ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
25 січня 2018 року справа №826/2295/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Яцюти М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )
до1. Оболонського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві (далі по тексту - відповідач, Оболонський РВ ГУ ДМС в місті Києві) 2. Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації (далі по тексту - відповідач 2, Оболонська РДА)
прозобов'язання відповідача здійснити реєстрацію місця проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 ділянка
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки вважає, що відмова відповідача у здійсненні реєстрації місця проживання є незаконною, оскільки позивачем разом із заявою про реєстрацію місця проживання від 04 серпня 2016 року подано визначені законодавством документи, необхідні для реєстрації місця проживання.
Відповідач 1 письмового пояснення або заперечення проти адміністративного позову до суду не надав.
Відповідач 2 подав до суду заперечення проти позову, в якому зазначив про відсутність підстав для реєстрації місця проживання позивача за вказаною адресою у зв'язку із відсутністю в Оболонської РДА повноважень щодо реєстрації місця проживання особи на земельній ділянці.
В судовому засіданні 14 грудня 2017 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача Оболонську РДА; позивач позовні вимоги підтримав, представник відповідача 2 проти позову заперечив; відповідач 1 свого представника до суду не направив, у зв'язку із чим, на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.
Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів” від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.
Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, звертає увагу на наступне.
Матеріали справи підтверджують, що 04 серпня 2016 року позивачем подано до Відділу з питань реєстрації місця проживання Оболонської РДА заяву про реєстрацію місця проживання, в якій позивач просив зареєструвати його місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
Разом із заявою про реєстрацію місця проживання від 04 серпня 2016 року позивачем подано державний акт на право власності від 12 вересня 2007 року, зареєстрований за №04-7-01695, та довідку від 29 липня 2016 року.
04 серпня 2016 року Оболонська районна в місті Києві державна адміністрація відмовила позивачу у реєстрації місця проживання у зв'язку з тим, що позивачем не надано необхідних документів, а саме відсутні документи на право власності на житло.
Відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, регулює Закон України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”.
Відповідно до статті 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Згідно абзацу п'ятого статті 3 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Відповідно до абзацу одинадцятого статті 3 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Частиною першою статті 6 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” встановлено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов'язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг): письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження; квитанцію про сплату адміністративного збору; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).
Згідно частини восьмої статті 6 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” забороняється вимагати для реєстрації місця проживання подання особою інших, ніж передбачених цією статтею, документів.
Процедуру реєстрації місця проживання та місця перебування осіб в Україні, зразки документів, необхідних для реєстрації і зняття з реєстрації місця проживання та місця перебування визначає Порядок реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затверджений Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22 листопада 2012 року №1077 (далі по тексту - Порядок).
Відповідно до пункту 1.3 Порядку реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється управліннями, відділами (секторами) Державної міграційної служби України (далі - ДМС ) в районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення (далі - територіальний підрозділ ДМС ) у день подання особою документів. Реєстрація місця проживання особи може бути здійснена з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання.
Згідно пункту 2.2 Порядку для реєстрації місця проживання особа або її законний представник подає до територіального підрозділу ДМС, а після утворення центрів надання адміністративних послуг (далі - центр) - до відповідного центру, серед іншого: письмову заяву про реєстрацію місця проживання (додаток 5); документ, до якого вносяться відомості про місце проживання, крім випадків, установлених пунктом 2.8 цього розділу; квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати; талон зняття з реєстрації місця проживання в Україні (у разі зміни місця проживання в межах України). Талон зняття з реєстрації місця проживання в Україні не подається у разі оформлення реєстрації місця проживання з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання; документи, що підтверджують: право на проживання в житлі - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім'ї на реєстрацію місця проживання. У разі реєстрації місця проживання у центрі договір оренди житлового приміщення може бути засвідчено адміністратором центру.
Як уже зазначалося вище, разом із заявою про реєстрацію місця проживання від 04 серпня 2016 року позивачем подано державний акт на право власності від 12 вересня 2007 року, зареєстрований за №04-7-01695, та довідку від 29 липня 2016 року, які на думку позивача підтверджують його право на проживання в житлі за вказаною у заяві від 04 серпня 2016 року адресою.
Проте, Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено, що відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку від 12 вересня 2007 року серії ЯЖ №018437 позивач є власником земельної ділянки площею ? від 0,0998 га, яка розташована на 1 лінії, діл. 6 в урочищі “Наталка” (КДТ “Чорнобилець”) у Оболонському районі м. Києва, цільове призначення земельної ділянки: ведення садівництва.
Відповідно до статті 379 Цивільного кодексу України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
Земельна ділянка не відноситься чинним законодавством до житла фізичної особи.
Як наслідок, державний акт на право власності на земельну ділянку не є документом, що підтверджує право на проживання позивача в житлі за вказаною у заяві від 04 серпня 2016 року адресою.
Докази знаходження на вищезазначеній ділянці житлового будинку та документи, які підтверджують право на проживання позивача в такому житловому будинку до суду не надано та в матеріалах справи відсутні.
Окрім того, державний акт на право власності на земельну ділянку від 12 вересня 2007 року серії ЯЖ №018437 не дає змоги встановити правове відношення позивача до адреси, яка зазначена ним у заяві про реєстрацію місця проживання від 04 серпня 2016 року, оскільки земельна ділянка згідно державного акту на право власності на земельну ділянку розташована на 1 лінії, діл. 6 в урочищі “Наталка” (КДТ “Чорнобилець”) у Оболонському районі м. Києва, проте позивач просить зареєструвати його за адресою: АДРЕСА_2 .
Довідка від 29 липня 2016 року, на яку позивач посилається як на документ, який підтверджує його право на проживання у житлі за адресою: АДРЕСА_2 , до суду не надана та в матеріалах справи відсутня, як наслідок, встановити, що вона підтверджує право проживання позивача в житлі за вказаною адресою у суду відсутня можливість.
Згідно довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку, осіб від 23 червня 2016 року, виданої головою правління КДТ “Чорнобилець”, яку позивачем надано до суду, вона видана уповноваженому власнику житлового приміщення (будинку), членові КДТ “Чорнобилець”, адреса:. 04209, м. Київ, вул. Богатирська, 30-а, КДТ Чорнобилець, ур. Наталка, 1 лінія, 6 ділянка, про те, що до складу сім'ї позивача входять: позивач, дружина та син.
Довідка від 23 червня 2016 року не є документом, який підтверджує право на проживання позивача в житлі за адресою: АДРЕСА_2 .
З урахуванням вищевикладеного, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку, що позивачем не надано відповідачу документи, що підтверджують його право на проживання у житлі за вказаною у заяві від 04 серпня 2016 року адресою.
Відповідно до статті 91 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” орган реєстрації відмовляє в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала передбачені цим Законом документи або інформацію; у поданих особою документах містяться недостовірні відомості або подані нею документи є недійсними; для реєстрації або зняття з реєстрації звернулася особа, яка н е досягла 14-річного віку.
Рішення про відмову приймається в день звернення особи. Заява про реєстрацію чи зняття з реєстрації місця проживання повертається особі із зазначенням у ній причин відмови.
На підставі вищевикладеного, з урахуванням того, що до суду не надано та в матеріалах справи відсутні документи, що підтверджують право на проживання позивача в житлі за адресою: АДРЕСА_2 , та докази подання цих документів відповідачу разом із заявою про реєстрацію місця проживання від 04 серпня 2016 року, Окружний адміністративний суд міста Києва проходить до висновку, що Оболонською районною в місті Києві державною адміністрацію 04 серпня 2016 року правомірно прийнято рішення про відмову позивачу у реєстрації місця проживання за вищезазначеною адресою, як наслідок, позовні вимоги про зобов'язання здійснити реєстрацію місця проживання позивача за адресою: АДРЕСА_2 , задоволенню не підлягають.
Окрім того, суд звертає увагу, що посилання позивача у позовній заяві на норми наказу Міністерства внутрішніх справ України від 26 травня 2004 року №571 не беруться судом до уваги, оскільки дію наказу тимчасово зупинено Міністерством внутрішніх справ України на підставі протесту Генеральної прокуратури України від 21 грудня 2004 року.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, матеріали справи підтверджують правомірність дій відповідача у відповідності до вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ) відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.А. Кузьменко