Номер провадження: 22-ц/785/1234/18
Номер справи місцевого суду: 2-2317/11
Головуючий у першій інстанції Грубіян Л.І.
Доповідач Драгомерецький М. М.
25.01.2018 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.
суддів колегії: Черевка П.М.,
Громіка Р.Д.,
при секретарі: Бахірко А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_4 і ОСОБА_5, а також ОСОБА_6 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 13 лютого 2017 року за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_7 про визнання права власності на 35/60 частин об'єкта будівництва, за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про визнання права власності на 15/60 частин об'єкту будівництва та за зустрічним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про визнання права власності на 38/72 частини будівельних матеріалів та конструкцій, частки земельної ділянки,-
23 лютого 2011 року ОСОБА_6 звернулась до суду із позовом, який неодноразово був нею уточнений, до ОСОБА_4 і ОСОБА_7 про визнання права власності на 35/60 частин об'єкту будівництва, пояснивши, що з 16 квітня 1966 року вона знаходилась у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4
Від цього шлюбу є двоє повнолітніх дітей син - ОСОБА_4, донька - ОСОБА_7, відповідачі по справі, які разом з нею являються спадкоємцями першої черги, та шляхом подачі заяви до нотаріальної контори прийняли спадщину.
За час спільного проживання, позивач з ОСОБА_8 у 1995 році вони придбали незакінчений будівництвом житловий будинок по АДРЕСА_4
На вказаний будинок ОСОБА_8 склав заповіт, згідно якого 2/5 частини цього будинку він заповідав сину ОСОБА_4 і 3/5 доньці ОСОБА_7. Крім цього в них є квартира по АДРЕСА_3, в якій вона проживала.
У зв'язку із тим, що сторони не можуть дійти згоди щодо розподілу спадщини, ОСОБА_6 звернулась до суду із вказаним позовом та просила суд визнати за нею право власності на 7/12 частин будівельних матеріалів, конструктивних елементів і обладнання об'єкта незавершенного будівництва (жилого будинку з надвірними спорудами) розташованого в АДРЕСА_4, а також визнати право забудовника на даний об'єкт нерухомості. Визнати за нею право власності на 7/12 частини земельної ділянки (т.3 а.с. 96, 97).
28.07.2011 року ОСОБА_7 звернулась до суду із зустрічним позовом, який також був нею уточнений, до ОСОБА_6 і ОСОБА_4, в якому просила суд визнати за нею право власності на 3/12 (15/60) частини будівельних матеріалів конструктивних елементів і обладнання об'єкта незавершеного будівництва (жилого будинку з надвірними спорудами) розташованого в АДРЕСА_4, а також визнати право забудовника на даний об'єкт (т.1 а.с. 45, 46). Пояснивши, що вона звернулась вчасно до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, але їй було відмовлено, так як попереднім власником не була проведена первинна реєстрація права власності на незакінчений будівництвом житловий будинок.
Згідно зави про уточнення зустрічного позову від 26.02.2016 року ОСОБА_7 остаточно просить визнати за нею право власності на 3/5 частини спадкового майна у будинку АДРЕСА_4, а також визнати за нею право власності на 3/5 частини земельної ділянки при вказаному житловому будинку. Стягнути з відповідача ОСОБА_4 судові витрати пов'язані з наданням юридичної допомоги в сумі 7 400 гривень (т.4 а.с. 108).
27.09.2011 року ОСОБА_4 і ОСОБА_5 звернулись до суду із зустрічним позовом в якому просять визнати за ними право власності на будівельні матеріали і конструкції які складають недобудовану квартиру АДРЕСА_1, визнати право власності за всіма спадкоємцями, а також його дружиною на цокольний поверх, цього ж будинку, з наданням права користування всім власникам, також визнати право власності на частину земельної ділянки, пояснивши, що у 1995 році його батько купив у Ізмаїльському райпотребсоюзі будинок з виконаними на 50% будівельними роботами, а фактично один фундамент, і з квітня 1995 року його сім'я жила в цокольному поверсі разом з батьком. Згодом вони почали будувати спірний будинок, а тому вважає, що оскільки він з батьком будували спірний будинок спільно то останній являється їх спільною сумісною власністю, а сестра ОСОБА_7 і мати ОСОБА_6 участі в будівництві не приймали то мають долю лише як спадкоємці по закону та заповіту.
28.10.2011 року ОСОБА_4 доповнив зустрічний позов, у якому просив визнати за ним право власності на 1/6 частину садового будиночка, так як йому стало відомо, що з 1979 року його мати ОСОБА_6 являється членом садівницького товариства №11, на земельній ділянці батьки збудували будиночок, який має бути предметом спадкування.
Відповідач за первинним позовом він же позивач за зустрічним позовом ОСОБА_4 і позивач ОСОБА_5 остаточно просили визнати за ними право власності на будівельні матеріали і конструкційні елементи загалом у сумі 831 252,7 гривень, у недобудованій споруді № 16 розташованої по АДРЕСА_4 області та надати у користування приміщення № II - тамбур 3.0 кв.м., № 2-1 - прихожа 19,4 кв.м., № 2-2 житлова 18,2 кв.м., № 2-3 ванна - 3.1. кв.м., № 2-4 туалет - 1,2 кв.м., № 2-5 кухня - 10.2 кв.м., № 2.6- прихожа 18.03 кв.м., № 2-7 житлова 19,4 кв.м., №2.-8 душ - 1.6 кв.м., № 2-9 житлова 17,7 кв.м., № 2-10 житлова 16,4 кв.м.,, № 1-10 житлова 17.3 кв.м., № III гараж 17,4 кв.м. .
Також просили надати ОСОБА_4 у порядку спадщини після померлого ОСОБА_8 усі повноваження забудовника на 37/72 частин, а ОСОБА_5 1/72 частину всіх будівельних матеріалів та конструкційних елементів у недобудованій споруді АДРЕСА_4 включаючи право на власність на приміщення № II - тамбур 3.0 кв.м., № 2-1 - прихожа 19,4 кв.м., № 2-2 житлова 18,2 кв.м., № 2-3 ванна - 3.1. кв.м., № 2-4 туалет - 1,2 кв.м., № 2-5 кухня - 10.2 кв.м., № 2.6- прихожа 18.03 кв.м., № 2-7 житлова 19,4 кв.м., № 2.-8 душ - 1.6 кв.м., № 2-9 житлова 17,7 кв.м., № 2-10 житлова 16,4 кв.м.,, № 1-10 житлова 17.3 кв.м., № III гараж 17,4 кв.м.
Надати право власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на 38/72 земельної ділянки 641 кв.м., що розташована по АДРЕСА_4
Також ОСОБА_4 просив визнати за ним право власності на 1/6 частину земельної ділянки № 151 площею 0,0542 га. розташованої в садовому товаристві № 11 в м. Ізмаїлі Одеської області. У задоволенні вимог про стягнення затрат пов'язаних з наданням юридичної допомоги просив відмовити.
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 13 лютого 2017 року визнано за ОСОБА_6 право власності на 1/6 частин будівельних матеріалів, конструктивних елементів і обладнання об'єкта незавершенного будівництва (жилого будинку з надвірними спорудами) розташованого в АДРЕСА_4, а також визнати право забудовника на даний об'єкт.
Визнано за ОСОБА_6 право власності на 1/6 частини земельної ділянки в АДРЕСА_4
Визнано за ОСОБА_7 право власності на 1/2 частину спадкового майна, а саме будівельних матеріалів, конструктивних елементів і обладнання об'єкта незавершенного будівництва (жилого будинку з надвірними спорудами) розташованого в АДРЕСА_4, а також, визнано право забудовника на даний об'єкт. Визнано за ОСОБА_7 право власності на 1/2 частину земельної ділянки при вказаному житловому будинку.
Визнано за ОСОБА_4 у порядку спадщини після померлого ОСОБА_8 усі повноваження забудовника на 1/3 частин, всіх будівельних матеріалів та конструкційних елементів у недобудованій споруді АДРЕСА_4, а також визнано право забудовника на даний об'єкт.
Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/3 частин земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_4
У задоволені позову ОСОБА_5 на 1/72 частину всіх будівельних матеріалів та конструкційних елементів у недобудовані споруді № АДРЕСА_4 та частину земельної ділянки - відмовлено.
В решті позовних вимог первісного та зустрічних позовів відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 і ОСОБА_5 просять скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове, яким задовольнити їх позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_6 також просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі
Заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг, пояснення та заперечення на них, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивачки за первісним позовом ОСОБА_6 підлягає задоволенню частково, а апеляційна скарга ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - залишенню без задоволення за таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК Украйни, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із статтями 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
За змістом статей 1220, 1221 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу). Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (ст. 1222 ЦК України).
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (ст. 1223 ЦК України).
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст.1233 ЦК України). Заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача. Розпорядження, яке міститься в заповіті, набирає чинності лише у разі смерті заповідача. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто (ст.1234 ЦК України).
Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин (ч.1 ст.1235 ЦК України). Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини (ч.ч.2, 4 ст.1236 ЦК України).
У статтях 1268, 1269 ЦК України, в редакції чинній на час відкриття спадщини, зазначено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Згідно ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Згідно із роз'ясненнями, викладеними у п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.
Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.
У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Набуття (надання) повної цивільної дієздатності неповнолітньою особою не є підставою для того, щоб вважати її повнолітньою. У зв'язку із цим вона має вважатися такою, що прийняла спадщину відповідно до частини четвертої статті 1268 ЦК України.
Подання заяви про прийняття спадщини особами, вказаними у частинах третій, четвертій статті 1269 ЦК України, слід вважати їхнім правом, здійснення якого не суперечить нормі частини четвертої статті 1268 цього Кодексу.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачка за первісним позовом ОСОБА_6 та ОСОБА_8 перебували у шлюбі з 16 квітня 1966 року, актовий запис цивільного стану про шлюб 1063 (т.1, а.с.5), мають двох дітей - сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та дочку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1, а.с. 7, 8).
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_8 помер (т.1, а.с. 6), останнім місцем проживання спадкодавця був будинок АДРЕСА_4
Після смерті ОСОБА_8 відкрилася спадщина на майно, до складу якої входить: квартира АДРЕСА_2, що належала на праві власності ОСОБА_8 та його дружині ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 20 лютого 1991 року, посвідченого нотаріально, зареєстрованого в реєстрі за №2/285, незавершений будівництвом двоповерховий двоквартирний будинок по АДРЕСА_4, що належав на праві власності ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу від 10 квітня 1995 року, посвідченого нотаріально, зареєстрованого в реєстрі за №1/1650 та земельна ділянка для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель площею 641 кв.м. за вказаною адресою, що належала на праві власності ОСОБА_8 на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 17 серпня 1995 року, акт зареєстрований в Книзі державних актів на право приватної власності на землю за №42.
За життя, 15 листопада 2000 року, спадкодавець ОСОБА_8 залишив заповіт, яким заповідав належні йому на праві приватної власності жилий будинок з надвірними спорудами та земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, дочці ОСОБА_7 - 3/5 частини та сину ОСОБА_4 - 2/5 частини спадкового майна (т.3, а.с. 23).
Згідно спадкової справи №38 до майна померлого ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_4, заведеної Ізмаїльською державною нотаріальною конторою 15 січня 2009 року, позивачка за первісним позовом ОСОБА_6 та діти спадкодавця, відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_7 звернулись до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини 15 січня 2009 року та 26 червня 2009 року відповідно (т.3, а.с. 18-21).
Ізмаїльською державною нотаріальною конторою ОСОБА_5, яка діяла за довіреністю, від 08.04.2014 року за № 786/02-14, в інтересах ОСОБА_4, було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв'язку з тим, що відсутні документи на ім'я померлого, які згідно ст. 331 ЦК України підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою для створення об'єкту нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документи, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва, також відсутня будинкова книга (т.3, а.с. 95).
Відповіддю від 05.02.2014 року ОСОБА_4 повідомлено про неможливість оформлення спадщини після смерті ОСОБА_8 (т.3, а.с. 51), також відповіддю державний нотаріус Ізмаїльської державної нотаріальної відмовила у видачі свідоцтва спадкоємцям ОСОБА_6 і ОСОБА_7 (т.1, а.с. 49, т. 3, а.с. 25).
Після смерті батька ОСОБА_8, у серпні 2009 року, між сином ОСОБА_4 та його матір'ю ОСОБА_6 і сестрою ОСОБА_7 виник спір щодо спадкового майна.
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 26 січня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про усунення від права на обов'язкову частку у спадщині, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 31 травня 2011 року, у задоволенні позову відмовлено. При цьому суди виходили з того, що позивачем ОСОБА_4 не доведено факт перебування спадкодавця ОСОБА_8 у безпорадному стані через похилий вік, хворобу або каліцтво та потреби у сторонній допомозі, яку дружина не надавала (т.1, а.с. 58-63).
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12 вересня 2011 року по справі №2-2089/11 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання права власності на спадкове майно, за ОСОБА_4 визнано право власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_3 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8, тобто спадковий спір між сторонами у справі щодо вказаної квартири вирішений.
Згідно частини 1 ст. 1241 ЦК України, малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Позивачка за первісним позовом ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, на час відкриття спадщини була непрацездатною за віком, що підтверджено паспортом громадянина України на її ім'я серія НОМЕР_2, виданим 13.07.2002 року Ізмаїльським МВ УМВС України в Одеській області.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що діти спадкодавця, як спадкоємці за заповітом мають право на частку спадкового майна у вигляді незавершеного будівництвом жилого будинку з надвірними спорудами та земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_4, та незалежно від змісту заповіту позивачка за первісним позовом ОСОБА_6 має право на обов'язкову частку, яка становить 1/12 частину від 1/2 частини спірного домоволодіння як спадкового майна (1/3:2), а не 1/6 частину як зазначив місцевий суд в судовому рішенні.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням виконкому Ізмаїльської міської ради № 174 від 14 березня 1995 року ОСОБА_8 надано земельну ділянку по АДРЕСА_4 в особисту власність для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарчих споруд, згідно плану відводу площею 641 кв.м.. Цим же рішенням голові правління Ізмаїльської райспоживспілки Сосна Є.Б. дозволено укласти договір купівлі-продажу з ОСОБА_8 (т.1, а.с. 98).
Згідно договору купівлі-продажу від 10.04.1995 року Ізмаїльська райспоживспілка продала, а ОСОБА_8 купив незакінчений будівництвом будинок з виконаними будівельними роботами на 50% в АДРЕСА_4. В договорі зазначено, що покупець приймає на себе всі обов'язки по будівництву цього будинку, зобов'язується здати його в експлуатацію до 01.04.1996року, після здачі в експлуатацію зареєструвати в МБТІ.
12 квітня 1995 року ОСОБА_8 було виготовлено технічний паспорт на житловий будинок по АДРЕСА_4, у якому є план земельної ділянки, поверховий план будинку І-й і ІІ-й поверх, експлікація до плану будинку, де вказано перелік збудованих приміщень квартири №1 і №2 (т.1, а.с. 10-16).
31 серпня 1995 року між виконкомом Ізмаїльської міської ради та ОСОБА_8 укладено договір на будівництво житлового будинку на правах приватної власності (т.1, а.с. 9).
17 серпня 1995 року ОСОБА_8 отримав державний акт на право приватної власності на землю, виданий на підставі рішення Ізмаїльської ради народних депутатів №4522 від 13 липня 1995 року (т.1, а.с. 99).
Висновком судової будівельно-технічної експертизи №5738 від 05 грудня 2013 року, проведеної судовим експертом Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз ОСОБА_11 встановлено, що ступінь готовності конструктивних елементів об'єкту дослідження на момент проведення дослідження становить 97,6 %, конструктивні елементи об'єкту дослідження знаходяться у задовільному стані, придатні до експлуатації, житловий будинок обладнаний необхідними інженерними комунікаціями та обладнанням (т.2, а.с. 209-212). Ринкова вартість жилого будинку загальною площею 434,6 кв.м. складає 1 156 761 гривень, вартість земельної ділянки площею 641 кв.м. - 130 650 гривень (т.2, а.с. 214).
Стаття 331 ЦК України встановила загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов'язки як забудовника входять до складу спадщини.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно виходив з того, що спірний житловий будинок з надвірними спорудами зведений у встановленому законом порядку й не є самочинним, спадкодавець є забудовником цього будинку, який за його життя не введений до експлуатації, тому його права та обов'язки як забудовника входять до складу спадщини.
Аналогічна права позиція, висловлена Верховним Судом України у постанові від 07.10.2015 року у справі № 6-641цс15 за позовом про встановлення факту належності спадкового майна померлому, встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності щодо застосування ст. ст. 331, 1216, 1218 ЦК України.
Однак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що до складу спадщини входить право на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва, оскільки це право виникає як наслідок здійснення самочинного будівництва.
Згідно із принцами змагальності та диспозитивності цивільного судочинства при зверненні до суду з вимогами про визнання права власності на будівельні матеріали, які були використані при будівництві спірної будівлі позивачам необхідно було довести, які конкретно будівельні матеріали, обладнання та інше майно були використані забудовником в процесі будівництва (тобто перелічити та поіменувати їх у позовній заяві), джерело та час їх придбання, хто і коли проводив будівництво).
За законом обсяг та вартість будівельних робіт підтверджується кошторисом, актом прийому-передачі робіт, товарними чеками, касовими чеками, квитанціями тощо.
Однак в судовому засіданні зазначені обставини не доведені належними і допустимими доказами, що підтверджується висновком судової будівельно-технічної експертизи №5738 від 05 грудня 2013 року про неможливість відповісти на питання про склад та вартість будівельних матеріалів і обладнання, а суд першої інстанції в порушення положень ст. ст. 263-265 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, не звернув на це уваги. Аналогічні положення містяться у статтях 212-214 ЦПК України (2004р.).
Таким чином, колегія суддів вважає, що у даному випадку спадкоємці мають права забудовника відповідної частки спадкового майна у порядку спадкування після смерті ОСОБА_8.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову у частині визнання права на 1/2 частину спадкового майна, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка за первісним позовом ОСОБА_6 не претендувала на 1/2 частину будинку як дружина, так як вважала, що їй буде достатньо 1/6 частини обов'язкової долі у спадщині та те, що двоповерховий будинок будувався для забезпечення житлом дітей.
Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись неможливо, виходячи з наступного.
В порушення положень ст. ст. 12, 81, 263, 264 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та не надав правильної оцінки наявним у справі доказам.
Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів.
Статтею 16 Закону України «Про власність» та положеннями Кодексу про шлюб та сім'ю України, що діяв до 1 січня 2004 року, й був чинний на час придбання спірного майна, визначалось, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є спільною сумісною власністю (ч. 1 ст.22). В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнавались рівними (ч. 1 ст.28).
Нормами Сімейного кодексу України, що набрав чинності з 1 січня 2004 року, передбачено, що майно, яке набуто подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст.60). Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст.63). У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором, при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення (ч.ч. 1, 2 ст.70).
Судом першої інстанції з достовірністю встановлено, що незавершений будівництвом житловий будинок з надвірними спорудами, що був розташований на земельній ділянці площею 641 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 був придбаний під час шлюбу позивачки за первісним позовом ОСОБА_6 та ОСОБА_8.
Позивачка ОСОБА_6 не відмовилась від оформлення свідоцтва про право власності на 1/2 частину спірного майна, яке належало подружжю на праві спільної сумісної власності.
За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України).
За таких підстав, виконуючи повноваження суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що спірне майно належало подружжю ОСОБА_8 та ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності й у випадку поділу цього майна кожному з подружжя належало по 1/2 частці майна, тому після смерті чоловіка позивачки ОСОБА_6 - ОСОБА_8, спадщина відкрилась лише на його 1/2 частину. Отже, позивачкою ОСОБА_6 доведено в судовому засіданні те, що відповідачем ОСОБА_4 порушується її права на 1/2 частину майна як дружини спадкодавця й на 1/12 частину цього майна як на обов'язкову частку у порядку спадкування за законом після його смерті й у відповідності до ст.ст. 15, 16 ЦК України її права підлягають судовому захисту шляхом визнання за нею права забудовника на 7/12 (1/2+ 1/12) або 35/60 частин спірного будинку та права власності на 35/60 частин спірної земельної ділянки як дружини спадкодавця та у порядку спадкування за законом (обов'язкова частка) після його смерті.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що відповідач ОСОБА_4 має право забудовника на 2/12 або 10/60 частин спірного житлового будинку та право власності на 10/60 частин земельної ділянки, відповідачка ОСОБА_7 - право забудовника на 3/12 або 15/60 частин спірного житлового будинку та право власності на 15/60 частин земельної ділянки.
Посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки судом не враховано, що після вселення у спірний будинок в кінці 1995 року вони за спільні кошти та спільною працею за згодою забудовника ОСОБА_8 побудували частину спірного житлового будинку й в наслідок чого набули право спільної сумісної власності на 34/78 частин будівельних матеріалів як конструкцій цього будинку та земельної ділянки, не приймаються до уваги за таких підстав.
За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Як зазначено у частині 1 ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу позивачі були зобов'язані довести в судовому засіданні ті обставини, на які вони посилалися як на підставу своїх вимог, а відповідачі - ті обставини, на які вони посилалися як на заперечення проти позову.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.
Частиною другою статті 112 ЦК УРСР визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток (аналогічне положення містить і частина перша статті 368 ЦК України).
За змістом пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від
22 грудня 1995 року № 29 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону України «Про власність», статті 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункту 1 статті 17, статті 18, пункту 2 статті 17 Закону України «Про власність»), тощо.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. п. 4, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про судову практику вирішення спорів, пов'язаних з правом приватної власності на будинок», сам по собі факт сприяння забудовнику з боку членів його сім'ї або родичів в будівництві будинку не може бути підставою для задоволення їхніх претензій до забудовника про визнання права власності на частину будинку. Ці особи мають право вимагати відшкодування власником будинку зроблених ними витрат.
За правилами ч.4 ст. 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
В матеріалах справи відсутній договір про спільне будівництво з забудовником ОСОБА_8, відсутні дозвільні документи органів місцевого самоврядування на зміну договору забудови земельної ділянки, відсутні документи, що підтверджують витрати на будівництво, відсутні інвентаризаційні або адміністративні документи про будівництво ОСОБА_8 та його дружиною ОСОБА_5 спірного будинку.
Як вже зазначалось відповідач ОСОБА_4 та його дружина ОСОБА_5 вселились у спірній будинок в кінці 1995 року, на той час в основному був зведений двоповерховий житловий будинок, який складався з двох квартир, загальною площею 125,5 кв., житловою - 71,7 кв.м. та підсобною - 53,8 кв.м., та надвірні споруди - підвал, гараж та 2 тамбура, були обладнані інженерні комунікації з постачання холодної води, опалення, газопостачання та електропостачання, що підтверджується наявною у справі копією належно засвідченої інвентарної справи Ізмаїльського міжміського бюро технічної інвентаризації станом на 1994 та 1995 роки (т.5, а.с. 88-100) та технічного паспорту на спірний житловий будинок за замовленням ОСОБА_8, виготовлений Ізмаїльським бюро технічної інвентаризації 12 квітня 1995 року (т.5, а.с. 27-35).
В матеріалах справи відсутні будь-які рахунки чи квитанції за придбані будівельні матеріали чи виконані будівельні роботи сплачені ОСОБА_4 за період будівництва 1995-1996 рік, відсутня довідка про заробітну плату(доходи) за вказаний період.
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 засвідчили, що не було згоди між забудовником ОСОБА_8 на набуття спільної сумісної власності на спірний житловий будинок з сином ОСОБА_4 та його дружиною ОСОБА_5.
Твердження відповідача ОСОБА_4 про те, що він з дружиною ОСОБА_5 набув право спільної сумісної власності на частину спірного будинку та земельної ділянки спростовуються письмовими доказами, які підтверджують, що 30 жовтня 2001 року за рішенням виконкому Ізмаїльської міської ради №2016 йому було передано із земель запасу безоплатно в приватну власність земельну ділянку для будівництва житлового будинку з господарськими спорудами площею 0,0435 га за адресою: АДРЕСА_5 (т.5, а.с. 16-22). На вказаній земельній ділянці, яка є суміжною із спірною земельною ділянкою, ОСОБА_4 з 2002 року по 2015 рік збудував двоповерховий житловий будинок із надвірними спорудами, що вбачається з наявних у справі фотознімках цього будинку (т.1 а.с. 155,156, т.5 а.с. 15), а також заповітом ОСОБА_8, який заповів своїм дітям спірний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_4 у відповідних частках, що виключає набуття сином та невісткою спадкодавця права спільної сумісної власності на спірний будинок як спільних забудовників.
Наявні у справі документи на придбання ОСОБА_4 будівельних матеріалів і конструкцій з 2004 по 2015 роки (т.4, а.с. 90-94), свідчать про те, що вказані матеріали були придбані ним для будівництва свого власного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_5
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідачем ОСОБА_4 не доведені належними та достовірними доказами вказані підстави свого позову, тому його вимоги є незаконними, необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.
Доводи в апеляційній скарзі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки судом не враховано, що до складу спадщини також входить земельна ділянка №151 в садовому товаристві №11 та розташований на ній садовий будинок, не приймається до уваги за таких підстав.
Згідно із п. 5 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
У пункті 18-2 Постанови Пленуму «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року № 7, Верховний Суд України роз'яснив, що відповідно до положень статей 81, 116 ЗК окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно довідки №2 від 06.09.2004 року ОСОБА_6 є членом товариства садоводів №11 з 21 березня 1979 року і їй виділена земельна ділянка площею 6 соток (т.1, а.с. 117).
Рішенням Ізмаїльської міської ради від 21 липня 2006 року №113-У земельна ділянка №151 в садовому товаристві №11 площею 0,0542 га передано останній безоплатно в приватну власність (т.1, а.с. 115, 116).
Згідно довідки №1790 від 11.05.2012 року, виданої Ізмаїльським МБТІ, право власності на садовий будинок № 151 в садовому кооперативі №11 в м. Ізмаїлі не зареєстровано.
Як вбачається із Статуту товариства садоводів №11 від 23.11.2008 року, у випадку смерті члена товариства право на вступ надається одному із спадкоємців померлого (п.3.5); земельна ділянка приватизована членом товариства є його (особистою) приватною власністю (п. 7.4.) - (т.2, а.с. 76-84).
08.07.2007 року ОСОБА_6 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0542 га. для ведення садівництва на підставі рішення Ізмаїльської міської ради №113-У від 21 липня 2006 року (т.2, а.с. 115).
За таких підстав, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що приватизована позивачкою ОСОБА_6 земельна ділянка №151 у садовому товаристві №11 належить їй на праві приватної власності й не входить до складу спадкового майна після смерті ОСОБА_8, а садовий будинок є самочинним будівництвом і теж не входить до спадщини. Отже, вона має право розпорядитись своїм майном на власний розсуд.
Безпідставними є вимоги позивача ОСОБА_4 про поділ спадщини у грошовому вигляді та в натурі, оскільки спадкоємці не набули права власності на спадщину у встановленому законом порядку й ці вимоги є передчасними.
Інших правових доводів апеляційні скарги не містять.
Порушення судом норм процесуального права, а саме, ст. ст. 12, 81, 263, 264, 265ЦПК України, та норм матеріального права, а саме, ст. ст. 22, 28 КпШС України, ст. ст. 60, 70 СК України, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про задоволення первісного та зустрічних позовів частково. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, судова колегія, судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 13 лютого 2017 року змінити й ухвалити нове рішення.
Визнати за ОСОБА_6 (реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомий, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6) право забудовника на 35/60 частин незавершеного будівництвом двоповерхового житлового будинку, загальною площею 434,6 кв.м., ступеню готовності 97,6%, що розташований за адресою: АДРЕСА_4, та належав на праві спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу від 10 квітня 1995 року, посвідченого нотаріально, зареєстрованого в реєстрі за №1/1650 (1/2 частину житлового будинку як подружжя спадкодавця та 1/12 частину цього будинку у порядку спадкування за законом (обов'язкова частка) після смерті ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_4.
Визнати за ОСОБА_6 (реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомий, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6) право власності на 35/60 частин земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, площею 641 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_4, та належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_8 на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 17 серпня 1995року, акт зареєстрований в Книзі державних актів на право приватної власності на землю за №42(1/2 частину земельної ділянки як подружжя спадкодавця та 1/12 частину цієї ділянки у порядку спадкування за законом (обов'язкова частка) після смерті ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_4.
Визнати за ОСОБА_7 (реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомий, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 право забудовника на 15/60 частин незавершеного будівництвом двоповерхового житлового будинку, загальною площею 434,6 кв.м., ступеню готовності 97,6%, що розташований за адресою: АДРЕСА_4, та належав на праві спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу від 10 квітня 1995 року, посвідченого нотаріально, зареєстрованого в реєстрі за №1/1650, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_4.
Визнати за ОСОБА_7 (реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомий, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 право власності на 15/60 частин земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, площею 641 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_4, та належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_8 на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 17 серпня 1995 року, акт зареєстрований в Книзі державних актів на право приватної власності на землю за №42,в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_4.
Визнати за ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4) право забудовника на 10/60 частин незавершеного будівництвом двоповерхового житлового будинку, загальною площею 434,6 кв.м., ступеню готовності 97,6%, що розташований за адресою: АДРЕСА_4, та належав на праві спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу від 10 квітня 1995 року, посвідченого нотаріально, зареєстрованого в реєстрі за №1/1650,в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_4.
Визнати за ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_4, право власності на 15/60 частин земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, площею 641 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_4) та належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_8 на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 17 серпня 1995 року, акт зареєстрований в Книзі держаних актів на право приватної власності на землю за №42 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_4.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак вона може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено: 31 січня 2018 року.
Судді апеляційного суду Одеської області: М.М. Драгомерецький
П.М. Черевко
Р.Д. Громік