нп 2/490/5271/2017 Справа № 490/7076/17
Центральний районний суд м. Миколаєва
24 січня 2018 року Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого судді - Черенкової Н.П.,
при секретарі - Сасік Я.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Служба у справах дітей Центрального району Миколаївської міської ради про позбавлення батьківських прав, -
У серпні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.
В обґрунтування якого вказано, що вона самостійно займається вихованням та утриманням дитини, в той час як відповідач не бере участі у житті доньки, не цікавиться її життям та спілкується з нею, не допомагає, матеріально не утримує, не виконує рішення суду щодо стягнення з нього аліментів на утримання доньки, не піклується про її фізичний та духовний розвиток, свідомо ігноруючи свої батьківські обов'язки. Окрім того, відповідач неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, що є негативним впливом на розвиток дитини.
Позивач позовні вимоги підтримала, просила про розгляд справи у її відсутність.
Відповідач, який знаходиться у слідчому ізоляторі Управління державної пенітенціарної служби України в Миколаївській області, направив суду заперечення, вказавши, що категорично заперечує проти позбавлення його батьківських прав.
Представник третьої особи - Служби у справах дітей Центрального району Миколаївської міської ради позовні вимоги підтримала, надала висновок про доцільність позбавлення батьківських прав та просила про розгляд справи у їх відсутності.
Судом постановлено про розгляд справи у відсутності сторін.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
ОСОБА_1 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, від якого мають доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2. Шлюб розірвано 02.06.2009 року.
Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 30 вересня 2011 року у справі № 2-3965/11 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання їх малолітньої доньки ОСОБА_3 аліменти у розмірі 1/4 частини від заробітку щомісячно, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 09 серпня 2011 року та до досягнення дитиною повноліття.
За даними виконавчої служби, станом на 01.07.2017 року наявна заборгованість по сплаті аліментів у розмірі 61 231, 55 грн.
За довідкою-характеристикою, ОСОБА_2 характеризується негативно, порушує громадський порядок та спокій громадян, зловживає спиртними напоями, притягувався до адміністративної відповідальності за ст. 173 ч.1 КПуП.
25.05.2005 року на підставі вироку Заводського районного суду м. Миколаєва визнаний винним за ст. 186 ч.2 КК України та засуджений до 5 років позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільнений від покарання з випробувальним строком на 3 роки.
Вироком Центрального районного суду від 01.04.2008 року ОСОБА_2 визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого ст. 307 ч. 2 КК України та призначено покарання у вигляді 4 років позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК України частково приєднане не відбуте покарання, призначене вироком Заводського суду м. Миколаєва та призначено остаточно до відбуття покарання- 5 років 6 місяців позбавлення волі.
11.01.2012 року ОСОБА_2 судимий Заводським районним судом м. Миколаєва за частиною 2 статті 186, 71 КК України до 4 років 1 місяця позбавлення волі.
30 травня 2017 року до Центрального районного суду направлений обвинувальний акт по кримінальному провадженню за підозрою ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст.185 ч.2, 186 ч.ч.2,3, 187 ч.ч.1, 2 КК України та знаходиться під вартою.
З характеристики, виданої директором школи № 53, та класного керівника, де навчається дівчинка, вбачається, що ОСОБА_2 у школі не бачили. Також зазначається, що вихованням дитини завжди займалась лише мама, приділяючи дитині належну та достатню увагу.
Дитина з відповідачем тривалий час не проживають разом, між ними відсутній контакт. З моменту припинення проживання і по цей час відповідач не приділяє уваги своїй дочці, жодним чином не піклується про її фізичний і духовний розвиток, не спілкується з дочкою взагалі, тобто не дбає про її нормальне самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей.
Згідно висновку Миколаївськоїх міської ради, як органу опіки та піклування, № 2100/02.02.01-22 від 13 листопада 2017 року питання про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно дочки ОСОБА_3 розглянуто на засіданні комісії з питань захисту прав дитини. Державна адміністрація, як орган опіки та піклування, вивчивши матеріали даної справи, враховуючи пропозиції комісії з питань захисту прав дитини, керуючись статтею 164 СК України, та, діючи в інтересах неповнолітньої дитини, вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2, як такого, що ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню, догляду та утриманню своєї неповнолітньої дитини.
Положення частини першої статті 165 СК України визначають, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Стаття 150 СК України визначає, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Частиною 2 статті 157 СК України встановлено, що той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні.
Відповідно до статті 164 СК України, виключними підставами позбавлення батьківських прав матері або батька є: не забрали дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявили щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засудженні за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківський прав» від 30 березня 2007 року йдеться про те, що ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
В пункті 18 постанови зазначено, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків, з урахуванням її характеру, особи батька, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 166 СК України, особа, позбавлена батьківських прав: 1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання; 2) перестає бути законним представником дитини; 3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми; 4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; 5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); 6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.
Стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства» визнає, що сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
У рішенні Європейського суду від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» зазначається, що «хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини».
Відповідно до основних сформованих принципів суспільства, задекларованих у національному та міжнародному законодавстві, діти мають право на особливе піклування і допомогу, внаслідок своєї фізичної і розумової незрілості, потребують спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження.
Виходячи з наведеного, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується при наявності негативного впливу батьків (одного з батьків) на розвиток дитини.
Також, при вирішенні справи суд приходить до висновку, що таким негативним впливом збоку відповідача на розвиток дитини є зразок байдужого, зневажливого ставлення до поняття сім'ї та людей, з якими він перебуває у родинному зв'язку.
Відповідно до статті 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Обов'язок батьків утримувати своїх дітей виникає з моменту їх народження та зберігається до досягнення дітьми повноліття. До того ж, обов'язок утримувати дитину у рівній мірі покладається як на матір, так і батька, причому, обов'язком особистим, індивідуальним, а не солідарним.
Законодавством України встановлено, що діти рівні у своїх правах незалежно від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей та повнолітніх дітей, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги. Зобов'язання з утримання дітей виникає за наявності сукупності таких умов: родинного зв'язку між батьками й дитиною (кровний зв'язок між батьками та дитиною або зв'язок між усиновлювачем і усиновленою дитиною); неповноліття дитини; навчання повнолітньої дитини; відсутність підстав для звільнення батьків від сплати аліментів; можливість батьків надавати матеріальну допомогу.
Відповідно до ратифікованої Постановою Верховної ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, держава докладає всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18 Конвенції).
Згідно з частинами першою та другою Конвенції про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Таким чином, суд приходить до висновку, що у даній конкретній ситуації існують виключні обставини, за яких ОСОБА_2 може бути позбавлений батьківських прав відносно, ОСОБА_3, і це не буде суперечити статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. 1, 9 Конвенції про права дитини.
З огляду на вищевказане, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача стягуються понесені та документально підтверджені витрати по сплаті судового збору при поданні позовної заяви з вимогою немайнового характеру - про позбавлення батьківських прав у сумі 640,00 грн.
Керуючись статтями 150, 155, 164-166, 180 СК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав»,Законом України «Про охорону дитинства», статтями 60, 65 ЦК України, статтями 1-18, 76-81, 95, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Служба у справах дітей Центрального району Миколаївської міської ради про позбавлення батьківських прав - задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, батьківських прав відносно доньки - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 640,00 грн.
Рішення може бути оскаржене у порядку та строки, передбачені ст.ст. 354-355 ЦПК України.
Суддя Н.П. Черенкова