ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
24 січня 2018 року № 826/3791/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії:
головуючого судді Аблова Є.В.,
суддів - Смолія І.В., Григоровича П.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві за участю третьої особи - Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу № 2360 о/с від 06.11.2015 року, поновлення на посаді,-
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві за участю третьої особи - Національної поліції України, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України № 2360 о/с від 06.11.2015 року «По особовому складу» в частині звільнення підполковника міліції ОСОБА_1 (М-001899), яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досянення нею трирічного віку, з посади старшого інспектора з особливих доручень відділу оперативного прикриття та кадрового забезпечення ГУБОЗ МВС України;
- поновити її на посаді старшого інспектора з особливих доручень відділу оперативного прикриття та кадрового забезпечення ГУБОЗ МВС України або на рівнозначній посаді Міністерства внутрішніх справ України з 07.11.2015 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказ про звільнення позивачки є незаконним та порушує її права, свободи та інтереси, що потребує судового захисту.
Представник позивачки у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити.
Представники відповідачів до суду не прибули.
Представник Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві надав письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що позивачку звільнено на підставі наказу Міністерства внутрішніх справ України, ОСОБА_1 у трудових відносинах з Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві не перебувала, а тому позовні вимоги до нього є незаконними, безпідставними і необґрунтованими.
Представник третьої особи надала письмові пояснення, в яких зазначила, що в матеріалах справи відсутні докази того, що з 06.08.2015 року по 06.11.2015 року позивач виявила бажання бути прийнятою на службу до поліції, що свідчить про невикористання свого права на подачу заяви про прийняття на службу до поліції, а отже підтвердила свою згоду проходити подальшу службу.
Судом на підставі ч. 6 ст. 128 КАС України (у редакції, що діяла на момент постановлення ухвали) ухвалено рішення про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, судом встановлено наступне.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з грудня 2000 року проходила службу в органах внутрішніх справ.
Відповідно до Наказу МВС України від 24.09.2014 року № 1928 о/с позивачу з 24.09.2014 року по 25.07.2017 року надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку.
Наказом МВС України від 06.11.2015 року № 2360 о/с відповідно до пункту 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ підполковника міліції ОСОБА_1 (М-001899), старшого інспектора з особливих доручень відділу оперативного прикриття та кадрового забезпечення Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досянення нею трирічного віку, звільнено з 06.11.2015 року з посади через скорочення штатів.
Не погодившись із правомірністю звільнення, позивач звернулася до суду із відповідним позовом.
Перевіряючи правомірність звільнення позивача, суд дійшов висновку про наступне.
Порядок та умови проходження служби особами рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права та обов'язки визначаються Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР №114 від 29.07.1991 року (далі - Положення).
Згідно з п.8 Положення, дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема у зв'язку зі скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.
За приписами пп. «г» п.64 Положення, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.
В той же час, станом на час винесення оскаржуваного наказу, вступив у дію Закон України від 02.07.2015 року №580 - VІІІ «Про Національну поліцію».
Відповідно до п.1 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про Національну поліцію, останній набирає чинності через три місяці з дня наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; 2) частини сьомої статті 15 та частини п'ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року.
Закон України «Про Національну поліцію» опублікований в газеті Голос України від 06.08.2015 року № 141-142, набрав чинності 07.11.2015 року.
Враховуючи викладене, пункти 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону набирають чинності з 07.08.2015 року.
Пунктами 9, 10, 11 вказаного розділу Закону передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону, можуть були прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції. Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або неприйняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону.
Таким чином, вищезазначені норми Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про національну поліцію" та Положення, на які йдеться посилання у спірному наказі, містять три підстави для звільнення особи зі служби через скорочення штатів, а саме: при відмові працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; при відсутності можливості подальшого використання на службі.
Отже, при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату, начальник органу прямо зобов'язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється.
На підставі викладеного, відповідачем жодним чином не було обґрунтовано відсутність можливості подальшого використання позивача на службі, оскільки не враховано відсутність відмови позивачки від проходження служби в поліції та не перевірено взагалі можливість реалізації її права на прийняття до служби в поліції. Вищевказане, на думку суду, свідчить про порушення права позивача на подання заяви особисто до органу поліції з висловлення бажанням проходити службу саме у такому органі поліції та взагалі, розгляду її кандидатури на посаду в поліції.
Як вбачається із матеріалів справи, жодної вакантної посади при звільненні позивачу не пропонувалось та на момент прийняття оскаржуваного наказу позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Згідно із пунктом 17 Положення, вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.
Враховуючи те, що Закон України «Про Національну поліцію» та Положення не містять положень щодо гарантій вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, тому в даному випадку до спірних правовідносин повинні бути застосовані норми Кодексу законів про працю України.
Відповідно до ч. 3 ст.184 КЗпП України, звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору.
Таким чином, пряма заборона на звільнення працівників, зазначених у статті 184 Кодексу законів про працю України, протягом встановлених строків означає, що вони взагалі не можуть бути кандидатами на звільнення. Вони мають суб'єктивне право залишитися на роботі (крім випадків повної ліквідації підприємства), відтак вирішення питання про їх звільнення, якщо підприємство не ліквідовується, не допускається. Якщо підприємство ліквідується допускається звільнення таких працівників з обов'язковим працевлаштуванням.
Аналогічний висновок відображений в ухвалі ВАС України від 19 квітня 2016 р. у справі К/800/5127/16.
Вказане положення відповідає правовій позиції Європейського Суду з прав людини. Зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 22.03.2012 року по справі проти Російської Федерації зазначено, що право на відпустку по догляду за дитиною належить всім громадянам без будь-яких відмінностей за ознаками статі або професії. Збройні сили, поліція та державні службовці не виключаються з числа користувачів цього фундаментального права.
Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність звільнення позивача, оскільки така підстава звільнення, яка зазначена у спірному наказі (скорочення штатів) протирічить вищевикладеній забороні, встановленій законом, звільняти жінок, які мають дітей віком до трьох років.
Стосовно вимоги про поновлення позивачки на посаді старшого інспектора з особливих доручень відділу оперативного прикриття та кадрового забезпечення ГУБОЗ МВС України або на рівнозначній посаді Міністерства внутрішніх справ України суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Згідно з п. 24 Положення, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.
Суд вважає за необхідне зазначити, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові ВСУ від 16.10.2012 р. у справі № 21-267а12 (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР - 27362825).
З врахуванням викладеного, суд прийшов до висновку, що належним способом захисту порушеного права ОСОБА_1 є поновлення її на посаді старшого інспектора з особливих доручень відділу оперативного прикриття та кадрового забезпечення Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю з 06.11.2015 року.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 256 КАС України, негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби. Отже, постанову суду в частині поновлення позивачки на посаді слід звернути до негайного виконання.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У відповідності до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
З огляду на встановлені у справі обставини, суд заявлені позовні вимоги обґрунтованими, а відтак вбачає наявність підстав для їх задоволення у повному обсязі.
Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України № 2360 о/с від 06.11.2015 року «По особовому складу» в частині звільнення з 06.11.2015 року підполковника міліції ОСОБА_1 (М-001899) з посади старшого інспектора з особливих доручень відділу оперативного прикриття та кадрового забезпечення Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України поновити підполковника міліції ОСОБА_1 (М-001899) на посаді старшого інспектора з особливих доручень відділу оперативного прикриття та кадрового забезпечення Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю з 06.11.2015 року.
Допустити постанову у частині поновлення підполковника міліції ОСОБА_1 (М-001899) на посаді старшого інспектора з особливих доручень відділу оперативного прикриття та кадрового забезпечення Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю з 06.11.2015 року до негайного виконання.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Є.В. Аблов
Судді І.В. Смолій
П.О. Григорович