31 січня 2018 р.м.ОдесаСправа № 660/756/17
Категорія: 10.2 Головуючий в 1 інстанції: Гончаренко О.В.
Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Федусика А.Г.,
суддів - Зуєвої Л.Є. та Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Бериславського об'єднаного управління пенсійного фонду України в Херсонської області на постанову Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 18 вересня 2017 року за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Бериславського об'єднаного управління пенсійного фонду України в Херсонської області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом до Бериславського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Херсонської області (далі УПФУ) про визнання дій УПФУ щодо прийняття 21 липня 2017 року рішення щодо відмови у призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника після смерті чоловіка протиправним та скасування вказаного рішення, зобов'язання УПФУ призначити їй пенсію у зв'язку з втратою годувальника з 14 липня 2017 року довічно відповідно до положень ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру», ст.ст.10, 36, 37, 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виходячи з розміру пенсії годувальника, що розрахована як 90 відсотків від заробітку померлого чоловіка.
Постановою Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 18 вересня 2017 року позовні вимоги було задоволено частково.
Не погоджуючись з постановою суду, УПФУ подало апеляційну скаргу, в якій зазначається, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що в період з 02 березня 1973 року по 01 липня 2000 року чоловік позивачки працював на посаді слідчого в прокуратурі Нововоронцовського району Херсонської області. Наказом прокурора Херсонської області №193-О від 15 червня 2000 року його було звільнено з органів прокуратури у зв'язку з виходом на пенсію за вислугою років відповідно до п.«а» ч.2 ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» та ст.38 КЗпП України. Починаючи з 07 липня 2000 року він перебував на обліку в Нововоронцовському відділенні обслуговування громадян УПФУ як отримувач пенсії за вислугою років, призначеної на підставі ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» у редакції, чинній станом на 07 липня 2000 року, в розмірі 90% від суми місячного заробітку.
З довідки прокуратури Херсонської області №18/201 від 30 червня 2016 року, вбачається, що чоловік позивачки працював в прокуратурі Нововоронцовського району Херсонської області на посаді прокурора прокуратури (слідчий).
Позивачка перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 22 квітня 1972 року відповідно до свідоцтва про одруження, зареєстрованому Нововоронцовським районним відділом ЗАГС, актовий запис за №19.
Відповідно до постанови Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 17 жовтня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до УПФУ про визнання неправомірними дій щодо відмови у перерахунку пенсії та зобов'язання вчинити певні дії, судом було зобов'язано УПФУ здійснити з 18 липня 2016 року перерахунок призначеної пенсії за вислугою років на підставі довідки прокуратури Херсонської області №18/201 вих.16 від 30 червня 2016 року про заробітну плату, виплативши різницю між фактично отриманою та належною до оплати сумою пенсії.
Постанова набула чинності після ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер у віці 76 років відповідно свідоцтва про смерть. В зв'язку зі смертю чоловіка позивачка, як непрацездатна особа, що перебувала на утриманні померлого, 14 липня 2017 року звернулася до УПФУ із заявою про перехід з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника.
Рішенням УПФУ від 21 липня 2017 року їй було в цьому відмовлено з посиланням на ч.19 ст.86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року, а також на те, що з 01 червня 2015 року Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» №213 від 02 березня 2015 року скасовані норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до Закону України «Про прокуратуру», що і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.
Вирішуючи спірне питання та задовольняючи позов в частині суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, звертаючись 14 липня 2017 року до УПФУ із заявою про перехід з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника позивачка посилалася на положення ч.19 ст.86 Закону України "Про прокуратуру", якими передбачено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї прокурора або слідчого, які були на його утриманні на момент смерті (при цьому дітям пенсія призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника), за наявності у померлого годувальника стажу роботи в органах прокуратури не менше 10 років, у розмірі 60 відсотків середньомісячного (чинного) заробітку на одного члена сім'ї, 70 відсотків - на двох і більше членів сім'ї. До непрацездатних членів сім'ї померлого прокурора або слідчого належать особи, зазначені у статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Разом з тим, відповідно до п.5 "Прикінцевих положень" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", "Про статус народного депутата України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про судову експертизу", "Про Національний банк України", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.
Вищезгаданий закон України щодо призначення всіх пенсій на загальних підставах до 01 червня 2015 року прийнято не було, а тому норми щодо саме пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Закону України "Про прокуратуру" з 01 червня 2015 року були скасовані, у зв'язку з чим у позивачки немає права призначення їй пенсії по втраті годувальника саме за вказаним законом.
З врахування наведеного колегія суддів вважає, що в зв'язку з неприйняттям закону щодо призначення всіх пенсій, в тому числі і спеціальних, на загальних підставах, підстав для переведення позивачки з пенсії за віком на пенсію в зв'язку з втратою годувальника відповідно до ч.19 ст.86 Закону України «Про прокуратуру» немає.
Посилання позивачки на ту обставину, що в даному випадку має місце не призначення нової пенсії, а саме перехід з одного виду на інший, колегія суддів не приймає до уваги з огляду на ту обставину, що раніше (спершу) позивачці було призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, ніж Закон України «Про прокуратуру».
Колегія суддів зазначає, що вказана правова позиція схематично узгоджується з висновками, зробленими Верховним Судом України у постанові від 31 березня 2015 року у справі № 21-612а14.
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12 жовтня 2004 року. Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
При розв'язанні спірних правовідносин судовою колегією також враховується й правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в ухвалі "Великода проти України" від 03 червня 2014 року, в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
У зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.
Отже, враховуючи все вищезазначене у сукупності колегія суддів приходить до висновку, що у спірних правовідносинах УПФУ діяло в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Законами України, оскільки у відповідача відсутні правові підстави для вчинення дій, зазначених позивачем, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Крім цього, в обґрунтування своїх позовних вимог позивачка посилалася на положення ст.ст.10, 36, 37, 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", також як на підставу для призначення їй пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Судова колегія вважає і вказані вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки з вказаними вимогами (саме про призначення пенсії за вказаними нормами) позивачка до відповідача не зверталася, що підтверджується копією її заяви до УПФУ від 14.07.2017 року, і відповідно такі вимоги пенсійним органом взагалі не розглядалися, і за таких обставин вирішення цього питання в судовому порядку не відноситься до повноважень суду.
Враховуючи наведені положення діючого законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при ухвалені постанови припустився порушень норм права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим судове рішення підлягає скасуванню з постановленням по справі нового рішення про відмову в задоволені позовних вимог.
Керуючись ст.308, 311, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Бериславського об'єднаного управління пенсійного фонду України в Херсонської області - задовольнити.
Постанову Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 18 вересня 2017 року скасувати та прийняти по справі нову постанову, якою позов ОСОБА_2 до Бериславського об'єднаного управління пенсійного фонду України в Херсонської області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в порядку ст.328-331 КАС України.
Головуючий суддя Федусик А. Г.
Судді Зуєва Л.Є. Шевчук О.А.