06 грудня 2017 р. Справа № 804/6950/17
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Букіна Л. Є.
розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська компанія кави» до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування постанови, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська компанія кави» (далі - Товариство) звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області з вимогою про визнання протиправним та скасування постанови про накладення штрафу від 04.10.2017 р. № 202/4.1-13/636.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що оскарженою постановою застосовано штраф у розмірі 192 000 грн. відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України за порушення мінімальних державних гарантій у зв'язку із невиплатою грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки працівникам Товариства: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 Однак, на думку позивача, виходячи із положень Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» компенсація за невикористану відпустку не підпадає під визначення соціальної гарантії. Також зазначає, що за невиплату всіх сум, в тому числі компенсації за використану відпустку у день звільнення, не донарахування заробітної плати в розмірі 2.29 грн., невиплату компенсації за затримку виплати всіх сум, Товариство вже притягнуто до юридичної відповідальності у вигляді штрафу, який позивач сплатив.
Відповідач, у наданих до суду запереченнях зазначив, що за змістом положень статті 12 Закону України «Про оплату праці», частини 1 статті 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), виплата при звільненні працівника грошової компенсації за невикористані дні відпустки належить до мінімальних державних гарантій. Зазначав, що за порушення державних мінімальних гарантій в оплаті праці абзацом 4 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України передбачений штраф у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення, тому в даному випадку застосовано штраф до позивача у розмірі 192 000 грн. (3200 *10*6).
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що інспекторами праці проведена позапланова перевірка Товариства з питань дотримання законодавства про працю та загальнообов'язкового державного соціального страхування, за результатами якої складений акт перевірки від 12.09.2017 р. № 202/4.1-13.
Вказаним Актом встановлені порушення Товариством ч.1 ст. 47 КЗпП України та ч.1 ст. 116 КЗпП України, зокрема: порушено строки виплати шістьом працівникам в день звільнення всіх сум, що належить їм; ч.1 ст. 117 КЗпП України, зокрема: при порушенні строку виплати не нараховано і не виплачено шістьом працівникам Товариства суму середнього заробітку за час затримки виплати всіх належних при звільненні сум; ст..96 КЗпП України, ч.3 ст. 6 Закону України «Про оплату праці» через відсутність тарифної сітки та розміру посадових окладів працівників Товариства без урахування міжкваліфікаційних співвідношень; ч.1 ст.142 КЗпП України через відсутність затверджених загальними зборами робітників Товариства правил внутрішнього трудового розпорядку; ч.2 ст. 97 КЗпП України, ч.1 ст. 15 Закону України «Про оплату праці» через відсутність затвердженого колективом «Положення про оплату праці»; ч. 1 ст. 83 КЗпП України, ст.2, ст. 12 Закону України «Про оплату праці», зокрема: не нараховано і не виплачено п'ятьом працівникам Товариства грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки та ч.1 ст. 94 КЗпП України, ч.1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», зокрема: невірно розраховано частину заробітної плати за відпрацьований час ОСОБА_4 в розмірі 2.29 грн.
На підставі вказаного акту перевірки, посадовими особами відповідача виданий припис про усунення виявлених порушень від 12.09.2017 р. за № 202/4.1-13-152 зі строком його виконання до 14.09.2017 р.
Листом позивача від 15.09.2017 р., за вих. № 15/09-1 відповідачу надано інформацію щодо прийняття заходів реагування на виконання вимог припису з копіями підтверджуючих документів.
04.10.2017 р. уповноваженою особою відповідача прийняті постанови про застосування до позивача штрафних санкцій за виявлені вище порушення, зокрема:
- постанову про накладення штрафу № 202/4.1-13/636, якою на позивача накладено штраф у розмірі 192000 грн.;
- постанову про накладення штрафу № 202/4.1-13/637, якою на позивача накладено штраф у розмірі 3200 грн.
Правомірність винесення постанови про накладення штрафу від 04.10.2017 р. № 202/4.1-13/636 є предметом розгляду у даній справі.
При вирішенні спору суд виходить з того, що правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю). визначає Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 № 877-V (далі - Закон №877-V).
Так, приписами статті 1 Закону №877-V визначено, що державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (надалі - Положення №96), Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб..
В силу положень підпункту 9 пункту 4 Положення № 96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.
Відповідно до пункту 7 Положення Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Управління Держпраці у Дніпропетровській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці, а відтак має повноваження здійснювати державний контроль за дотриманням вимог законодавства про працю.
Статтею 1 Закону №877-V визначено, що заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.
Порядок та підстави проведення перевірки позивачем не оскаржуються.
Як вже встановлено судом, за результатами перевірки складено акт 12.09.2017 р. № 202/4.1-13, в якому зазначено, крім іншого, що позивач допустив порушення ч.1 ст. 94 КЗпП України, ч.1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», зокрема: невірно розрахував частину заробітної плати за відпрацьований час ОСОБА_4 в розмірі 2.29 грн.
З цього приводу суд зазначає, що вимогами ч.1 ст. 94 КЗпП України, ч.1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата працівнику виплачується за виконану ним роботу.
Так, у серпні 2017 року (місяць звільнення ОСОБА_4.) оплата праці працівників Товариства здійснювалась на підставі штатного розкладу, відповідно до якого посадовий оклад ОСОБА_4 встановлено у розмірі 4400,00 грн., останній відпрацював не повний місяць (16 годин), норма тривалості робочого часу у серпні складає 175 годин.
Таким чином заробітна плата складає 402,29 грн. ((4400/175)*16).
Натомість позивачем згідно розрахункової відомості за серпень 2017 року заробітну плату нараховано у розмірі 400,00 грн. ((4400/22)*2). При цьому, останнім не враховано, що у серпні 2017 року був святковий день - 24.08.2017 р., а тому 23.08.2017 р. був днем, робочий час якого складав 7 годин.
За таких обставин, є вірним висновок відповідача про порушення позивачем ч.1 ст. 94 КЗпП України, ч.1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці».
Крім того, у вищевказаному акті відображено порушення позивачем статті 83 КЗпП та статей 2 і 12 Закону України «Про оплату праці», у зв'язку з не проведенням нарахування та виплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки при звільненні працівникам Товариства: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7
З матеріалів справи вбачається, що розрахунок компенсації за невикористану відпустку та її нарахування здійснено ОСОБА_3 за 4 календарні дні у сумі 480 грн., ОСОБА_7 за 14 календарних днів у сумі 1392,10 грн., ОСОБА_6 за 21 календарний день у сумі 2025,28 грн., ОСОБА_5 за 3 календарні дні у сумі 385,71 грн., ОСОБА_2 за 15 календарних днів у сумі 1395,43 грн.
Статтею 74 Кодексу законів про працю України передбачено, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
Відповідно до частини 1 статті 75 КЗпП України щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
За приписами частини 1 статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.
Згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Враховуючи те, що ОСОБА_3 мав право на 4 дні щорічної відпустки, ОСОБА_7 мав право на 14 календарних днів, ОСОБА_6 на 21 календарний день, ОСОБА_5 на 3 календарні дні, ОСОБА_2 на 15 календарних днів, відповідачем правомірно констатовано в акті перевірки порушення позивачем норм частини першої статті 83 КЗпП України.
При цьому, суд зауважує, що факт невиплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки при звільненні вищевказаних працівників позивачем в ході судового розгляду справи не заперечувався та підтверджений долученими до матеріалів справи розрахунками доплати компенсації за невикористану відпустку, складеними після проведення перевірки Управлінням Держпраці у Дніпропетровській області.
Посилання позивача на те, що компенсація за невикористану щорічну відпустку не є мінімальною державною гарантією, суд відхиляє та з цього приводу зазначає, що відповідно до статті 12 Закону України «Про оплату праці» норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.
Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.
Тобто, перелік норм оплати праці і гарантій для працівників, які зазначені в цій статті, не є вичерпним.
За змістом статті 1 та 2 Закону України «Про оплату праці» та ст. 83 КЗпП України грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки, яка виплачується працівнику при звільнені, є компенсаційною виплатою, яка входить до структури заробітної плати, та її виплата гарантована нормами ст. 83 КЗпП України, які зобов'язують роботодавця здійснити таку виплату, а не надають йому право на здійснення такої виплати.
Таким чином, грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки, яка виплачується працівнику при звільнені відноситься до мінімальних державних гарантій в розумінні статті 12 Закону України «Про оплату праці»
Доводи позивача про те, що компенсація за невикористану щорічну відпустку не підпадає під визначення соціальної гарантії відповідно до положень Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», а тому позивача безпідставно притягнуто оскаржуваною постановою до відповідальності, суд вважає необґрунтованими, виходячи з такого.
Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 р. № 2017-ІІІ відповідно до преамбули визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій.
Статтею 17 вказаного Закону визначено, що основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.
Отже, Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначені основні державні соціальні гарантії, в той же час Законом України «Про оплату праці» визначено зміст мінімальних державних гарантій в оплаті праці відповідальність за недотримання яких встановлена КЗпП.
Таким чином, за принципом превалювання спеціальної норми над загальною, застосуванню до вказаних правовідносин підлягають норми Закону України «Про оплату праці» та КЗпП.
Суд не приймає до уваги доводи позивача про відсутність підстав для застосування до нього штрафу у зв'язку з повним виконанням вимог припису на підставі ч. 11 ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
Так, відповідно до зазначеної норми, у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк припису, розпорядження, рішення, іншого розпорядчого документа про усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу нагляду (контролю), фінансові та адміністративні санкції, заходи реагування до суб'єкта господарювання, його посадових осіб не застосовуються.
В свою чергу, зазначена норма не входить до переліку норм, визначених ч. 5 ст. 2 цього Закону, тому не може бути застосована при притягненні позивача до відповідальності. Позивача притягнуто до відповідальності в порядку ст. 265 КЗпП України, що є спеціальною нормою, і підставою для такого притягнення є вчинення порушення законодавства про працю. Зазначена норма не містить будь-яких виключень та підстав для звільнення від відповідальності.
Окрім того, суд вважає за необхідне зауважити на те, що п. 29 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року № 295, встановлено, що заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
Разом з тим є безпідставними посилання позивача, що ним за невиплату всіх сум вже сплачений штраф у розмірі 3200 грн. (постанова про накладення штрафу № 202/4.1-13/637), оскільки зазначеної постановою Товариство притягнуто до юридичної відповідальності за не виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволені адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська компанія кави» - відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання копії постанови.
Головуючий суддя: Л.Є. Букіна