Номер справи 623/2816/17
Номер провадження 2/623/170/2018
іменем України
02 лютого 2018 року Ізюмський міськрайонний суд Харківської області
в складі: головуючого судді: Герцова О.М.
при секретарі: Рзаєвої І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Ізюмський районний сектор ГУ ДМС у Харківській області про усунення перешкод в здійсненні права користування та розпорядження майном,-
В листопаді 2017 року позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа: Ізюмський районний сектор ГУ ДМС у Харківській області про усунення перешкод в здійсненні права користування та розпорядження майном, в обґрунтування позову посилається на те, що їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_1.
Відповідач по справі зареєстрований у квартирі ОСОБА_1, але фактично в ній не мешкає з 2015 року. Просила позовні вимоги задовольнити.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні підтрималя свої позовні вимоги, просила задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час розгляду справи повідомлений належним чином, заперечень проти позову не надав.
Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляду справи, що відповідає положенням ст. 280-282 ЦПК України.
Третя особа, Ізюмський районний сектор ГУ ДМС у Харківській області в судове засідання не зявились, про час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином, заперечень проти позову суду не надсилали, заяви про розгляд справи у їх відсутності не надавали.
Свідок ОСОБА_3 у судовому засіданні, пояснила, що вона є матір'ю відповідача у справі ОСОБА_2 Також зазначила, що її син не мешкає у квартирі вже бульше ніж 5 років, місце його знаходження не відомо.
Суд відповідно до ч. 1ст. 223 ЦПК України вважає за можливе розглядати справу у відсутність не з'явившихся учасників за наявними доказами справи.
Судовим розглядом встановлено, що позивачу належить квартира АДРЕСА_2, що підтверджується копією договру купівлі - продажу квартири від 05.09.2017 року. (а.с.10).
Із копії домової книги вбачається, що відповідач, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 з 07.05.2008 року ( а.с.8-9).
Відповідач, ОСОБА_2, за адресою:Харківська область АДРЕСА_3 не проживає, що підтверджується довідкою голови правління ОСББ "Висота-2016" від 31 жовтня 2017 року ( а.с.12).
Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.
Глава 23 Цивільного кодексу України встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд. Однак, як зазначено в ст. 13 ч. 3 Конституції України, власність зобовязує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству. Тому право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону.
Пленум Верховного Суду України у постанові «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 року № 2 підкреслив, що правильний і своєчасний розгляд житлових спорів є гарантією реального здійснення конституційного права особи на житло, захисту прав і охоронюваних законом інтересів державних органів, підприємств, установ, організацій у здійсненні покладених на них завдань щодо управління житловим фондом, його експлуатації і збереження. Досконалий розгляд житлових спорів є запорукою своєчасного, реального здійснення конституційного права громадян на житло і зміцнення законності у житлових правовідносинах.
Реалізація встановлених конституційних гарантій, поряд з іншими, відображається в збереженні житла за його власниками без обмежень, та в гарантії збереження житла в державному та комунальну житлову фонді за тимчасово відсутніми громадянами протягом шести місяців (ст. 71 ЖК УРСР), членів сімї власника жилого приміщення протягом року (ст. 405 ЦК України). Не проживання у жилому приміщенні понад встановлений строк без поважних причин, дають підстави для визнання цих осіб в судовому порядку такими, що втратили права користування ним (ст. 72 ЖК УРСР, ст. 405 ЦК України).
Пленум Верховного Суду України у постанові «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 року № 2 підкреслив, що правильний і своєчасний розгляд житлових спорів є гарантією реального здійснення конституційного права особи на житло, захисту прав і охоронюваних законом інтересів державних органів, підприємств, установ, організацій у здійсненні покладених на них завдань щодо управління житловим фондом, його експлуатації і збереження. Досконалий розгляд житлових спорів є запорукою своєчасного, реального здійснення конституційного права громадян на житло і зміцнення законності у житлових правовідносинах.
Правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі Конвенція), яка гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Це покладає на Україну в особі її державних органів зобовязання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р.), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 р.).
Пункт 2 ст. 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоровя чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у п. 2 ст. 8 Конвенції.
За положеннями ч. 1 ст. 317 та ч. 1 ст. 319 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном і він реалізує їх на власний розсуд.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном ( ст. 391 ЦК України.).
Глава 28 ЦК України визначає житло обєктом права приватної власності.
Права власника житлового будинку визначені ст. 383 ЦК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів його сімї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у права власника можливо лише з підстав, передбачених законом.
Члени сімї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
До членів сімї власника будинку (квартири) належать дружина власника квартири, їхні діти та батьки, а також інші особи.
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сімї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Зазначена правова позиція висловленав постанові Верховного Суду України у справі №6-709цс16, і відповідно до вимог ст. 360-7 ЦПК України є обовязковою для застосування судами України.
З урахуванням ст. 7 Закону України від 11 грудня 2003 року « Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» позивач у разі будь яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном має право вимогати усунення відповідних перешкод, зокрема шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, предявивши разом з ним одну із таких вимог:
- про позбавлення права власності на житлове приміщення;
- про позбавлення права користування житловим приміщенням;
- про визнання особи безвісно відсутною;
- про оголошення фізичної особи померлою.
Реєстрація місця проживання відповідача в будинку обмежує права позивача у здійсненні права володіння, користування та розпорядження майном.
Окрім цього, згідно ст. 7 Закону України № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється, зокрема, на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Таким чином, як випливає з вказаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про виселення; 4) визнання особи безвісно відсутньою; 5) оголошення фізичної особи померлою.
Враховуючи викладене, задоволення позову власника про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, і є належним способом усунення перешкод у користуванні власністю, а вказане рішення суду - підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання.
Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши до органу реєстрації судове рішення про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, тому вимоги позивача щодо зняття з реєстрації є недоцільними.
Одночасно в задоволенні позову в частині зобов'язання відповідача ОСОБА_2 усунути перешкоди у розпорядженні належним позивачу на праві власності вищевказаною квартирою шляхом зняття з державної реєстрації за вказаною вище адресою суд вважає необхідним відмовити, виходячи з наступного.
Відповідно до правового висновку, викладеного в Постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року у справі 6-57цс11, зазначено, що виходячи з того, що Закон України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» єспеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання. Вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.
Відповідно до абз. 2 ч.1 ст.. 7 ЗУ «Про свободу пересування та вільнийвибірмісцяпроживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
З огляду на викладене, суд вважає, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, є достатньою та самостійною підставою для зняття відповідної особи з реєстрації місця проживання.
При таких даних позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.
Керуючись статтями ст. 12,13,77,81,141, 200, 206, 263-268,280,281,282 ЦПК України, ст. ст. 116,157 ЖК України, ст. 405 ЦК України суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3 - таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою №14 по вулиці Володимира Висоцького будинок 27 в місті Ізюмі Харківської області.
В задоволенні позову в іншій частині відмовити.
З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку до Апеляційного суду Харківської області через Ізюмський міськрайонний суд протягом 30 днів з дня його проголошення. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Суддя: О.М.Герцов