Справа № 428/13090/17
Провадження №2-а/428/48/2018
29 січня 2018 року м. Сєвєродонецьк
Суддя Сєвєродонецького міського суду Луганської області Кордюкова Ж.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в приміщенні суду у м. Сєвєродонецьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
27.11.2017 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Сєвєродонецького міського суду Луганської області з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позову позивач вказує, що вона здобула право на отримання пенсії у зв'язку з досягненням пенсійного віку. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», позивач є внутрішньо переміщеною особою. ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області. Однак, з 01 квітня 2017 року відповідач перестав виплачувати позивачу належну їй пенсію. Законодавство України передбачає, що призначення, виплата, припинення пенсійних виплат, у тому числі і внутрішньо-переміщеним особам, має здійснюватися виключно на підставі норм Законів щодо пенсійного забезпечення на рівні з іншими громадянами України. Таких підстав для припинення виплати пенсій, як відсутність за місцем проживання, вищенаведеними законами не передбачено. У зв'язку з цим ОСОБА_1 просить про наступне:
- визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2017 року;
- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 та сплатити заборгованість за період з 01 квітня 2017 року.
Представник відповідача надала до суду письмовий відзив на адміністративний позов, в якому зазначила, що позивач перебуває на обліку в УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області. Відповідно до п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 (далі - Порядок 365-2), соціальні виплати припиняються у разі, зокрема, отримання інформації від певних органів влади. Також згідно пункту 4.1. розділу IV Порядку, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2). Відповідачем отримано лист від 27.03.2017 року №3147/02, в якому вказана інформація про відсутність за місцем проживання позивача і зупинення виплати їй пенсії з 01.04.2017 року. Позивач із заявою про поновлення їй виплати пенсії не зверталася. Листом №346/П-5 від 17.11.2017 року відповідач роз'яснив позивачу про порядок поновлення пенсії. Тому Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд, оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, дійшов висновку про можливість ухвалення законного судового рішення за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши та оцінивши надані позивачем та відповідачем письмові докази, суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 29.01.2018 року було відмовлено у залученні до участі у справі в якості третьої особи Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради Луганської області.
Ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 07.12.2017 року було відстрочено сплату судового збору позивачу ОСОБА_1 до ухвалення судового рішення по справі та визнано поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду і поновлено ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду. Отже, предметом розгляду по цій справі є відповідні вимоги з 01 квітня 2017 року.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області та отримує пенсію за віком.
Згідно із копією пенсійного посвідчення №163156, виданого від 27 березня 1999 року, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, здобула право на отримання пенсії у зв'язку з досягненням пенсійного віку з 17.05.1999 року довічно.
Відповідно до письмових пояснень представника Управління пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області, ОСОБА_1 була припинена виплата пенсії з 01 квітня 2017 року у зв'язку із надходженням інформації про її відсутність за місцем проживання.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється в установах публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України та з використанням його платіжних пристроїв. Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому.
Пунктом 8 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595 визначено, що особам, які переміщені на контрольовану територію та взяті на облік відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати протягом усього строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2015 року № 509 затверджений Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, який регулює механізм видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. До того ж, пунктом 2 наведеного порядку встановлена процедура отримання такої довідки, згідно з якою повнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто або через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи).
05 листопада 2014 року Постановою Кабінету Міністрів України № 637 постановлено встановити, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509. Зазначені виплати, що призначені або продовжені відповідним особам до набрання чинності цією постановою, здійснюються за фактичним місцем їх проживання (перебування) у разі видачі їм до 31 грудня 2014 року такої довідки.
Постановою КМУ № 715 від 12.12.2014 року абзац другий пункт 1 Постанови змінено та зазначено, що зазначені виплати, що призначені або продовжені відповідним особам до набрання чинності цією постановою, здійснюються за фактичним місцем їх проживання (перебування) у разі видачі їм до 01 лютого 2015 року такої довідки. В наступному зазначений абзац було змінено відповідно до Постанови КМУ № 636 від 26.08.2015 року та зазначено, що зазначені виплати припиняються з місяця, наступного за тим, у якому завершився строк дії цієї довідки. У разі продовження строку дії довідки зазначені виплати поновлюються з дати припинення їх виплати.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595 затверджений Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей (далі - Тимчасовий порядок), відповідно до пункту 8 якого встановлено, що особам, які переміщені на контрольовану територію та взяті на облік відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати, протягом усього строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Отже, з урахуванням вищенаведеного вбачається, що особа, яка не перемістилась з непідконтрольної Україні території, але бажає й надалі отримувати пенсію повинна у відповідності до вищенаведених Порядків № 595 та № 637 переміститись на контрольовану українською владою територію для вирішення питання отримання соціальної виплати (пенсії), за місцем фактичного проживання звернутись до управління ПФУ та надати заяву про переведення пенсійної справи (призначення пенсії, виплату допомоги на поховання, виплату недоотриманої пенсії), а також довідку про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції.
Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 року на час її прийняття строку дії довідки внутрішньо переміщеної особи встановлено не було.
26.08.2015 року Постановою Кабінету Міністрів № 636 внесено зміни до Постанови № 509, якими, зокрема встановлено строк дії такої довідки у шість місяців з дати її видачі.
Постановою Кабінету Міністрів від 08.06.2016 року № 352 було також внесено зміни до Постанови № 509, згідно яких встановлено, що довідка діє безстроково; довідка, видана до 20 червня 2016 року, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
Таким чином судом встановлено, що позивач вищенаведені вимоги для отримання пенсії за віком виконала, оскільки звернувлася із відповідною заявою до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про взяття на облік для продовження виплати пенсії за віком та надала відповідну довідку про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції.
Відповідно ст. 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Відповідно ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
У статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зазначені підстави припинення та поновлення виплати пенсії. У частині 1 цієї статті визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини 2 ст. 49 зазначеного Закону України поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Як вбачається з письмових пояснень представника відповідача, припинення виплати пенсії ОСОБА_1 було обумовлено надходженням інформації про її відсутність за місцем проживання. Зазначеної підстави для припинення виплати пенсії діючим Законом не передбачено. Відповідач не послався на конкретну норму Закону України, що передбачає припинення виплати пенсії.
Згідно із висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 07.10.2009 року в Україні як соціальній правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.
Таким чином, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме: отримання пенсії.
Також, згідно ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави як невід'ємне право кожної людини закріплено також Загальною Декларацією прав людини 1948 року. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним, непорушним та не може зазнавати жодних обмежень, зокрема не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками місця мешкання. Отже, відсутність позивача за місцем проживання не може позбавляти його права на виплату пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до ст. 1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).
За приписами ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У п. 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні від 08 липня 2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Суд зазначає, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних. З огляду на викладене, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян на пенсійне забезпечення, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Такий висновок суду кореспондується із положеннями ч. 3 ст. 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», де вказано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, а також із положеннями ч. 2 ст. 5 цього ж Закону, де вказано, що виключно цим Законом визначаються коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Також, відповідач не надав доказів, що здійснюючи дії щодо зупинення виплати пенсії позивачу, управління ПФУ діяло у відповідності із постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 року № 136 і Порядком верифікації та моніторингу державних виплат.
Встановлені у справі обставини дають підстави для висновку про те, що у відповідача не було законних підстав для припинення виплати пенсії позивачу, тобто його дії щодо припинення виплати пенсії є протиправними.
Зазначене порушене право із урахуванням ч. 2 ст. 9 КАС України, з метою ефективного захисту прав позивача, підлягає судовому захисту шляхом визнання дій Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області протиправними та зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області відновити (поновити) нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1, а також виплатити виниклу заборгованість з 01 квітня 2017 року.
Щодо посилань представника відповідача на те, що позовні вимоги не містять чітко визначеного періоду із зазначенням кінцевої дати, в який були порушені права позивача, то суд зазначає, що пенсія була призначена позивачу довічно, а отже покладення на відповідача зобов'язань щодо призначення та виплати пенсії позивачу без вказівки на кінцеву дату не призведе до вирішення судом вимог на майбутнє та відповідатиме характеру спірних правовідносин.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує, що позов був задоволений, а ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області щодо вирішення питання про відкриття провадження у справі позивачу було відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення по справі. Отже, судові витрати, які підлягають розподілу, у цій справі відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 9, 90, 139, 241-246, 255, 263, 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо невиплати з 01 квітня 2017 року пенсії за віком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області, ідентифікаційний код 21792459, місцезнаходження: Україна, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, буд. 9, поновити з 01 квітня 2017 року нарахування та виплату пенсії, а також виплатити виниклу заборгованість з виплати пенсії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: Україна, АДРЕСА_1.
Рішення може бути оскаржене в Донецькому апеляційному адміністративному суді через Сєвєродонецький міський суд Луганської області шляхом подання апеляційної скарги на рішення протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Ж. І. Кордюкова