ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
29 січня 2018 року № 826/16449/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу:
за позовомОСОБА_1
доДержавної установи «Київський слідчий ізолятор»
про стягнення середнього заробітку на час вимушеного прогулу,-
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач/ОСОБА_1.) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної установи «Київський слідчий ізолятор» (далі по тексту - відповідач/ДУ «КСІ»), в якому, з урахуванням поданої заяви про зменшення позовних вимог, просить:
- стягнути з ДУ «КСІ» на користь позивача (рахунок в ПАТ КБ «ПриватБанк» НОМЕР_1) суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу в період з 05 листопада 2015 року по 27 квітня 2016 року у розмірі 7 859 грн. 24 коп.;
- стягнути компенсацію у сумі 6 000,00 грн. як витрати на правову допомогу.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2015 року у справі № 826/12000/15, яка залишена без змін судом апеляційної інстанції та набрала законної сили, зобов'язано поновити ОСОБА_1 з 01 квітня 2015 року на службі в Державній кримінально-виконавчій службі України на посаді водія-співробітника відділу охорони Київського слідчого ізолятора Управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області, однак виконано постанову суду було лише 27 квітня 2016 року, а тому, як вважає позивач, він має право на виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в період з 05 листопада 2015 року по 27 квітня 2016 року.
Представник позивача під час судового розгляду справи позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, викладених в адміністративному позові.
Представник відповідача в ході розгляду справи проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, з підстав, викладених у письмових запереченнях. Зокрема, посилався на те, що позивачем не вчинялося необхідних дій по отриманню виконавчого листа на примусове виконання постанови суду про поновлення на роботі, а тому, враховуючи відсутність доказів відмови роботодавця виконати рішення суду, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Ухвалою судді Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 листопада 2016 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено судовий розгляд.
На підставі розпорядження про повторний автоматичний розподіл судових справ від 10.10.2017 року №3873 та відповідно до пункту 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду справу повторно автоматично розподілено на суддю Окружного адміністративного суду м. Києва Кармазіна О.А.
Ухвалою суду від 20 жовтня 2017 року справу прийнято до провадження судді Кармазіна О.А. та призначено справу до судового розгляду.
Водночас, відповідач у судове засідання 07 грудня 2017 року явку уповноваженого представника не забезпечив, подав до суду клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача у порядку письмового провадження.
Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній станом на 07 грудня 2017 року) (далі по тексту - КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи наведене, в судовому засіданні 07 грудня 2017 року суд ухвалив про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.
Враховуючи те, що 15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція КАС України, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Беручи до уваги те, що станом на дату прийняття рішення у справі, вона знаходить на стадії розгляду у письмовому провадженні, відповідно її розгляд продовжено у письмовому провадженні з урахуванням положень п. 10 ч. 1 ст. 4, ч. 4 та ч. 5 ст. 250 КАС України в редакції з 15 грудня 2017 року.
Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2015 року у справі № 826/12000/15 адміністративний позов ОСОБА_2 задовольнити частково; визнано протиправним та скасовано наказ Київського слідчого ізолятора Управління Державної пенітенціарної служби в місті Києві та Київській області "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності співробітників Київського слідчого ізолятора" від 02 лютого 2015 року №31; визнано протиправним та скасовано наказ Київського слідчого ізолятора Управління Державної пенітенціарної служби в місті Києві та Київській області "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності співробітників Київського слідчого ізолятора" від 17 лютого 2015 року №42; визнано недійсним та скасовано наказ Управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області "По особовому складу" від 01 квітня 2015 року №34 о/с-пр в частині звільнення ОСОБА_2; поновлено з 01 квітня 2015 року ОСОБА_2 на службі в Державній кримінально-виконавчій службі України на посаді водія-співробітника відділу охорони Київського слідчого ізолятора Управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області; стягнуто з Київського слідчого ізолятора на користь ОСОБА_2 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 9598,58 грн. (дев'ять тисяч п'ятсот дев'яносто вісім гривень 58 копійок).
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2016 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2015 року у справі № 826/12000/15 - залишено без змін, тобто вона набрала законної сили.
З метою поновлення на роботі та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу 08 грудня 2015 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до начальника УДПС України у м. Києві та Київської області з наданням копії постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 листопада 2015 року, у якій також просив ознайомити його з наказом про поновлення на службі та графіком виходу на службу.
Начальник Київського СІЗО Власюк О.А. у листі №32725 від 14 грудня 2015 року повідомив позивача, що питання щодо поновлення на службі ОСОБА_1 знаходиться на розгляді в УДПС України в м. Києві та Київської області.
Начальник УДПС України в м. Києві та Київської області Менчин С.Є. у листі за вихідним номером 1513-15/д016 від 22 грудня 2015 року повідомив ОСОБА_1 про те, що його заява згідно постанови суду про поновлення на службі розглянута відповідними службами управління. У зв'язку з поданням апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції заява ОСОБА_1 буде розглянута після винесення рішення апеляційним судом.
19 січня 2016 року ОСОБА_1 знову звернувся із заявою про поновлення його на службі до начальника Київського СІЗО.
19 січня 2016 року представник ОСОБА_1 адвокат Мусаєв М.Г. також звернувся до начальника Київського СІЗО із зверненням про поновлення ОСОБА_1 на службі та виплати йому компенсації за час вимушеного прогулу.
Відповіді на вказані заяви та звернення відповідачем не надано.
23 лютого 2016 року адвокат Мусаєв М.Г. повторно звернувся до начальника Київського СІЗО з аналогічним адвокатським зверненням, однак відповіді не отримав.
29 березня 2016 року адвокат Мусаєв М.Г. в черговий раз звернувся до начальника Київського СІЗО з адвокатським зверненням про поновлення на службі ОСОБА_1 та виплати йому компенсації за час вимушеного прогулу.
У листі від 07 квітня 2016 року за №8206 начальник Київського СІЗО підполковник внутрішньої служби Васюк О.А. повідомив, що питання про поновлення на службі ОСОБА_1 знаходиться на розгляді в УДПС України в м. Києві та Київської області. Виплата компенсації буде здійснено після поновлення ОСОБА_1 на службі.
Разом з тим, лише 27 квітня 2016 року відповідачем видано наказ №40, яким поновлено ОСОБА_1 з 01 квітня 2015 року на службі в Державній кримінально-виконавчій службі України на посаді водія-співробітника відділу охорони Київського слідчого ізолятора Управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області. Після поновлення на роботі позивачу виплачена компенсація за час вимушеного прогулу у розмірі, вказаному у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2015 року у справі № 826/12000/15.
Як стверджує позивач та не спростовано відповідачем, середній заробіток за час вимушеного прогулу, зокрема, з дати винесення судового рішення та до моменту поновлення позивача на службі позивачу не виплачувався.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Так, відповідно до положень частин 1, 7 статті 235 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, далі - КЗпП) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
За правилами частини 2 статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Статтею 236 КЗпП встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
За змістом частини 1 статті 255 КАС України (в редакції Кодексу, що діяла на момент винесення судового рішення про поновлення на роботі) постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Частиною 2 статті 257 КАС встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 256 КАС постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
В даному випадку, враховуючи те, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2015 року у справі №826/12000/15 в частині поновлення ОСОБА_1 на службі виконана відповідачем шляхом прийняття наказу лише 27 квітня 2016 року, суд вважає, що позивач має право відповідно до статей 235 та 236 КЗпП на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.
Частиною четвертою статті 257 КАС (в редакції Кодексу, що діяла на момент винесення судового рішення про поновлення на роботі) законодавець обумовив питання примусового виконання судових рішень у порядку, встановленому Законом України від 21 квітня 1999 року №606-ХІV «Про виконавче провадження» (далі - Закон №606-ХІV), який діяв на момент спірних відносин. Цим підкреслюється винятковість саме примусового виконання рішення адміністративного суду.
Відповідно до статті 2 Закону № 606-ХІV примусове виконання рішень покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Отже, правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок, який не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.
Таким чином, обставини неотримання виконавчого листа на примусове виконання постанови суду не звільняли відповідача від обов'язку негайного виконання постанови суду про поновлення позивача на службі, а тому доводи відповідача про відсутність підстав для виплати середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення є безпідставними.
У контексті наведеного слід зазначити, що середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати.
Так, відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995р. №100 (далі-Порядок №100 в редакції, чинній на момент спірних відносин), середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 5 Порядку №100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).
Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Аналогічний порядок застосування наведених положень щодо алгоритму розрахунків середнього заробітку за час вимушеного прогулу наведений і в постанові Верховного Суду України від 26.10.2016р. у справі №824/1306/15-а.
Згідно пункту 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року №7 "Про судове рішення в адміністративній справі" задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати, період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення. Розмір грошових коштів, що підлягають стягненню, зазначається цифрами та у дужках словами.
В контексті наведеного слід зазначити, що у трудовому праві під вимушеним прогулом розуміється час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати. Наведене узгоджується також із висновками Верховного Суду України, які викладені в його постанові від 09 грудня 2015 року у справі № 6-2123цс15.
Оскільки ОСОБА_1 було поновлено на службі згідно постанови Окружного адміністративного суду міста Києва, яка прийнята 12 листопада 2015 року та підлягала негайному виконанню, а наказ про поновлення його на посаді №40 було видано лише 27 квітня 2016 року та лише з цієї дати фактично позивач отримав можливість приступити до роботи, суд приходять до висновку, що в даному випадку період вимушеного прогулу позивача слід рахувати з 12 листопада 2015 року (день прийняття судового рішення) по 26 квітня 2016 року (останній день перед виданням наказу про поновлення).
Наведене спростовує доводи позивача про необхідність проведення розрахунку періоду вимушеного прогулу з 05 листопада 2015 року.
Згідно наявної в матеріалах справи довідки фінансового відділу ДУ «КСІ» від 16 березня 2017 року (а.с. 40) у період з 12 листопада 2015 року по 26 квітня 2016 року місячне грошове забезпечення ОСОБА_1 складало 1200,00 грн., фактично відпрацьовано - 167 днів, середньоденне грошове забезпечення становило 39,59 грн. Загальна сума середнього заробітку на час вимушеного прогулу за вказаний період становить 6611,53 грн.
Водночас, як вбачається з постанови Окружного адміністративного суду міста Києва, яка прийнята 12 листопада 2015 року у справі № 826/12000/15, згідно з довідкою Київського слідчого ізолятора від 28 вересня 2015 року №135 середньомісячна заробітна плата позивача становила 1954,01 грн., середньоденне грошове забезпечення - 64,42 грн.
Враховуючи наявні розбіжності, які унеможливлюють встановлення судом дійсного розміру середньоденної заробітної плати позивача як розрахункової величини для визначення розміру грошового забезпечення за час вимушеного прогулу позивача, беручи до уваги встановлені КАС України строки розгляду справ, суд, керуючись положеннями частини 2 статті 9 КАС України (в редакції Кодексу, яка діє станом на момент прийняття даного рішення), вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та забезпечити поновлення прав позивача шляхом зобов'язання ДУ «КСІ» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу (за час затримки виконання судового рішення), період якого рахувати з 12 листопада 2015 року по 26 квітня 2016 року, який загалом, враховуючи довідку фінансового відділу ДУ «КСІ» від 16 березня 2017 року, складає 167 днів.
Водночас, позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 7859,24 грн. задоволенню не підлягають, оскільки наведена позивачем сума грошового забезпечення та період вимушеного прогулу не відповідає фактичним обставинам справи.
Що стосується відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 6000,00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до положень пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України (в редакції Кодексу, яка діє станом на момент прийняття даного рішення) до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Проте, під час розгляду справи на підтвердження понесених витрат не надано детального опису робіт (наданих послуг), актів виконаних робіт/наданих послуг та доказів сплати зазначених витрат, а отже позивачем не доведено обставин та підстав з якими наведені вище норми процесуального закону зумовлюють можливість відшкодування витрат на правову допомогу, у зв'язку з чим вимоги про розподіл витрат шляхом присудження на користь позивача витрат на правову допомогу задоволенню не підлягають.
Згідно частини першої статті 9 КАС України (в редакції, чинній на момент прийняття даного рішення) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Керуючись статтями ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, п. 2 ч. 3 ст. 205, ст. ст. 241 - 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: 08703, АДРЕСА_1) до Державної установи «Київський слідчий ізолятор» (адреса: 04050, м. Київ, вул. Дегтярівська, 13; код ЄДРПОУ 08563694) задовольнити частково.
Зобов'язати Державну установу «Київський слідчий ізолятор» (адреса: 04050, м. Київ, вул. Дегтярівська, 13; код ЄДРПОУ 08563694) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса: 08703, АДРЕСА_1; рахунок в ПАТ КБ «ПриватБанк» НОМЕР_1) суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу (за час затримки виконання судового рішення), період якого рахувати з 12 листопада 2015 року по 26 квітня 2016 року включно, який складає 167 днів.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя О.А. Кармазін