24.01.2018 м. Ужгород Справа № 907/731/17
Суддя господарського суду Закарпатської області Андрейчук Л.В., розглянувши матеріали справи №907/731/17 за правилами загального позовного провадження,
за позовом: Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», м. Київ в особі Закарпатської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», м. Ужгород Закарпатської області
до відповідача: Управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації, м. Перечин Закарпатської області
про: стягнення 57288,05 грн.,
секретар судового засідання - Штундер Д.Л.,
За участі представників сторін:
від позивача - не з'явився;
від відповідача - не з'явився;
09.10.2017 року, ухвалою господарського суду Закарпатської області, порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 25.10.2017 року.
Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 25.10.2017 року, у зв'язку з неявкою відповідача та не виконанням вимог суду відповідачем щодо надання письмових пояснень, з метою повного та всебічного з'ясування обставин справи для її правильного вирішення, розгляд справи відкладено на 08.11.2017 року.
В судовому засіданні 08.11.2017 року, за спільним клопотанням сторін оголошено перерву до 22.11.2017 року.
Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 22.11.2017 року, у зв'язку із неявкою позивача, з метою повного та всебічного з'ясування обставин справи для її правильного вирішення, розгляд справи відкладено на 29.11.2017 року.
Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 29.11.2017 року, з врахуванням клопотання позивача про продовження строку розгляду справи, яке судом прийнято та задоволено та клопотанням відповідача про відкладення розгляду справи, розгляд справи відкладено на 13.12.2017 року.
В судовому засіданні 13.12.17 за спільним клопотанням сторін оголошено перерву до 20.12.2017 року.
Згідно п.п. 9 Розділу 11 Господарського процесуального кодексу України (в редакції що діє з 15.12.2017 року), справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
20.12.2017 року, ухвалою суду, згідно п. 2 ч. 2 ст. 202 ГПК України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку. Відтак, у зв'язку з неявкою в судове засідання сторін, розгляд справи відкладено в межах встановленого ГПК України строку на 10.01.2018 року.
Однак, 10.01.2018 року засідання не відбулось, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності головуючого судді Андрейчук Л.В.
Ухвалою суду від 15.01.2018 року, розгляд справи відкладено та призначено на 24.01.2018 року.
Сторони, належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, участі належно уповноважених представників в засідання суду не забезпечили, причин неявки не повідомили. За таких обставин справа вирішується в порядку п.3 ст.202 ГПК України.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем не відшкодовані витрати за надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах абонентам Перечинського району за період з 1січня 2016 року по 31 грудня 2016 року на загальну суму 57288,05 грн.
Відповідач, на вимогу суду надіслав пояснення по суті спору, в яких він проти позовних вимог щодо компенсації коштів за 2016 рік заперечує повному обсязі в зв'язку з відсутністю субвенцій з держбюджету місцевому бюджету на надання пільг з послуг зв'язку. Надані позивачем послуги пільговим категоріям громадян протягом 2016 року розцінює як благодійництво, оскільки відповідач не звіряв надані позивачем списки пільговиків та не направляв позивачу списки пільговиків, які мають право на пільги з урахуванням сукупного доходу. Залишок заборгованості за грудень 2015 року в сумі 71,34 грн відповідачем визнається.
В заяві від 28.11.2017 року, позивач повідомив, що позиція відповідача щодо благодійного характеру надання пільг є безпідставною, оскільки надання пільг прямо передбачено відповідними законодавчими актами та надав докази направлення відповідачем файлів із списками пільговиків, які мають право на одержання пільг, з врахуванням сукупного доходу.
В клопотанні про зменшення розміру позовних вимог від 21.11.2017 року відповідач просив зменшити суму позову на 1548,90 грн., з врахуванням вартості надлишково наданих послуг пільговикам, які втратили право на пільгу.
В додаткових поясненнях від 06.12.2017 року, позивач вказав, що надлишкове надання телекомунікаційних послуг за номерами телефонів померлих абонентів відбулось внаслідок не виконання відповідачем передбачених законодавством обов'язків, оскільки він не надавав позивачу інформацію та не звіряв надані списки пільговиків протягом спірного періоду. Перерахунок вартості послуг на суму 1305,66 грн, буде здійснено в наступному місяці після одержання інформації.
Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:
Згідно ч. 1 ст.11 ЦК України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», який визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій встановлено, що пільги щодо оплати житлово-комунальних транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання визначаються виключно законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 63 Закону України «Про телекомунікації», телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.
Пунктом 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012 року, визначено, що встановлені законами пільги з їх оплати послуг зв'язку надаються споживачеві за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.
Право певних категорій громадян на пільги з оплати телекомунікаційних послуг передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Законом України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок, Чорнобильської катастрофи», Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», Законом України «Про охорону дитинства», Законом України «Про жертви нацистських переслідувань».
У перелічених вище законах закріплені норми, що реалізують державні гарантії певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обов'язок оператора телекомунікацій надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.
Таким чином, законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, а зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із Законів України і не залежать від їх бажання.
Відповідно до ст.87 Бюджетного кодексу України, видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення належать до видатків, що здійснюються з державного бюджету України. При цьому порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначаються Кабінетом Міністрів України (ч.2 ст.97 Бюджетного кодексу України). Підпунктом б п.4. ст.89 та ч.5 ст.102 Бюджетного кодексу України (у редакції, чинній у спірному періоді) передбачено, що до видатків місцевих бюджетів належать, в тому числі, видатки на відшкодування вартості послуг зв'язку, наданих пільговим категоріям громадян, що проводяться за рахунок субвенцій, які надходять з державного бюджету України.
Частина 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України містить спеціальну норму про те, що зобов'язання щодо виплати субсидій, допомог, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Із цією нормою закону кореспондує позиція Міністерства фінансів України, викладена у листі від 30.06.11 №31-07310-10-24/16584: «Програми, які відносяться до державних програм соціального захисту населення, є державною гарантією і одержувачу не може бути відмовлено в їх наданні у разі, якщо він має на них право. У цьому випадку проводиться відшкодування витрат за фактично спожиті послуги в межах встановлених норм».
Згідно з Типовим переліком бюджетних програм та результативних показників їх виконання для місцевих бюджетів у галузі «Соціальний захист та соціальне забезпечення», затвердженим наказом Міністерства фінансів України, Міністерства праці та соціальної політики України від 27.09.2010 року №1097/290, чинного в спірний період, за рахунок місцевого бюджету фінансується надання пільг з оплати послуг зв'язку та інших, передбачених законодавством пільг.
Отже, відшкодування витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг, здійснювалось до 01.01.2017 року за рахунок державних субвенцій, а також за рахунок місцевих бюджетів.
Таким чином, норми матеріального права, на момент виникнення спірних правовідносин, не ставили фінансування відповідних пільг за послуги зв'язку в залежність виключно від наявності субвенцій державного бюджету, а передбачали можливість їх фінансування за рахунок місцевих бюджетів та міжбюджетних трансфертів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року №256 затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, яким встановлено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних витрат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету. Управління соціального захисту населення Перечинської РДА Закарпатської області є розпорядником коштів бюджетного фінансування соціальних пільг на території Перечинського району у відповідності до п. 3 вказаного порядку. Управління відповідає за своїми зобов'язаннями, які виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.
Водночас, про відсутність коштів в місцевому бюджеті та субвенцій з державного бюджету для компенсації наданих пільговим категоріям громадян послуг зв'язку протягом 2016 року представники сторін зазначали в заявах по суті справи та поясненнях. Згідно ч.1 ст.75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
З матеріалів справи вбачається, що Закарпатська філія публічного акціонерного товариства «Укртелеком» протягом 2016 року надавала телекомунікаційні послуги на пільгових умовах відповідним категоріям громадян Перечинського району. Факт надання телекомунікаційних послуг Закарпатською філією ПАТ «Укртелеком» та обсяг споживання їх відповідними категоріями населення у вказаний період підтверджується долученими позивачем до позову розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг, що складались позивачем за формою « 2-пільга», затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 04.10.2007 року №535 «Про затвердження форми для розрахунку видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг « 2-пільга» та Інструкції про порядок її заповнення».
Щомісячні форми « 2-пільга», розрахунки видатків на відшкодування витрат за видами пільг та акти звіряння розрахунків за формою « 3-пільга» на паперових носіях надсилались відповідачу рекомендованою кореспонденцією або надавались особисто, про що свідчать додані до справи фіскальні чеки про відправлення листів, описи вкладення у листи з оголошеною цінністю та відмітки УСЗН про одержання кореспонденції.
Будь-яких доказів на підтвердження виконання зобов'язань по відшкодуванню витрат, понесених позивачем з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року включно внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, відповідач суду не надав.
Зауважень та розбіжностей, коригувань до розрахунків актів форми « 2-пільга» за січень - грудень 2016 року станом до початку розгляду спору в судовому порядку позивачу відповідачем не надавалось, акти звіряння розрахунків за формою « 3-пільга» відповідачем не складались.
Згідно положення п.1 про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають права на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 року №117, Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають права на пільги - автоматизований банк даних, створений для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою згідно із законами України, отримують соціальні стипендії, державну допомогу постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей. Реєстр складається з баз даних Мінсоцполітики, Міністерства соціальної політики Автономної Республіки Крим, структурних підрозділів з питань соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад.
Пунктом 2 положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають права на пільги передбачена інформація, яка вноситься до реєстру. Зокрема про пільговиків вноситься наступна інформація: прізвище, ім'я, по батькові, число, місяць, рік народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків (крім фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають про це відмітку в паспорті) (далі - реєстраційний номер облікової картки платника податків), адреса зареєстрованого місця проживання (за рішенням комісій, утворених місцевими держадміністраціями та органами місцевого самоврядування відповідно до пункту 4 Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 р. N 848 (ЗП України, 1996 р., N 2, ст. 76; Офіційний вісник України, 1997 р., число 39, с. 17; 2000 р., N 5, ст. 178), - адреса фактичного місця проживання), склад сім'ї, характеристика житла, реквізити паспорта громадянина України та документа, що підтверджує право на пільги, а також категорія пільговика, перелік пільг, на які він має право, інформація про те, якими пільгами фактично користується.
Відповідно до п. 3 положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають права на пільги структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад організовують збирання, систематизацію і зберігання зазначеної в пункті 2 цього Положення інформації та забезпечують її автоматизоване використання для контролю відомостей, які подаються підприємствами та організаціями, що надають послуги, для розрахунків за надані пільговикам послуги, і проведення виплати соціальних стипендій та державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей; ведуть облік пільговиків шляхом формування на кожного пільговика персональної облікової картки згідно з формою "1 - пільга", в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків; вносять до Реєстру відповідні уточнення в разі визнання такими, що втратили чинність, чи зупинення дії окремих норм законодавчих актів, на підставі яких пільговики отримують пільги.
Умовами п.4 положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають права на пільги уповноважений орган, з дотриманням вимог Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про захист персональних даних», має право отримувати від пільговиків документи, що підтверджують їх право на пільги; проводити перевірку достовірності поданих документів; отримувати відомості від пільговиків, а також від державних органів, де перебувають на обліку пільговики, підприємств та організацій, що надають послуги, житлово-експлуатаційних організацій та державних органів реєстрації актів цивільного стану, зокрема про осіб, які померли, на паперових та електронних носіях в установленому форматі з питань, пов'язаних з формуванням та веденням Реєстру; використовувати під час наповнення Реєстру інформацію з інших баз даних щодо персоніфікованого обліку осіб, які мають право на пільги; надавати інформацію, яка міститься в Реєстрі, підприємствам та організаціям, що надають послуги, на запити та в межах їх компетенції, а також органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування з метою надання пільг, передбачених законодавчими актами, пільговикам.
Однак, управління соціального захисту населення є не лише розпорядником реєстру, а органом, що контролює відомості, які подаються підприємствами - надавачами послуг на пільгових умовах.
Відповідно до п. 10 положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають права на пільги підприємства та організації, що надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою "2-пільга". В свою чергу, уповноважений орган звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації; після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, складає реєстр погашення заборгованості перед підприємствами та організаціями, що надають послуги, згідно з формою "5-пільга" та реєстр розрахунків згідно з формою "7-пільга" та акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою "3-пільга" згідно п. 11 вказаного положення.
Відповідно, надлишкове нарахування компенсаційних витрат відбулося внаслідок не виконання відповідачем обов'язків, покладених на нього законодавством.
Однак, враховуючи положення ст.608 Цивільного кодексу України про припинення зобов'язань смертю фізичної особи, зобов'язання держави щодо надання пільг припиняються з дня смерті особи, а отже відсутній обов'язок щодо відшкодування компенсаційних витрат підприємству, яке надавало послуги після смерті пільговика.
Відповідачем підтверджена втрата пенсіонером МВС ОСОБА_1І права на пільги у зв'язку з втратою чинності 07.11.2015 року Закону України «Про міліцію», з дати набрання чинності Закону України «Про Національну поліцію».
Щодо обов'язку відповідача відшкодувати кошти позивачу за надані на пільгових умовах послуги громадянам, які мали право на пільги, то у відповідності до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних 1 для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
У відповідності до ст. ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Законодавством не передбачена залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих; бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається не внаслідок власної недбалості чи власного бажання, а у відповідності до вимог законів України.
Ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності.
Також, Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 року, у справі «Бакалов проти України» від 30.11.2004 року та у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 року зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного ОСОБА_1 України від 15.05.2012 року у справі №11/446, від 15.05.2012 року у справі № 3-28гс12 та Постанові Вищого господарського суду України від 23.08.2012 року у справі № 15/5027/715/2011.
Підсумовуючи сукупність встановлених фактичних обставин справи і норм права, суд дійшов висновку, що в частині позовних вимог публічного акціонерного товариства «Укртелеком» щодо стягнення з Управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації 1548,90 грн. за телекомунікаційні послуги, надані за телефонами, які зареєстровані за абонентами, що втратили право на пільги в зв'язку зі смертю та зміною законодавства, слід відмовити.
Обов'язок доказування, відповідно до ст. 129 Конституції України та ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача частини суми 55739,15 грн. є правомірною та такою, що підлягає задоволенню, оскільки позов в цій частині належним чином доведено і документально підтверджено і в той час, не спростовано відповідачем в порядку ст.74 ГПК України.
Відповідно до статей 11, 509, 525, 526, 610 ЦК України, статті 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих кодексів, інших актів цивільного законодавства. Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставини, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.
Враховуючи наведене вище в сукупності, заявлені позовні вимоги є законними, обґрунтованими і підлягають задоволенню частково.
Згідно ст.129 ГПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума 1556,64 у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 86, 129, 202, 210, 220, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,
1. Позов задоволити - частково.
2. Стягнути з Управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації (89200, Закарпатська обл., м. Перечин, вул. Ужанська, 19, код 03192862) на користь Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», м. Київ в особі Закарпатської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (платіжні реквізити код ЄДРПОУ 21560766), р/р 26006311791 в АТ «Ощадбанк» м. Київ МФО 300465) суму в розмірі 55739,15 грн. (п'ятдесят п'ять тисяч сімсот тридцять дев'ять грн. 15 коп.) та у відшкодування витрат по сплаті судового збору 1556,64 грн. (одна тисяча п'ятсот п'ятдесят шість грн. 64 коп.).
3. В решті частині - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 29.01.2018 року.
Суддя Андрейчук Л.В.