Рішення від 29.01.2018 по справі 826/12000/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29 січня 2018 року № 826/12000/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.04.2016 № 2096-1305, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.04.2016 № 2096-1305.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що він є платником єдиного податку зі ставкою 20% та зареєстрований як фізична особа-підприємець. Належні ОСОБА_1 на праві приватної власності нежилі приміщення у багатоквартирному жилому будинку за адресою: АДРЕСА_2 використовуються ним виключно у своїй господарській діяльності. За наведених обставин, та відповідно до норми пп. 4 п. 297.1 ст. 297 Податкового кодексу України, позивач вважає, що він звільнений від сплати земельного податку за частину земельної ділянки, розташовану під належними йому нежилими приміщеннями, а тому нарахування контролюючим органом податкового зобов?язання з названого податку згідно податкового повідомлення-рішення від 26.04.2016 № 2096-1305 є протиправним.

У призначених судових засіданнях у справі позивач підтримав заявлені позовні вимоги повністю, а представник відповідача заперечував проти позову з підстав, наведених у тексті його заперечень. Зокрема, заперечення відповідача мотивовані тим, що позивач, як фізична особа, є власником нежилих приміщень загальною площею за адресою: АДРЕСА_2 та відповідно до норм п. 287.8 ст. 287, ст.ст. 120, 125, 126 Земельного кодексу України і ст. 377 Цивільного кодексу України, - також користувачем частини земельної ділянки під такими нежилими приміщеннями, а тому зобов?язаний сплачувати земельний податок з моменту набуття права власності на відповідні нежилі приміщення. При цьому, з набуттям ознак суб?єкта підприємницької діяльності та платника єдиного податку, позивач не перестав бути користувачем земельної ділянки, а тому не втратив обов?язок по сплаті земельного податку. Пільги передбачені пп. 4 п. 297.1 ст. 297 Податкового кодексу України, на думку відповідача, на позивача не поширюються, оскільки земельна ділянка позивачем у господарській діяльності при передачі в оренду нежилих приміщень не використовується.

В судовому засіданні 13.11.2017 суд на підставі частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла на момент вчинення процесуальної дії) ухвалив про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані особами, які беруть участь у справі, документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що громадянину ОСОБА_1 на праві приватної власності належать нежилі приміщення (група приміщень № 44) загальною площею 201,90 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_2, що засвідчується наявними у матеріалах справи копією нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 18.12.2007 з реєстраційним написом КП «Бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об?єкти нерухомого майна» від 05.02.2008.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) зареєстрований 20.03.2007 як фізична особа-підприємець, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців був внесений запис за № 2 646 017 0000 007743.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 за даними Реєстру платників єдиного податку (доступ до якого наданий на офіційному сайті Державної фіскальної служби України: http://sfs.gov.ua) та згідно свідоцтва платника єдиного податку серії НОМЕР_2 є платником єдиного податку другої групи з 1 січня 2012 року, ставка єдиного податку 20%; місце провадження господарської діяльності: АДРЕСА_2; за видами господарської діяльності - надання послуг перукарнями та салонами краси (код згідно КВЕД 93.02.0) та ін.

Позивач зазначає, що належні йому нежилі приміщення за адресою: АДРЕСА_2, використовуються ним виключно для здійснення господарської діяльності, а саме: у зазначених приміщеннях знаходиться салон краси «ІНФОРМАЦІЯ_1», власником якого є ОСОБА_1. На підтвердження наведених обставин позивач надав суду, зокрема, копії наступних документів: свідоцтва платника єдиного податку серії НОМЕР_2, виданого 18.04.2012; довідку з органу статистики № 1783 від 18.05.2012, сформовану відносно фізичної особи-підприємця ОСОБА_1; свідоцтва на знак для товарів та послуг НОМЕР_3, виданого на знак «ІНФОРМАЦІЯ_1».

26.04.2016 Державною податковою інспекції у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення № 2096-1305, яким позивачу відповідно до п. 286.5 ст. 286 Податкового кодексу України визначено до сплати суму податкового зобов'язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» у сумі 52 503,32 грн.

Згідно усних пояснень представника відповідача, наданих у судових засіданнях у справі, вказана сума податкового зобов'язання по земельному податку визначена позивачу, як користувачу земельної ділянки, у зв'язку із тим, що він є власником нежилих приміщень загальною площею 201,9 кв.м. (з урахуванням внутрішніх обмірів та розрахунків площ - 186,2 кв.м.), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2.

При цьому, розрахунок суми земельного податку у розмірі 52 503,32 грн., визначеної у податковому повідомленні-рішенні від 26.04.2016 № 2096-1305, представник відповідача ані платнику податку (позивачу), ані суду під час розгляду справи не надав.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Статтею 206 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до п. «в» ч. 1 ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Частинами 1, 2 ст. 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно зі ст.ст. 125, 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (надалі - ПК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень Податкового кодексу України з урахуванням критеріїв, які визначені у розділі XIII такого Кодексу.

Згідно із ст. 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Статтею 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, а також земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Пунктом 271.1 ст. 271 ПК України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (п. 274.1 ст.274 ПК України).

Відповідно до п.286.1 ст. 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Статтею 289 ПК України встановлено, що для визначення розміру податку використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Пунктом 286.5 ст. 286 цього Кодексу встановлено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Відповідно до п. 287.6 ст. 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

За змістом норм п.286.6 ст. 286 ПК України за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

Також відповідно до п. 287.8 ст. 287 ПК України, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Поряд з цим, у ч. 1, 2 статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до ст. 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).

За результатами аналізу вищенаведених норм у сукупності, з урахуванням пріоритету норм ПК України, можна дійти висновку про наступне. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

При цьому, власники будівель, споруд (їх частини), що розташовані на земельній ділянці, сплачують податок за земельні ділянки на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, натомість, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

У судових засіданнях позивач пояснив, що належні йому нежилі приміщення є частиною багатоквартирного жилого будинку. При цьому, право власності на земельну ділянку, на якій розташовані зазначені нежилі приміщення, позивачем не оформлено.

Беручи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що оскільки позивач є власником нежилих приміщень у багатоквартирному жилому будинку, то виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 ст. 5 ПК України, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (відповідні нежилі приміщення).

Суд звертає увагу на те, що обов'язок по нарахуванню сум земельного податку фізичним особам покладено саме на органи державної фіскальної служби, яким для визначення розміру вказаного податку необхідно встановити базу оподаткування, наявність грошової оцінки землі, інші відомості для визначення суми податкового зобов'язання.

В ході судового розгляду справи відповідач, як суб?єкт владних повноважень, всупереч вимог ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, не надав суду розрахунок розміру земельного податку визначеного згідно податкового повідомлення-рішення від 26.04.2016 № 2096-1305, та пояснення щодо показників, які при цьому були враховані (зокрема: площі земельної ділянки, що перебувала у користуванні позивача та яка має обраховуватися як площа під нежилими приміщеннями у багатоквартирному жилому будинку з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території; ставки податку у розмірі, визначеної Положенням про плату за землю у м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.01.2015 № 58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629»).

У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні даної справи також враховує правову позицію, висловлену у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції», яке згідно із Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права.

Так, у п. 110 вказаного рішення Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, під час розгляду адміністративної справи без поважних причин не надано суду обґрунтованого розрахунку спірної суми земельного податку, а тому, на думку суду не доведено правомірність нарахування позивачу грошового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб у розмірі 52 503,32 грн.

Інші доводи і заперечення сторін не спростовують встановленого вище судом.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві від 26.04.2016 № 2096-1305, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб у розмірі 52 503,32 грн., таким, що є протиправним та підлягає скасуванню.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для задоволення останніх.

Керуючись статтями 77, 139, 245, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 26.04.2016 № 2096-1305.

3. Присудити здійснені ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: 03067, АДРЕСА_1) документально підтверджені судові витрати у розмірі 580,00 грн. (п?ятсот вісімдесяти грн.) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (код ЄДРПОУ 39471390, адреса: 03151, м. Київ, вул. Смілянська, 6).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок

Попередній документ
71881082
Наступний документ
71881084
Інформація про рішення:
№ рішення: 71881083
№ справи: 826/12000/16
Дата рішення: 29.01.2018
Дата публікації: 02.02.2018
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Окружний адміністративний суд міста Києва
Категорія справи: Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації податкової політики та за зверненнями податкових органів із деякими видами вимог, зокрема зі спорів щодо:; адміністрування окремих податків, зборів, платежів у тому числі:; податку з доходів фізичних осіб