29 січня 2018 року м. Житомир справа № 806/155/18
категорія 6.2.1
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Попової О. Г.,
секретар судового засідання Ясинська К.В.,
за участю:
позивача ОСОБА_1,
представника відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із позовом, в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 15.09.2017 №С-12283/0-10478/6-17 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0998 га для ведення індивідуального садівництва на території Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0998 га для ведення індивідуального садівництва на території Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що зверталась до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,0998 гектарів для ведення індивідуального садівництва на території Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області однак, за результатами розгляду вказаної заяви отримала від Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області лист від 15.09.2017 №С-12283/010478/6-17, яким позивачу було відмолено у задоволенні її заяви із посиланням на положення постанови Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 №413.
На думку позивача, надана відмова прийнята з порушенням норм Земельного кодексу України, є протиправною та порушує конституційні права позивача.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 09.01.2018 відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи призначено на 29 січня 2018 року о 12:30.
В судове засідання прибули позивач та представник відповідача.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача щодо задоволення позовних вимог заперечувала з підстав, викладених у відзиві на адміністративний позов. Вказувала, що оскільки відповідач при наданні оскаржуваної відмови правомірно керувався положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 №413, а вимога щодо зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою є втручанням у дискреційні повноваження Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, то у задоволенні позовних вимог слід відмовити за безпідставністю. (а.с. 26-28)
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі та присутні в судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 15.08.2017 зверталась до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,0998 гектарів для ведення індивідуального садівництва на території на території Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області. (а.с. 13)
Додатками до заяви зазначено: довідка про членство в садівницькому товаристві (а.с. 17); план ділянок садівницького товариства "Берізка-1" (а.с. 15); викопіювання з кадастрової карти (плану) (а.с. 14); копія членської книжки садівника (а.с. 16); копія паспорта та ідентифікаційного коду (а.с. 18-21)
Оскільки відповіді за результатами розгляду своєї заяви позивач не отримала, ОСОБА_1 27.11.2017 звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із зверненням щодо надання копій документів щодо результату розгляду заяви ОСОБА_1 від 15.08.2017 (а.с. 22 та зворот)
Відповідач листом від 06.12.2017 №№С-16190/0-12167/6-17 повідомив позивачу, що за результатами розгляду її заяви від 15.08.2017 спеціалістами Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області підготовлено та направлено лист від 15.09.2017 №С-12283/0-10478/6-17. (а.с. 23)
Як встановлено зі змісту листа від 15.09.2017 №С-12283/0-10478/6-17, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повідомило ОСОБА_1, що її заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва, площею 0,0998 га, яка розташована на Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області розглянуто. Відповідно до Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, затвердженої постановою Кабінетом Міністрів України від 07.06.2017 № 413, Держгеокадастр та його територіальні підрозділи під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність в межах норм безоплатної приватизації повинні формувати перелік земельних ділянок та визначати площу земельних ділянок, які можливо передати в межах норм безоплатної приватизації на території відповідної області не більше 25 відсотків від площі земельних ділянок, право оренди на які було продано на території відповідної області у кварталі, що передував поточному кварталу. У третьому кварталі 2017 року по Житомирській області площа земельних ділянок, які будуть передаватися у межах норм безоплатної приватизації складає 52,9456 га.
Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області опублікувало інформацію про перелік ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам у третьому кварталі 2017 року на території Житомирської області.
Земельна ділянка, яку позивач хоче отримати у власність для ведення індивідуального садівництва, не увійшла до вищезазначеного переліку. Враховуючи вищевикладене, у зв'язку із невідповідністю місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів (постанова КМУ №413 від 07.06.2017) та керуючись п. 7 ст. 118 Земельного кодексу України Головне управління відмовляє у задоволенні заяви. (а.с. 24)
Не погоджуючись із рішенням відповідача та вважаючи надану відмову протиправною, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та перевіряючи оскаржуване рішення, оформлене листом від 15.09.2017 №С-12283/0-10478/6-17 на відповідність ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд зазначає наступне.
Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.
Відповідно до статті 14 Основного Закону, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року №2768-III (далі - Земельний кодекс України) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з пунктом "а" частини третьої статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
У відповідності до ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
За приписами частини другої статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Як визначено абзацом першим частини третьої згаданої статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, при цьому зобов'язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.
Суд зазначає, що у оскаржуваному листі та у відзиві на позов, відповідач інших зауважень щодо поданих позивачем документів не вказав.
Відповідачем фактично не заперечується, що ОСОБА_1 до заяви поданий вичерпний перелік документів, встановлений Земельним кодексом України.
Водночас, із матеріалів справи встановлено, що за результатами розгляду заяви позивача, Головним управління Держгеокадастру у Житомирській області відмовлено у наданні дозволу на проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,0998 гектарів для ведення індивідуального садівництва на території на території Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області у зв'язку невідповідністю місця розташування об'єкта вимогам постанови Кабінету Міністрів України №413 від 07.06.2017. (а.с. 24)
Суд наголошує, що постанова Кабінету Міністрів України №413 від 07.06.2017 року "Про деякі питання удосконалення в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними", на яку посилається відповідач, не є нормативно-правовим актом, що врегульовує порядок надання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної або комунальної власності у користування громадянам, а лише затверджує стратегію удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними. Будь-яких змін до порядку одержання дозволу на розробку проекту землеустрою, передбаченого Земельним кодексом України, у зв'язку із затвердженням вказаної Стратегії, не внесено.
Враховуючи вищевикладене, відповідач відмовляючи у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України №413 від 07.06.2017, діяв всупереч наданим Земельним кодексом України повноваженням.
Суд також звертає увагу, що відповідач у листі 15.09.2017 №С-12283/0-10478/6-17, надаючи позивачу відмову, не враховує вимоги Земельного кодексу України.
Відповідно до ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправною та скасування відмови Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 15.09.2017 №С-12283/0-10478/6-17 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0998 га для ведення індивідуального садівництва на території Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0998 га для ведення індивідуального садівництва на території Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області, суд зазначає наступне.
Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенство права. Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.
Обмеження дискреційної влади як складова верховенства права і правової держави вимагає, насамперед, щоб діяльність як держави загалом, так і її органів, включаючи законодавчий, підпорядковувалася утвердженню і забезпеченню прав і свобод людини.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
Як встановлено з матеріалів справи, саме по собі судове рішення про визнання відмови у наданні дозволу протиправною не відновлює порушеного права позивача на прийняття відповідачем вмотивованого рішення за результатами розгляду його клопотання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою.
ОСОБА_3 Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 по справі №21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Застосовуючи механізм захисту права та його відновлення, порушеного суб'єктом владних повноважень, керуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст. 245 КАС України, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,0998 гектарів для ведення індивідуального садівництва на території на території Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області.
Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.
Суд також звертає увагу, що доводи відповідача у відзиві на позов, щодо позовної вимоги зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою є безпідставними, оскільки позивач із такою вимогою до суду не зверталась.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зі змісту наведеної правової норми встановлено, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.
З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, суд не вважає за необхідне зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідачем в порушення ч. 2 ст. 77 КАС не доведено правомірність дій Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області при наданні ОСОБА_1 відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, оформленої листом від 15.09.2017 №С-12283/0-10478/6-17, а тому позовні вимоги ОСОБА_4 підлягають задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до наявної у матеріалах справи квитанції від 04.01.2018 ОСОБА_1 при зверненні із позовом до суду було сплачено судовий збір у розмірі 1 409,60 грн.
Враховуючи задоволення позовних вимог та керуючись ч. 1 ст. 139 КАС суд дійшов висновку про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру на користь ОСОБА_1 1 409,60 грн. судових витрат по сплаті судового збору.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246 КАС України, суд,
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (пров. Незнайка, 1 а, кв. 1, Станишівка, Житомирський район, Житомирська область, 12430. РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (вул. Довженка, 45, Житомир, 10002. Код ЄДРПОУ 39765513) про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 15.09.2017 №С-12283/0-10478/6-17 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0998 га для ведення індивідуального садівництва на території Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0998 га для ведення індивідуального садівництва на території Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області.
Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 1409,60 грн. (одна тисяча чотириста дев'ять гривень шістдесят копійок) судових витрат по сплаті судового збору.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О.Г. Попова
Повне судове рішення складене: 30 січня 2018 року