ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
24 січня 2018 року № 826/7241/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії:
головуючого судді Аблова Є.В.,
суддів - Григоровича П.О., Смолія І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства юстиції України
про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі,-
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, в якому, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить:
- стягнути з Міністерства юстиції України на його користь 90527,35 грн. середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі за період з 26.12.2016 року по 31.08.2017 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки на даний момент Міністерство юстиції України не виконало постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.12.2014 року в адміністративній справі № 826/17563/14 про поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, тому позивач, згідно з ст. 236 КЗпП, має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання такого рішення.
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача надав письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що оскільки Міністерством юстиції України не прийнято наказ про поновлення позивача на посаді старшого державного виконавця, тому час затримки виконання рішення неможливо визначити до його фактичного виконання. Таким чином, права позивача не підлягають поновленню у запропонований ним спосіб, а саме: шляхом стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
З урахуванням вимог ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції. чинній на момент постановлення ухвали), суд прийшов до висновку про розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, судом встановлено наступне.
З матеріалів справи вбачається, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.12.2014 року у справі №826/17563/14, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2015 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.07.2015 року №К/800/13543/15, визнано протиправним та скасовано наказ Державної виконавчої служби України від 10 листопада 2014 року №675/к "Про звільнення ОСОБА_1.", поновлено ОСОБА_3 на посаді старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України з 19.12.2014 року та стягнено на користь позивача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.12.2014 року у справі №826/17563/14 допущено до негайного виконання в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.
На виконання вказаного судового рішення, 13.01.2015 року Окружним адміністративним судом м. Києва було видано виконавчий лист № 826/17563/14.
21.01.2015 року позивач звернувся до Державної виконавчої служби України з заявою про відкриття виконавчого провадження з виконання даного виконавчого листа.
Оскільки рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі не виконано, позивач вважає, що з Міністерства юстиції України належить стягнути його користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України.
Даючи правову оцінку обставинам даної справи, суд зазначає про наступне.
Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до ст. 236 Кодексу законів про працю України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Зазначена вище стаття КЗпП не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, у разі якщо працівник не вчинив додаткові дії, в цьому випадку - пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.
Правова позиція по даному питанню викладена в постанові Верховного Суду України від 23 червня 2015 року № 21-63а15.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно з ч. 2 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України, невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 34 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Відповідно до частини сьомої ст. 235 Кодексу законів про працю України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, ухвалене органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно виконується не з часу набуття ним законної сили (як це передбачено для переважної більшості судових рішень), а негайно з часу його оголошення на судовому засіданні.
Станом на момент розгляду даної справи, постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.12.2014 року, що допущена до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць, всупереч вимогам Кодексу законів про працю України та Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем не виконана.
При цьому суд бере до уваги постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2015 року в справі № 826/16659/15 і постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2017 року в справі № 826/2980/15, якими вирішено аналогічний адміністративний позов позивача за період, що передує спірному періоду.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач - ОСОБА_1 має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, відповідно до ст. 236 Кодексу законів про працю України, з 26.12.2016 року по 31.08.2017 року (169 робочих днів).
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21.01.15 року по справі №6-203цс14 слід зазначити наступне.
Відповідно до статті 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 .
Згідно з пунктом 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати цей Порядок застосовується, у тому числі, у випадку вимушеного прогулу.
За змістом пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.
Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати в розрахунковому періоді за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу ІV Порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).
Згідно з довідкою ДВС від 23.01.2015 року № 5.1-09/5.1/35, середньоденний заробіток позивача на дату звільнення складав 172, 09 грн.
Наказом ДВС України від 29.11.2013 року № 796/к позивачу встановлено посадовий оклад у розмірі 1630 грн.
У подальшому посадовий оклад старшого державного виконавця збільшувався на підставі постанов КМ України, а саме:
- від 06.04.2016 року № 292 - до 3963, 00 грн.;
- від 18.01.2017 року № 15 - до 4600, 00 грн.
Таким чином, коефіцієнт посадового окладу у 2016 році становив 2,43 (3963:1630), у 2017 році - 2,82 (4600:1630). Середньоденна зарплата у 2016 році становила 418,18 грн., у 2017 році - 485,29 грн. З 26.12.2016 року по 31.12.2016 року було 5 робочих днів, з 01.01 по 31.08.2017 року - 164 робочих дні.
Середній заробіток за час затримки виконання судового рішення за період з 26.12.2016 року по 31.08.2017 року становить: 5*418,18+164*485,29=81678, 46 грн.
Відповідач не надав заперечень щодо наданого розрахунку, зазначивши, що суд має враховувати отриманий позивачем заробіток за місцем нової роботи.
Такі доводи відповідача суд до уваги не приймає, оскільки посилання на пункт 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» є помилковим, так як викладені в ньому роз'яснення були зроблені з урахуванням вимог закону, зокрема частини третьої статті 117 КЗпП України, яку виключено на підставі Закону України №3248-15 від 20 грудня 2005 року.
Згідно із частинами 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У відповідності до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з частиною 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог і наявність підстав для їх часткового задоволення.
Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі за період з 26.12.2016 року по 31.08.2017 року у розмірі 81678 (вісімдесят одна тисяча шістсот сімдесят вісім) грн. 46 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити за безпідставністю.
Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Головуючий суддя Аблов Є.В.
Судді Григорович П.О.
Смолій І.В.