обрядів. Однак гарантії статті 9 не поширюються на кожну дію, на вчинення якої особу спонукає чи надихає релігія або переконання, і ця стаття не завжди гарантує особі право поводити себе у публічній сфері так, як приписує її релігія або переконання (рішення у справі Arrowsmith проти Сполученого Королівства, №7050/75; рішення у справі Kalac проти Туреччини від 1 липня 1997 року; та згадане вище рішення у справі Leyla Sahin, §§105 і 121). Суд нагадує, що загальна політика або заходи, які призводять до непропорційно серйозних негативних наслідків для певної групи людей, можуть вважатися дискримінаційними, навіть якщо вони не спрямовані конкретно проти цієї групи і не мають дискримінаційної мети (див., серед інших джерел, рішення у справі D.H. та інші проти Чеської Республіки, № 57325/00, §§ 175 і 184-185, ECHR 2007-IV). Але дискримінаційного характеру така політика чи заходи набувають лише у випадку, якщо вони не мають під собою об'єктивних і достатніх підстав, тобто, якщо вони не служать досягненню легітимної мети або якщо не забезпечено належного пропорційного співвідношення між використовуваними засобами та поставленою метою.
Крім того, у п.82 Рішення Європейського суду з прав людини від 15 січня 2013 року по справі EWEIDA та інші проти Сполученого королівства зазначено: Навіть якщо та чи інша віра досягає необхідного рівня переконливості та важливості, не можна сказати, що будь-яка дія, яка певним чином знайшла в ній натхнення чи мотивацію, або ж була вчинена під її впливом, становить сповідування віри. Так, наприклад, дії або бездіяльність, які безпосередньо не виражають відповідне переконання або які лише віддалено пов'язані з приписом віри, не підпадають під захист статті 9 § 1 (див. справи Skugar та інші проти Росії, № 40010/04, ухвала щодо прийнятності від 3 грудня 2009 року, та, наприклад, Arrowsmith проти Сполученого Королівства, звіт Комісії від 12 жовтня 1978 року, Decisions and Reports 19, p. 5; C. проти Сполученого Королівства, звіт Комісії від 15 грудня 1983 року, DR 37, p. 142; Zaoui проти Швейцарії, № 41615/98, ухвала щодо прийнятності від 18 січня 2001 року). Для того, щоб певна дія вважалася сповідуванням за змістом статті 9, вона має бути тісно пов'язана з релігією або переконанням.
Аналізуючи вищенаведені норми законодавства та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність у відповідача обов'язку оформити та видати неповнолітній ОСОБА_2 паспорта громадянина України раніше встановленого зразка у вигляді паспортної книжечки, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
З врахуванням наведеного відповідно до статті 316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2017 року у справі № 803/1465/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя ОСОБА_5
судді ОСОБА_6
ОСОБА_7
Повний текст постанови виготовлений 02.02.2018.