ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
30 січня 2018 року № 826/14550/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Шевченко Н.М., розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області (далі по тексту - відповідач), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове-повідомлення рішення №0003504001 від 02.08.2017.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що проведена податковим органом фактична перевірка з питань додержання суб'єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України у сфері виробництва і обігу підакцизної продукції є незаконною, оскільки була здійснена з порушенням вимог ст. 2 Закону України «Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», відповідно до якої встановлено мораторій на проведення органами державного нагляду (контролю) планових заходів із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Крім того, позивач не вбачає порушень зі свого боку, оскільки на момент перевірки в останнього була наявна діюча ліцензія на право здійснення роздрібної чи оптової торгівлі алкогольними напоями (пиво). Також, за словами позивача, накладення на нього штрафу є порушенням прав на існування, адже його єдиним доходом є кошти, отриманні від підприємницької діяльності (роздрібна торгівля).
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав просив суд задовольнити їх в повному обсязі.
Представник відповідача - Савенок О.Ю. проти задоволення позову заперечував, про що надав суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що фактична перевірка з питань додержання суб'єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України у сфері виробництва і обігу підакцизної продукції, проведена без порушень вимог чинного законодавства, перевіряючим органом вірно встановлено факт реалізації алкогольного напою за відсутністю діючої ліцензії, чим порушено вимоги с. 4 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва, обігу спирту етилового, плодового і коньячного, алкогольних напоїв і тютюнових виробів», а, отже, оскаржуване рішення є законним та не підлягає скасуванню.
15.12.2017 набула чинності нова редакція КАС України відповідно до пунктів 10, 12 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання ним чинності, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Так, на підставі ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України 18 січня 2018 року суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.
Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.
Як убачається із матеріалів справи, відповідачем на підставі наказу від 21.06.2017 №1090 проведена фактична перевірка кіоску ФОП ОСОБА_1, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
За результатами вказаної перевірки податковим органом складено акт №330/10-36-40/НОМЕР_1 від 17.07.2017.
Як зазначено у вище вказаному акті, контролюючим органом під час перевірки ФОП ОСОБА_1 встановлено факт реалізації пляшки сидру «Сомерсбі», місткістю 0,5 л., міцністю 4,7%, виробництва ПАТ «Карлсберг Україна», за ціною 23,00 грн. без наявності ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, чим порушено вимоги статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва, обігу спирту етилового, плодового і коньячного, алкогольних напоїв і тютюнових виробів».
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0003504001 від 02.08.2017, згідно з яким до ФОП ОСОБА_1 застосовано фінансову санкцію у сумі 17 000,00 грн. за роздрібну торгівлю алкогольними напоями без наявності ліцензії.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся зі скаргою до Державної фіскальної служби України, в якій просив скасувати податкове повідомлення-рішення №0003504001 від 02.08.2017.
Не погоджуючись з рішенням про застосування фінансових санкцій, позивач оскаржив його до вищестоящого податкового органу в адміністративному порядку, однак за результатом розгляду скарги рішення було залишено без змін, а скаргу без задоволення.
У подальшому позивач звернувся з до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до пп. 21.1.1 - пп. 21.1.5 п. 21.1 ст. 21 ПК України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій; коректно та уважно ставитися до платників податків, їх представників та інших учасників відносин, що виникають під час реалізації норм цього Кодексу та інших законів, не принижувати їх честі та гідності.
Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв і тютюнових виробів на території України, визначені Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.121995 №481/95-BP (далі по тексту Закон України №481/95-BP).
Відповідно до ст. 1 Закону України №481/95-BP алкогольні напої - продукти, одержані шляхом спиртового бродіння цукровмісних матеріалів або виготовлені на основі харчових спиртів з вмістом спирту етилового понад 0,5 відсотка об'ємних одиниць, які зазначені у товарних позиціях 2203, 2204, 2205, 2206 (крім квасу "живого" бродіння), 2208 згідно з УКТ ЗЕД, а також з вмістом спирту етилового 8,5 відсотка об'ємних одиниць та більше, які зазначені у товарних позиціях 2103 90 30 00, 2106 90 згідно з УКТ ЗЕД.
Пиво - насичений діоксидом вуглецю пінистий алкогольний напій із вмістом спирту етилового від 0,5 відсотка об'ємних одиниць, отриманий під час бродіння охмеленого сусла пивними дріжджами, що відноситься до товарної групи УКТ ЗЕД за кодом 2203.
Так, статтею 15 Закону України №481/95-BP передбачено, що імпорт, експорт і оптова торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами можуть здійснюватися суб'єктами господарювання всіх форм власності за наявності ліцензій.
Роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами може здійснюватися суб'єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій.
Суб'єкти господарювання, які отримали ліцензію на роздрібну торгівлю алкогольними напоями, мають право продавати сидр та перрі (без додання спирту) без отримання окремої ліцензії на право роздрібної торгівлі цими алкогольними напоями. При цьому, плата за ліцензію на роздрібну торгівлю сидром та перрі (без додання спирту) становить 780 гривень на кожне місце торгівлі незалежно від його територіального розташування.
Згідно з ст. 1 Закону України №481/95-BP роздрібна торгівля - діяльність по продажу товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб'єктах господарювання громадського харчування; місце торгівлі - місце реалізації товарів, у тому числі на розлив, в одному торговому приміщенні (будівлі) за місцем його фактичного розташування, для тютюнових виробів та пива - без обмеження площі, для алкогольних напоїв, крім пива, - торговельною площею не менше 20 кв. метрів, обладнане реєстраторами розрахункових операцій (незалежно від їх кількості) або де є книги обліку розрахункових операцій (незалежно від їх кількості), в яких фіксується виручка від продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів незалежно від того, чи оформляється через них продаж інших товарів).
Під час вирішення спору, судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачем було реалізовано пляшку сидру «Сомерсбі» 0,5 л., 4,7% об., виробництва ПАТ «Карсберг Україна», дата розливу 08.05.2017 по ціні 23,00грн. за відсутності діючої ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями.
Вказані обставини підтверджуються актом перевірки, фіскальним чеком від 14.07.2017 та матеріалами фотофіксації.
В судовому засіданні стороною позивача дані обставини визнавалися та не оспорювалися.
При цьому, в матеріалах справи наявна копія ліцензії серії НОМЕР_2 від 26.07.2016, яка видана Головним управлінням Державної фіскальної служби України у Київській області ФОП ОСОБА_1 на право роздрібної торгівлі виключно пивом, без права на оптову чи роздрібну торгівлю виноробною чи лікеро-горільчаною продукцією.
Відповідно до ст. 17 Закону України №481/95-BP до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі оптової (включаючи імпорт та експорт) і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами без наявності ліцензій (крім випадків, передбачених цим Законом), - 200 відсотків вартості отриманої партії товару, але не менше 17000 гривень.
Таким чином, враховуючи все вище вказане, суд зауважує, що сидр і пиво є різними алкогольними продуктами із різними кодами УКТ ЗЕД і відповідно до Закону України №481/95-BP для торгівлі сидром передбачається отримання окремої ліцензії, річна вартість якої становить 780 грн., а тому погоджується з контролюючим органом щодо правомірності оскаржуваного рішення.
Що стосується доводів позивача стосовно мораторію на проведення органами державного нагляду (контролю) планових заходів із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» встановлено до 31 грудня 2017 року мораторій на проведення органами державного нагляду (контролю) планових заходів із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Однак, статтею 6 вказаного вище Закону передбачено, що дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час проведення заходів нагляду (контролю) органом державного регулювання діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг, органом, що здійснює державне регулювання ринку цінних паперів, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах безпечності та окремих показників якості харчових продуктів, державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, та його територіальними органами, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, та його територіальними органами, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його територіальними органами, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного експортного контролю, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері безпеки використання ядерної енергії, та його територіальними органами, Державною службою України з питань праці та її територіальними органами, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільної авіації та використання повітряного простору України та є уповноваженим органом з питань цивільної авіації, органами державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики щодо здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення, Національним банком України, Антимонопольним комітетом України.
Стосовно законності проведення фактичної перевірки позивача, суд вважає за доцільне зазначити наступне.
Відповідно до пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Порядок проведення фактичних перевірок контролюючими органами передбачений статтею 80 Кодексу.
Згідно з п. 80.1 ст. 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
Відповідно до п. 80.2 ст. 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки.
Приписами пп. 80.2.5. п. 80.2 ст. 80 ПК України визначено, що фактична перевірка може проводитись у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.
Згідно з п. 81.1 ст. 81 ПК України Посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:
направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;
копії наказу про проведення перевірки;
службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.
Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється.
При пред'явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.
У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.
Відповідно до п. 86.5 ст. 86 ПК України у разі відмови платника податків, його законних представників або особи, яка здійснювала розрахункові операції, від підписання акта (довідки), посадовими особами контролюючого органу складається акт, що засвідчує факт такої відмови. Один примірник акта або довідки про результати перевірки не пізніше наступного робочого дня після його складення реєструється в журналі реєстрації актів контролюючого органу і не пізніше наступного дня після його реєстрації вручається або надсилається платнику податків, його законному представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції.
Як вбачається з матеріалів справи, за результатами проведеної фактичної перевірки складено акт, від підписання та отримання якого особа, що фактично здійснювала розрахункові операції, відмовилась, про що складені відповідні акти, копії яких наявні в матеріалах справи.
Враховуючи вищевказане, суд дійшов висновку про те, що фактична перевірка з питань додержання суб'єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України у сфері виробництва і обігу підакцизної продукції є законною.
Стосовно твердження позивача про те, що призначений податковим органом штраф є порушенням його права на існування, суд вважає за потрібне зазначити, що сума штрафу - 17 000,00 грн. - це мінімальний розмір штрафних санкції, передбачений за дане порушення, який визначив контролюючий орган для сплати ОСОБА_1
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 241-247, 250, 255, 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
В задоволенні адміністративного позову фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена за правилами, встановленими ст.ст. 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.
Суддя Н.М. Шевченко